Навігація
Посилання


Предмет злочину: теоретичні основи пізнання

2.2. Співвідношення понять предмета й об’єкта злочину


Протиріччя у поглядах вчених щодо специфіки взаємозв’язку предмета злочину й об’єкта посягання викликані насамперед різним розумінням поняття об’єкта злочину та його властивостей. Все це можна помітити, виходячи з того, що, власне, розуміє той чи інший науковець під поняттям предмета злочину: як наслідок - спостерігатимемо абстрактну і надто суперечливу картину.

Свого часу, узагальнивши наявні в російській кримінально-правовій літературі підходи щодо розуміння об’єкта злочину, О. М. Круглевський чітко акцентував увагу на необхідності розмежування того, що називалося об ’єктом захисту, з одного боку, і об ’єктом дії - з іншого[1].

У кримінально-правовій літературі останніх років висловлено обґрунтовану думку про те, що наведене співвідношення «об’єкта захисту» й «об’єкта дії» інтерпретується саме як співвідношення об’єкта і предмета злочину в їх сучасному розумінні[2].

Взаємозв’язок об’єкта і предмета посягання, на наш погляд, полягає у встановленні їх співвідношення на рівні предмета суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Розв’язуючи проблему відмежування предмета злочину від предмета суспільних відносин, В. Я. Тацій дійшов висновку про необхідність виділення й окремого розгляду такого поняття, як предмет злочинного впливу. Під останнім він розуміє певний елемент суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, який зазнає безпосереднього злочинного впливу і якому, отже, насамперед завдається шкода. Таким предметом (предметом злочинного впливу), на думку вченого, може бути суб’єкт, сам соціальний зв’язок, або ж предмет суспільних відносин[3].

Очевидно, автор цим розвиває ідею В. К. Глістіна про неприпустимість підміни поняття «предмета злочинного посягання» (під яким В. К. Глістін розуміє будь-який елемент суспільних відносин, що зазнає злочинного впливу) предметом суспільних відносин

0%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%83_%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0.docx#_ftn4">[4].

Ми підтримуємо позицію В. Я. Тація в тому, що предметом злочинного впливу є те, на що спямоване суспільно небезпечне діяння. Однак, вважаємо, по-перше, що такий вплив може бути на лише безпосереднім, а й опосередкованим (про це йтиметься далі); по-друге, в існуванні самостійного поняття «предмет злочинного впливу» (поряд з «предметом злочину» і «предметом суспільних відносин»), на нашу думку, немає потреби. Для відмежування об’єкта злочину від предмета посягання достатньо використовувати поняття «предмет суспільних відносин».

У контексті аналізованого питання на нас справила враження думка, висловлена щодо поняття «предмет доказування»: «... це словосполучення застосовується в науковій літературі лише як номінативна одиниця мови, тобто мовний засіб означення узагальнено визначеного в гносеологічному смислі об’єкта кримінально- процесуального пізнання .. ,»[5]. Наведене ілюструє певну особливість використання мовних можливостей, що у відповідній інтерпретації доцільно сприйняти на користь і нашої позиції. Тобто зворот «предмет злочинного впливу» має означати не що інше, як об’єкт кримінально- правового пізнання. До такого і належать відповідні складові суспільних відносин.

Ототожнення предмета злочину з будь-яким елементом суспільних відносин призводить до того, що предметом злочину інколи називають дії учасників суспільних відносин, послуги тощо. Зокрема, не можна погодитися з тим, що дії майнового характеру, тобто фактично соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин (послуги у вигляді ремонту квартири, грошової позики, ремонту автомобіля тощо) визнаються предметом злочину (наприклад, предметом вимагання).

З цього приводу нам імпонує позиція М. І. Панова - не можна визнати обґрунтованим те, що до предмета злочину відносять не лише конкретні матеріальні предмети, а й дії (діяльність) учасників суспільних відносин. За такого підходу предмет ототожнюється з об’єктом, оскільки діяльність учасників суспільних відносин, їх соціально значима поведінка (можливість такої поведінки) складають специфічний зміст суспільних відносин[6].

Цілком коректними вважаємо також міркування М. Й. Коржан- ського, який зазначав, що дії учасників суспільних відносин - це не самі суспільні відносини, а їх зміст. На дії не можна впливати безпосередньо (а тільки шляхом впливу на того, хто діє, та на матеріальні об’єкти), і тому вони не можуть бути предметом злочину. Основне ж заперечення вченого проти визнання дії предметом посягання полягає в тому, що змінити поведінку суб’єкта можна лише шляхом впливу на його волю чи свідомість, а не на саму поведінку[7].

Отже, предмет злочину не можна ототожнювати з будь-яким елементом суспільних відносин. Зокрема, не може називатися предметом злочину суб’єкт суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, а також їх зміст (тобто соціальний зв’язок між учасниками цих суспільних відносин).

Доволі складною видається проблема розмежування понять «предмет злочину» і «предмет суспільних відносин». Останнім називають матеріальні та нематеріальні цінності, з приводу яких виникають та існують відносини у суспільстві. Тому зміст проблеми зводиться передусім до з’ясування того, чи може бути предмет злочину нематеріальним, а також - чи є тотожними поняття предмета злочину і предмета суспільних відносин?

Наявність різних варіантів розв’язання зазначеної проблеми зумовило виникнення в кримінально-правовій доктрині тривалих дискусій. Так, С. Ф. Кравцов дійшов висновку про те, що предмет посягання (злочину) включається до структури суспільних відносин у вигляді матеріального субстрата такого елемента, як об’єкт (предмет) суспільних відносин. Автор критично оцінює погляди, відповідно до яких будь-який з трьох елементів суспільних відносин може вважатися предметом злочину. Така концепція предмета, на його думку, ускладнює розуміння і встановлення цієї ознаки злочину на практиці. Обґрунтовуючи свою позицію, дослідник акцентував на тому, що предмет злочину - це матеріальний (речовий) елемент суспільних відносин, безпосередньо вказаний у нормі (чи такий, що логічно випливає зі змісту норми), шляхом протиправного впливу на який порушуються суспільні відносини, тобто вчиняється посягання на об’єкт злочину[8]. Отже, предмет злочину і предмет суспільних відносин (його матеріальна складова), які охороняються кримінальним законом, відповідно до наукових поглядів С. Ф. Кравцова, фактично співпадають.

Г. М. Самілик погоджується з М. А. Беляєвим і Є. А. Фроловим у тому, що будь-який елемент суспільних відносин може називатися предметом злочину. Він вважає, що поняття «предмет злочину» має більш широке значення і в певних випадках не може бути зведене лише до матеріальних речей[9] (тобто предметом злочину він пропонує визнавати і нематеріальні утворення), чим ще більше ускладнює розуміння самого поняття предмета злочину.

Подібну позицію щодо визначення предмета злочину займає також Г. П. Новосьолов. На його думку, предмет злочину - це те, з приводу чого складаються відносини між людьми. У той самий час, конкретизуючи це визначення, він зазначає: предмет суспільних відносин може бути визнаний предметом злочину лише за умови, якщо цінності, з приводу яких виникають відносини, по-перше, зазнають злочинного впливу в процесі посягання, в результаті чого будь-кому заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди, і, по-друге, завдяки цьому вони поставлені під кримінально-правову охорону[10]. Предметом злочину, вважає Г. П. Новосьолов, є різноманітні матеріальні або нематеріальні блага (цінності), здатні задовольнити потреби людей, злочинний вплив на які (чи незаконний обіг яких) заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди[11].

Ми не погоджуємося з тим, що предметом злочину можуть бути нематеріальні утворення. Очевидно, сумніви щодо матеріальності предмета злочину не в останню чергу виникли через необхідність кримінально-правової охорони відносин у сфері використання електроенергії, інформації тощо. Цілком можливо, що у такий спосіб окремі правознавці сподіваються розв’язати зазначену проблему. Однак це призвело до того, що предметом злочину почали визнавати цінності, котрі не можуть існувати незалежно від свідомості людини (зокрема, ідеї, норми права). Це до речі, у свою чергу, і породжує таке риторичне запитання: чи можуть нематеріальні цінності мати доказове значення у кримінальній справі?

Більшість криміналістів дотримується іншої думки у вирішенні питання стосовно матеріальності предмета злочину. Зокрема, Я. М. Брайнін наполягав на тому, що саме матеріальні цінності є предметом злочину, тобто предметом, у зв’язку з яким, або точніше - з приводу якого вчинено злочин[12]. Той чи інший предмет злочинного посягання є певного роду формою зовнішнього прояву сутності, в даному випадку суспільних відносин, яка може бути розкрита шляхом пізнання конкретного предмета злочинного посягання[13].

В аспекті матеріальності предмета злочину цілком слушними видаються міркування М. Й. Коржанського. Під предметом злочину вчений розумів конкретний матеріальний об’єкт, в якому проявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об’єкта злочину), шляхом фізичного чи психічного впливу на який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин[14].

В.Я. Тацій вважає, що предметом злочину є будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких кримінальний закон пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину. Тобто до предмета злочину він відносить лише певні речі, а не будь-які матеріальні цінності. Предмет злочину, на його думку, в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об’єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільних відносин, тобто він (законодавець) надає предмету злочину ще додатково й інше правове значення. Вчений зазначає, що предмет злочину збігається з предметом суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності[15].

Ми поділяємо позицію юристів, які визнають предметом злочину лише матеріальні цінності. Такий підхід має важливе, окрім іншого, прикладне значення - за наявності предмета злочину у кримінальній справі він слугує речовим доказом. Так, відповідно до ст. 78 КПК України, речовими доказами є, зокрема, предмети, які зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Поряд із матеріальністю, критерієм розмежування понять предмета злочину і предмета суспільних відносин є також те, що останній належить до структурних елементів суспільних відносин, які поставлені під кримінально-правову охорону. Предмет злочину, навпаки, не належить до структури таких відносин, зокрема, через те, що відносини з приводу певних предметів (так званих антиблаг) не охороняються кримінальним законом. Однак це не означає, що предмет злочину не є складовою об’єкта посягання.

Втім, розглядаючи склади злочинів проти здоров’я населення, Є. В. Фесенко дійшов висновку про те, що «не є предметом зазначених злочинів радіоактивні матеріали, вибухові, легкозаймисті речовини, зброя тощо»[16]. Автор стверджує: предметом злочину виступає матеріальне благо і лише ті матеріальні утворення, які можна віднести до цінностей, що охороняються кримінальним законом. Предметом злочину він вважає матеріалізовані утворення, безпосередньо діючи (впливаючи) на які шляхом їх вилучення, створення, знищення, зміни їх вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на зазначені

цінності[17].

Отже, існує така думка: якщо певний предмет є складовою суспільних відносин (або ж - цінностей), які охороняються кримінальним законом, то за відомих обставин він може визнаватися предметом злочину; водночас деякі предмети не можуть набувати такого статусу, оскільки відносини з приводу таких предметів (тих, що мають певні негативні чи шкідливі властивості, - через це вони не належать до предмета суспільних відносин) не забезпечені кримінально-правовою охороною. Такі предмети окремі автори відносять до об’єктивної сторони (причому, одні з них, зокрема, М. П. Бікмурзін, - до знарядь вчинення злочину, інші - наприклад, Є. В. Фесенко, - до засобів вчинення злочину[18]), або зовсім не визнають предметом злочину, не включаючи до жодного з елементів його складу. Наприклад, недоброякісна або некомплектна продукція і товари (ст. 227 КК), твори, що пропагують культ насильства і жорстокості або расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК), порнографічні предмети (ст. 301 КК) цими дослідниками не визнаються предметами посягань, вони їх вважають знаряддями чи засобами вчинення відповідних злочинів.

Насправді, зазначені предмети не є складовою суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, проте вони безпосередньо відображають ті суспільні відносини, у сфері яких завдається шкода (зокрема, предмет злочину, передбаченого ст. 227 КК (недоброякісна або некомплектна продукція та товари), відображає відповідні суспільні відносини - у сфері випуску на товарний ринок і реалізації споживачам доброякісної та комплектної продукції і товарів). Саме предмет зазначених суспільних відносин - доброякісні або комплектні продукція і товари, пов’язує відповідний предмет злочину із суспільними відносинами, що забезпечуються кримінально-правовою охороною, і визначає його місце в структурі об’єкта злочину.

Аналізовані проблеми логічно ведуть до висновку про те, що предмет злочину не можна включати до структури суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Але й розглядати предмет окремо від об’єкта злочину було б невірним. Очевидно, саме тому окремі вчені визнають предмет злочину самостійною факультативною ознакою у складі злочину, розглядаючи при цьому його не те що поряд, а у нерозривній єдності з об’єктом посягання[19].

Зазначене надає підстави стверджувати, що відмінність між поняттями предмета злочину і предмета суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, певною мірою зумовлена існуванням предметів з негативними (небезпечними) властивостями. Відносини з приводу таких предметів законодавець не ставить під кримінально-правову охорону, а навпаки - забороняє подібні відносини. До предметів, що мають негативні (небезпечні) властивості, окрім названих раніше, належать: підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державної лотереї; підроблені знаки поштової оплати, проїзні квитки; підроблені марки акцизного збору чи контрольні марки; підроблені документи, печатки, штампи, бланки; радіоактивно забруднені продукти харчування чи інша продукція; особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини; підроблені документи на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; недостовірна або неправдива інформація та багато інших подібних предметів. Водночас такі предмети не можна розглядати окремо від об’єкта злочину, а отже, і від певних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Зазначені предмети, так само як і матеріальні цінності, що мають позитивні властивості, характеризують об’єкт посягання.

Як результат, - доходимо висновку про те, що предметом злочину можуть бути матеріальні цінності, що мають позитивні або негативні властивості, тобто матеріальні блага чи матеріальні антиблага.

Необхідно визнати, що теоретичне питання про місце антиблаг у складі злочину насправді є доволі складним. Які існують підстави, аби вважати ці антиблага (поруч з матеріальними благами) предметом злочину? Складність питання полягає передусім у з’ясуванні специфіки механізму заподіяння істотної шкоди злочином, склад якого пов’язаний з матеріальними атиблагами.

Оскільки автори, які заперечують можливість визнання матеріальних антиблаг предметом злочину і яким ми опонуємо, не обгрунтовують свою позицію, необхідно відповісти на низку можливих запитань. Зокрема, якщо у структурі складу злочину є певне антиблаго (воно не визнається елементом суспільних відносин), яке називають предметом злочину, то чи справляється на таке антиблаго злочинний вплив? Якщо ні, то чи впливає у такому разі злочинець на нематеріальне благо (як предмет суспільних відносин), використовуючи при цьому матеріальне антиблаго як знаряддя чи засіб вчинення злочину? Чи можна стверджувати про наявність обов’язкового злочинного впливу на предмет і (або) учасників суспільних відносин: при готуванні до злочину; якщо злочин вчиняється у формі бездіяльності (наприклад, недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів - ст. 264 КК); за відсутності таких ознак складу злочину, як предмет посягання і потерпілий від злочину (наприклад, зайняття забороненими видами господарської діяльності - ст. 203 КК)? Далі, чи буде чинитися вплив на нематеріальне благо за наявності впливу на предмет злочину (матеріальне благо) або на потерпілого від злочину? Тобто, чи є злочинний вплив на відповідні елементи суспільних відносин, а також на потерпілого від злочину і предмет посягання характерним для будь- якого злочину?

На думку багатьох вчених, однією з обов’язкових ознак предмета злочину слід визнавати спрямований на такий предмет безпосередній злочинний вплив. Наприклад, предметом посягання, зазначав М. А. Гельфер, є предмети зовнішнього світу, речі, на які безпосередньо спрямовані дії злочинця, і які зазнають безпосереднього впливу з боку злочинця при посяганні на опосередковані цим предметом суспільні відносини[20]. Злочинний вплив на предмет, як його невід’ємну ознаку, виділяли також М. І. Загородніков[21], М. Й. ^ржанський[22], Б. М. ^^яв^в[23], Б. М. Смітієнко[24], Q. М. Трайнін[25], Є. A. Фролов[26]. Подібної точки зору дотримуються і представники сучасного покоління криміналістів - наприклад, М. П. Бікмурзін[27], І. Б. ^з^цов[28],

  1. М. Орлеан[29].

Таким чином, безпосередній злочинний вплив на предмет завдає шкоди об’єкту злочину (або створює загрозу її заподіяння), і цим, зокрема, предмет злочину пов’язаний з об’єктом посягання. Однак наведену позицію вчених можна сприйняти лише частково - безпосередній злочинний вплив не є обов’язковою ознакою поняття предмета злочину (див. підрозділ 2.3 праці).

Дійсно, матеріальні антиблага не належать до предмета суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, оскільки знаходяться за межами таких відносин. Тому зазначені антиблага мають специфіку у своєму «народженні» як предмет злочину і, відповідно, щодо його зв’язку (антагоністичного) із суспільними відносинами. Зрештою, йдеться про відмінний від традиційного механізм заподіяння шкоди. На наш погляд, злочинний вплив на предмет (або на учасників) суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, не справляється, якщо предметом злочину виступають певні матеріальні антиблага. При цьому зазначені антиблага не можна визнавати знаряддями чи засобами вчинення злочину.

За обставин, що розглядаються, механізм заподіяння шкоди у сфері об’єкта посягання слід аналізувати не шляхом з’ясування, власне, впливу злочинця на предмет або на певного учасника суспільних відносин, а беручи до уваги соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин - у таких випадках він розривається або ускладнюється. При цьому суб’єктом злочину створюються умови для виникнення заборонених кримінальним законом суспільних відносин, чи вони безпосередньо створюються або підтримується існування таких відносин. Отже, при вчиненні злочину, предметом якого є матеріальне антиблаго, особа не виконує покладеного на неї відповідного обов’язку і тим самим розриває (або ускладнює) соціальний зв’язок з іншими учасниками суспільних відносин. Як результат - порушуються суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, а їх учасникам завдається істотна шкода (чи створюється загроза її заподіяння).

У цьому контексті будь-який злочин можна розглядати як певний акт поведінки злочинця, що спрямований на утворення заборонених суспільних відносин (або створення умов для їх виникнення чи існування). Такими відносинами (що належать до сфери кримінально- правового регулювання) виступають, наприклад, певні корупційні відносини, відносини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, чи відносини у сфері незаконного обігу зброї, радіоактивних матеріалів тощо, торгівлі людьми, або відносини у сфері легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Суб’єктами заборонених суспільних відносин виступають, з одного боку, самі злочинці, а, з іншого - жертви їх незаконних діянь, суспільство, держава. Зміст таких відносин (тобто соціальний зв’язок) полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що містить склад певного злочину. Предметом заборонених суспільних відносин можуть виступати будь-які матеріальні і нематеріальні цінності (як блага, так і антиблага).

Аналізовані відносини конкурують із суспільними відносинами, що охороняються кримінальним законом, іноді - першими підміняються останні і в такий спосіб їх порушують. Наприклад, незаконний обіг підробленої валюти (матеріальних антиблаг) частково підміняє обіг справжньої валюти (предмета суспільних відносин). Злочинні дії, передбачені ст. 199 КК України, «втручаються» у сферу формування і функціонування грошової системи України, внаслідок чого порушується регламентований законодавством порядок обігу коштів. У зв’язку з цим доречно повернутися до позиції Г. П. Новосьолова, який вважає, що заподіяння або створення загрози заподіяння шкоди є можливим не лише шляхом злочинного впливу на предмет посягання, а й шляхом незаконного обігу таких предметів[30].

Можна цілком погодитися з А. О. Пінаєвим у тому, що злочин - це також певні суспільні відносини, які за формою відповідають позитивним суспільним відносинам, але за змістом - протилежні їм. Наприклад, у разі вчинення крадіжки суб’єктами таких відносин постають власник викраденого майна та особа, що його викрала; предметом таких відносин є матеріальні цінності, якими винуватий заволодіває; соціальний зв’язок тут підміняється антисоціальним, що знаходить відображення у незаконному вилученні майна у власника і безоплатному оберненні його винуватим на свою користь. Іншими словами, злочин породжує негативі суспільні відносини. У зв’язку з цим суть злочину полягає в тому, що негативні суспільні відносини впливають на позитивні і руйнують їх (повністю або частково)[31].

Завершуючи розгляд питання про співвідношення понять предмета і об’єкта злочину, доходимо таких висновків.

Відмінність між предметом злочину та предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, полягає, по-перше, в тому, що предметом злочину, на відміну від предмета суспільних відносин, завжди виступають матеріальні цінності.

По-друге, предметом злочину можуть бути і ті матеріальні цінності, що мають певні «негативні» властивості - відносини з приводу таких матеріальних цінностей законодавець не забезпечує кримінально- правовою охороною.

По-третє, певні матеріальні цінності, до вчинення злочину, можуть бути предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, однак з моменту вчинення злочину ті самі матеріальні цінності набувають статусу предмета злочину. У реальності, без вчинення відповідного посягання (поза межами кримінально-правових відносин), предмета злочину не існує. При вчиненні злочину матеріальні цінності, як складова предмета суспільних відносин, «трансформуються» у предмет злочину. Наприклад, у разі викрадення вогнепальної зброї з військової частини вона тимчасово (чи назавжди) вилучається зі сфери законного обігу. Тобто вогнепальна зброя, що належала до предмета суспільних відносин, «перетворилася» у предмет злочину.

По-четверте, предмет злочину - це факультативна ознака об’єкта злочину, а предмет суспільних відносин - це обов’язковий структурний елемент суспільних відносин, без якого вони не існують. Тобто предмет посягання не належить до структури суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, і не є тотожним поняттю предмета суспільних відносин.


загрузка...