Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Розподільчі відносини та їхнє місце у відтворювальному процесі


  • Розподіл як економічна категорія.
  • Сутність розподілу національного доходу.
  • Об’єктивні основи формування доходів населення.

Розподіл як економічна категорія. У попередній і сучасній економічній літературі нема чіткого, науково обґрунтованого визначення як сутності розподілу як економічної категорії, так і її політекономічної сутності. Так, в економічній енциклопедії “Політична економія” розподіл розглядається як “одна із фаз (стадій) суспільного відтворення, сполучна ланка між виробництвом і споживанням”. В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна розподіл також характеризується як “одна зі стадій єдиного відтворювального циклу, що йде за виробництвом продукту, створенням доходу”. У “Короткій економічній енциклопедії”, виданій петербурзькими вченими, розподіл характеризується як 1) “різновид об’єктивних економічних процесів і відносин, специфікою яких є встановлення пропорцій, в яких суб’єкти відтворення беруть участь у виробленому продукті; 2) одна зі сторін виробничих відносин, сполучна ланка між виробництвом і споживанням, необхідна фаза процесу відтворення суспільного продукту”. Наведене визначення майже дослівно скопійоване зі словника “Політична економія”, виданого в Москві у 1990 р. Різниця між ними полягає лише в тому, що у Другій частині дефініції йдеться про розподіл “як фазу (стадію) відтворення, що відображає його логіку, сутнісні зв’язки різнотипних економічних процесів”.

Основними недоліками наведених визначень є, по-перше, відсутність У них чітко окреслених суб’єктно-об’єктних відносин: лише в одному з них йдеться про участь у створеному продукті; по-друге, наявне некоректне абстрагування від відносин економічної власності, передусім, власності на засоби виробництва; по-третє, не фіксується залежність Розподілу (як фази відтворення) від сфери безпосереднього виробництва. Щодо положення про визначення розподілом пропорцій, в яких суб’єкт бере участь у створеному продукті, то воно майже дослівно запозичене з праць К. Маркса.

Якщо дотримуватися вимог принципу матеріалізму, то попередньою умовою наукового обґрунтування сутності розподілу є з’ясування матеріально-речового змісту даної категорії, а отже, об’єктів такого розподілу, а водночас і об’єктів привласнення, з приводу яких між певними суб’єктами встановлюються відносини економічної власності.

У наявній економічній літературі такими об’єктами називають землю та інші природні ресурси, капітал, дохід, технологію, інформацію, створений продукт, прибуток, фактори виробництва та ін. Проте у такому переліку має місце еклектичний підхід, оскільки нема системної класифікації визначальних (домінуючих) і похідних об’єктів. Загалом об’єкти розподілу можна розглядати за різними критеріями. Так, з боку вартісної структури суспільного продукту розрізняють розподіл останнього на постійний, змінний капітал і додаткову вартість (с + V + т), а в узагальненому вигляді — на національний дохід (або новостворену вартість) і фонд заміщення (с); з боку речового змісту суспільного способу виробництва — на різні елементи продуктивн

их сил; на об’єкти первинного і вторинного розподілу, розподіл національного багатства та ін. Проте з урахуванням вимог системного підходу слід, передусім, виділяти розподіл умов виробництва — речових та особистісних факторів виробництва, залежно від яких розподіляються похідні об’єкти — результати виробництва.

Серед речових факторів виробництва вирішальну роль за сучасних умов відіграє розподіл засобів виробництва, насамперед, інформаційних технологій та інформаційно насиченої техніки. Формою вияву такого розподілу в капіталістичному суспільстві є розподіл цінних паперів, про несправедливий характер якого вже зазначалось раніше. Це заперечує тезу окремих авторів, запозичену в теоретиків постіндустрі- ального суспільства про те, що головною причиною виникнення суперечностей між людьми і країнами є інтелектуальна нерівність. Остання, тобто нерівність в отриманні освіти, розвитку творчих здібностей людей тощо, є похідною від наявних у них доходів, які, у свою чергу, залежать від власності на засоби виробництва.

Вагома роль серед об’єктів розподілу, що належать до засобів виробництва, належить розподілу природних ресурсів, особливо вичерпуваних (у т. ч. невідновлюваних — корисних копалин; відносно невідновлюваних — родючих ґрунтів, деяких видів мінеральної сировини та ін.; відновлюваних — зокрема, тваринного світу). Одним із критеріїв підходу до з’ясування об’єктів розподілу є виділення основних об’єктів економічної власності.

Суб’єктами даного процесу на рівні первинного розподілу на мак- рорівні є окремі класи, соціальні верстви і прошарки, а на рівні вторинного — держава, наднаціональні органи. На мікрорівні такими суб’єктами є окремі індивідууми, трудові колективи, підприємства.

Розподіл з погляду процесу відтворення економічних відносин є важливою підсистемою останніх, вирішальну роль серед яких відіграють відносини економічної власності. Оскільки економічна власність за своїм змістом охоплює сукупність виробничих відносин, а без урахування форм вияву останніх є їх системною сутністю, то відносини розподілу належать до сукупності відносин економічної власності. Спроби багатьох авторів вивести розподіл за межі власності або економічної власності є необґрунтованими, неконструктивними і беруть свій початок із хибного сталінського тлумачення структури виробничих відносин.

Хоча розподіл визначається безпосереднім виробництвом, але до початку процесу такого виробництва вирішальну роль відіграє сфера розподілу, оскільки перед тим, як почнеться процес безпосереднього виробництва, необхідно відповідним чином розподілити основні фактори виробництва між суб’єктами цього процесу і такий розподіл детермінує роль даних суб’єктів у виробництві. Так, соціально-економічне відокремлення найманих працівників від засобів виробництва, яке має місце до початку виробництва, визначає підпорядковану роль цих працівників у сфері безпосереднього виробництва, контроль за ними у процесі праці з боку власників або менеджерів різних ланок.

Водночас за сучасних умов вимагає уточнення положення К. Маркса про те, що структура розподілу повністю визначається структурою виробництва. Воно було справедливим для нижчої стадії капіталізму, коли держава була лише елементом надбудови і виконувала функції “нічного сторожа”, про що вже йшлося у попередніх темах.

Слід звернути увагу на те, що розподіл не обмежується сферою відносин економічної власності, а охоплює певну підсистему організаційно- економічних відносин щодо його організації через систему оплати робочої сили, грошово-кредитну систему, фінансову систему (на рівні підприємств, держави, населення), систему цін тощо.

Сфері розподілу та відповідним відносинам властиві іманентні закони розвитку та функціонування. Вперше спробу дослідити ці закони на нижчій стадії капіталізму зробив Д. Рікардо. До законів розподільчих відносин в контексті економічної власності відносять, зокрема, закон обернено-пропорційної залежності між величиною прибутку і розміром заробітної плати, закон привласнення рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал та ін.

У той період значного поширення набула концепція трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея, згідно з якою розподіл доходів здійснювався відповідно до їхнього внеску створення землі, капіталу та праці. Внаслідок недостатнього опанування методологією економічного дослідження, незнання відмінностей між чинниками економічного розвитку та Джерелами національного доходу, зокрема, приниження ролі особис- тісного чинника та інших причин, деякі сучасні економісти підтримують цю концепцію. Внаслідок цього наявне виправдання джерел доходів пануючого класу. Крім того, підтримується архаїчне положення Дж.Ст. Мілля про те, що приватна власність є визначальним інститутом, за допомогою якого створений продукт розподіляється відповідно До витрачених факторів виробництва. Нині такими інститутами є, передусім, колективний, державний та наддержавний типи та форми власності. У межах колективних інститутів вирішальну роль відіграють великі акціонерні компанії, що є найадекватнішою формою розвитку монополій і здійснюють розподіл через широке розповсюдження акцій і механізм цін. У межах державних — центральні органи влади, які разом із місцевими перерозподіляють до 55 % національного доходу через державний бюджет. Серед наддержавних інститутів домінуюча роль належить міжнародним фінансовим кредитним інститутам, міжнародним монополіям, передусім, ТНК і транснаціональним банкам. Серед об’єктів інфраструктури визначну роль відіграють фондові біржі.

Усе вищесказане дає підставу обґрунтувати політекономічну сутність розподілу´, це стадія суспільного відтворення, в якій на основі виконання нею функції сполучної ланки між безпосереднім виробництвом і споживанням виникає підсистема відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу привласнення умов та результатів виробництва, що управляються відповідними законами, характер яких визначається у кінцевому підсумку сферою безпосереднього виробництва і власністю на засоби виробництва.

Визначальна роль сфери безпосереднього виробництва щодо розподілу виявляється також у тому, що такі категорії першої сфери, як необхідний і додатковий продукт набувають у другій форми заробітної плати і прибутку.

Оскільки необхідний і додатковий продукт є речовою основою НД, розглянемо процес розподілу останнього.

Сутність розподілу національного доходу. У попередній темі йшлося, здебільшого, про кількісне визначення національного доходу. Як економічна категорія в якісному аспекті і з урахуванням відтворю- вального аспекту національний дохід є регулятором суспільного відтворення, а тому виражає економічні відносини між різними суб’єктами господарювання з приводу створення, обміну, розподілу та споживання новоствореної вартості.

Національний дохід здебільшого розглядають у вартісній та нату- рально-речовій формах. У вартісній формі він є новоствореною вартістю, що складається з вартості необхідного продукту, і додаткової вартості (що, у свою чергу, розпадається на прибуток і ренту). За натурально-речовою формою національний дохід складається із предметів споживання та частини засобів виробництва, що використовується для розширеного відтворення. З погляду поділу на продуктивну і непродуктивну працю та вартісної форми національний дохід є заново створеною вартістю у галузях матеріального та значної частини нематеріального виробництва (яка є сферою продуктивної праці).

У політекономічному аспекті сутність національного доходу при капіталізмі слід розкривати в органічному взаємозв’язку не лише з процесом суспільного виробництва і відтворення, але й з відтворенням сукупного капіталу (який у найзагальнішому вигляді є сукупністю індивідуальних, колективних та державних форм капіталу у процесі їх взаємодії). У такому випадку національний дохід набуває ще однієї соціально-економічної форми, а отже, відображає відповідний характер поєднання особистісних і речових факторів у процесі свого створення. Зокрема, він відображає відносини економічної власності між найманими працівниками і капіталістами у сфері безпосереднього виробництва щодо створення національного доходу та його поділу на необхідний продукт (або необхідну для відтворення вартість найманої робочої сили та робочої сили функціонуючих капіталістів) і додаткову вартість.

У сфері розподілу національний дохід як політекономічна категорія виражає відносини економічної власності між трьома основними економічними суб’єктами — найманими працівниками, капіталістами і державою, конкретизацією яких є такі категорії, як первинні і вторинні доходи, трудові та нетрудові доходи, заробітна плата, прибуток, рента, податки та ін. У сфері обміну національний дохід є сукупністю товарних потоків (у т. ч. послуг), передусім, засобів виробництва і предметів споживання у процесі руху, тобто кругообороту і обороту. У сфері споживання національний дохід набуває форми кінцевих доходів осіб найманої праці, зайнятих непродуктивною працею, доходів класу рантьє, зайнятих паразитичним споживання та ін.

Зростання національного доходу визначається, по-перше, кількістю зайнятого працездатного населення, по-друге, якістю його праці (тобто значною питомою вагою складної праці осіб із високим рівнем освіти і кваліфікації), по-третє, рівнем продуктивності та інтенсивності праці, по-четверте, економією елементів постійного капіталу (з боку матеріально-речового змісту — це процес економії пального, сировини, електроенергії, інтенсивного використання виробничих потужностей).

Необхідність розподілу національного доходу зумовлена, насамперед, потребами розширеного відтворення, а отже, спрямування його частини у фонд нагромадження. Пропорція, в якій національний дохід розподіляється на споживання і нагромадження, залежить від типу су- спільно-економічної формації, економічної системи і, передусім — суспільного способу виробництва, стадії та етапу його розвитку, рівня організованості найманих працівників, характеру державної влади та інших чинників. У свою чергу, від розподілу національного доходу залежать темпи економічного розвитку, гострота соціально-економічних суперечностей, прогрес продуктивних сил тощо.

Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новостворе- ної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку — промисловими і торговельними капіталістами, дивідендів — різними верствами населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.

Привласнення (отримання) заробітної плати, прибутку і ренти в західній економічній літературі пов’язують із факторними доходами, тобто доходами, отриманими від окремих факторів виробництва. Хибність цієї концепції полягає в тому, що в ній стверджується про здатність засобів праці, землі створювати самостійно певну величину Доходів, які, відтак, привласнюють власники цих факторів. Коректніше у даному випадку говорити про привласнення певних доходів від власності, тобто від зосередження землі у землевласників, промислових

підприємств — у промислових капіталістів тощо. Винятком із цього правила є привласнення частки національного доходу власниками осо- бистісного чинника — заробітної плати найманими працівниками і підприємницького доходу — функціонуючими капіталістами.

Розподіл національного доходу, окремих його складових та елементів здійснюється як відповідно до загальних для економічної системи законів, так і за специфічними лише для даної сфери законами. Так, розподіл на заробітну плату відбувається згідно з законами формування та динаміки вартості робочої сили й частково — згідно з вимогами закону розподілу за працею (значною мірою, оскільки залежить від ступеня соціалізації економічної системи капіталізму); розподіл на прибуток та його різновиди — згідно з законом середньої норми прибутку (привласнення на рівновеликий капітал рівновеликого прибутку) за умов нижчої стадії капіталізму та неоднакових за величиною норм прибутку монополізованого та немонополізованого секторів на вищій стадії капіталізму, що пояснюється владою монополістичного капіталу та впливом держави.

Вагомий вплив на розподіл національного доходу здійснюють загальні закони товарного виробництва — закони попиту і пропозиції, закон вартості, закони грошового обігу та ін.

Важливою умовою раціонального розподілу національного доходу є відповідність даних законів вимогам законів безпосереднього виробництва та законам обігу і споживання.

У зв’язку з вищесказаним постає питання про основи формування різних доходів населення.

Об’єктивні основи формування доходів населення. Якщо виходити з положення про те, що розподіл, у тому числі розподіл та перерозподіл національного доходу, визначається, зрештою, безпосереднім виробництвом та його законами і при цьому формуються кінцеві доходи населення, то доходимо висновку, що вирішальною об’єктивною основою формування таких доходів є технологічний спосіб виробництва і, насамперед, рівень розвитку продуктивних сил.

Конкретизацією даного положення є те, що процес формування доходів населення або структура розподілу таких доходів детермінується структурою технологічного способу виробництва і, насамперед, структурою продуктивних сил.

Ця залежність від рівня розвитку продуктивних сил виявляється, по-перше, у тому, що такий рівень, передусім рівень розвитку робочої сили, визначає величину вартості даного специфічного товару, а отже заробітної плати, яка становить основну частку національного доходу (близько 70 % у розвинених країнах світу). Щодо структури продуктивних сил, то її вплив на структуру доходів населення знаходить свій вияв у тому, що із появою нових елементів продуктивних сил (наприклад, після розгортання НТР — науки та інформації) у складі сукупного працівника формуються нові загони висококваліфікованих працівників, які привласнюють більшу частку заробітної плати.

По-друге, залежність доходів населення від рівня розвитку продуктивних сил виявляється в тому, що на певному етапі їхньої еволюції, отже, розвитку внутрішніх суперечностей даної системи, починається активне втручання держави в економіку, процес одержавлення продуктивних сил, перетворення держави на могутню силу (економічну, політичну, правову та ін.), яка, у свою чергу, активно впливає на формування доходів населення.

Наступною об’єктивною основою формування доходів населення є тип суспільного способу виробництва і, насамперед, відносин економічної власності, а серед них — власності на засоби виробництва. Так, у процесі розвитку акціонерної власності, зокрема широкого розповсюдження акцій серед значної частини найманих працівників, кількості привласнюваних ними акцій збільшується частка дивідендів у кінцевих доходах населення, про що йшлося раніше.

Найвагоміший вплив на формування доходів населення в межах державної економічної власності має одержавлення значної частки національного доходу (її власність на цю частку), оскільки, наприклад, у США із соціальних витрат держави на федеральному рівні на кожного громадянина наприкінці 90-х рр. у середньому припадало близько

5,5 тис. дол.

Значний вплив типу суспільного способу виробництва на формування доходів населення виявляється у наявності за умов капіталізму великої армії безробітних, величезній диференціації доходів між багатими і бідними верствами населення, в існуванні понад 100 млн бідних лише у розвинених країнах світу, у наявності періодичних криз надвиробництва тощо.


загрузка...