Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Сутність і структура господарського механізму


  • Господарський механізм як економічна категорія.
  • Основні елементи господарського механізму.

Господарський механізм як економічна категорія. У працях західних вчених ця категорія не вживається. В іншій сучасній економічній літературі категорія “господарський механізм” трактується неоднозначно, здебільшого, аморфно. Так, в “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна вона розглядається як “сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких здійснюється ув’язка і узгодження суспільних, групових і приватних інтересів”. Л. Абалкін визначає це поняття як “спосіб організації суспільного виробництва з властивими йому формами і методами, економічними стимулами і правовими нормами”. У “Великому економічному словнику” категорія “господарський механізм” характеризується як “сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з урахуванням історичної специфіки, що складається”.

Недоліками цих визначень є також підведення одного невідомого під інші, до яких належать поняття “сукупність економічних структур”, “спосіб організації суспільного виробництва”, “сукупність організаційних структур”.

Дещо змістовніше визначається сутність даного поняття у словнику “Політична економія”, хоча воно стосується лише господарського механізму соціалістичного способу виробництва: “це спосіб господарювання, сукупність інструментів, форм і методів управління економікою”. У “Короткій економічній енциклопедії” господарський механізм розглядається як: 1) економічна категорія сфери організаційно-економічних відносин, що опосередковує дію між продуктивними силами, виробничими відносинами і надбудовою; 2) спосіб господарювання; 3) сукупність форм, методів та інструментів управління економікою. У даному ви-

значенні ця категорія необґрунтовано обмежується сферою організаційно-економічних відносин.

Водночас конструктивними сторонами окремих наведених визначень є положення про сукупність форм, методів та інструментів управління економікою, про узгодження з його допомогою різних типів інтересів, використання економічних законів. Проте при цьому не враховується, що господарський механізм має бути націлений на реалізацію основної мети капіталістичного способу виробництва, пов’язаної з розвитком та взаємодією основних типів капіталістичної власності (адже останні визначають динаміку різних типів інтересів), а також на розв’язання економічних суперечностей і розвиток основного фактора виробництва — людину, від чого залежить ступінь реалізації такої мети.

З урахуванням сказаного господарський механізм можна визначити і| як сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже, використання економічних законів, розв’язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а

також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів.

Оскільки до складу народного господарства (або економічної системи) входять основні підсистеми та метасистеми, то господарський механізм поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами, техніко-економіч- ними відносинами (а отже, технологічним способом виробництва), суспільним способом виробництва (у взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин) тощо. Водночас його важливою функцією є узгодження цих підсистем між собою у процесі їх розвитку і взаємодії. Таким чином формується система управління, яка означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб’єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих ланок та елементів.

Ядро системи управління в економіці — цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств та прошарків для досягнення поставленої мети. Основні об’єкти цієї системи — суспільне виробництво загалом (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, певні елементи (або підсистеми) економічної системи, відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (часткова форма) та окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).

Політекономічний аспект даної категорії передбачає, передусім, виділення об’єктно-суб’єктних відносин. Якщо їх об’єктом в узагальненому вигляді є народне господарство країни або національна економічна система, то вона заторкує інтереси основних класів і соціальних верств, суб’єктів господарювання. Оскільки процес управління здійснюється, передусім, державою, а остання використовує для цього не лише економічні засоби та важелі, а й правові й адміністративні, то господарський механізм виражає не лише певну систему економічних відносин між різними суб’єктами щодо управління народним господарством, але й надбудовних, насамперед правових.

Відтак із системи економічних відносин необхідно виділити підсистему відносин, пов’язаних із економічною власністю, у т. ч. управління власністю. Тому господарський механізм у політекономічному контексті виражає сукупність виробничих відносин між державою, з одного боку, та суб’єктами господарювання з другого, а також між суб’єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів управління народним господарством та саморегулювання, насамперед, економічної власності.

В останній категорії, як зазначалося, виділяються кількісний і якісний аспекти, тому господарський механізм включає процес управління як різними об’єктами власності (засобами виробництва, цінними паперами, грошовою масою та ін.), так і відносинами між людьми (класами, соціальними верствами тощо) з приводу привласнення цих об’єктів.

Водночас таке визначення господарського механізму охоплює, здебільшого, його сутність на вищій стадії капіталізму, ядром якого є державне регулювання. Оскільки другим найважливішим таким елементом є ринкове саморегулювання економіки, і воно переважало на нижчій стадії капіталізму, а між ним і державним відбувається складна взаємодія, то категорія “господарський механізм” за сучасних умов виражає складнішу сукупність елементів та відносин. Крім того, ще однією складовою даного механізму є наднаціональне регулювання. Про це йтиметься далі.

Сутність господарського механізму повніше розкривається в його функціях.

Як зазначалось, у межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві як всьому суспільному способу виробництва (тобто виробничим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами), так і чотирьом окремим підсистемам. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, насамперед, між протилежними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми вияву. Система економічних законів знаходить своє вираження в системі економічних категорій. До неї, зокрема, належать товар, споживча вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо. До господарського механізму безпосередньо входять усі конкретні форми економічних законів економічної системи. Тому з погляду співвідношення господарського механізму та економічних законів всієї економічної системи або суспільного способу виробництва логічно випливає, що господарський механізм є механізмом використання економічних законів.

Перша умова такого використання — пізнання економічних законів, умов, за яких діє певний закон. Так, змістом закону вартості є, насамперед, обмін еквівалентів, тобто обмін товару на товар, за якого суспільно необхідні витрати праці на виробництво одного товару обмінюються на рівнозначну кількість суспільно необхідної праці на виготовлення іншого товару. Такий механізм слід встановити, насамперед, щодо обміну товарів промисловості та сільського господарства.

Оскільки існують також закони розвитку продуктивних сил, техні- ко-економічних відносин, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічних відносин власності), то господарський механізм може бути локальнішим — як механізм використання законів кожної з цих підсистем. Таким чином, використання економічних законів (загал ьносистемних, підсистемних) є найважливішою функцією господарського механізму.

Друга за значенням його функція, якщо виділяти її з погляду всього суспільного способу виробництва, — розв’язання соціально-економіч- них суперечностей. Вона випливає з попередньої, бо кожний економічний закон містить у собі суперечність. Водночас, оскільки явище чи процес багатші за закон, ця функція спрямована на розв’язання ширшого кола суперечностей, ніж ті, що наявні у межах законів. До таких суперечностей, якщо виходити з принципу примату виробництва, належать суперечності самої системи продуктивних сил (наприклад, між рівнем техніки з одного боку, рівнем освіти і кваліфікації робочої сили — з другого), між системою продуктивних сил та її речовою формою (наприклад, між рівнем розвитку техніки та досягнутим ступенем концентрації виробництва, його спеціалізації тощо), між технологічним способом виробництва та його суспільною формою, а також суперечності в межах самої суспільної форми (наприклад, між прибутком та заробітною платою, між монополістичною і державною власністю тощо). Найважливіше значення для реалізації цієї функції має використання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.

Третя функція господарського механізму — реалізація відносин власності. У її межах вирішальна роль належить господарському механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Виконання цієї функції має спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника. Слід домогтися в межах економічної системи існування плюралізму форм власності, конкурування і співпраці різних конкретних форм власності. Конкретними формами реалізації відносин власності є безпосереднє привласнення необхідного і додаткового прибутку в різних формах.

За умов плюралізму форм власності суб’єкти форм власності (трудові колективи, підприємці, держава тощо) мають привласнювати, насамперед частку створеного прибутку, мати змогу використовувати його для розширення виробництва, створення кращих умов праці тощо.

Четверта важлива функція господарського механізму — всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає в розвитку як біологічного, так і соціального аспектів її сутності. У першому випадку необхідно домогтися оптимального гармонійного співвідношення людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) зі збереженням довкілля, нормальним розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця проблема диктується особливостями національного розвитку людської популяції, гармонійною взаємодією цивілізації та природи. У другому випадку завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб’єктом виробничих відносин або відносин економічної власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися її соціальна природа. Іншими словами, йдеться про те, щоб людина могла брати участь у політичному житті, вдосконаленні законів, у розвитку культури, мистецтва тощо. В останньому випадку господарський механізм набуває ознак соціального. Оскільки людина вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає у тому, щоб узгоджувати, насамперед, економічні інтереси людей.

Крім цих найважливіших функцій, господарський механізм виконує й другорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів тощо.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він має забезпечити активну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Щоб реалізувати цю мету за умов економічної системи в Україні, її глибокої кризи, слід, насамперед, створити науково обґрунтовану економічну програму і на цій основі виробити довготермінову соціально-еко- номічну політику уряду. Наступний крок — створення відповідної законодавчої правової бази політики реформ.

Основні елементи господарського механізму. Такими елементами, як уже зазначалось, є ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання.

Ринкове саморегулювання або механізм ринкової економіки здійснювався через механізм вільної конкуренції, тобто конкуренції, на яку не впливають монополії (у т. ч. олігополії), держава (остання лише слідкує за дотриманням правил такої конкуренції), профспілки (яких західні економісти вважають монополістами на ринку робочої сили), вільного ціноутворення (ціни встановлюються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях), внаслідок чого забезпечується певна пропорційність розвитку економіки. Такий механізм регулювання отримав назву “невидимої руки”. Його основою була приватна капіталістична власність і похідні від неї приватні інтереси, повна економічна свобода підприємців.

Природною рушійною силою економічного розвитку тоді було прагнення індивіда до реалізації своїх інтересів. Дбаючи про них, така економічно вільна людина покращує свій добробут, примножує багатство суспільства. Суперечності між індивідом і суспільством не існує. Розуміючи, що за умов свободи господарської діяльності та свободи торгівлі деякі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін або

окремий суб’єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що інтереси таких індивідів гармонізує конкуренція, що вона є регулятором особистого егоїзму, завдяки чому досягається економічна рівновага, конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність тощо, тобто здійснюється саморегулювання економіки.

У ринковій економіці державі належить другорядна роль, вона виконує ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це економічно неефективно. Такими функціями є: організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів тощо) й утримання їх у належному стані.

В економічній теорії практика такого регулювання отримала назву “ліберального” (від слова ІіЬегаІів — вільний).

Розвиваючи такі ідеї щодо реалій сьогодення, представники неолібералізму (Л. Мізес, Ф. Хаєк, М. Фрідмен, Л. Ерхард та ін.) хоча й усвідомлюють неможливість повного усунення держави від впливу на економіку, водночас стверджують, що держава має здійснювати опосередковане і обмежене регулювання через грошово-кредитну політику. Людвіг Ерхард заявляв, наприклад, що держава має поводитися як суддя на футбольному полі — не втручатися в гру доти, доки не будуть порушені правила гри. Така позиція глави уряду є незрозумілою, оскільки держава, дотримуючись такої фразеології, будувала сучасне футбольне поле (економічну інфраструктуру), встановлювала для гравців мінімальну заробітну плату, забирала у них частину заробітної плати тощо. Подібної ідеології дотримувались окремі керівники уряду в Україні, називаючи себе лібералами, що, зрозуміло, розходилося з їх діями в уряді щодо управління народним господарством. Приблизно так діяв один із персонажів п’єси Мольєра: не підозрював того, що він все життя розмовляв прозою.

Механізм ринкового регулювання економіки був домінуючим впродовж близько чотирьох століть (тобто на нижчій стадії розвитку капіталізму) — максимум до кризи 1929—1933 рр.

Вперше в західній економічній літературі XX ст. його неспроможність визнав Дж. Кейнс, обґрунтувавши при цьому необхідність широкомасштабного регулювання економіки та його методи. Він стверджував, що розширення функцій уряду — єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм. Близький за змістом висновок було зроблено на Міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації, яка проводилась у червні 1992 р. на рівні голів та урядів держав; найважливішими висновками якої були:

1) врятувати людство у межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність, неможливо, позаяк вона ґрунтується на прагненні до нестримного зростання споживання і призводить до різкої поляризації рівня життя, а отже, породжує нові та вкрай загострює наявні соціальні конфлікти;

2) людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, яка має виходити з важелів централізованого регулювання на рівні окремої держави та світової співдружності загалом. Нова модель повинна базуватися на інтегрованих інтересах суспільства і лише потім — на інтересах приватного підприємця. Неспроможність ринкового регулювання економіки, про що йшлося в одній із попередніх тем, зумовило необхідність активного втручання держави у відтворювальний процес, появу та розвиток державного регулювання економіки.

У сучасній науковій та навчальній літературі нема політекономічного обґрунтування сутності державного регулювання економіки. Водночас його основою має бути визначення даної категорії в контексті економічної теорії. Проте в сучасній економічній літературі немає комплексної характеристики даної категорії. Так, в “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна державне регулювання визначається як “одна з основних форм участі держави в економічному житті, що полягає в її прямому чи опосередкованому впливі на розподіл ресурсів і формування пропорцій”. У “Короткій економічній енциклопедії” державне регулювання економіки розглядається як “вплив держави на діяльність господарських суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, вирішення соціальних та екологічних проблем”. Аналогічне визначення дається у “Великому економічному словнику”.

Небільшою глибиною відрізняється політекономічне обґрунтування даної категорії. Так, у словнику “Політична економія” державне регулювання економіки при капіталізмі характеризується як “діяльність держави щодо підтримки стабільності відтворення, забезпечення умов розвитку економіки”. У підручнику “Економічна теорія (політекономія)” самого визначення даної категорії нема, але стверджується, що “держава залучається в макроекономічну функцію підтримки економічної стабільності, згладжування циклічної форми розвитку економіки”.

У деяких названих працях російських вчених, по-перше, некоректно державне регулювання економіки обмежується лише розподілом ресурсів; по-друге, однобічно метою такого регулювання називається забезпечення умов для функціонування ринкового механізму. Більше того, окремі автори хибно включають державне регулювання до ринкового механізму. По-третє, дехто з авторів обмежується аналізом лише окремих економічних функцій держави; по-четверте, не пов’язує державне регулювання з сутністю господарського механізму. Водночас позитивними аспектами окремих дефініцій є акцент на відтворенні та забезпеченні умов розвитку всієї економіки. Якщо усунути ці недоліки, то слід дати таке визначення державного регулювання: це комплекс виконуваних державою економічних функцій, форм та методів централізованого впливу на процес розширеного відтворення економічної системи капіталізму (а отже, кожної із її підсистем та елементів відповідно до вимог основного закону).

З урахуванням політекономічного аспекту господарського механізму сутність державного регулювання економіки полягає у функціонуванні та розвитку домінуючої підсистеми виробничих відносин між державою та суб’єктами господарювання з приводу виконання державою своїх економічних функцій, використання різних форм і методів впливу на процес розширеного відтворення економіки.

Державне регулювання економіки та ринкове саморегулювання є двома найважливішими ланками (підсистемами) господарського механізму. Як справедливо зазначає П. Самуельсон, управляти економікою за відсутності того або іншого — все одно, що аплодувати однією рукою. Якщо продовжити це порівняння, то державне регулювання є правою, активнішою, рукою, від розмаху якої залежить звук аплодисментів, ступінь впливу на тих, кому призначені ці аплодисменти (ефективність регулювання). Воно водночас діалектично заперечує ринкове (тобто з утриманням позитивних сторін останнього).

Поряд із цими двома елементами господарського механізму важливу роль у регулюванні національної економіки відіграє корпоративна (а у її межах монополістична, у т. ч. олігополістична) планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою комп’ютерних систем, маркетингу вивчають масовий попит (його структуру, динаміку), формують його. Тому виробництво товарів концернами зорієнтоване на відомий ринок на основі попередніх погоджень щодо номенклатури продукції, її кількості та якості. У наш час на світовий ринок за попередніми домовленостями між виробниками та споживачами надходить до 70 % усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичні об’єднання. Крім них зростаючу роль у відтворенні сучасної економічної системи відіграє наднаціональне регулювання, що найповніше втілюється у межах ЄС, про що буде сказано в останньому розділі.


загрузка...