Політична економія

§ 1. Суспільний продукт і його форми


  • Сутність суспільного продукту та методи його обчислення.
  • Методологічні аспекти системи національних рахунків.

Сутність суспільного продукту та методи його обчислення. Процес суспільного виробництва, як зазначалося, відбувається у сфері матеріального і нематеріального виробництва, а його результатом є суспільний, або національний, продукт. Поняття “національний продукт” логічніше вживати, коли йдеться про результативність національного господарства або національної економічної системи; “суспільний продукт” — при оцінюванні результів і суспільного виробництва.

У колишньому СРСР для вимірювання результатів у сфері матеріального виробництва використовувалась категорія “сукупний суспільний продукт”. Вона не втратила ролі показника і за сучасних умов і є засобом вимірювання створених товарів і послуг у сфері матеріального виробництва. Свідченням цього є її включення до переліку категорій понять термінів “Великого економічного словника”, виданого в Москві У 1998 р.

У сучасній економічній літературі національний продукт розглядається як весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства, а з погляду його структури — як загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг виробництва.

Щодо категорії “суспільний продукт”, то її трактують як “всю суму Матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, зазвичай за рік”.

Проте наведені визначення є достатніми для статистичної науки, оскільки охоплюють лише кількісну сторону категорій, але недостатніми для економічної теорії та, передусім, для політичної економії. Крім того, при характеристиці суспільного продукту недоцільно поряд із матеріальними благами називати духовні, оскільки останні є важливою складовою нематеріальних благ. З урахуванням цього суспільний продукт (або національний продукт) можна визначити як сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економіки, з приводу створення якого між різними категоріями сукупного працівника і власниками за умов виробництва виникає сукупність економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності.

У категорії “суспільний продукт” внаслідок цього враховується і кількісний, і якісний аспекти. Проте через належність даної категорії до національного рахівництва у ній насамперед, відображений кількісний аспект.

З приводу створення суспільного продукту в межах відносин економічної власності виникають відносини двоякого виду: з одного боку, відбувається процес вилучення корисних властивостей із речовини природи у процесі праці, а отже, відносини сукупного працівника до природи (коли створюються матеріальні блага та створюються і надаються особливі споживчі вартості однією людиною іншій у процесі діяльності у сфері нематеріального виробництва), а з другого — при цьому формуються і розвиваються відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва.

Зі сказаного випливає висновок про те, що обчислення суспільного продукту здійснюється через виробництво (про що буде сказано далі), за доходами і за витратами. Використання двох останніх методів випливає із положення про те, щ

о всі види доходів у суспільстві йдуть на споживання (що передбачає абстрагування від заощаджень), а отже, сума всіх доходів дорівнює сумі сукупних витрат. Водночас усі витрати суспільства за таких умов дорівнюють обсягам виробництва. Повніше з’ясувати сутність цих проблем дозволяє система національних рахунків.

Методологічні аспекти системи національних рахунків. Система національних рахунків означає комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків (принцип подвійного запису), а значить, взаємозв’язаних розрахунків, які характеризують кругообіг товарів і доходів між суб’єктами економічної діяльності у процесі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і кінцевого використання в межах національної економіки і створюються для обґрунтування економічної політики держави, планування та економічного прогнозування народного господарства, зв’язку теорії з практикою. Крім того, така система є важливим засобом регулювання макроекономічних процесів.

Засновником даного методу був Ф. Кене, який розкрив його сутність у праці “Економічна таблиця”. Ідеї Ф. Кене одержали подальший розвиток у працях К. Маркса, Дж. Кейнса, А. Боулі, С. Кузнеця, Дж. Стем- па, Р. Стоуна та ін.

Однією з досконалих систем національного рахівництва була французька система, розроблена у 1938 р. Удосконаленим варіантом цієї системи стала розширена система національного рахівництва, видана у 1976 р. Її особливістю є масове використання бухгалтерських даних фірм і компаній та їх щорічне обстеження з урахуванням національної специфіки.

Посилення процесів інтернаціоналізації національних економічних систем розвинених країн, насамперед, країн Західної Європи зумовило необхідність координації статистичних міжнародних рекомендацій і створення міжнародної системи національного рахівництва. Перший варіант таких рахунків був опублікований у 1950 р. Організацією Європейського економічного співробітництва. На цій основі у 1958 р. була створена стандартна система національного рахівництва. Серед національних систем національного рахівництва найбільш досконалою була англійська, розроблена лауреатом Нобелівської премії Р. Стоуном. Модифікованим і спрощеним варіантом цієї системи стала система національного рахівництва ООН, яка застосовувалася у більше 100 країнах світу. Країни ЄЄ розробили на її основі Європейську систему інтегрованих економічних рахунків (ЄСІЕР).

У 1993 р. ООН на основі удосконалення методів національного рахівництва та з урахуванням позитивних сторін ЄСІЕР прийняла сучасну систему національних рахунків. Відповідно до цієї системи Міністерство статистики України у 1995 році завершило розробку національних рахунків. В основі системи національного рахівництва лежать рахунки благ, послуг і виробництва, доходів і споживання, нагромадження, створення вартості поза виробництвом (переоцінки); баланси, якими відкриваються (матеріальні та фінансові активи і пасиви на початок періоду, а також сальдо цих рахунків) і закриваються (активи і сальдо рахунків на кінець періоду) ці рахунки.

За сферами господарської діяльності в системі національного рахівництва розрізняють рахунки внутрішньої економіки (товарів і послуг, доходів, виробництва, розподілу доходів, інвестицій і, насамперед, капітальних витрат, фінансовий рахунок) та рахунки зовнішні (інших країн) — зовнішніх боргів і кредитів, поточних операцій з іншими країнами та ін.

Рахунки внутрішньої економіки включають рахунки інституціо- нальних секторів резидентів, тобто економічних одиниць, що функціонують на певній території протягом не менш одного року (нефінансові підприємства, домашні господарства, державні установи та фінансові установи). Рахунки зовнішнього сектору включають інституціональні економічні одиниці — резиденти, що працюють за межами країни. Крім того, до рахунків внутрішньої економіки належать посольства, військові бази, науково-дослідні організації певної країни на території інших держав, але не включаються відповідні інститути іноземних держав і представництва міжнародних організацій на її території.

До категорії нефінансових підприємств належать суб’єкти господарювання, які випускають матеріальні блага і надають послуги нефінансового характеру, а також підприємства, які виконують відповідні функції, але не мають юридичної самостійності (так звані квазіпідприємства).

Домашні господарства виконують, в основному, функцію споживання, а також частково — виробничу функцію у процесі діяльності на індивідуальному підприємстві, що економічно не може бути відокремленою від домашнього господарства власника підприємства. Основними доходами домашніх підприємств є заробітна плата, одержання спадщини, доходи від власності, продаж товарів і послуг індивідуальними підприємствами а також одержані доходи з інших секторів.

Сектор державних установ надає безплатні послуги (нетоварні послуги), а також здійснює перерозподіл частини національного багатства в цілому та національного доходу зокрема. Основними інститутами цього сектору є центральні та місцеві органи державної влади, установи соціального страхування, а джерелами доходів — податки, соціальні виплати, різні види дотацій і субсидій. Функцією фінансових установ є здійснення фінансових операцій, джерелами доходів — одержання відсотків за надані кредити, випуск і розміщення цінних паперів тощо.

Побудова системи національного рахівництва у формі бухгалтерських рахунків означає, що національні рахунки кожного сектору поділяються на активні та пасивні. Так, в активних рахунках майна (крім них виділяють рахунки потоків, у яких реєструються результати договорів економічних агентів), відображається сукупність матеріальних благ, які перебувають у власності окремої господарської одиниці, а також надані нею кредити, а у пасиві — її борги. У національних рахунках зроблена спроба узагальнити інформацію про перебіг здійснення економічних операцій — найпростіших актів господарської діяльності, тобто створення, переміщення матеріальних благ і послуг, а також прав власності на різні блага. З цією метою всі види операцій поділяють на операції з товарами і послугами (їх виробництво всередині країни або одержання шляхом імпорту; використання на кінцеве споживання або на виготовлення інших благ, експорт частини продукції; інвестування частини ресурсів); операції розподілу (розподіл доходів і капіталу, тобто передача прав володіння акціями, облігаціями, переказ валюти та інших цінностей з інших країн тощо); фінансові операції (характеризують динаміку зміни активів і пасивів, різних видів заборгованості у зв’язку з рухом готівки, надання кредитів та ін.). Між основними показниками системи національних рахунків має існувати рівність.

Водночас методологічною основою національного рахівництва є положення про те, що вартість товару визначається шляхом підсумовування заробітної плати, прибутку і земельної ренти, а отже, ігнорування вартості як категорії, що виражає суспільно необхідні витрати виробництва (абстрагування від принципу примату виробництва) та її заміни так званою факторною вартістю.

Сутність системи національних рахунків повніше розкривається в ■її функціях. На думку французького економіста Л. Столерю, такими функціями є сприяння проведенню економічної політики (для чого необхідно складати короткотерміновий прогноз у формі зведеної економічної таблиці), економічного прогнозування (для чого у формі взаємо- узгоджених показників треба обґрунтувати довготерміновий прогноз розвитку економіки, доцільність проведення структурних змін), оцінювання рівня життя різних соціальних верств і груп населення порівняно з аналогічними показниками в інших країнах (а отже, слугує засобом проведення соціальної політики), а також зв’язок теорії з практикою.

Стадії виробництва в системі національних рахунків характеризують такі макроекономічні показники, як валовий випуск товарів і послуг, проміжне споживання і валовий внутрішній продукт.

Валовий випуск товарів і послуг характеризує повну їх вартість за факторною вартістю, але крім заробітної плати і прибутку при цьому враховуються амортизаційні відрахування. Щодо синтетичного показника галузей народного господарства, то у ньому враховуються непрямі податки — ПДВ (в окремих країнах, наприклад, США — податок з обороту), акцизи та імпортні мита за винятком субсидій.

Проміжне споживання — це вартість товарів і наданих послуг, які витрачалися (використовувалися) при виготовленні кінцевої продукції. Якщо із суми валового випуску товарів і послуг вирахувати проміжне споживання, то отримаємо ВВП.


...