Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Сутність І види економічного відтворення


  • Сутність економічного відтворення.
  • Просте і розширене відтворення.
  • Умови розширеного відтворення.
  • Особливості відтворення основних елементів економічної системи за сучасних умов.
  • Тіньовий сектор в економічному відтворенні.

Сутність економічного відтворення. Для існування і розвитку людського суспільства процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ має постійно відновлюватись. Тому найпростішим визначенням відтворення є постійно відтворювальний процес виробництва.

Оскільки процес виробництва має суспільний характер, то у випадку його постійного повторення доцільно говорити про суспільне відтворення.

Процес суспільного виробництва, як зазначалося, складається з двох сторін — продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Тому його (суспільного виробництва) відтворення означає і відтворення цих двох сторін, які водночас формують суспільний спосіб виробництва.

Продуктивні сили і відносини економічної власності складаються із багатьох підсистем та елементів. Тому слід розглядати як цілісний процес їхнє відтворення, так і відтворення в межах продуктивних сил людини (а отже, людини-працівника і людини-власника), засобів праці, предметів праці, науки, інформації та ін. Відповідно, в межах відносин економічної власності йдеться про відтворення відносин між людьми з приводу привласнення різних об’єктів власності у всіх сферах суспільного відтворення — безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні. З боку об’єктів власності необхідними є, передусім, відтворення, а отже, виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг.

У працях К. Маркса з погляду структури відтворення при капіталізмі йшлося про відтворення робочої сили, матеріальних благ і капіталістичних виробничих відносин. Крім того, у схемах розширеного відтворення виділялось відтворення засобів виробництва і предметів споживання. У сучасній системі продуктивних сил, яка за останнє століття збагатилася новими елементами, уже недостатньо обмежитися відтворенням лише традиційних елементів (засобів виробництва і робочої сили).

З погляду вимог принципу історизму недостатньо також досліджувати лише процес відтворення суспільного способу виробництва. Адже економічна система того часу поповнилась такими новими підсистемами, як розвинені техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини та господарський механізм, які теж слід аналізувати у відтво- рювальному аспекті.

Крім того, з названих підсистем у процесі їх взаємодії формуються складніші метасистеми: внаслідок взаємодії продуктивних сил і техні- ко-економічних відносин утворюється технологічний спосіб виробництва; економічних відносин (в єдності техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих) і продуктивних сил — економічний спосіб виробництва. Тому за аналогією до суспільного відтворення слід вивчати процес економічного відтворення. Остання категорія виражає постійно повторюваний процес відтворення всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, виробничих і економічних відносин, а також господарського механізму) в їхній взаємодії, тобто взаємообумовленості та взаємозапереченні.

p>

Водночас у політекономічному аспекті вирішальну роль відіграє процес відтворення відносин економічної власності в їхній взаємодії з Розвитком продуктивних сил і, насамперед, основною продуктивною силою — людиною. Важливе значення при цьому має постійне відновлення способу поєднання (техніко-економічного та соціально-економічно- го) працівника із засобами виробництва. Оскільки відносини економічної власності формуються і розвиваються у процесі взаємодії різних типів (приватної, колективної і державної) і форм власності, то відновлення процесу поєднання працівника із засобами виробництва конкретизується щодо кожного з цих типів та їх форм (наприклад, колективної капіталістичної та колективної трудової власності).

У процесі дослідження економічного відтворення важливо дотримуватися вимог принципу виробництва: щодо сфер суспільного відтворення він означає вирішальну роль сфери безпосереднього виробництва; щодо речових об’єктів привласнення — засобів виробництва, щодо всіх об’єктів привласнення — робочу силу. Процес відтворення буває двох видів — простим і розширеним.

/ Просте і розширене відтворення. Ці види відтворення характеризуються в навчальній літературі, здебільшого, з погляду обсягів виробництва матеріальних благ. Такий підхід запозичений з теорії К. Маркса, що відповідало реаліям тих часів, але лише частково відповідає вимогам сьогодення, особливо якщо йдеться про розвинені країни світу. Так, у СІЛА до складу ВВП наприкінці 90-х рр. XX ст. входило близько 75 % послуг. З урахуванням цього при характеристиці простого відтворення з боку кінцевого результату процесу безпосереднього виробництва (безвідносно до суспільної форми) слід говорити про виробництво в незмінних масштабах певної кількості товарів і послуг.

Якщо врахувати і суспільну форму даного процесу, тобто відносини економічної власності в якісному аспекті, то просте відтворення означає процес функціонування даних відносин (тобто відсутність у їхніх межах якісних зрушень), а з кількісного боку — відтворення економічної власності (засобів виробництва, предметів споживання тощо) у попередніх розмірах.

Таке визначення категорії “просте відтворення” має всезагальний характер, тобто виражає спільні властивості даного процесу в усіх су- спільно-економічних формаціях. Якщо його конкретизувати, наприклад, щодо капіталістичного способу виробництва, то в кількісному аспекті воно означає відтворення капіталістичної власності в попередніх обсягах, а в якісному — процес функціонування відносин капіталістичної власності. Якщо конкретизувати його з погляду соціально-економічного поєднання засобів виробництва і робочої сили, то найманим працівникам в якості капіталу протистоїть така ж маса засобів виробництва.

Допоміжним критерієм розмежування простого і розширеного виробництва є використання додаткового продукту. За умов простого відтворення весь обсяг цього продукту йде на споживання.

Просте відтворення було типовим для докапіталістичних економічних систем. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн, що розвиваються.

На противагу простому розширене відтворення означає:

1) виробництво зростаючих обсягів товарів і послуг кращої якості;

2) процес розвитку капіталістичної власності, тобто розширення меж наявних типів і форм такої власності та появу нових (якісний аспект);

3) відтворення капіталістичної власності (засобів виробництва, грошового капіталу тощо) в розширених масштабах (кількісний аспект);

4) збільшення кількості найманих працівників, кожному з яких протистоїть більша маса засобів виробництва в якості капіталу, посилення соціально-економічного відчуження робочої сили від засобів виробництва; 5) використання частини додаткового продукту у формі додаткової вартості на розширене відтворення.

У сфері соціальних відносин розширене відтворення означає зростання кількості осіб найманої праці, з одного боку, і класу капіталістів з другого. У сфері політичних відносин розширене відтворення при капіталізмі виявляється у посиленні впливу класу капіталістів, передусім, фінансової олігархії, на діяльність державних органів влади. У сфері правових відносин таке відтворення означає законодавче закріплення зростаючих обсягів капіталістичної власності.

Стабільне розширене відтворення при капіталізмі може здійснюватися за умови дотримання основних пропорцій економіки — між сферами та галузями народного господарства, а отже, вимагає дотримання вимог закону пропорційного розвитку. Водночас таке відтворення передбачає дотримання специфічних пропорцій, руху товарних потоків, ресурсів і доходів між ними.

Умови розширеного відтворення. Першу спробу з’ясувати умови капіталістичного відтворення на початкових етапах еволюції капіталізму, зокрема розподілу суспільного продукту між класами, зробив Ф. Кене. З цією метою він виділив продуктивний клас (землеробів), земельних власників (духовенство і вища державна еліта) і безплідний (представники промислово-ремісницьких видів діяльності, торгівлі та ін.). Створює продукцію (5 млрд фр.) лише продуктивний клас (продуктивною вважалася праця у сільському господарстві), який сплачує

2 млрд орендної плати і податків земельним власникам, які, у свою чергу, купують у землеробів-фермерів продукції на 1 млрд, а на 1 млрд купують промислових виробів у безплідного класу. Останні купують продовольство у фермерів. Крім того, фермери купують одяг, інструменти тощо у представників безплідного класу, а 2 млрд фр., що залишились, використовують для власного існування. К. Маркс назвав цю таблицю найгеніальнішою ідеєю “з усіх, які тільки висувала до цього часу політична економія”.

Значно змістовнішою була модель (схема) розширеного відтворення К. Маркса, в якій у межах суспільного виробництва виділялись два підрозділи (виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання), всебічно обґрунтовувались основні методологічні принципи теорії реалізації, з’ясовувались тенденції руху вартісних і натуральних потоків між ними, умови реалізації, а отже, досягнення економічної рівноваги.

Одночасно К. Маркс виділив у III підрозділі дві підгрупи: виробництво предметів споживання і предметів розкоші.

Якщо позначити фонд заміщення (частка національного доходу, що спрямовується на відновлення зношених засобів виробництва) буквою “с”, необхідний продукт — “у”, а додатковий — “т”, то при простому відтворенні основними пропорціями є:

1) І(у + т) — ІІс. Це означає, що національний дохід, створений у першому підрозділі, має дорівнювати фонду заміщення у другому;

2) І(с + у + т) = іу + ІІс. Продукція першого підрозділу, яка складається із засобів виробництва, має виготовлятись у такому обсязі, щоб відновити матеріальні витрати в обох підрозділах;

3) ІІ(с + у + т) = І(у + т) + ІІ(у + т). Продукція другого підрозділу, що складається з предметів споживання, має виготовлятись у такому обсязі, щоб задовольнити їжею, одягом, житлом тощо робітників першого і другого підрозділів,

При розширеному відтворенні між основними складовими суспільного продукту мають існувати такі основні пропорції:

1) І(у + т) > ІІс. Національний (чистий) дохід, створений у першому підрозділі, має бути більшим від фонду заміщення другого підрозділу на величину додаткових засобів виробництва, необхідних для нагромадження в обох підрозділах;

2) І(с + V + т) > Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу має бути більшою від суми фондів заміщення в обох підрозділах на величину нагромаджуваних у них засобів виробництва;

3) ІІ(с + V + т) < І(у + т) + Щи + т). Продукція другого підрозділу має бути меншою від національного (чистого) доходу в обох підрозділах на величину нагромаджуваних засобів виробництва.

Ця модель була конкретизована в теорії відтворення В. Леніна, який у межах першого підрозділу виділив іще дві підгрупи — виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва (тобто виготовлення таких машин, верстатів тощо, за допомогою яких виробляються засоби виробництва для першого підрозділу) і виробництво засобів виробництва для виготовлення предметів споживання. Ним також був обґрунтований закон випереджаючого зростання засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання у разі зростання органічної будови капіталу або з урахуванням еволюційної форми технологічного прогресу (зі схем відтворення К. Маркса такий закон не випливає) у сфері матеріального виробництва. Цей закон, зокрема, діяв в економіці колишнього СРСР: так, у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 %, у 1940 — 33 %, у 1980 — 26,2 %, у 1985 — 25 %. Його дія значною мірою посилювалася процесом мілітаризації економіки (виробництво військової продукції виділялось багатьма радянськими економістами у третій великий підрозділ суспільного виробництва). Дія цього закону спостерігалась у 90-х рр. і в Україні. Так, частка групи “А” зросла з 73 % у 1990 р. до 76 % в 1998 р. і, відповідно, зменшилась частка групи “Б” (що пояснюється глибшою кризою в галузях легкої, харчової та інших галузях групи “Б”).

У кожному із двох великих підрозділів матеріального суспільного виробництва виділяються менші підрозділи (або підгрупи), яким притаманні свої особливості виробництва і обороту, певний власний період обороту капіталу.

Крім цих умов необхідно, по-перше, щоб раціонально використовувались засоби виробництва і робоча сила; по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація; по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження в обох підрозділах, відповідали найновішим досягненням науки і техніки; по-четверте, щоб робоча сила вивільнялась зі сфери матеріального виробництва зі зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва або сферу послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, рекреаційні послуги тощо); по-п’яте, виділяли засоби для розвитку соціальної сфери (будівництва житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

Значно практичнішою моделлю була модель “витрати — випуск” В. Ле- онтьєва, складена у формі шахової таблиці, що відтворювала основні вартісні та матеріальні потоки національної економіки. Автор цієї моделі стверджував, що його таблиця була складена на основі “Економічної таблиці” Кене. Поділивши американську економіку на численні сектори (сільське господарство, хлібопекарську промисловість тощо) В. Леонтьєв досліджував рух потоків матеріалів (що відображало таку сторону моделі, як витрати) і продуктів (відображало іншу сторону моделі — випуск) між різними галузями з урахуванням збалансованості між випуском продукції і витратами на виробництво у кожному секторі.

Водночас модель “витрати — випуск” ґрунтується значною мірою на схемах відтворення К. Маркса. Так, навіть за умов простого відтворення чистий продукт І підрозділу (у складі машин і устаткування) призначається для II підрозділу, а витрати першого підрозділу (товари споживання) виготовляються у II підрозділі. У свою чергу, продукція II підрозділу (споживчі товари) необхідна для І підрозділу, а витрати другого підрозділу (машини, устаткування) виготовляються у першому підрозділі. І хоча в його таблиці нема структурного аналізу сукупного капіталу (поділ на с + V + тп), для здійснення нормального відтворення необхідна рівність витрат і випуску продукції за вартістю. Тому невипадково американський економіст Б. Камерон доводив наявність зв’язку моделі В. Леонтьєва із трудовою теорією вартості.

Схеми відтворення Кене, Маркса і Леонтьєва значною мірою допомагають з’ясувати механізм кругообігу товарів, послуг, ресурсів і доходів у сучасній економічній системі, однак така модель є об’єктом вивчення, передусім, в економічній теорії, оскільки лише частково відповідає вимогам політекономічного аналізу. Політекономічний аспект проблеми відтворення розкривається під час з’ясування процесу відтворення основних елементів економічної системи.

Особливості відтворення основних елементів економічної системи за сучасних умов. Найважливішою підсистемою, як зазначалось, є продуктивні сили, а в їхніх межах людина (основна продуктивна сила), відтворення якої за умов капіталістичного способу виробництва здійснюється, передусім, як відтворення робочої сили. Загалом відтворення основної продуктивної сили означає процес відтворення фізичних і духовних здібностей людини, основних рис людини економічної (людини-праців- ника і людини-власника), її біологічної та соціальної сторін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму робоча сила була переважно низької якості (низький рівень освіти, кваліфікації, потреб тощо). Тому для її відтворення найважливішим було задоволення фізіологічних потреб (у т. ч. членів сім’ї), що здійснювалося за рахунок заробітної плати. На вищій стадії найважливішою умовою відтворення робочої сили є задоволення соціальних потреб. Так, на харчування у СІЛА нині витрачається лише до 17 % сімейного бюджету.

Активну участь у відтворенні соціальних потреб людини беруть корпорації, держава і навіть наднаціональні органи. Це означає, що процес відтворення робочої сили набуває все більш колективного характеру. Зростає роль держави у цьому процесі. Так, на розвиток освіти з федерального бюджету США щорічно витрачається понад 450 млрд дол. Значні кошти виділяються на розвиток охорони здоров’я, захист навколишнього середовища тощо. Загалом на соціальні витрати у США у 1999 р. з федерального бюджету витрачалось майже 1,1 трлн дол. Це свідчить про усуспільнення процесу відтворення робочої сили у межах окремих національних країн.

За останні десятиліття держава також починає брати активну участь у формуванні людини-власника та її відтворення. Так, у ФРН з 1984 р. набрав чинності 4-й закон про стимулювання утворення власності. Згідно з ним розміри щорічного формування власності (участь у продуктивному капіталі або позиках) кожним працівником збільшилися з 624 до 936 марок. Держава гарантує при цьому надання “надбавок за заощадження” в сумі, що становить 23 %, а для трудових сімей (які мають двох і більше дітей) — 33 % від величини щорічного формування власності.

Формування людини-власника частково здійснюється і через механізм володіння акціями. У США власниками акцій наприкінці 90-х років стали понад 140 млн чоловік. Цей процес стосується, здебільшого, відтворення робочої сили в межах відносин економічної власності. Відтворення робочої сили частково набуває інтернаціонального характеру, що найповніше виявляється у здійсненні спільної соціальної політики в межах ЄС.

В Україні у 90-х роках посилилася деградація процесу відтворення робочої сили, що виявилося, по-перше, у зниженні народжуваності та зростанні смертності населення; по-друге, в зниженні калорійності харчування; по-третє, у зростанні середніх витрат сім’ї на харчування з приблизно 30 % у 1989 р. до 80—90 % у 2000 р.; по-четверте, в посиленні декваліфікації та деградації фізичних здібностей людини-працівни- ка внаслідок масового безробіття (офіційного і прихованого); по-п’яте, у зростаючому відчуженні найманих працівників від власності в процесі номенклатурно-тіньової приватизації і роздержавлення; по-шосте, у значному ослабленні здоров’я нації (майже 70 % працівників народного господарства мають різні хронічні захворювання та функціональні порушення нервової системи і внутрішніх органів).

Для розширеного відтворення науки за сучасних умов необхідно здійснювати витрати на науку в обсязі приблизно 2,5—3 % від величини ВНП. Тільки за цих умов держава спроможна розвивати науково- дослідні й дослідно-конструкторські розробки, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, утримувати свої позиції на світовому ринку товарів і послуг тощо.

Якщо у розвинених країнах такі витрати здійснюються, то в Україні їх обсяг за 90-ті роки скоротився з 2,5 до 0,4 % ВВП. Це стосується й інших елементів продуктивних сил.

Як зазначалося, розрізняють технологічні способи виробництва, що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці. Всі три способи виробництва існують навіть у високорозвинених країнах світу. Різниця між цими країнами та країнами, що перебувають на середньому рівні розвитку, полягає в даному контексті аналізу, в наявності різних за питомою вагою технологічних способів виробництва, що базуються на ручній та інших видах праці. Внаслідок цього здійснення розширеного відтворення технологічного способу виробництва у країнах з неоднаковим рівнем економічного розвитку передбачає різний рівень розвитку машинного та автоматизованого виробництва, витіснення ручної праці.

Для розвинених країн світу домінуючим типом відтворення технологічного способу виробництва є розвиток автоматизованого і напів- автоматизованого виробництва, тоді як для України — розвиток машинного виробництва. Більше того, під час кризи 1991—1999 рр., коли переважало просте відтворення засобів виробництва та деяких інших елементів продуктивних сил, знижувалася питома вага технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій та машинній праці, і зростала питома вага виробництва, заснованого на ручній праці.

Закономірністю відтворення технологічного способу виробництва за умов НТР є випереджальний розвиток автоматизованого виробництва і водночас зниження питомої ваги інших технологічних способів виробництва. Якщо йдеться про розширене відтворення системи продуктивних сил, то закономірністю їхнього відтворення має стати випереджальний розвиток основної продуктивної сили — людини, її фізичних, розумових, організаторських і творчих здібностей, розширене відтворення людини-власника. Розширене відтворення сукупного працівника, крім того, передбачає врахування природного руху населення (співвідношення народжуваності й смертності), розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями та сферами народного господарства, перепідготовку значної кількості безробітних тощо. При відтворенні речових елементів продуктивних сил випереджаючими темпами мають розвиватися на- Ука та інформація. Якщо йдеться про розширене відтворення техніко-

економічних відносин, то закономірністю цього процесу є випереджальний розвиток одиничного поділу праці, насамперед, на інтернаціональній основі. В основі цих процесів — дія закону суспільного поділу праці.

Наступною за значенням підсистемою у відтворенні економічної системи є відтворення економічної власності. Цей процес означає постійно повторюваний процес функціонування і розвитку різноманітних типів та форм власності у їх взаємодії (взаємопроникненні, взаємопереходах, взаємозапереченні) відповідно до притаманних їм законів, що супроводжується виокремленням домінуючої форми власності.

За сучасних умов розширене відтворення економічної власності у розвинених країнах світу може, по-перше, здійснюватися лише тоді, коли збагачена новітніми рисами людина-працівник стає водночас усе більш збагаченою людиною-власником, коли вона набуває якісно нових рис. Ці риси та якості формуються за умови поширення власності людини- працівника не лише на такі об’єкти, як товари тривалого користування, а й на частину додаткового продукту, засоби виробництва, інтелектуальну власність. Тому розширене відтворення економічної власності передбачає розширене відтворення власності людини-працівника на ці об’єкти, а отже, поступове подолання процесу відчуження власності від праці. У цьому водночас виявляється більша евристична цінність категорії “економічна власність” порівняно з категорією “виробничі відносини”.

По-друге, розширене відтворення відносин економічної власності виявляється в посиленні плюралізму форм власності, тобто різноманітності форм власності, їх конкуренції та змагальності. За наявності багатьох форм власності недостатньо проголошувати тезу про їх рівноправність, оскільки у процесі відтворення діють закони кількісно-якісних змін, єдності боротьби протилежностей, заперечення заперечення, а також низка економічних законів (концентрації виробництва і власності, централізації виробництва і власності, адекватності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил тощо), наслідком яких є перетворення однієї з форм власності на домінуючу. Такою формою стає та, яка найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку продуктивних сил. Рівність форм власності за цих умов можна констатувати в юридичній власності.

Якщо раніше в розвинених країнах світу домінуючою формою була приватна капіталістична власність, то наприкінці XIX — на початку XX ст. такою формою стає акціонерна, а отже, колективна форма капіталістичної власності. Вона діалектично заперечує попередню форму власності, що зазначалось раніше. У наступний період під впливом потреб розвитку продуктивних сил (притаманних їм законів і суперечностей) поступово зростає роль державної власності (на засоби виробництва, значну частину національного доходу, фінансово-банківські установи та інші об’єкти), в якій поєднується колективне капіталістичне привласнення з елементами загальнонаціонального.

Від часу розгортання НТР виникає і розвивається інтегрована капіталістична власність — соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі.

Протягом останніх 3—4 десятиріч у розвинених країнах світу з’являється трудова колективна власність, посилюється роль кооперативної власності, які є найефективнішими формами власності за капіталізму. Водночас поступово відбувається процес соціалізації форм капіталістичної власності.

Якщо виходити з потреб та інтересів людини-працівника, інших елементів продуктивних сил (науки, інформації тощо) і враховувати відтворювальний аспект відносин власності, то домінуючою формою в розвинених країнах світу стає трудова колективна власність у поєднанні з соціалізованими елементами інших форм власності (акціонерної, державної, кооперативної тощо). З огляду на це, зокрема на досвід розвинених країн світу, економічним анахронізмом є намагання багатьох економістів, політиків проголосити в Україні пріоритет приватної власності. Водночас існування її диктується особливостями дії закону заперечення заперечення (діалектичним характером цього заперечення), біологічною природою людини та іншими чинниками.

По-четверте, розширене відтворення економічної власності означає відтворення зростаючої кількості і суб’єктів, і об’єктів власності. У першому випадку йдеться про збільшення кількості підприємств (у США, наприклад, їх кількість за повоєнний період зросла більш як на 15 млн), акціонерів (частина яких стає співвласниками підприємств). У другому випадку внаслідок дії закону зростання потреб розширюється кількість товарів широкого вжитку у переважної більшості населення, кількість послуг, які вони споживають, отже, розширюється номенклатура другого і третього підрозділів, якщо оцінювати ці процеси з погляду матеріально-речової структури сукупного суспільного продукту.

Водночас розширюється номенклатура першого підрозділу виробництва, четвертого підрозділу (товарів військового призначення). Крім того, поступово наростають тенденції до відокремлення в межах сукупного суспільного продукту п’ятого підрозділу — продукції інтелектуальної та інформаційної власності. Синтезуючими показниками зростання об’єктів власності є дані про те, що номенклатура товарів, які виробляються у розвинених країнах світу, налічує майже 1 млрд найменувань, а середній американець має понад 11 тис. потреб у товарах і послугах.

Протилежні за характером процеси відбувалися в 90-х роках в Україні. Особливістю відтворення економічної власності наприкінці XX ст., крім зазначених вище, є значне зниження питомої ваги державної власності у країнах СНД та Східної Європи і незначне зменшення ЇЇ питомої ваги у розвинених державах світу. Таке зниження в окремих країнах СНД стосується, насамперед, державної власності на засоби виробництва, на фінансово-кредитні інститути, але супроводжується зростанням частки державної власності на національний дохід.

Ще однією особливістю цього процесу в розвинених країнах світу є залучення все більшої кількості найманих працівників до управління власністю на мікро- і макрорівнях. В останньому випадку це відбувається внаслідок участі профспілок у створенні та управлінні спеціальними фондами, як це відбувається у Швеції.

Вагомий вплив на розширене відтворення за сучасних умов, особливо в Україні, здійснює тіньовий сектор або тіньова економіка.

Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Під тіньовою економікою, здебільшого, розуміють створення офіційно незареєстрованої вартості товарів і послуг та відсутність її відображення в системі національних рахунків. Проте такий підхід відображає, передусім, спосіб її обчислення (статистичний аспект проблеми), а не економічну, а тим більше, політекономічну сутність. Щоб з’ясувати останню, розглянемо попередньо складові тіньової економіки.

До цієї економіки входить, по-перше, кримінальна економіка, нерозривно пов’язана з неконтрольованим грошовим обігом (чорний грошовий ринок), основою якого є незаконні валютні операції, наркобізнес, розкрадання, шахрайство, рекет (особливо діяльність злочинних груп), проституція та ін. По-друге, ухилення від сплати податків, по-третє, “паралельна економіка”, тобто сектор домашніх господарств, неформальний сектор (індивідуальна трудова діяльність дрібних товаровиробників, малих і середніх капіталістичних підприємств — послуги щодо ремонту і будівництва житла, ремонт та обслуговування автомобілів, побутової техніки, надання медичних, юридичних та інших послуг, здавання в найм житла та ін.) і прихований сектор — діяльність великих і частини середніх капіталістичних підприємств, у т. ч. банків у офшорних зонах, проведення ними незаконних бартерних операцій, випуск неякісної продукції, приписки, нееквівалентний обіг та ін. і, по-четверте, зловживання службовим становищем посадових осіб, хабарництво, вимагання, корумпованість тощо.

З метою виявлення обсягів тіньової економіки використовують дані про споживання електроенергії, передусім, у домашніх господарствах. Згідно з цими даними найбільші обсяги тіньової економіки в середині 90-х років були в Угорщині (31 %), у Чехословаччині (34 % ВВП) та Польщі (31 % ВВП), в Ірландії, Греції та Іспанії — близько 20 %, в Італії, Данії і Бельгії — близько 16 %, в СІЛА і Великобританії — 10 %, найменші — в Японії (3 %), Норвегії (5 %), Австралії та Швеції (по 7 %), Франції (6 %). В Україні ця частка на цей період становила понад 50 %.

Другий метод обчислення обсягів тіньової економіки — за наявністю крупних купюр в обігу, що не проходять через банківські рахунки, по- забанківський грошовий обіг. Згідно з наявними даними, отриманими за цим методом, найбільша частка тіньової економіки була в Угорщині (ЗО %), відтак в Іспанії та Ірландії — 22 %, у Греції — 20 %, у Бельгії — 18 %, найменша в Японії — 4 %, Франції — 6 %, Швеції — 7 %, в СІЛА і Великобританії — 11 %. В Україні частка неконтрольованої грошової маси з 1994 по 1999 рр. збільшилась із 24,7 % до 44,4 % (що становило в цьому році 8,6 млрд грн). Загалом обсяг тіньової економіки у США у 1988 р. становив від 243 до 729 млрд дол.

В Україні до сектору домашніх господарств наприкінці 1999 р. належала робота членів сім’ї на приватних присадибних і орендованих ділянках. Хоча праця в цих господарствах забезпечує виробництво певної частини сільськогосподарської продукції та сприяє фізичному відтворенню робочої сили, вона за умов відсутності малогабаритної техніки, тяглової сили є малопродуктивною, про що вже зазначалось.

Загалом частка тіньового сектору в економіці України наприкінці 90-х рр. становила майже 50 % ВВП (у 1990 — 14 %), що є критичною межею і загрожує національній безпеці. На сучасному етапі до таких незаконних видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон (за межі України вивезено до 40 млрд дол., товарів на суму майже 5 млрд дол.), а також незаконні валютні операції всередині країни, істотне завищення цін на експортовану та заниження на імпортовану продукцію, масове розкрадання державного майна у процесі роздержавлення і приватизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвестиційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, корупція, наркобіз- нес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.

Негативно в цілому впливає на розширене відтворення бартерна торгівля (взаємозаліки між підприємствами наприкінці 90-х рр. становили в Україні близько 25 % державного бюджету), оскільки при цьому не поповнюється державний бюджет, а відсутність легальних обігових коштів унеможливлює впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво, не сприяє зменшенню ресурсомісткості виробництва, консервує екстенсивний тип відтворення.

Найбільшої шкоди процесу розширеного відтворення завдає незаконний вивіз капіталу, щорічні обсяги якого перевищують в Україні 5 млрд дол., у Росії — 20 млрд дол.

Відмивання “брудних грошей” значною мірою відбувається у сфері криміналізованої приватизації, що здійснюється, здебільшого, через оф- шорні зони.

Надзвичайно негативно впливає на інвестиційний клімат в Україні (а отже, на процес відтворення) хабарництво, корупція, державний і приватний рекет та інші негативні чинники тіньової економіки.

На основі вищесказаного можна дати таке політекономічне визначення тіньової економіки: неконтрольована державою діяльність різних суб’єктів господарської діяльності у всіх сферах суспільного відтворення та незаконне привласнення частини національного доходу в особистих та групових егоїстичних інтересах на основі тіньових особистісних економічних зв’язків (відносин) цих суб’єктів. Це визначення, однак, лише частково стосується діяльності сектору домашніх господарств.


загрузка...