Навігація
Посилання


Предмет злочину: теоретичні основи пізнання

3.4. Відмежування предмета посягання від місця вчинення злочину


У правозастосовній діяльності нерідко постає необхідність відмежування предмета злочину від місця його вчинення. Складність цього питання зумовлена передусім тим, що Кримінальний кодекс України не визначає поняття «місце вчинення злочину», а практика стикається з труднощами при встановленні цієї ознаки складу злочину (наприклад, що слід вважати місцем вчинення злочину для: злочинів з матеріальним, формальним або усіченим складами?; злочинів з альтернативними діями, котрі передбачені відповідним складом? продовжуваних і тривалих злочинів? злочинів, що вчиняються співучасниками, які знаходяться в різних державах?[1]). Окрім того, законодавець при конструюванні диспозицій відповідних кримінально- правових норм використовує терміни і словосполучення, що позначають певне приміщення або ділянку території і які при цьому не завжди відображають таку ознаку об’єктивної сторони певного діяння, як місце вчинення злочину. Це, наприклад: «житло», «інше володіння особи» (ст. 162 КК); «об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення» (ст. 261 КК); «місце поховання» (ст. 297 КК); «місця розпусти» (ст. 302 КК); «місця для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; «місця для вживання з метою одурманювання лікарських та інших засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами» (ст. 322 КК); «приміщення» (ст. 317, 322 КК).

Зазначені та подібні їм поняття неоднозначно трактуються окремими правознавцями у контексті відповідних ознак складу злочину. Так, предметом злочину, передбаченого ст. 237 КК, у кримінально-правовій літературі визнаються «території, що зазнали екологічного забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням»[2] (така позиція видається спірною). Автори інших коментарів Кримінального кодексу України взагалі не виказують свого бачення щодо наявності предмета у цьому складі злочину. Трапляються випадки, коли житло чи інше володіння особи (ст. 162 КК) визнають одночасно предметом і місцем вчинення злочину[3]. Навряд чи така думка є коректною,

оскільки одні й ті самі матеріальні цінності, що передбачені певним складом злочину, можуть відображати лише одну конкретну його ознаку.

Аналізоване питання має не лише кримінально-правове, а й процесуальне значення, оскільки місце злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню (п. 1 ст. 64 КПК України).

Загалом проблематика місця вчинення злочину в Україні залишається малодослідженою. Наразі поодинокими є праці з кримінального права й інших юридичних наук, автори яких торкаються поняття аналізованої ознаки об’єктивної сторони складу злочину (звісно, ми не беремо до уваги підручники з кримінального права). Серед таких авторів - Л. П. Брич[4], В. А. Комаха[5], К. В. Юртаєва[6]. В Росії найбільш ґрунтовно проблеми місця вчинення злочину були досліджені К. Л. Акоєвим[7].

На думку М. І. Хавронюка, місце вчинення злочину - це простір, у т.ч. територія місцевості, лінія кордону, ділянка земної, водної поверхні чи повітряного простору, приміщення або транспортний засіб, де були розпочаті, продовжені, закінчені чи припинені злочинні дії[8]. На жаль, таке визначення не містить відповіді на низку запитань (вони акцентовані вище), які обов’язково постають при встановленні аналізованої ознаки складу того чи іншого злочину.

К. Л. Акоєв надавав інше визначення: місце вчинення злочину - це частина фізичного простору, територія, описана в диспозиції кримінально-правової норми шляхом вказівки на найбільш важливі (для характеристики суспільної небезпеки і видової відмінності злочинів) ознаки, на якій вчинено злочинну дію (бездіяльність), чи настав злочинний результат або злочин був завершений і припинений[9]. Отже, автор охоплює поняттям місця вчинення злочину не лише суспільно небезпечне діяння, а й наслідки останнього. Такий підхід видається доволі спірним.

При визначенні поняття «місце вчинення злочину» є продуктивним просторово-часовий підхід. Згідно з ч. 3 ст. 4 КК України часом вчинення злочину визнається час вчинення суспільно небезпечної дії або бездіяльності незалежно від часу настання наслідків. З цього приводу нам імпонують міркування В. І. Борисова, який розмежовує поняття «час вчинення злочину» і «час закінчення злочину» - останній є дійсно різним для злочинів з формальним та матеріальним складом. «Що стосується ч. 3 ст. 4 КК України, то припис, наведений у ній, визначає час вчинення злочину. Цей припис треба тлумачити обмежено. Він згідно з позицією законодавця є однаковим для всіх злочинів, незалежно від того, як у законі сконструйована їх об’єктивна сторона. Цей час обмежений вчиненням дії або бездіяльністю» [10].

О. М. Тарбагаєв цілком правильно зазначає, що місце вчинення злочину необхідно встановлювати з урахуванням часу його вчинення. Це надало підстави авторові та іншим російським вченим дійти висновку про те, що місцем вчинення злочину слід вважати територію, на якій була вчинена суспільно небезпечна дія (бездіяльність)[11].

Подібної позиції дотримується і Л. П. Брич, яка вважає, що місце вчинення злочину як ознака об’єктивної сторони його складу - це лише місце вчинення суспільно небезпечного діяння. Місце настання суспільно небезпечних наслідків у матеріальних складах злочинів є частиною змісту цієї ознаки об’єктивної сторони[12].

На нашу думку, місце вчинення злочину - це факультативна ознака об’єктивної сторони злочину, що характеризує настання у просторі юридичного факту - передбаченого кримінальним законом певного суспільно небезпечного діяння.

При цьому питання про місце вчинення злочину як просторово- часову характеристику посягання потрібно розглядати у таких трьох аспектах: 1) встановлення юрисдикції відповідної держави; 2) встановлення місця як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони відповідного складу злочину; 3) з’ясування місця вчинення злочину як обставини, що підлягає доказуванню (п. 1 ст. 64 КПК України). Саме зазначені аспекти досліджуваного питання зумовлюють правове значення місця вчинення злочину та необхідність відмежування його від інших ознак складу злочину.

Відмежовуючи предмет злочину від місця його вчинення, необхідно враховувати, по-перше, що у контексті цивільно-правової класифікації речей предметом злочину переважно є рухомі матеріальні цінності. Головна фізична ознака місця злочину - нерухомість останнього відносно того простору, що його оточує, тобто воно є елементом простору, його частиною (наприклад, земельна ділянка, частина будинку чи квартири). Ця територія (простір) може бути також складовою певного матеріального об’єкта, що рухається у просторі (літак, корабель, поїзд, автомобіль тощо), - у такому випадку місце вчинення злочину охоплює окрему внутрішню ділянку простору, що утворює цей матеріальний об’єкт.

По-друге, місце вчинення злочину - це та територія, на якій перебував суб’єкт злочину у момент вчинення ним певного суспільно небезпечного діяння. Для різних співучасників злочину може бути різним і місце його вчинення. Наприклад, для пособника, який надав виконавцю вогнепальну зброю, це може бути територія іноземної держави; для виконавця розбою - будинок в українському селі; для організатора чи підбурювача - якесь інше місце. У зв’язку з цим видаються доволі сумнівними міркування тих авторів, які місцем вчинення злочинів міжнародного характеру визнають «кіберпростір - віртуальний простір, який не знаходиться на певній території»[13].

По-третє, злочинець не має на меті певним чином вплинути на місце вчинення злочину, - з приводу місця не вчиняється злочин. Місце злочину - це територія, на якій вчинено злочин. Місце злочину обмежено слідами, що на ньому залишилися у процесі вчинення злочину (це також і сліди готування до злочину або замаху на його вчинення), та (або) зафіксовано іншими доказами у кримінальній справі.

У контексті розмежування аналізованих понять доволі оригінальним видається спосіб визначення місця вчинення злочину, що запропонований у дисертації І. І. Присяжнюка. Автор цілком правильно дійшов висновку про те, що у ст. 162 КК житло або інше володіння особи виступає не місцем вчинення злочину, а його предметом. І зробив це він у такий спосіб: «.1) іменник, який позначає предмет злочину у статтях Особливої частини КК України, вживається у родовому відмінку (наприклад, ст. 185 КК України - таємне викрадення (чого?) чужого майна [предмет злочину], ст. 246 КК України - незаконна порубка (чого?) дерев і чагарників [предмет злочину], ст. 305 КК України - контрабанда (чого?) наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів [предмет злочину]); 2) місце вчинення злочину у диспозиціях статей Особливої частини КК України формулюється у вигляді обставини місця, до якої можна поставити запитання «де?» (наприклад, ст. 246 КК України - незаконна порубка (чого?) дерев і чагарників [предмет злочину] (де?) у лісах, захисних та інших лісових насадженнях або у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду [місце вчинення злочину], ст. 432 КК України - викрадення (де?) на полі бою [місце вчинення злочину] (чого?) речей, що знаходяться при вбитих чи поранених [предмет злочину]). Використаємо такий прийом лінгвістичного тлумачення щодо ст. 162 КК України. Назва ст. 162 КК України вказує: порушення недоторканності (чого?) житла [предмет злочину]»[14].

Певна недосконалість наведеного способу встановлення місця і предмета злочину вбачається в тому, що він не є універсальним, при його застосуванні залишаються осторонь питання щодо розмежування предмета і знарядь та засобів вчинення злочину. Необхідно взяти до уваги, що іменником може позначатися не лише предмет, а й знаряддя і засоби вчинення злочину (наприклад, ч. 2 ст. 248 КК). Тому цей спосіб може лише доповнювати методику встановлення аналізованих ознак складу злочину.

Предмет злочину як певні матеріальні цінності у більшості випадків має чітку форму, вагу, займає конкретний об’єм у просторі. Якщо предмет має рідкий, газоподібний стан (наприклад, нафта, нафтопродукти, природний газ), то його форма обмежена певною ємністю (балоном, цистерною, трубопроводом тощо). Якщо предметом злочину виступає певна ділянка землі - її форма обмежена конкретно визначеним простором (як правило, задокументованим - відповідним планом, проектом, актом тощо). Місце вчинення злочину - це лише певна територія, на якій було вчинено суспільно небезпечне діяння, наприклад: «заповідники або інші території та об’єкти природно- заповідного фонду» (ст. 248 КК); «місця, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та інші місця масового перебування громадян» (ст. 316 КК).

Отже, місце вчинення злочину, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони відповідного складу злочину, - це територія, що наділена в законі певними характеристиками.

На підставі викладеного вважаємо, зокрема, що територія, яка зазнала екологічного забруднення, є місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 237 КК. Предметом цього злочину можуть бути об’єкти рослинного і тваринного світу (рослини, тварини, комахи тощо), а також грунт, вода, повітря на території, що зазнали екологічного забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням.

Предметами відповідних злочинів потрібно також визнавати: житло чи інше володіння особи (ст. 162 КК); об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК); місце поховання (ст. 297 КК); місце розпусти (ст. 302 КК); місце або приміщення для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК); місце чи приміщення для вживання з метою одурманювання лікарських та інших засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами (ст. 322 КК).



загрузка...