Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Економічне зростання та економічний розвиток


  • Сутність і типи економічного зростання.
  • Нагромадження капіталу і форми нагромадження.
  • Заощадження та інвестиції.

Сутність і типи економічного зростання. У сучасній економічній літературі немає чіткого обґрунтування категорії “економічне зростання”, як в загальноекономічному, так і в політекономічному аспектах. Так, в “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна економічне зростання розглядається як “постійне збільшення реального обсягу виробництва, що супроводжується покращенням технологічних, економічних і соціальних характеристик суспільства”. У підручнику “Економічна теорія” за редакцією А. Добриніна і Л. Тарасевича стверджується, що “в сучасній економічній літературі під економічним зростанням, ‘зазвичай, розуміють ... довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва, пов’язані з розвитком продуктивних сил на довготерміновому часовому інтервалі”. А. Філіпенко характеризує економічне зростання як “... просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим”.

Ще менша евристична цінність закладена у визначенні даної категорії у словнику “Політична економія” за редакцією О. Ожерельєва: “Збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби народного споживання і забезпечувати споживання у необхідних розмірах”.

Основними недоліками наведених визначень є, по-перше, акцент на кількісних характеристиках даної категорії, по-друге, некомплексний підхід до змін, які викликають таке зростання у межах економічної системи, по-третє, незрозумілим є твердження про “зміни природного рівня реального обсягу виробництва”. Водночас позитивною слід вважати спробу окремих авторів пов’язати економічне зростання зі змінами у продуктивних силах. Такі зміни є, безперечно, визначальними, хоча обмежуватись ними не слід, оскільки згідно з вимогами системного аналізу вони відбуваються в органічній єдності, передусім, з техніко- економічними відносинами, а отже, у межах технологічного способу виробництва. Як зазначалося раніше, у змінах, що відбуваються в межах техніко-економічних відносин, зокрема в кооперації, спеціалізації виробництва і праці, закладені значні потенційні можливості зростання продуктивності праці, а отже, окремих сторін економічного зростання. По-третє, автори не пов’язують таке зростання з чинниками, які його зумовлюють.

Однобічність розгляду економічного зростання лише з кількісного боку доводить характеристика домінуючого нині у розвинених країнах світу інтенсивного типу такого зростання.

Якщо врахувати названі недоліки, то економічне зростання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва. Економічне зростання належить до техніко-економічних категорій, а тому безпосередньо не заторкує змін в інших елементах економічної системи, передусім у суспільній формі відносин економічної власності. Щодо речового змісту таких відносин, які відбуваються при взаємодії людини з природою у процесі праці

, то вони охоплюються категорією “економічне зростання”. Проте внаслідок тісної взаємодії з такими елементами воно опосередковано впливає на них, зумовлює еволюцію типів і форм економічної власності, господарського механізму, надбудовчих відносин. Водночас економічне зростання набуває суспільної форми, коли йдеться про економічне зростання при капіталізмі (капіталістичне економічне зростання).

У політекономічному аспекті економічне зростання означає техні- ко-економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів природи у процесі праці та надання послуг.

У зв’язку з цим постає питання про відмінність між економічним зростанням і економічним розвитком. Таку відмінність А. Філіпенко, наприклад, вбачає в тому, що остання категорія — це “... якісне економічне зростання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці і зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо”. У даному випадку економічне зростання некоректно поширюється не лише на власність, економічну політику, але й на соціальну сферу, що означало б соціально-економічний розвиток.

Насправді відмінності між економічним зростанням і економічним розвитком полягають у тому, що остання категорія відображає незворотні, направлені та закономірні зміни технологічного способу виробництва, а економічне зростання позбавлене таких ознак, оскільки може перериватись економічним спадом. Якщо незворотність економічного розвитку означає, насамперед, появу сутнісних (радикальних) змін у структурі продуктивних сил та техніко-економічних відносин, що розширює адаптивні можливості технологічного способу виробництва, то зворотний характер економічного зростання характеризує, здебільшого, процес функціонування даного способу виробництва (коли відбувається, передусім, перерозподіл структурних елементів останнього) і кількісно-якісні зміни в межах однієї сутності. Економічне зростання без урахування його зворотного характеру є складовою економічного розвитку, поступово нагромаджує для нього зміни, які викликають появу сутнісних перетворень.

Економічний розвиток взагалі, тобто безвідносно до певного типу економічної системи, охоплює закономірні зміни лише тих елементів даної системи, які притаманні всім суспільно-економічним формаціям. Щоб категорія “економічний розвиток” увійшла в коло специфічних економічних законів і категорій, такий розвиток має відбуватись за умов капіталізму, соціалізму та інших формацій.

Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед, факторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є:

1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед, речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш час радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними факторами цього типу економічного зростання є:

1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників; 3) покращення використання основних та оборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності. Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних чинників економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки земля, корисні копалини тощо украй обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаоща- джуючих технологій зростання ефективності виробництва.

Основними показниками динаміки економічного зростання на мак- роекономічному рівні є зростання обсягів валового внутрішнього продукту або національного доходу, темпи зростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін. Конкретніші показники — коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнту зростання, помноженому на 100 %) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100 %).

Важливе значення для характеристики економічного зростання має ефективність та якість такого зростання. Оскільки економічне зростання виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, то таке зростання в концентрованому вигляді виражається у зростанні ефективності сукупної праці, передусім, у зростанні продуктивності живої праці. Конкретнішими показниками економічного зростання є покращення якості наявних товарів і послуг, підвищення конкурентоспроможності останніх на світових ринках, освоєння нової техніки і технології, посилення пропорціональності та планомірності економічного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжується зростанням продуктивності праці, високі темпи економічного зростання та ін.

Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростанні загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.

Ефективність та якість економічного зростання формують мету такого зростання. Оскільки при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої загалом відбувається поступальний розвиток продуктивних сил, а основною продуктивною силою є людина, то безвідносно до типу економічної системи кінцевою метою економічного зростання є підвищення матеріального добробуту переважної більшості населення.

Ця мета в кожному суспільстві конкретизується відповідно до вимог основного економічного закону, етапів розвитку. Тому соціальною формою економічного зростання при капіталізмі є відносини економічної власності між класом найманих працівників і класом капіталістів з приводу використання робочої сили та привласнення результатів суспільного виробництва у всіх сферах соціального відтворення. Воно супроводжується розвитком різних типів і форм економічної власності, ускладненням господарського механізму, а у сфері надбудовчих відносин — формуванням соціальної та політичної структури суспільства, вдосконаленням буржуазного права власності тощо.

Процес економічного розвитку і зростання не можливий без постійного нагромадження. Цей процес за умов капіталізму набув форми нагромадження капіталу.

Нагромадження капіталу і форми нагромадження. Найпростішим визначенням сутності нагромадження капіталу за умов капіталізму є процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т. ч. — на різні

типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називають капіталізацією. Нагромадження капіталу є однією з історичних соціально-економічних форм розширеного відтворення, що зумовлює розвиток технологічного способу виробництва, організаційно-економічних відносин, еволюції відносин економічної власності та господарського механізму, а водночас — створює матеріальні умови виробництва для вищого суспільного устрою.

Розвиток продуктивних сил означає прогрес їхніх традиційних елементів (людини, засобів і предметів праці, сил природи, що використовуються людьми) і виникнення якісно нових форм і методів організації виробництва і праці (початок XX ст.), науки (середина 50-х рр.), інформації (середина 70-х рр.). Розвиток організаційно-економічних відносин передбачає, передусім, вдосконалення організації та управління (менеджменту) на підприємстві, що теоретично виражається у появі нових шкіл менеджменту як окремої економічної дисципліни.

Еволюція відносин власності при капіталізмі здійснюється у вигляді розвитку традиційних типів і форм власності (приватної, державної), появі в їхніх межах нових властивостей, ознак, сторін, а також у виникненні якісно нових типів і форм — акціонерної, монополістичної (у т. ч. олігополістичної), трудової, кооперативної, інтегрованої та ін., у процесі діалектичного заперечення менш розвинених типів і форм більш розвиненими і прогресивними.

Нагромадження капіталу має свої особливості в межах кожного із типів і форм економічної власності. Так, у межах акціонерної форми власності нагромадження капіталу здійснюється значною мірою шляхом випуску акцій і облігацій та їх розміщення на ринку капіталу. Такої можливості у підприємств неакціонерного типу нема. За сучасних умов випуск цінних паперів є основним джерелом мобілізації інвестицій у розвинених країнах світу, особливо у новостворених компаніях, пов’язаних із інформаційними технологіями. У СІЛА наприкінці 90-х рр. XX ст. ці компанії інвестували щорічно до 450 млрд дол., що становило 60 % всього обсягу інвестицій.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних формах: 1) концентрації капіталу і 2) його централізації. При певному рівні концентрації виробництва обидва ці процеси ведуть до появи монополій (у т. ч. олігополій), що мають можливість систематично збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення моно- І польного прибутку.

До чинників, які стимулюють зростання нагромадження капіталу, належить, насамперед, науково-технічна революція (НТР), яка зумовлює поглиблення суспільного поділу праці, а тим самим — появу нових галузей виробництва і видів продукції, що вимагає великих капіталовкладень. Водночас НТР веде до підвищення ефективності виробництва, що дозволяє при відносно менших фінансових засобах збільшувати обсяги виробництва. Ця обставина є чинником, який обумовлює тенденцію до зменшення норми нагромадження.

Масштаби нагромадження капіталу залежать, насамперед, від абсолютної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими чинниками.

Від часу розгортання НТР продуктивність праці, а отже, й поповнення джерел нагромадження капіталу, згідно з оцінками вітчизняних спеціалістів, більш як на 50 % визначається науково-технічним прогресом, який матеріалізується, насамперед, у нових засобах праці, технологічних процесах. На другому місці серед джерел нагромадження капіталу стоїть якість робочої сили. Третє і четверте місця у цьому процесі посідають впровадження якісно нових форм організації виробництва і праці та вдосконалення предметів праці.

Більш обґрунтованою слід вважати теорію західних вчених про те, що у 80—90-х рр. XX ст. зростання продуктивності праці, а отже, і джерел зростання додаткової вартості приблизно на 60 % визначається підвищенням якості трудових ресурсів. На друге місце вони ставлять чинник науково-технічного прогресу, на третє — зростання інтенсивності попиту та економію на масштабах виробництва. Водночас у такій класифікації не враховується синергічний ефект, що виникає у процесі взаємодії особистісного і речових факторів виробництва.

У межах першого фактора (підвищення якості трудових ресурсів) визначальними є зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів робочої сили (навіть у середній школі США курс професійної підготовки проходять близько 60 % учнів старших класів), підвищення професійного рівня менеджерів, перерозподіл робочої сили в наукомісткі галузі народного господарства та ін. З метою посилення впливу даного фактора на зростання продуктивності праці, створення нових джерел нагромадження капіталу у розвинених країнах світу проводяться наукові дослідження, пов’язані з відтворенням робочої сили, зокрема з покращенням освіти, охорони здоров’я, якості навколишнього середовища та ін. У США, Японії на ці цілі витрачається понад 10 % державних витрат на НДДКР.

Важливу роль у процесі нагромадження капіталу відіграє сучасна держава, яка здійснює вплив на розвиток якості трудових ресурсів, НТП та інші чинники. Цей вплив здійснюється шляхом виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здоров’я, НДДКР, фінансування на- укомістких і високотехнологічних галузей, проведення активної податкової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики, розробки національної стратегії науково-технічного прогресу тощо.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продуктивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвестиції. Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво). Реальні інвестиції — це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил. Якщо від валових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу. Абсолютний приріст продуктивного капіталу визначається, насамперед, розмірами нових капіталовкладень.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП). Крім того, цей показник може визначатися відношенням фонду нагромадження (тобто частини додаткового продукту, що йде на нагромадження) до величини створюваного національного доходу. В цьому випадку норма нагромадження характеризує співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання.

У статистиці західних країн ведуться підрахунки, що виражають відношення загального обсягу валових інвестицій до валового національного продукту. Оскільки цей показник не зовсім чітко відображає норму нагромадження (до нього включаються витрати, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів), то використовується показник відношення чистих інвестицій до національного доходу. Чисті капіталовкладення визнаються як різниця між валовими інвестиціями і вартістю зношених за певний проміжок часу виробничих і невиробничих фондів (або сумою витрат, які йдуть на заміщення зношених виробничих фондів). Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75 : 25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялось як в один, так і у другий бік. В Україні за період 1961—1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3 % до 17,9 %.

За час економічної кризи норма нагромадження у нашій державі скоротилася до 9 % національного доходу. Таке стрімке падіння цього показника було в СІЛА під час найглибшої економічної кризи 1929—1933 рр. Враховуючи досвід цієї країни та інших держав світу, цю норму за нинішніх умов треба підняти до 25—26 %. Хоча заощадження населення України у формі вкладів та цінних паперів за 1995—2000 рр. збільшились з 380 млн грн до близько 3 млрд грн, їх частка у ВВП становила лише 20 %.

Сталі, істотні зв’язки та інші форми зв’язків, що виникають у процесі нагромадження капіталу, розкриває закон нагромадження капіталу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці, з одного боку, зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення з другого боку. Основними суперечностями даного закону є протиріччя між нагромадженням капіталу та особистим, особливо паразитичним, споживанням пануючого класу; між виробничим і невиробничим нагромадженням; між певним зростанням життєвого рівня населення та структурою і якістю національного багатства та ін.

Заощадження та інвестиції. Вище йшлося про валові та чисті інвестиції, а у попередній темі зазначалося, що основою інвестицій є заощадження. Тому з’ясуємо коротко політико-економічну сутність інвестицій.

Найпростішим визначенням інвестицій є їхня характеристика як вкладень у капітал. Водночас, поняття “капітал” тлумачиться економістами по-різному, внаслідок чого виникає неоднакове розуміння інвестицій. Західні економісти, як зазначалось, ототожнюють капітал із засобами виробництва, із запасами. Таке розуміння сутності капіталу і зумовлює неконструктивний підхід до категорії “інвестиції”. Він полягає, передусім, у тому, що інвестиції ототожнюють із капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом.

З цього погляду раціональнішим є визначення інвестицій авторами “Економікса” К. Макконнеллом і С. Брю:

1) “інвестиції — витрати на будівництво нових заводів, на устаткування з тривалим терміном служби та ін.”;

2) “інвестиції — витрати на виробництво та нагромадження засобів виробництва і збільшення матеріальних запасів;

3) “інвестиції у людський капітал — будь-який захід, спрямований на зростання продуктивності праці робітників (шляхом підвищення їх кваліфікації та розвитку навичок); витрати на покращення освіти, здоров’я робітників чи на підвищення мобільності робочої сили”.

Проте некоректно витрати на вдосконалення основної продуктивної сили називати “інвестиціями в людський капітал”. Адже витрати на розвиток освіти, охорони здоров’я особи найманої праці не використовують з метою привласнення чужої неоплаченої праці. Це можуть робити менеджери вищої та середньої ланок, найбільш досвідчені юристи та деякі інші категорії працівників.

Якщо пригадати структуру сучасної системи продуктивних сил, то, порівнюючи наведені вище визначення інвестицій, легко дійти висновку, що навіть найконструктивніші з них обмежуються вкладеннями у розвиток засобів виробництва і робочої сили. Але підприємці (насамперед, крупні) здійснюють вкладення у розвиток науки, у вдосконалення або впровадження нових форм організації виробництва і праці, у розвиток інформації (її збирання, систематизацію). З цього логічно випливає, що інвестиції слід визначати, передусім, як вкладення у розвиток продуктивних сил підприємства, а на макрорівні — у розвиток продуктивних сил суспільства, які є лише однією, хоча і провідною, стороною суспільного способу виробництва.

Суспільна форма інвестицій не існує без іншої — відносин економічної власності. На мікрорівні інвестиції у розвиток економічної власності — це витрати на управління власністю, на випуск акцій, виплати дивідендів, на перехід від однієї форми власності (наприклад, приватної) до іншої (скажімо, створення закритого акціонерного товариства) та ін. Крім того, підприємство проводить маркетингові дослідження, які з погляду структури економічних відносин належать до організаційно- економічних відносин.

На підставі сказаного можна дати такі визначення інвестицій: інвестиції на мікрорівні — вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні — вкладення у розвиток економічної системи, до якої крім цих двох сторін суспільного способу виробництва входять іще техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм.

Розглянемо категорію “інвестиції” з урахуванням наукового розуміння сутності капіталу. Речовим змістом цієї категорії, як уже зазначалось, є засоби виробництва, гроші, певні матеріальні блага тощо. Отже, з цього боку інвестиції значною мірою — це те саме, що і вкладення у розвиток продуктивних сил. Водночас капітал перетворюється на систему капіталістичних виробничих відносин (суспільна форма даної категорії) у процесі розвитку трьох функціональних форм капіталу (грошового, продуктивного і торговельного), функціонування індивідуального, акціонерного, монополістичного, постійного, змінного капіталу тощо. Отже, за наукового тлумачення категорії “капітал” отримуємо близький за змістом висновок про те, що інвестиції при капіталізмі — це вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил.

Такі інвестиції на рівні підприємств здійснюються у вигляді грошових коштів, цінних паперів (і передусім, акцій), банківських вкладів, вкладів в інтелектуальну власність, в основні та оборотні фонди, майнові права та інші активи (цінності). Оскільки вони охоплюють усі активи підприємства, їх можна назвати бухгалтерськими інвестиціями.

Капіталовкладення — інвестиції у процес відтворення основного капіталу і зумовлені цим вкладення у розвиток оборотного капіталу.

Як уже зазначалось, одним із чинників економічного зростання є науково-технічний прогрес (НТП). Оскільки революційною формою НТП є науково-технічна революція, розглянемо матеріальні чинники економічного зростання, зокрема вплив НТР, а також основні моделі такого зростання.


загрузка...