Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Основні шляхи розв’язання інших глобальних проблем


  • Головні риси екологічної кризи.
  • Паливно-енергетична та сировинна проблеми.
  • Шляхи розв’язання інших глобальних проблем.
  • Концепція ноосфери В.І. Вернадського і формування глобальної економіки.

Головні риси екологічної кризи. У середині 70-х років почалася екологічна криза. Така криза означає різке загострення суперечностей між людиною і природою, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин внаслідок панування капіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також господарської діяльності людей, ірраціональних процесів народонаселення тощо.

Найважливішими ознаками цієї кризи є, передусім, глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту. Внаслідок безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище (потужність світової індустрії нині подвоюється кожних п’ять років), виходу людської діяльності за межі планети, в космічний простір, використання у процесі виробництва всіх елементів біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озонний шар планети знищується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодів Арктики, затоплення значної частини заселених районів Землі, зростання руйнівної сили ураганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на планеті відбуваються майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років від цих природних катаклізмів загинуло майже 3 млн осіб. Якщо концентрація вуглецю і метану відбуватиметься такими темпами, як у 1958 р., то у цьому столітті температура на планеті підвищиться на 5 °С (катастрофічним є підвищення на 1—2 °С). У 2000 р. уперше почалося танення льодів Антарктиди.

Наслідком неоколоніальної політики в країнах, що розвиваються, зокрема політики “ножиць цін” на сировинні ресурси, є масове знищення лісів, передусім, тропічних, що робить неможливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту світових ресурсів, життя понад 1 млрд людей періодично руйнується через повені, нестачу деревного палива, виснаження ґрунтів та водних джерел, зниження сільськогосподарського виробництва, спричинених прямо або опосередковано втратою тропічних лісів.

Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема відходів, тобто всього, що викидає людина у процесі виробничої діяльності, нераціональних форм організації відпочинку, про що йшлося вище.

Проблема викидів особливо гостра за умов панування приватномонополістичної власності, а також деформації соціально-економічної системи у країнах колишнього СРСР. Так, у СІЛА підприємці в 1987 р. поховали майже 10 млрд кг шкідливих речовин, причому про 25 % з них навіть не повідомили. Закони про стандарти екологічно чистої атмосфери ще досить недосконалі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт отруйного сміття з промислово розвинених країн у слаборозвинені щорічно перевищує 2 млн т.

Значні відходи накопичуються й у Світовому океані. Щороку до нього потрапляє від 1,7 до 8,8 млн т нафти. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд т вуглекислого газу, значна частина якого (майже 33 %) осідає на дно

. Цей процес істотно впливає на вміст вуглекислого газу в атмосфері планети. Так, експорт отруйних відходів становить нині понад 3 млн т на рік.

Неоколоніальна політика розвинених країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Скажімо, американські фірми щорічно експортували у слаборозвинені країни понад 150 млн т отрутохімікатів, використання яких на території СІЛА було заборонено. Цей процес триває.

Паливно-енергетична та сировинна проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на планеті зростає значними темпами. Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника досягнуто лише у деяких найрозвиненіших країнах світу. Через це, а також через зростання населення планети, нераціональне використання енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів країн світу та інші чинники їх виробництво та споживання і в майбутньому зростатимуть.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. Так, якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар’єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найві- рогіднішим, однак, є прогноз, що енерговиробництво зростатиме впродовж 75 років до досягнення бар’єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років. З погляду суспільної форми такою причиною є відносини капіталістичної, насамперед монополістичної власності, які призводять до хижацької експлуатації природних ресурсів. У процесі виснаження ресурсів посилюватиметься боротьба за економічний переділ світу.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніальною політикою імперіалістичних держав, зокрема “політикою дешевої сировини”, яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Якщо 15—20 років тому для придбання одного трактора країни, що розвиваються, мали продати приблизно 11т цукру, то нині — понад 150 т. З 200 млрд дол., які споживачі розвинених капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно ЗО млрд дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинених країнах Заходу.

Шляхи розв’язання інших глобальних проблем. Основними шля- хами розв язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної про- блем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок;

2) структурні зміни у використанні наявних невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 2 % ВНП, Японія — 3 %, то колишній СРСР — 1,2 %. Значно скоротилися такі витрати за останні роки в Україні.

4) розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

5) вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори — до5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

6) інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв’язання проблеми голоду в цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд осіб;

8) припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних;

9) формування у людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед, з погляду розв’язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

10) комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо.

З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-х роках різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, наявні інші негативні явища;

11) збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, такі інвестиції становлять понад 15 % усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1999 р. було виділено вдвічі менше капіталовкладень, ніж в 1990 р.

Основні шляхи розв’язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми (відносин власності) передбачають, по-перше, встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвиненими державами, насамперед ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються.

По-друге, істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинених країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, що зосередили в своїх руках контроль над природними багатствами.

По-третє, протиставлення об’єднаній силі розвинених країн стратегії об’єднання дій країн — експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот на їх продаж на зовнішніх ринках.

По-четверте, списання боргів слаборозвинених країн, сума яких перевищила 2,5 трлн дол. Для сплати лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів.

По-п’яте, радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання “допомоги” цим країнам, що здійснюється за умов виконання ними практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить програма жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн, призводить до нерівномірного розподілу багатств.

По-шосте, ліквідація тягаря гонки озброєнь, який лягає на ці країни. У країнах “третього світу” проживає майже 80 % населення планети, а їхня частка у світовому виробництві — менше 20 %. Водночас військові витрати цих країн досягають четвертої частини витрат країн світу.

По-сьоме, оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини у країнах, що розвиваються, цим країнам необхідно нарощувати випуск готової продукції. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон’юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту.

По-восьме, розвинені капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинених країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, мають виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру.

По-дев’яте, здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо).

По-десяте, об’єднання зусиль усіх країн для розв’язання глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання, насамперед, екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Нині витрати на охорону навколишнього середовища у світі більш як удвічі нижчі від мінімального рівня, необхідного для стабілізації екологічної обстановки на планеті. Доцільно створити за рахунок країн, що заподіяли найбільшу шкоду планеті, своєрідний фонд екологічної безпеки для ліквідації найбільш загрозливих для довкілля джерел небезпеки.

По-одинадцяте, усі держави, незалежно від їхньої належності до певної соціальної системи, мають взяти на себе головну відповідальність за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних важелів стимулювати виробництво автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, сприяли розширенню лісових насаджень, зменшенню відходів тощо.

По-дванадцяте, активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв’язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, забезпечення адекватних із погляду людини умов існування на планеті.

По-тринадцяте, використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій і дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, на виконання державних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення навколишнього середовища; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового дискримінуючого кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовують, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 видів різних субсидій.

Концепція ноосфери В.І. Вернадського і формування глобальної економіки. Теорія ноосфери розроблена видатним українським вченим В.І. Вернадським.

Поняття “ноосфера” походить від грецьких слів “ноос” (розум) і “сфера” (куля) й означає якісно новий стан біосфери Землі (її перебудови) і навколишнього простору (а отже, нової оболонки Землі), що формується під впливом розумової та фізичної діяльності людства, яку можна порівняти з могутніми природними геологічними процесами. Водночас це поняття нерозривно пов’язане з поняттям “жива речовина”, яке, на думку В.І. Вернадського, означає сукупність усіх живих організмів біосфери (кількісно вираженої в хімічному складі, масі й енергії), що переробляють і переміщують різні види речовини (тверду, рідинну й газоподібну), акумулюють і перетворюють космічне випромінювання. Складовими елементами живої речовини вчений називає всю водну оболонку землі, нижній шар атмосфери (в якому існують люди, птахи, комахи, звірі), а також літосферу (верхній шар твердої оболонки землі, в якому живуть бактерії).

Діяльність людини є закономірним етапом еволюції біосфери, неминучості її трансформації в ноосферу, вирішальний чинник якої — перетворювальна роль науки та соціально організованої праці людства. Зокрема, у біосфері сонячна енергія трансформується у біохімічну енергію живої речовини, яку використовує людина для задоволення матеріальних і духовних потреб. При цьому виникає найвища якісно нова форма руху матерії — соціальна, що породжує нове джерело і форму енергії — ноосферну і біосоціальну енергію. Остання через механізм суспільного виробництва формує суспільну культуру і суспільну людину, в якій (людині) мають органічно поєднуватися приватні інтереси (інтереси особистості та членів її сім’ї) з колективними, суспільними і загальнопланетарними інтересами.

Найґрунтовніше концептуальне розуміння процесу формування ноосфери, на думку В.І. Вернадського, дає політична економія. Оскільки рушійною силою трансформаційних процесів є суспільне виробництво і, насамперед, розумова праця, то основою політичної економії є трудова теорія вартості. Саме така політична економія дає змогу виявити через суспільний поділ праці необхідність праці окремої людини для загального блага, залежність кожної людини-працівника від праці всіх інших людей (а отже, від кожного іншого), розкрити таким чином тісний взаємозв’язок людства. Сама праця як найвища цінність має бути розумною, під чим В.І. Вернадський розумів вільну і добровільну працю.

Водночас для розуміння теорії ноосфери політична економія не може обмежуватися лише трудовою теорією у марксистському розумінні, зокрема положенням про те, що людина, людський чинник є лише продуктом виробництва, праці (відома теза основоположників марксизму про створення людини працею). Людина, крім того, є: а) продуктом природи, природною істотою, наділеною природними силами (органами чуттів, нервами тощо); б) закономірним результатом розвитку Всесвіту, за- гальнопланетарним явищем, яке продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок взаємодії цих трьох складових (людської думки, людської природи і людської праці) виникає синергічний ефект, нова могутня продуктивна сила (за В.І. Вернадським — нова геологічна сила), яка акумулює енергію цих складових і формує ноосферу, її сутність.

Проте домінуючим елементом з-поміж цих складових є свідомість, наукова думка, які організовують в єдине ціле різні енергетичні потоки, синтезують біохімічну енергію (на біосферному рівні акумулювалася лише енергія сонця через фотосинтез або поглинання однієї органічної речовини, в тому числі істоти, іншою), продукуючи при цьому такі принципово нові види енергії (ноосферну і біосоціальну), які діалектично

:, заперечують попередні. Таке заперечення означає, що нові види енергії “запозичають” усе цінне і позитивне з менш розвинених форм енергії.

Внаслідок цього у складі соціальної матерії (як якісно нового, найвищого виду матерії) та соціальної енергії з’являється надзвичайно важливий елемент — соціальна культура. Сама культура при цьому (техні- ко-технологічна, виробнича, культура фізичної та розумової праці тощо) відгалужується у важливу політико-економічну категорію, за допомогою якої визначається ступінь гуманізації та екологізації економіки, а її розвиток здійснюється за специфічними для цієї сфери законами.

Найширший простір для дії цих законів дає ноосфера. У ній органічно поєднуються не лише приватні, колективні, суспільні та загально- *1 планетарні економічні інтереси, а й ціннісні духовні орієнтири цих суб’єктів. Водночас лише в ноосфері найвищого рівня досягає розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здійбностей), культури, моралі, психічних якостей тощо. Нового виміру в цій сфері набуває розвиток продуктивних сил, зокрема продуктивної праці. Такою стає, насамперед, наукова, творча праця, у процесі якої генеруються нові наукові ідеї, здійснюються творчі відкритій тя, розвивається творча активність людини і наукового колективу, мобілізуються й розширюються їхня свідомість, культура, воля, енергійність. Внаслідок цього послаблюється роль матеріального і посилюється роль духовного виробництва, все більше акумулюється розум людства, який генерує і синтезує біохімічну енергію. Ось чому вивільнення людини від г. рутинних технологічних дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, максимальне виявлення розуму, свободу наукового пошуку В.І. Вернад- ський вважав головним принципом ноосфери. Еволюційний процес створює при ньому наукову думку соціального людства (як нову геологічну силу) і набуває особливого геологічного значення, а біосфера трансформується науковою думкою соціального людства в ноосферу, причому темпи цього процесу прискорюються. Важливо також, що “те поняття ноосфе- і ри, яке випливає з біогеохімічних уявлень, перебуває у цілковитій співзвучності з основною ідеєю, яка пронизує “науковий соціалізм”, зокрема передбачає планетарне планування”.

Запитання і завдання для самоконтролю

^ 1. Які проблеми називають глобальними і в чому полягає їхня

сутність?

.»« 2. Проаналізуйте головні причини загострення глобальних проблем.

  1. Охарактеризуйте основні погляди західних учених на загострення глобальних проблем.

І

4. Які головні шляхи роззброєння і демілітаризації економіки?

. [ 5. З’ясуйте найважливіші шляхи подолання екологічної кризи.

  1. Які основні шляхи подолання відсталості країн, що розвиваються?
  2. Які основні шляхи подолання паливно-енергетичної кризи? і 8. Які найважливіші шляхи розв’язання сировинної проблеми?
    1. У чому полягає сутність концепції ноосфери В. Вернадського?

загрузка...