Навігація
Посилання


Вчення про предмет злочину[1], від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення кримінально-правових норм. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Теоретичні знання про предмет злочину мають значення при вирішенні питання про розташування окремих статей в Особливій частині КК України відповідно до об’єктів посягання; для відмежування його від предмета суспільних відносин і потерпілого, знарядь і засобів вчинення злочину, від місця вчинення злочину; при здійсненні кримінально-правової кваліфікації та вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності (у випадках встановлення предмета злочину, який нерідко у правозастосовній діяльності тлумачиться по-різному[2]). Правильне вирішення цих питань у матеріальному праві зумовлює прикладне значення предмета злочину: у кримінальному процесі - зокрема, при визнанні предмета злочину речовим доказом та у процесі доказування в кримінальній справі, для вирішення питання про речові докази; в криміналістиці - при ідентифікації та групофікації предметів злочинів, вивченні механізму вчинення злочину; у кримінології - для кримінологічної характеристики певних злочинів, встановлення причин та умов їх вчинення і вироблення адекватних заходів запобігання таким злочинам. Дослідження предмета злочину значною мірою впливає на розвиток вчення про об’єкт і склад злочину в цілому.

У Кримінальному кодексі України 2001 р., порівняно з Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені «старі» статті і передбачено чимало новел - зокрема, розширена кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні прогалини та інші вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака або складу злочину, або об’єкта посягання, чи об’єктивної сторони злочину). Бракує усталеної, науково обгрунтованої відповіді на запитання: чи може бути предметом посягання інформація, електрична або теплова чи інша енергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо? Звідси, наразі невирішеною видається концептуальна проб

лема щодо матеріальності, як обов’язкової ознаки, предмета злочину. Спірним вважається також питання про визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та змішування у відповідних складах злочинів понять предмета посягання і потерпілого від злочину. У юридичній доктрині, слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а отже, - про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 КПК)[3]. Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів.

Нагальним також видається аналіз судового і наукового тлумачення зафіксованих у законах та інших нормативно-правових актах положень про певні матеріальні об’єкти як предмети відповідих злочинів. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами має діаметрально протилежний характер.

Наведений перелік проблем не є вичерпним. Існування цих проблем перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.

У процесі дослідження використані, зокрема, надбання науки кримінального права, що містяться у працях таких вчених, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Л. С. Білогриць-Котляревський, Є. В. Благов, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, М. А. Гельфер, В. К. Грищук, О. М. Джужа, М. І. Загородніков, Є. К. Каіржанов, О. Ф. Кістяківський, Г. А. Крігер, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, П. С. Матишевський, В. О. Навроцький, А. В. Наумов, М. І. Панов, А. А. Піонтковський,

  1. Я. Свєтлов, В. Д. Спасович, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, М. С. Таганцев, О. М. Трайнін, В. О. Туляков, Є. В. Фесенко,
  2. Д. Філімонов, Є. А. Фролов та інші.

Особлива увага приділена, зокрема, працям П. П. Андрушка,

  1. В. Анощенкової, М. П. Бікмурзіна, В. М. Вінокурова, В. К. Глістіна, В. І. Гурова, О. С. Денисової, М. Й. Коржанського, С. Ф. Кравцова,

1. В. Кузнєцова, Б. С. Нікіфорова, Г. П. Новосьолова, Т. І. Присяжнюк, В. Я. Тація, В. І. Сахарова, М. В. Сенаторова, О. Є. Спірідонової, І. А. Фаргієва, С. О. Яшкова, що присвячені кримінально-правовим проблемам предмета, потерпілого й об’єкта злочину, знарядь і засобів вчинення злочину.

Загалом сучасний стан вітчизняних наукових розробок, котрі стосуються предмета злочину (за винятком праць М. Й. Коржанського і В. Я. Тація), не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими. Втім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях українські та російські дослідники, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Це, зокрема, такі науковці, як Д. С. Азаров, М. П. Бікмурзін, В. В. Кузнецов, Г. П. Новосьолов, М. М. Панов. Окрім того, в Україні у 2010 р.

захищено дві кандидатські дисертації, рівень їх дослідження - предмет окремих груп злочинів[4]. Можна стверджувати, що у цьому напрямі накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у межах цілісного вчення про предмет злочину.

Монографія місить сукупність концепцій, наукових поглядів, ідей, що відкривають шлях до пізнання предмета злочину в кримінальному праві. Це - розробка теоретичних засад дослідження загального поняття предмета злочину. У праці також запропонована нова теоретична модель цього поняття. На нашу думку, саме на положеннях подібних досліджень (від загального до окремого) мають ґрунтуватися подальші розробки предмета посягання (зокрема ті, що стосуються предметів окремих складів злочинів, класифікації предметів посягання, кваліфікації суспільно небезпечних діянь особи з урахуванням предмета злочину, тлумачення кримінально-правових норм у контексті встановлення предмета відповідного складу злочину). При цьому вважаємо за потрібне зробити застереження щодо використання нами філософської категорії «цінності»[5] у визначенні поняття предмета злочину як матеріальних цінностей. її універсальність полягає, зокрема, в тому, що цінності, за усталеним доктринальним визначенням, можуть бути матеріальними і нематеріальними, позитивними і негативними. Саме зазначені властивості аналізованої категорії дозволяють найбільш повно розкрити сутність предмета злочину.

У монографії висвітлені не всі, актуалізовані вище проблеми (зокрема, класифікація предметів злочину, доктринальне й судове тлумачення положень закону, що стосуються предмета посягання, крмінально-правова кваліфікація діянь з урахуванням предмета злочину), - це завдання наступної праці.

Слід визнати, що аналізована проблематика виявилася доволі складною у пізнавальному процесі, вона є наскрізною для кримінального права. Результати нашого дослідження, окрім того, можуть використовуватися в інших правових науках - зокрема, у кримінології, кримінальному процесі, криміналістиці, судовій експертизі, оперативно- розшуковій діяльності.

Монографія є результатом багаторічної праці над проблемами предмета злочину. У ній ми намагалися найбільш повно використати надбання вітчизняної і зарубіжної, передусім російської, кримінально- правової доктрини минулого і сьогодення. Наші висновки та пропозиції ґрунтуються в основному на українському законодавстві, кримінально- правовій доктрині, судовій і слідчій практиці.

Ми усвідомлюємо той факт, що багато шановних дослідників аналізованої проблематики уже не можуть відповісти на наші критичні зауваження щодо окремих положень їх праць. Однак за будь-яких обставин ми поважаємо їх наукову позицію і дякуємо колегам за творчий внесок у розвиток юридичної доктрини.

Висловлюємо щиру вдячність за творчу допомогу та цінні поради шановним рецензентам цієї праці - вченим Миколі Івановичу Панову, Віктору Климовичу Грищуку і Денису Сергійовичу Азарову.





загрузка...