Навігація
Посилання


Політична економія

§ 2. Міжнародний рух капіталів та його закономірності


  • Сутність міжнародного руху капіталу.
  • Форми вивезення капіталу.
  • Закономірності міжнародного руху капіталу.

Сутність міжнародного руху капіталу. Капітал, як зазначалося, за своїм економічним змістом охоплює сукупність капіталістичних виробничих відносин, системну сутність яких виражає капіталістична власність. Водночас, глибинною сутністю капіталу, яка розкривається через категорію суперечності в антагоністичній формі, є суперечність між власниками засобів виробництва та позбавленими цієї власності найманими працівниками.

Оскільки міжнародний рух капіталів здійснюється, насамперед, шляхом його вивезення, то такий процес означає формування у докапіталістичній країні відносин економічної власності, заснованих на експлуатації найманої праці та притаманної їм глибинної суперечності. У такому випадку вивезення капіталу є прогресивним (бо прогресивнішим є капіталізм порівняно з попередніми формаціями), особливо якщо капітал вивозиться у цивілізованих формах (позбавлених жорстокості і варварства XVI—XIX ст.). Якщо капітал вивозиться із більш розвиненої країни у менш розвинену, відбувається формування більш досконалих виробничих відносин. Водночас вивезення капіталу може здійснюватись з метою отримання вищих відсотків та інших причин, не пов’язаних із формуванням і розвитком таких базових виробничих відносин, але загалом при цьому посилюється процес інтернаціоналізації капіталу. Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу, насамперед, у підприємницькій і грошовій формах.

Головними суб’єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо). Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми і речового змісту — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формах з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI—XIX ст) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XX ст. — вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних об’єднань), появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шлях їх найприбутковішого вкладення. Так, у середині 90-х років норма прибутку американських ТНК у країнах, що розвиваються, була приблизно вдвічі вищою, ніж всередині країни. Причина цього — дешева робоча сила, сировина тощо.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування. Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним перебігом капі

талістичного циклу, протекціоністськими бар’єрами, що перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Форми вивезення капіталу. Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, — це іноземні інвестиції. Згодом, їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають можливість здійснювати контроль за підприємством — для цього достатньо придбати до 10 % акцій) та на портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку).

Крім того, за джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний капітал. У межах державного капіталу існують такі його форми: позики, дари (ґранти), допомога. Недержавний капітал можуть вивозити за кордон юридичні та фізичні особи, приватні (окремий індивід або сім’я) чи групові інвестори у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін.

При вивезенні підприємницького капіталу надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які дають певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлене тим, іцо їхні суб’єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньофірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.).

Закономірності міжнародного руху капіталу. До таких закономірностей належать, по-перше, постійне і прискорене наростання обсягів закордонних інвестицій, а в межах останніх — частки ТНК. Так, напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд дол, за наступні 60 років (у 1970 р.) вони зросли у 6,5 раза, а за останніх ЗО років XX ст. — у 10,5 раза, причому частка ТНК у них становила 90 %. Загалом після Другої світової війни іноземні інвестиції спершу подвоювалися кожних 10 років, а відтак кожних 6—7 років, у 1983—1992 рр. мало місце їх чотириразове збільшення. У середині 90-х років щорічно вивозили приблизно 300 млрд дол. капіталовкладень.

По-друге, постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. Так, якщо у період між двома війнами вони становили 25 %, то в 90-х рр. — майже 80 %, що пояснюється зростанням їхньої ролі як засобу завоювання нових ринків збуту або їх розширення, встановлення контролю за виробництвом і власністю та іншими чинниками.

По-третє, посилення монополізації в експорті капіталу. Так, за останні ЗО років XX ст. частка 100 наймогутніших ТНК в експорті капіталу збільшилася з 55 % до 65 %, що, у свою чергу, зумовлене дією закону монополізації капіталістичного виробництва і власності у міжнародній сфері.

По-четверте, зростає взаємопроникнення капіталів між розвиненими країнами світу, а отже, інтернаціоналізація капіталістичної власності. Так, переважання частки американських ТНК у вивезенні капіталу серед розвинених країн світу супроводжується одночасним збільшенням обсягів іноземного капіталу у СП1А, що призводить до утворення так званої другої економіки. Обсяг іноземного капіталу у США наприкінці 90-х рр. становив близько 2 трлн дол., а в іноземних компаніях цієї країни працює понад 3 млн осіб. Загалом у розвинені країни за цей період спрямовувалось близько 60 % (тоді як раніше основні потоки інвестицій спрямовувались у слаборозвинені країни), що пояснюється високим ступенем інтернаціоналізації виробництва між цими країнами. Свідченням цього є й те, що значна маса капіталів експортується в обробну промисловість. Винятком є Японія, яка основну частку своїх капіталів експортує у слаборозвинені країни.

По-п’яте, у процесі вивезення капіталу посилюється суперництво між трьома основними центрами світового господарства — США, ЄС і Японією.

По-шосте, зростаюче поєднання експорту недержавних (передусім, капіталу ТНК) із державним та наддержавним (представленим міжнародними фінансово-кредитними організаціями) формами капіталу, внаслідок чого процес вивезення капіталу має, здебільшого, державно-монополістичний та державно і наддержавно-транснаціональний характер. При цьому метою вивезення державного капіталу є, передусім, створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, за його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів і субсидій. Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою вивезення капіталу є надання кредитів. Завдяки цьому створюється вагомий стимул для експорту недержавних форм капіталу, що, зокрема, свідчить про відсутність ризику для іноземних інвестицій.

Поряд із цим важливою особливістю вивезення капіталу стає розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах та депозитно-позичкові операції транснаціональних банків (ТНБ), що здійснюються через їхні численні закордонні відділення. Внутрішній оборот грошових ресурсів у каналах транснаціональної банківської системи сягає трильйонів доларів, більшу частину яких спрямовують на фінансування міжнародного товарообороту.

Крім того, з часу енергетичної кризи, що почалася в 1973 р., інтенсивно відбувається експорт капіталу з окремих багатих на нафту країн Близького Сходу у формі нафтодоларів.

Після розпаду СРСР внаслідок капіталізації економіки країн колишньої соціалістичної співдружності вони стають об’єктами ввезення капіталу, з одного боку, і суб’єктами вивезення капіталу його тіньовими структурами з другого боку. Таким чином із Росії щорічно вивозиться понад 20 млрд дол., з України — понад 5 млрд дол. Загалом у країни Центральної та Східної Європи у 1996 р. було інвестовано

32 млрд дол., а експортували вони офіційно лише близько 1,5 млрд дол.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн- експортерів і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу — погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи, що здійснюється в інтересах іноземного капіталу.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн- імпортерів є впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявної економічної системи або її вдосконалення (таким чином розвивалися економіки Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативні наслідки цих процесів — поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово- стратегічних та політичних інтересів.


загрузка...