Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції


  • Об’єктивні основи виникнення та розвитку капіталістичної системи.
  • Роль ринкового механізму в регулюванні капіталізму.
  • Економічні відносини та відносини власності за умов капіталізму вільної конкуренції.

Об’єктивні основи виникнення та розвитку капіталістичної системи. У попередніх темах було з’ясовано багато істотних рис та властивостей капіталістичного способу виробництва (коли йшлося про типи та моделі економічних систем, просту і розвинену форми товарного виробництва, конкуренцію і монополію, сутність капіталу, прибуток, роль держави та ін.). Проте узагальнюючої характеристики даної системи, умов її виникнення, основних етапів розвитку не було дано.

Об’єктивними основами виникнення і розвитку капіталізму є, по- перше, процес відчуження безпосередніх працівників від засобів виробництва і формування приватної капіталістичної власності; по-друге, наявність юридично вільних найманих працівників, які позбавлені власності на засоби виробництва, але є власниками своєї робочої сили (такої власності були позбавлені раби та кріпосні селяни); по-третє, розвинене товарне виробництво, яке набуває всезагального характеру, коли робоча сила перетворюється на товар; по-четверте, ринковий механізм регулювання економіки, який базується на приватній капіталістичній власності і передбачає наявність вільної конкуренції, стихійного ціноутворення, стихійного переливу капіталу всередині галузей і між галузями; по-п’яте, підпорядкування економічної системи закону виробництва додаткової вартості, що виявляється на практиці у формі прибутку.

Ці об’єктивні передумови формуються поступово в межах феодалізму в процесі первісного нагромадження капіталу. Таке нагромадження означає процес відокремлення мас дрібних товаровиробників від засобів виробництва і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості — з другого. Поняття “первісне нагромадження капіталу” вперше вжито у працях А. Сміта.

Прискорили первісне нагромадження капіталу великі географічні відкриття, які сприяли формуванню світового ринку. Із ввезенням значної кількості золота і срібла до Європи з колоній (це означало початок формування колоніальної системи, пограбування колоній) ціни на товари широкого вжитку зросли в 4—5 разів, що сприяло значному збагаченню купців і підприємців. Грошове багатство нагромаджували також лихварі. Лихварством в Україні займалися купці, корчмарі, війти. Зокрема в Галичині відсоток за кредити у XVII ст. становив від 8 до 20 %, а за короткотермінові — 50—100 %.

У Франції та деяких інших країнах викуп селян із феодальної залежності розпочався ще в XIII ст., що означало формування юридично вільних товаровиробників. Еволюційно первісне нагромадження капіталу здійснювалося під час переходу від відробіткової форми феодальної земельної ренти до продуктової, а від неї — до грошової і супроводжувалося впровадженням капіталістичної оренди, об’єктом купівлі- продажу дедалі частіше ставала феодальна земельна власність. Еволюційне первісне нагромадження капіталу в сільському господарстві України було по

в’язане з розвитком фільваркової системи. Для існування фільваркових господарств необхідна була значна кількість вільної робочої сили, про яку йшлося у темі “Економічна система суспільства”. У XVI ст. селяни значною мірою втратили свої права на землю (були позбавлені права спадкового користування нею), які разом із правом на працю виробників закріпилися за феодалами, в т. ч. за шляхтою.

Революційне первісне нагромадження капіталу здійснювалося насильницькими методами. Зокрема в Англії у XVI—XVII ст. лендлорди експропріювали громадські землі та приватні землі селян, які на той час звільнялися від кріпосної залежності. Цьому сприяла держава, яка ухвалювала відповідні закони. Поштовхом до експропріації стало різке зростання цін на вовну, зумовлене швидким розвитком вовняних мануфактур. Відчужені землі віддавалися в оренду підприємцям. Паралельно відбувався процес утворення капіталістичного фермерства. Землю втратили майже 1,5 млн селян.

Методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики й податки та ін. В Україні процес первісного нагромадження капіталу швидкими темпами здійснювався після скасування кріпосного права.

Процес первісного нагромадження капіталу в Україні у 90-х рр. — наслідок кланово-номенклатурної приватизації, масового безробіття, знецінення трудових заощаджень населення, масового розкрадання державної власності, тотальної корумпованості чиновників, гіперінфляції та інших чинників. Значно посилилося соціально-економічне відчуження найманих працівників від засобів виробництва. У такому напрямі розвиватимуться процеси на селі. Оскільки для виживання, здобуття освіти значна частина власників землі змушена буде продавати її за заниженими цінами.

Роль ринкового механізму в регулюванні капіталізму. Ринковий механізм саморегулювання економіки реалізується, передусім, через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції.

Боротьба між капіталістами однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів, передусім, за привласнення надприбутку. Останній виникає на тих капіталістичних підприємствах, власники яких першими запровадили нову техніку, за допомогою якої наймані працівники створюють більшу масу додаткової вартості (з урахуванням синергічного ефекту в процесі взаємодії особистісних і речових факторів виробництва). Як тільки така техніка пошириться і на інші підприємства, надприбуток зникне доти, доки якесь інше підприємство не запровадить нову техніку і т. д.

Суперечності, що виникають між капіталістами з приводу неоднакових умов виробництва (а отже, різних витрат виробництва) і привласнення прибутку, передусім надприбутку, вирішуються внаслідок виконання внутрішньогалузевою конкуренцією своїх функцій. Такими функціями є, по-перше, перетворення багатьох індивідуальних вартостей товарів на єдину суспільну або ринкову вартість, яка лежить в основі ринкової ціни. Остання може відхилятися вниз і вгору від індивідуальних вартостей, внаслідок чого на окремих підприємствах формується надлишкова додаткова вартість у формі надприбутку. По-друге, стимулювання процесу впровадження капіталістами нової техніки у виробництво, а отже, стимулювання науково-технічного прогресу. По-третє, перерозподіл додаткової вартості у формі прибутку між капіталістами однієї галузі. По-четверте, на цій основі відбувається розшарування та диференціація між капіталістичними підприємствами, діє закон нерівномірності економічного розвитку на мікрорівні (нерівномірність розвитку окремих підприємств). Внаслідок тимчасового характеру привласнення надлишкового прибутку на окремих підприємствах і реалізації функцій внутрішньогалузевої конкуренції, остання має постійний характер.

Така конкуренція доповнюється міжгалузевою, зумовленою тим, що капіталісти за умов однакової норми додаткової вартості в різних галузях на рівновеликий капітал (однакові обсяги вкладеного капіталу) отримують неоднаковий прибуток. Дана суперечність пояснюється різною органічною будовою капіталу в таких галузях (а отже, різним співвідношенням між живою й уречевленою працею, величиною створеної в них маси і норми прибутку тощо) і швидкістю обороту капіталу. Суперечність вирішується шляхом переливу капіталу із галузей з низькою нормою прибутку у галузі з вищою нормою прибутку, про що йшлося в темі “Монополії і конкуренція”. Межею переливу капіталів є формування середньої норми прибутку (відношення сукупної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей), а отриманий за цих умов прибуток є середнім. Саме він є рівновеликим прибутком на рівновеликий капітал, а механізмом його формування є ціна виробництва, про яку йшлося раніше.

Внаслідок цих видів конкуренції, стихійного переливу капіталу між галузями (оскільки він не здійснюється централізовано з боку держави) досягається певна пропорційність розвитку економіки, а отже, регулювання попиту і пропозиції, виробництва і споживання, розподіл ресурсів і формування доходів тощо.

На заваді даного механізму стоять, насамперед, монополістичні тенденції в економіці, які помітив і засудив А. Сміт. Крім того, механізм ринкового саморегулювання може діяти за наявності, здебільшого, невеликих за розмірами капіталістичних підприємств, власники яких могли б без великих втрат вилучати капітал з одних галузей і вкладати в інші. Важливе також існування економічної свободи підприємців (можливість виробляти товари і встановлювати ціни, орієнтуючись лише на потреби ринку), стабільна грошова система, домінування егоїстичних приватних інтересів, основою яких є приватна капіталістична власність.

Проте навіть на нижчій стадії капіталізму ринковий механізм саморегулювання економіки частково поєднувався з державним регулюванням (зокрема проведенням протекціоністської політики, встановленням державою на певних етапах його розвитку тривалості робочого дня та ін., про що йшлося у попередній темі), а тому повністю вільної ринкової економіки (вільної від державного втручання) не існувало ніколи. Проте внаслідок домінування ринкових важелів на нижчій стадії ринковий механізм був ядром господарського механізму. З огляду на це тим більш неправомірно стверджувати про існування ринкової економіки (основними атрибутами якої є приватна власність і ринковий механізм саморегулювання економіки) за сучасних умов.

Економічні відносини та відносини власності за умов капіталізму вільної конкуренції. Крім економічної власності до економічних відносин, як зазначалося, входять техніко-економічні та організаційно-еко- номічні.

За наявності, здебільшого, невеликих і середніх за розміром капіталістичних підприємств (так, в Англії у середині XIX ст. на середніх за обсягом підприємствах працювало до 50 робітників) капіталіст сам здійснював процес управління всіма ланками виробничого процесу, не залучаючи до управлінської праці менеджерів. Останні стали невід’ємною складовою відносин менеджменту на незначній кількості великих підприємств, а також за умов масового виникнення акціонерних компаній, в яких відбувається процес відокремлення капіталу- функції від капіталу-власності. Управління найманими працівниками з боку капіталістів здійснювалося авторитарними методами. Нерозви- неними були на той час маркетингові дослідження (адже широкого практичного значення вони набули вперше у СІЛА лише в 30-ті рр. XX ст.).

Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу.

Індивідуальна капіталістична власність — власність, що належала окремій особі, максимум — сім’ї і базувалась на експлуатації найманої праці. За своїм економічним змістом індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижчій стадії капіталізму (оскільки крім неї існувала ще приватна некапіталістична (трудова) власність та державна власність, які, однак, були другорядними) і розвивалась у всіх сферах суспільного відтворення. Її теоретичним вираженням була система економічних категорій, що групувались навколо специфічних економічних законів даного способу виробництва та всезагальних і загальних економічних законів, які також діяли у специфічних формах. Найповніше у світовій економічній літературі розвиток індивідуальної капіталістичної власності був відображений у “Капіталі” К. Маркса. Зокрема, окремими економічними категоріями, які характеризували становлення і розвиток даної форми власності, були товар, вартість, споживна вартість, гроші, заробітна плата, індивідуальний капітал, постійний капітал, оборотний капітал, кру- гооборот капіталу, наймана праця і т. д., більшість яких була розглянута у попередніх темах.

Водночас при з’ясуванні економічного змісту індивідуальної капіталістичної власності загалом та окремих категорій, що її виражають, К. Марксом була розкрита їхня глибинна сутність (передусім, за допомогою принципу суперечності), яка залишається притаманною для більш розвинених типів і форм капіталістичної власності (капіталу) — акціонерної, монополістичної, державної та ін. Тому справедливою є така оцінка теоретичної спадщини К. Маркса лауреатом Нобелівської премії, американським економістом В. Леонтьєвим: “Значення Маркса для сучасної економічної теорії полягає в тому, що його праці — це невичерпне джерело прямих, безпосередніх спостережень дійсності... Якщо перед тим як намагатись дати будь-яке пояснення економічного розвитку дехто захоче довідатись, чим же насправді є заробітна плата, капіталістичне підприємство — він може отримати у трьох томах “Капіталу” більш реалістичну та якісну інформацію із першоджерела, ніж та, яку він міг би знайти в десяти послідовних випусках “Цензів СІЛА”, в дюжині підручників сучасної економіки...”

Важливо при цьому пам’ятати, що категорії і закони “Капіталу”, зберігаючи свою глибинну сутність, на наступних етапах еволюції капіталістичного способу виробництва наповнюються елементами якісно нового змісту. Якщо не дотримуватись цього, що передбачає принцип історизму, вони перетворюються на закостенілі утворення, на догми.

Індивідуальна капіталістична власність під впливом дії, передусім, закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, єдності праці і власності, концентрації виробництва і капіталу та ін. переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувається наприкінці XIX ст. впродовж чотирьох десятиліть і завершується на рубежі двох століть переходом нижчої стадії капіталізму у вищу.


загрузка...