Навігація
Посилання


Політична економія

§ 4. Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми


  • Необхідність та сутність державного регулювання розподілу доходів.
  • Основні форми державного регулювання розподілу доходів.

Необхідність та сутність державного регулювання розподілу доходів. Державне втручання у процес розподілу доходів зумовлене низкою причин, які призводять до посилення процесу диференціації в доходах населення, зокрема викликають необхідність перерозподілу національного доходу. До таких причин у контексті політекономічного аналізу належать:

1) приватна капіталістична власність та оснований на ній механізм вільної ринкової конкуренції;

2) колективна капіталістична власність та оснований на ній механізм монополістичної (в т. ч. олігополістичної) конкуренції, зокрема механізм встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін. У працях західних економістів ці причини, зазвичай, не виокремлюються, а називається ринковий капіталізм. Так, американський економіст Джеймс Тобін визнає, що “ринковий капіталізм породжує більше нерівності, ніж узгоджується з демократичними цінностями. Тому перерозподіл за допомогою державної скарбниці стає необхідним”;

3) промонополістичний характер розвитку державної власності на засоби виробництва, який призводить до перекачування частини додаткової вартості із державного сектору у недержавний;

4) брак високопрогресивної шкали оподаткування доходів;

5) значний розвиток тіньової економіки;

6) інфляційні процеси в економіці, які найвідчутніше справляють негативний вплив на доходи бідних верств населення;

7) наявність економічних криз в економіці, масового безробіття;

8) необхідність дотримання оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і певною справедливістю економічної системи, порушення якого або загострює соціально-економічні суперечності, або призводить до послаблення стимулів до праці;

9) діяльність іноземних компаній, передусім транснаціональних корпорацій на території країни, які викачують значну частку прибутків. Навіть в Україні, де така діяльність іще незначна, іноземні компанії привласнюють у десятки разів більше прибутків, ніж становить їхня частка в активах спільних підприємств.

Державне регулювання розподілу доходів можна визначати як сукупність форм та методів впливу органів державної влади на рух ВВП (у т. ч. НД), на рівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка з другого боку. Основними напрямами такого регулювання є політика доходів та соціальний захист. До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т. ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо.

Основні форми державного регулювання розподілу доходів. Такими напрямами, як зазначалось, є політика доходів та соціальний захист населення. У свою чергу, політика доходів здійснюється у таких формах:

1) рекомендаційне обмеженя темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) заморожування зарплати. Ця форма використовується за умов галопуючої інфляції; 3) встановлення державою лімітів на збільшення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражни

х органів за умови досягнення високих темпів зростання продуктивності праці; 4) індексація, тобто підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) встановлення лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує більші податки, і навпаки; 6) стимулювання темпів зростання заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компанії. Основними суб’єктами політики доходів є держава, підприємці та профспілки.

Політика доходів активно використовувалась у розвинених країнах світу у 50-х і 70-х роках. Для неї було властиве заморожування зарплати, темпів її зростання та інші форми за умови відсутності належного контролю за зростанням цін і прибутків корпорацій. Це призводило до значного відставання реальної заробітної плати від темпів зростання продуктивності праці.

Соціальний захист населення є складовою соціальної політики. Проведення такої політики передбачає захист рівня життя шляхом компенсації підвищення цін, надання допомоги найбіднішим сім’ям, надання допомоги на випадок безробіття, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища, переважно, за рахунок держави, проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Відповідно до статті 25 “Декларації прав людини” сучасна правова держава має гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава, насамперед, мусить законодавчим шляхом встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації.

Головними засобами стирання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний прибутковий податок і соціальні витрати держави, про які вже йшлося в попередніх темах. Так, у Швеції завдяки цим засобам різниця між сукупним доходом домашнього господарства першої багатої 10-відсоткової групи населення і десятої бідної групи зменшується в 25 разів і становить 4:1. На досягнення таких цілей (перерозподіл доходів і майна) у розвинених країнах світу офіційно спрямована політика доходів.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинених країнах Заходу пенсійне і медичне страхування забезпечується відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, на такі цілі із заробітної плати найманих працівників вилучають 7,5 %; у Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави; в Японії платежі на соціальне страхування становлять 7 % середньої зарплати робітника. Коштами цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники працівників і підприємців.

Страхові виплати при безробітті проводяться зі спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов країни. У першому випадку найбільші суми (від 50 до 70 % середньої зарплати) виплачують у перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються. У США максимальний термін отримання допомоги на випадок безробіття — 26 тижнів, а величина щотижневої допомоги в середині 90-х років становила до 200 дол. Іноді термін надання допомоги може бути подовжений до 49 тижнів.

У другому випадку до уваги беруть період зайнятості, трудовий стаж, фізичну здатність до праці, термін надання допомоги та ін.

Одним із елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладання колективних договорів про умови праці, оплату робочої сили, соціальне страхування, відпустки тощо.

Кінцевим джерелом виплат на соціальне страхування є праця найманих робітників і службовців. Це зумовлене, по-перше, тим, що єдине Джерело вартості — праця; по-друге, наймана праця створює основну частину необхідного і додаткового продукту; по-третє, вона є найважливішим джерелом синергічного ефекту, що виникає при взаємодії робочої сили із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил; по-четверте, підприємці зараховують виплати у фонд соціального страхування до витрат виробництва і перекладають їх на споживачів, а джерелом виплат, не перекладених на споживачів, є у кінцевому підсумку праця найманих робітників і службовців.

Такий стан справ характерний і для Швеції, де соціальні фонди формуються за рахунок держави і підприємців. Так, соціальне страхування на випадок хвороби на 85 % фінансують підприємці, народні пенсії — на 76 %, виплати в разі нещасних випадків на виробництві — на 100 %, щоденні пільги при безробітті — на 61 %. Решту витрат на названі цілі фінансує держава.

При встановлені мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їхніх сімей, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Державне регулювання розподілу доходів у розвинених країнах світу певною мірою спрямоване на подолання бідності, що вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму. Останній, у свою чергу, існує у формі життєвого (або фізіологічного) та соціального мінімуму. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і основних послуг. Другий передбачає ще й мінімальні духовні та соціальні потреби. Найточнішим для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму є метод споживчого кошика, про що вже йшлося раніше.

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати залежно від сфер діяльності та професій, форм власності. Так, у розвинених країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в державному секторі. Соціальне законодавство встановлює права й обов’язки зайнятих у державному апараті, військовослужбовців, виборчих осіб. У США та інших країнах Заходу заробітна плата в державному секторі, переважно, нижча, ніж у приватному, але робітники та службовці державного сектору мають значно більше гарантій, вищі соціальні виплати тощо.

Ще однією ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно до рівня цін.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Які існують критерії класифікації об’єктів розподілу і які з них є визначальними?
  2. Розкрийте діалектичний характер взаємодії сфери розподілу і безпосереднього виробництва.
  3. Що спільного та відмінного між розподілом в економічному та політекономічному аспектах?
  4. Що означає національний дохід з якісного боку і у чому сутність його розподілу?
  5. Що виражає категорія “національний дохід” у кожній зі сфер суспільного відтворення?
  6. Якими економічними законами управляється процес розподілу доходів та національного доходу?
  7. Які об’єктивні основи формування доходів населення?
  8. Що означає процес диференціації доходів населення та які його причини?
  9. Як вимірюється ступінь нерівності у розподілі доходів?
  10. Що означає бідність в економічному та політекономічному аспектах?
  11. Зробіть порівняльний аналіз бідності у розвинених країнах світу, з одного боку, України на початку XXI ст. та в період існування СРСР з другого боку.
  12. Які причини зумовлюють необхідність перерозподілу національного доходу?
  13. Який механізм перерозподілу національного доходу і в чому полягає його сутність?
  14. Що означає державний бюджет та бюджетна система як політ- економічна категорія?
  15. Дайте короткий аналіз виникнення та еволюції податків.
  16. Які сучасні принципи оподаткування втілюються у розвинених країнах світу?
  17. У чому полягає сутність податків як політекономічної категорії?
  18. Які основні функції виконують податки?
  19. Охарактеризуйте основні види податків.
  20. Чим відрізняється податкова система України від аналогічних систем в окремих розвинених країнах світу?
  21. Які проблеми при здісненні соціальних виплат існують у розвинених країнах світу і в Україні?
  22. Який взаємозв’язок між сферою споживання і безпосереднім виробництвом?
  23. Які існують види споживання?
  24. Як економічні закони і категорії розкривають процес споживання?
  25. Що означає споживання як політекономічна категорія?
  26. Яка відмінність між схильністю до споживання і граничною схильністю до споживання?
  27. У чому полягає сутність заощаджень, схильність до заощаджень та гранична схильність до заощаджень?
  28. Які існують види заощаджень?
  29. Чим викликана необхідність державного регулювання доходів населення і в чому його сутність?
  30. Охарактеризуйте політику доходів та її елементи.
  31. Що означає соціальний захист населення і як він здійснюється?

загрузка...