Навігація
Посилання


Предмет злочину: теоретичні основи пізнання

3.1. Предмет посягання і злочинне діяння


У механізмі заподіяння злочином шкоди важливу роль відіграє зв’язок предмета злочину і суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності). Вивчення цього питання потребує розкриття змісту понять «злочинна дія» та «злочинна бездіяльність».

Дія, в усталеному кримінально-правовому розумінні, - це активний, вольовий, свідомий акт зовнішньої поведінки суб’єкта, який відображається у вчиненні суспільно небезпечного посягання. Така дія є не лише суспільно небезпечною, а й протиправною, оскільки її вчинення передбачене у кримінальному законі.

Злочинна дія, - зазначав В. М. Кудрявцев, - це суспільно небезпечний, за певних умов щодо місця, часу й обстановки, протиправний акт зовнішньої поведінки особи. При цьому під зовнішньою поведінкою вчений розумів поведінку, що перебуває під контролем свідомості і проявляється зовні власними рухами людини (жестом, словом або шляхом впливу на певні предмети)[1]. На думку А. А. Тер-Акопова, дія - це діяння, основане на акті руху людини, що передає матерію, енергію та інформацію від суб’єкта до об’єкта впливу[2].

У дії як формі зовнішнього прояву суспільно небезпечної поведінки особи реалізується сила (енергія) м’язової системи людини і специфічно відображається на предметі злочину (предмет знищується, пошкоджується, змінюється тощо). Однак злочинна дія не може бути зведена до дії м’язової системи людини - вона супроводжується психічною діяльністю особи, котра теж набуває зовнішнього прояву.

Окремі злочини вчиняються також поєднанням рухів тіла і слова (грабіж, розбій, вимагання з погрозами застосувати насильство), але в кожному випадку дії винуватого мають свої особливості. Це темп (кількість дій за певний проміжок часу), сила, ритм у часі і просторі, застосування знарядь чи засобів вчинення злочину тощо.

За способом вчинення злочинні дії поділяються на такі об’єктивні форми: а) безпосередня дія, що вчинена шляхом фізичного або психічного впливу винної особи на потерпілого від злочину чи предмет посягання (нанесення побоїв, погроза вбивством, пошкодження майна тощо); б) дія, вчинена із застосуванням допоміжних засобів (знарядь) впливу та з використанням їх фізичних, хімічних або біологічних властивостей. В окремих випадках закон в основу злочинної дії закладає її кількісні характеристики. У часі та просторі злочинна дія за формою прояву може бути одномоментна (нанесення удару, постріл), тривала чи продовжувана

/%D0%A4%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE/%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BC%D0%B5%D1%82%20%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%83_%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0.docx#_ftn3">[3].

Бездіяльність - це пасивна поведінка. її антисуспільне спрямування полягає в тому, що у певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов’язаного на пункт навчальних або спеціальних зборів). Такий обов’язок може зумовлюватися службовою або професійною діяльністю, а також виникати внаслідок попередньої поведінки особи. Так, особа, яка взялася перевести незрячого через дорогу, не має права залишати його, не довівши до кінця проїжджої частини вулиці.

До речі, М. Й. Коржанський вважав «безпредметними» злочини, що вчиняються шляхом бездіяльності. Він пояснював це тим, що у таких випадках на предмет злочину немає безпосереднього впливу з боку злочинця, зокрема: «... злісне ухилення від сплати аліментів посягає на відносини по вихованню дітей, предметом яких, з філософської точки зору, є ідея виховання як соціальна цінність ... Ідея виховання, в даному випадку, не підлягає безпосередньому злочинному впливу, а тому вона як предмет не має іншого кримінально-правового значення, крім того, що характеризує одну із сторін об’єкта злочину»[4].

Однак ми вважаємо, що злочинне посягання (з приводу предмета злочину) у таких випадках вчиняється не діями злочинця, а саме його бездіяльністю. Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що потреби дитини (потерпілого від злочину) недостатньо забезпечені через ухилення одного з батьків від сплати коштів на її утримання. При ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини предметом відносин, що охороняються кримінальним законом, справді може бути ідея виховання як соціальна цінність, але предметом цього злочину є кошти, які винуватий зобов’язаний сплатити як аліменти. Саме з приводу цих коштів і вчиняється злочин.

Дія та бездіяльність є різними формами зовнішнього прояву єдиного психофізіологічного процесу, який залежно від потреби «загасає» в середині чи переростає в певні рухи тіла. Тому ми повністю погоджуємося з А. А. Тер-Акоповим, який, зокрема, зазначав, що бездіяльність, оскільки вона розглядається як форма поведінки, проявляється ззовні так само, як і дія. Маючи однакову психофізичну основу, дія і бездіяльність розрізняються за своєю фізичною активністю. Бездіяльність є вмотивованим актом, що відображає зовнішній вплив через внутрішні властивості особи.

Суб’єкт може викликати негативні зміни у системі відносин, а отже, нести за цей наслідок відповідальність лише у тому разі, якщо він знаходився у відповідній системі і допустив порушення такої діяльності, що несла певну функцію в системі. Зазначене можна простежити у кримінальному законодавстві, зокрема, у нормах, що передбачають відповідальність за порушення спеціальних правил, - правил охорони праці, торгівлі, виробництва тощо. При цьому злочинні дія та бездіяльність можуть чергуватися між собою. Прикладом такого порушення може бути рух автомобіля за наявності «заборонного» знака, виконання наказу начальника при порушенні встановленого строку його виконання тощо. Наступні матеріальні негативні наслідки, викликані безпосередньо цими діями, слід розглядати як результат зміни встановленого порядку, оскільки він зумовлений взаємодією декількох суб’єктів відповідної системи відносин, наприклад, системи дорожнього руху[5].

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що бездіяльність має однаковий з дією психофізіологічний і соціально-психологічний зміст. Вона має прояв назовні поряд з дією за умови, що бездіяльна особа входить до певної системи відносин; без системного зв’язку ототожнювати бездіяльність з дією не можна. Бездіяльність, як стверджує А. А. Тер-Акопов, - нормативна категорія, що виражає ставлення суб’єкта до обов’язкової, суспільно необхідної дії і володіє інформаційними властивостями. Наявність певних властивостей і вираження певних відносин є ознакою активності. Отже, протиправну бездіяльність також можна віднести до активної, а не до пасивної форми антисуспільної поведінки[6].

Дія - основна форма реалізації злочинного наміру в часі і просторі, за своєю сутністю злочинні дії можуть бути вчинені шляхом безпосереднього фізичного або психічного впливу. Шкода у сфері об’єкта злочину, вважає Є. А. Фролов, завдається, зокрема, такими діями злочинця, як вилучення, знищення, створення та видозміна предмета[7]. Якщо адаптувати цю думку до положень чинного Кримінального кодексу України, то, наприклад, шляхом пошкодження або знищення предметів вчиняються злочини, передбачені, зокрема, ст.ст. 178, 179, 194, 196, 245, 277, 292 КК; шляхом вилучення (привласнення) - певні злочини, що посягають на власність (зокрема, передбачені ст.ст. 185-187, 191 КК); шляхом створення (виготовлення, випуску) відповідних предметів вчиняються злочини, передбачені ст.ст. 176, 199, 215, 216, 217, 223, 224, 227, 307, 309 КК.

Наведений перелік дій щодо предмета злочину не є вичерпним. Ними можуть бути також придбання, зберігання, переміщення, одержання (давання), приховування тощо. Перелік зазначених дій доводить, що вони спрямовані на певний матеріальний предмет, а не на щось інше, - на те, що людина сприймає органами чуття (щось бачить, чує, торкається чогось тощо).

Будь-яке злочинне діяння повинно характеризуватися усвідом- леністю його суб’єктом злочину і бути результатом вольових зусиль цієї особи. Для визнання поведінки особи діянням у контексті об’єктивної сторони достатньо переконатися в тому, що в її свідомості відображений фактичний зміст вчиненого. Встановлення ж того, чи усвідомлювалася суспільна небезпека цього діяння, вирішується вже при аналізі його суб’єктивної сторони[8]. Отже, суспільно небезпечна дія (так само, як і бездіяльність) - це лише свідома та вольова поведінка особи.

Безпосередній фізичний вплив на предмет знаходить свій вираз у різноманітних формах, і при цьому здійснюється з приводу певних матеріальних цінностей. Фізичний вплив на предмет може бути тісно пов’язаний із психічним впливом щодо потерпілого від злочину, у такому разі слід вести мову про психофізичний вплив злочинця. Психічний вплив на потерпілого від злочину має свій прояв при вчиненні таких дій (бездіяльності), як примус, обман, схиляння, погроза, ухилення від виконання обов’язку тощо. При цьому фізичного впливу на предмет посягання може й не бути. Наприклад, шляхом психофізичного впливу на потерпілого від злочину, але з приводу предмета злочину (чужого майна), може вчинятися вимагання (ч. 3 ст. 189 КК).

Отже, безпосередній вплив на предмет може бути лише фізичним (психічний вплив, як виняток, можливий наразі у випадках, якщо предметом посягання була тварина) і він притаманний лише злочинам, які вчиняються у формі дії. Психічний (в окремих випадках - психофізичний) вплив винуватого стосується передусім потерпілого від злочину (коли злочинець впливає на психіку іншої людини з метою заволодіти певним предметом, знищити його або пошкодити тощо). Тобто вплив на потерпілого від злочину може бути фізичним, психічним або психофізичним.



[1] Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. - М., 1960. - С. 71.

[2] Тер-Акопов А. А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве. - М.: «ЮРКНИГА», 2О0З. - С. 49.

[3]Мочкош Я. Зміст та об’єктивні форми злочинної дії // Право України. - № 11. - 1996. - С. 54-57.

[4] КоржанськийМ. Й. Об’єкт і предмет злочину: Лекція. - К. - 1997. - С. 74, 97.

[5] Тер-Акопов А. А. Определение сущности бездействия // Советское государство и право. - № 12. - 1976. - С. 71, 72.

[6] Тер-Акопов А. А. Там само. - С. 74.

[7] Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. - 1969. - Вып. 10. - С. 222.

[8] Ярмиш Н. М. Дія як ознака об’єктивної сторони злочину (проблеми психологічної характеристики). - Х., 1999. - С. 8, 36.

оE����H�8j� �римінального закону. Предмет суспільних відносин, на відміну від предмета злочину, є тим, з приводу чого виникають і існують такі відносини. Поняття предмета суспільних відносин не містить такої ознаки, як вплив на нього злочинця, ця ознака може характеризувати лише предмет злочину.

Предмет злочину може суттєво впливати на суспільну небезпеку діянь винної особи. Доказом цього є залежність суспільної небезпеки посягання винуватого від кількісної та якісної характеристики предмета злочину. Так, незначна кількість предмета може, у деяких випадках, вказувати на малозначність діяння особи, а «значні», «великі», «особливо великі» розміри предмета - виступати кваліфікуючою ознакою, при цьому посилюючи суспільну небезпеку діяння. Наприклад, предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах (кількісний показник) чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини (якісний показник), а предметом злочину, відповідальність за який передбачена частиною третьою аналізованої статті - наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах.

  1. Критерієм встановлення предмета злочину доцільно також вважати його зв’язок з об’єктивною стороною. Предмет злочину в усіх випадках пов’язаний з об’єктивною стороною складу злочину. Зв’язок цей полягає в тому, що з приводу предмета вчиняється певне злочинне діяння та здійснюється безпосередній злочинний вплив на нього (або діяння вчиняється без такого впливу). Зазначений вплив може виражатися у знищенні або створенні певного предмета, вилученні його з обігу, зміні вигляду, властивостей тощо.

Іншим важливим питанням є характер впливу на предмет злочину при вчиненні готування і замаху на злочин. Так, підшукування або пристосування засобів чи знарядь або інше створення умов для вчинення злочину не є безпосереднім впливом на предмет злочину, а тому виникає запитання: чи допустимо у всіх випадках попередньої злочинної діяльності визнавати наявність предмета злочину?

На нашу думку, при встановленні предмета певного злочину не має значення те, чи виконала особа всі суспільно небезпечні дії, чи ні. Головне полягає в іншому: винуватий при цьому мав на меті вплинути на предмет, але його діяння вчасно були припинені або йому не вдалося довести їх до кінця з причин, що не залежали від його волі. Отже, предметом злочину в аналізованих випадках слід визнавати той предмет, на який злочинець мав на меті вплинути (з приводу якого він вчиняв злочин), хоча фактично не вплинув.

Необхідним також постає чітке відмежування предмета злочину від ознак об’єктивної сторони. Так, характерною рисою, що поєднує предмет і знаряддя та засоби вчинення злочину, є факультативність цих ознак. Предмет злочину відрізняється від знарядь і засобів вчинення злочину, зокрема, тим, що він, як правило, залишається «пасивним», - за допомогою предмета не може бути вчинений злочин. Знаряддя і засоби в усіх випадках є «активними» ознаками, за допомогою яких вчиняється злочин. Предмет завжди пов’язаний з об’єктом злочину (вказуючи на відповідні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом), тоді як знаряддя і засоби не вирізняються таким зв’язком, а характеризують злочинне діяння і виступають факультативною ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Знаряддя і засоби мають допоміжний, підсилюючий злочинне діяння характер. Про розмежування предмета посягання і знарядь та засобів вчинення злочину викладено у підрозділі 3.3 монографії.

  1. Предмет злочину, як уже зазначалося, пов’язаний також із суб’єктивною стороною складу злочину. Це знаходить своє відображення у тому, що злочинець має на меті вплинути на предмет, завдаючи при цьому шкоди об’єкту злочину. Тобто винувата особа прагне вплинути саме на певні матеріальні цінності (предмет злочину). Наприклад, при вчиненні крадіжки (ст. 185 КК) злочинець діє з метою заволодіти певним чужим майном; вчиняючи злочин, передбачений

ч. 4 ст. 358 КК, злочинець діє з метою використати завідомо підроблений документ. Мета вплинути на предмет певним чином притаманна деяким злочинам, що вчиняються з необережності. Так, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 196 КК (необережне знищення або пошкодження майна), винуватий може керуватися метою використання чужого майна.

  1. Предмет злочину безпосередньо визначається у диспозиції певної кримінально-правової норми (чи логічно випливає зі змісту останньої), інколи - додатково конкретизується у примітці до статті кримінального закону. Так, у примітках 2 і 3 до ст. 209 КК визначено: предметом цього злочину є кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (виликий розмір), а також кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (особливо виликий розмір).

Водночас не всі склади злочинів характеризуються наявністю предмета злочину, що свідчить про його факультативний характер. Визначення предмета у конкретному складі злочину значною мірою залежить від виду диспозиції кримінально-правової норми. Якщо в описовій диспозиції предмет злочину, як правило, вказаний безпосередньо, то при визначенні його у бланкетних диспозиціях цей процес нерідко викликає труднощі[7]. Поверхневий погляд на бланкетну диспозицію певної норми інколи може наштовхнути на думку: відповідний злочин є «безпредметним», оскільки предмет у такій диспозиції безпосередньо не вказаний. У подібних випадках встановити предмет злочину, що передбачений бланкетною диспозицією кримінально-правової норми, можна лише аналізуючи нормативно- правові акти інших галузей права.


загрузка...