Навігація
Посилання


Політична економія

§ 2. Сутність безробіття та державне регулювання зайнятості за умов змішаної економіки


  • Сутність і причини безробіття.
  • Державне регулювання зайнятості.

Сутність і причини безробіття. За визначенням міжнародної організації праці, безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України “Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Така характеристика безробіття відображає, однак, позитивістський контекст даної проблеми і зовсім не заторкує її політекономічний аспект. Так, в економічній енциклопедії “Політична економія”, виданій у 70-х роках в СРСР, стверджувалося, що безробіття — це “притаманне капіталістичному способу виробництва соціально-економічне явище, за якого частина трудящих не може знайти собі роботу, стає відносно надлишковим населенням, резервною армією праці.” У словнику “Політична економія” безробіття розглядається як складне соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не знаходить собі роботу, поповнюючи резервну армію праці. Визначення безробіття у підручнику “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” (за редакцією Г. Климка) не відповідає назві цієї роботи (дано в позитивістському тлумаченні).

Проте наведені визначення лише частково врахували політекономічний аспект проблеми, свідченням чого є та частина положень, де йдеться про відносно надлишкове населення, резервну армію праці. їх недоліком є неврахування ситуації з власністю на робочу силу тієї частини працездатного населення, яке не може знайти роботу, тобто зосередження уваги лише на одній зі сторін людини, а саме людини-працівника.

Якщо усунути цей недолік, то безробіття означає неспроможність капіталістичної системи забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не лише не спроможний, але й не зацікавлений у ліквідації безробіття.

Якщо розглядати безробіття в контексті об´єктно-суб’єктних відносин, то на відміну від більшості політекономічних категорій, у яких відносини між певними суб’єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом засобів існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. У даному разі яскраво виявляється обмеженість поглядів щодо характеристики класу капіталістів у ролі роботодавців. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами і державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом

тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у СІЛА в 1920—1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн осіб, а у 30-х роках — до 20 % найманої праці.

Першу спробу з’ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Проте технологічна теорія безробіття базується на принципі технологічного детермінізму, а отже, є однобічною, виконує апологетичну функцію, тобто слугує інтересам пануючого класу.

Представники неокласичного напряму розглядають безробіття як добровільне і тимчасове явище, викликане нібито надто високими вимогами до оплати праці. Ці твердження були піддані обґрунтованій критиці Дж. Кейнсом.

Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, зумовлений схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати. Однак таке пояснення причин безробіття є поверховим, зроблене в контексті мінової концепції. Дане пояснення може бути використане для з’ясування певних масштабів безробіття та його деякого зменшення, але не для розкриття глибинних причин явища.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед, законами конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов’язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення. У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Його сутність полягає в зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв’язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили, праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з другого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його не достатньо, бо за умов гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих — скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), наднормових робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення такого попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працівників.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати все- загальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоча і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою — науково-технічною революцією, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Основними формами безробіття при капіталізмі є: 1) поточне,

2) аграрне і 3) застійне перенаселення. Поточне перенаселення породжує структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробниц- тва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їхнього безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безробіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття: технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки); фрикційне (пов’язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професійними, віковими та регіональними переміщеннями); структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність); циклічне (зумовлене економічними циклами і, насамперед, кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції); регіональне. У розвинених країнах світу майже 50 % приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Зумовленість цих форм безробіття умовами розвитку капіталістичного способу виробництва пояснюється тим, що справедливе і гуманне суспільство, в якому на належному рівні здійснюється демократичне економічне планування, прогнозування і програмування розвитку народного господарства, зможе своєчасно передбачити структурні зміни в економіці, появу нових видів техніки, вжити відповідних заходів, подолати економічні кризи, а отже, циклічне безробіття тощо.

Безробіття завдає значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1 % призводить до втрати річної продукції більш як на 2 %, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7 % утримує частку безробітних на постійному рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця у розвинених країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Фі- ліпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв’язку не існує.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинених країнах світу зросла з 11,7 млн осіб у 1965 р. до понад 50 млн у 2001 р. Лише у СІЛА за 1946—1966 рр. внаслідок економічного відчуження “роботодавцями” найманих працівників від власності на свою робочу силу останні втратили від безробіття до 2300 млрд дол. Ці втрати значно збільшились у наступні десятиліття, як внаслідок зростання масштабів безробіття, так і здатності вищої за якістю робочої сили створювати більшу частку новоствореної вартості. Так, лише у країнах ЄС такі втрати щорічно становлять понад 200 млрд дол.

Державне регулювання зайнятості. За сучасних умов використовуються два основні методи державного регулювання зайнятості: 1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці); 2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.

Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні та пасивні важелі. До активних належать підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфікації, організація громадських робіт, створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення, вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання, достроковий вихід на пенсію та ін. До пасивних важелів належить виплата допомоги безробітним, надання їм матеріальної підтримки (у формі талонів на споживання тощо).

За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайнятості) розрізняють заходи прямої дії та опосередкованої. До заходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.

Крім того, на макрорівні розмежовують адміністративні та правові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні — з другого.

До економічних важелів належать розвиток державного підприємства, державні закупівлі товарів і послуг, надання податкових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створення додаткових робочих місць, кредитна, міграційна політика тощо. Правові важелі — це ухвалення законів та законодавчих актів про тривалість робочого дня, величину мінімальної заробітної плати, початок працездатного віку, вихід на пенсію та ін. Адміністративні важелі — відповідні накази, постанови, розпорядження уряду. Так, у США комплекс соціально-економічних і трудових відносин (останні стосуються умов праці і використання робочої сили), значна частина яких торкається ринку робочої сили, регулюється 202-томним “Зведенням федеральних законів та обов’язкових постанов”. Усі названі вище методи та важелі державного регулювання ринку робочої сили, а отже, й зайнятості, приводяться в дію за допомогою організаційних заходів. До них належать організація служб зайнятості та працевлаштування, закладів професійної та середньої освіти, соціального забезпечення безробітних та ін.

Низка цих заходів, важелів водночас впливає на процес розширеного відтворення робочої сили, до розгляду якого ми і переходимо.


загрузка...