Навігація
Посилання


За результатами проведеного дослідження комплексу проблем, пов’язаних з предметом злочину, ми дійшли таких висновків.

І. Поняття «об’єкт злочину» і «об’єкт кримінально-правової охорони» розрізняються за їх структурою і значенням, - зокрема, об’єкт злочину слугує для з’ясування спрямованості посягання (злочинного впливу) і характеру заподіяної шкоди чи загрози її заподіяння.

Об’єкт кримінально-правової охорони відображає передусім потенційну турботу держави щодо певного кола суспільних відносин. У цьому і полягає його правове значення. Про об’єкти кримінально- правової охорони йдеться, зокрема, у ст. 1 КК України: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства.

Об’єкт кримінально-правової охорони і об’єкт злочину «розірвані» у часі - суспільні відносини, що виступають об’єктом кримінально- правової охорони, «перетворюються» в об’єкт посягання саме у момент вчинення злочину (тобто одні й ті самі суспільні відносини набувають іншого правового статусу). Об’єкт кримінально-правової охорони охоплює також окремі кримінально-правові відносини, що виникають в результаті вчинення певного суспільно небезпечного діяння. Такий об’єкт існує і тоді, коли у діях чи бездіяльності особи немає ознак злочину (наприклад, у випадках необхідної оборони чи крайньої необхідності, через малозначність діяння) чи відсутності складу злочину (зокрема, у разі неосудності особи або якщо суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною у віці, з якого не може наставати кримінальна відповідальність). У зазначених випадках йдеться не про об’єкт злочину, а про об’єкт кримінально-правової охорони. Тобто кримінальний закон охороняє більш широке коло суспільних відносин, ніж та їх сукупність, яку охоплює об’єкт злочину.

Отже, об’єктом кримінально-правової охорони є ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, суб’єкти яких ще не зазнали істотної шкоди від суспільно небезпечного діяння (або не створена загроза її заподіяння), або ж зазнали шкоди від діяння (чи створена загроза її заподіяння), що не містить ознак злочину чи складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

  1. Об’ єкт злочину доцільно розглядати одночасно у двох площинах - у вузькому та широкому розумінні.

У вузькому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, суб’єктам яких завдана істотна шкода чи створена загроза її заподіяння.

Однак це не означає, що потрібно ставити знак рівності між категоріями «суспільні відносини» та «об’єкт злочину». Об’єкт злочину не може бути зведеним лише до певних відносин у суспільстві (суто соціального явища) - його характеризують також і інші ознаки складу злочину, що не можуть належати до жодного з елементів складу злочину, окрім об’єкта посягання. Такими ознаками є предмет злочину і потерпілий від злочину.

У широкому розумінні об’єкт злочину - це елемент складу злочину, що охоплює суспільні відносини, котрі охороняют

ься кримінальним законом, суб’єктам яких завдана істотна шкода чи створена загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе потерпілого від злочину і предмет злочину (факультативні ознаки).

Отже, до структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, суб’єктам яких завдана істотна шкода чи створена загроза її заподіяння (обов’язкова ознака); б) потерпілий від злочину (факультативна ознака); в) предмет злочину (факультативна ознака).

III. Необхідно розрізняти кримінально-правове поняття «потерпілий від злочину», кримінально-процесуальне - «потерпілий у кримінальній справі» і кримінологічне поняття «жертва злочину». У кримінально- правовому розумінні потерпілий від злочину - це факультативна ознака об ’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої вчиняється злочин та (або) якій, відповідно до кримінально- правової норми, злочином завдається істотна шкода (чи створюється загроза її заподіяння).

У контексті сформульованого визначення під істотною шкодою (чи створенням загрози її заподіяння) слід розуміти суспільно небезпечні наслідки діяння, що передбачені у відповідній кримінально-правовій нормі, а не обов’язкову ознаку будь-якого злочину (ч. 2 ст. 11 КК).

Наведена дефініція охоплює три варіанти розвитку подій, за яких людину можна визнати потерпілим від злочину:

  1. З приводу людини вчиняється злочин і при цьому їй завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння). Це, зокрема, вбивства і тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
  2. Злочин вчиняється з приводу певної людини (істотна шкода їй при цьому не завдається і не створюєтья загроза заподіяння такої шкоди). Наприклад, експлуатація дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці (ч. 1 ст. 150 КК); у разі, якщо такі дії спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, вони кваліфікуються за ч. 2 цієї статті. Так само, істотна шкода не є обов’язковою ознакою складу насильницького донорства (ст. 144 КК), якщо вилучення крові у людини вчиняється шляхом обману.
  3. Людині завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння), однак злочин вчиняється не з приводу цієї людини. Цей варіант стосується складів злочинів проти власності (наприклад, крадіжка - ст. 185 КК, ненасильницький грабіж - ч.ч. 1, 3-5 ст. 186, шахрайство - ст. 190 КК), якщо предметом посягання є приватне майно фізичної особи; інші приклади: обман покупців та замовників - ст. 225 КК, використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) - ст. 167 КК.

ІУ. Віктимологічне поняття «жертва злочину» є ширшим за кримінально-правове поняття потерпілого від злочину. На нашу думку, вони мають, зокрема, такі відмінності: 1) потерпілий від злочину в кримінальному праві - це лише людина, у віктимології жертва злочину - і будь-яка спільнота людей; 2) віктимологічному поняттю притаманна ознака заподіяння шкоди (потенційна небезпека її заподіяння), тоді як у кримінальному праві - заподіяння шкоди людині не є обов’язковою ознакою потерпілого від злочину (зазначена ознака також допомагає відмежувати матеріально-правове поняття потерпілого від процесуального); 3) у віктимології людина може розглядатися у контексті потенційної жертви злочину, натомість у кримінальному праві - це ознака конкретного складу злочину (тобто потерпілий від злочину існує лише з моменту вчинення певного злочину); 4) у кримінальному праві потерпілий від злочину - це винятково та людина, з приводу якої вчиняється злочинне діяння та (або) якій, відповідно до кримінально- правової норми, злочином завдається істотна шкода (чи створюється загроза її заподіяння); у віктимології жертва злочину - це будь-яка людина, яка постраждала від злочину (тобто не лише сам потерпілий від злочину, а й близькі його родичі), або спільнота людей.

  1. Відмінність між кримінально-правовим і кримінально- процесуальним поняттями потерпілого - потерпілого від злочину і потерпілого у кримінальній справі відповідно, полягає, зокрема, в тому, що: 1) потерпілому від злочину не завжди завдається шкода суспільно небезпечним діянням; 2) у кримінальному праві особа стає потерпілим від злочину з моменту вчинення злочину, а в кримінальному процесі - з моменту визнання її потерпілим у встановленому законом порядку (ст. 49 КПК) і набуває у зв’зку з цим процесуального статусу, тобто відповідних прав та обов’язків потерпілого у кримінальній справі; 3) у кримінальному процесі потерпілим може бути визнана не лише фізична особа, що передбачена відповідною кримінально-правовою нормою як потерпілий від злочину, а й інші фізичні особи (ст.ст. 49, 32 КПК).
  2. Пропонуємо ввести до наукового обігу поняття «псевдопотерпілий». Наявність псевдопотерпілого при вчиненні окремих злочинів може бути зумовлена конструюванням відповідних кримінально-правових норм, що відображається в текстуальних особливостях фіксації об’єктивних ознак складу злочину (зокрема, найманець - ч. 1 ст. 447 КК). Псевдопотерпілий фігурує при «взаємодії» пари специфічних складів злочинів (наприклад, хабародавець - ст.ст. 368 і 369 КК). У зв’язку зі звільненням особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 6 ст. 369 КК, вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара. Перелік наведених прикладів не є вичерпним. Очевидно, у складах наведених злочинів винуватий діє в інтересах та (або) за згоди особи, стосовно якої він, власне, й учиняє суспільно небезпечне діяння. Так, за ч. 1 ст. 447 КК, найманець, якого, зокрема, фінансують і навчають з метою використання у збройних конфліктах інших держав, тощо бажає брати участь у таких конфліктах; особа, яку переправляють через державний кордон України, сама (або хтось в її інтересах) домовляється із суб’єктом злочину щодо такого переправлення (ст. 332 КК); хабародавець очікує від особи, котра використовує надану їй владу чи службове становище, виконання чи невиконання в його (хабародавця) інтересах чи в інтересах третьої особи будь-якої дії (ст.ст. 368 і 369 КК).

Отже, псевдопотерпілий в різних складах злочинів характеризується специфічними ознаками. В одних випадках, повторимо, злочин вчиняється в інтересах та (або) за згоди псевдопотерпілого (дії такої особи нагадують співучасть у злочині). Трапляється, що така особа є потенційним суб’єктом іншого правопорушення (у тому числі - злочину). У кримінальній справі псевдопотерпілий нерідко постає у статусі свідка або підозрюваного (обвинуваченого, підсудного). Зокрема, чоловік, який заподіяв собі тілесне ушкодження з метою ухилитися від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), не визнається потерпілим ані в кримінальному праві, ані в кримінальному процесі.

Псевдопотерпілий (квазіпотерпілий) не є ознакою складу злочину.

Загалом проблема псевдопотерпілого у кримінальному праві є надзвичайно актуальною, має вихід на проблеми юридичної техніки, що безпосередньо пов’язано з удосконаленням кримінального закону, а тому заслуговує бути предметом самостійного наукового, у тому числі дисертаційного, дослідження.

VII. У процесі дослідження проблеми потерпілого від злочину нами виявлені такі закономірності:

1. Якщо у складі злочину передбачено потерпілого від злочину, то у наявності завжди буде потерпілий у кримінальній справі (за винятком випадків, коли потерпілому від злочину заподіяна смерть і в нього немає родичів, або останні відмовляються бути потерпілими у кримінальній справі).

2. Якщо у складі злочину відсутній потерпілий від злочину, то це не завжди означатиме відсутність потерпілого у кримінальній справі (зокрема, у випадках наруги над могилою (ст. 297 КК) потерпілим у кримінальній справі може бути визнано близького родича покійного; у разі жорстокого поводження з тваринами (ч. 1 ст. 299 КК) такого статусу може набувати власник відповідної тварини).

3. Якщо відсутній потерпілий у кримінальній справі, то це не завжди означатиме відсутність потерпілого від злочину (стосується випадків, коли останньому не заподіяна істотна шкода, - окремі формальні склади злочинів, наприклад, підміна дитини (потерпілими у кримінальній справі визнаються батьки); готування до злочину).

  1. Наявність у складі злочину певного потерпілого від злочину не обов’язково тягнутиме за собою визнання саме цієї фізичної особи потерпілим у кримінальній сраві (наприклад, у випадках вбивства - відповідно до ст. 49 КПК потерпілим визнаватиметься близький родич убитого).
  2. Наявність псевдопотерпілого в окремих кримінально-правових нормах ніколи не тягне за собою визнання такої особи потерпілим у кримінальній справі (наприклад, за змістом ч. 1 ст. 447 КК найманець є псевдопотерпілим - потенційним суб’єктом злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 447 КК).

  1. Ознаки потерпілого від злочину (на рівні загального кримінально-правового поняття) нами об’єднано у три групи:

1) біологічні; 2) соціальні; 3) юридичні.

1. Біологічні ознаки потерпілого від злочину характеризують його як людину - йдеться про певний вік (зокрема, малолітня чи неповнолітня особа); стать (жіноча або чоловіча); стан здоров’я тощо. Наприклад, потерпілим від злочину, передбаченого ст. 304 КК, може бути лише неповнолітній, а потерпілим, відповідно до ст. 133 КК, - лише особа, яка заражена винуватим венеричною хворобою.

  1. Соціальні ознаки потерпілого від злочину визначають його соціальний статус (зокрема - суддя, державний діяч, працівник правоохоронного органу), національність, ставлення до релігії, політичні переконання, освіту тощо. Наприклад, потерпілим від злочину, передбаченого ст. 379 КК, є не будь-яка особа, а лише суддя, народний засідатель чи присяжний або їх близькі родичі.
  2. Юридичні ознаки потерпілого від злочину характеризують його у кримінально-правовому аспекті. До них належать:

а) наявність злочинного діяння, вчиненого з приводу певної людини та (або) якій цим діянням, відповідно до кримінально-правової норми, завдається істотна шкода (чи створюєтья загроза її заподіяння);

б) наявність мети вчинення злочину саме з приводу певної людини;

в) форма законодавчого визначення аналізованого поняття (як саме - безпосередньо чи опосередковано (як, наприклад, у ст. 129 КК) потерпілий від злочину визначений у кримінально-правовій нормі);

г) факультативність ознаки «потерпілий від злочину» - вона не є обов’язковою для всіх складів злочинів;

д) «підпорядкованість» потерпілого від злочину об’єкту посягання.

  1. Загальним потерпілим від злочину є людина, щодо якої у тексті кримінального закону використовується термін «потерпілий». Якщо правове становище (статус), вік, стать чи інші ознаки людини у кримінальному законі виділено спеціальним терміном (наприклад, представник влади, працівник правоохоронного органу, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - ст. 342 КК; неповнолітній - ст. 304 КК), - таку людину слід називати спеціальним потерпілим від злочину.

На відміну від потерпілого предмет злочину не може бути загальним чи спеціальним - його ознаки завжди конкретизовано (чи до певної міри узагальнено) у тій чи іншій статті Кримінального кодексу України.

  1. В юридичній літературі сформульована низка концептів, пов’язаних із визначенням місця предмета злочину у складі злочину. Поширеним є погляд, відповідно до якого предмет злочину визнається факультативною ознакою складу злочину. За такого підходу не конкретизується, яким елементом складу злочину охоплюється предмет посягання. Інше бачення полягає в тому, що предмет злочину слід відносити до ознак об’єктивної сторони складу злочину. Існує і така наукова позиція: предмет злочину є складовою об’єкта злочину (інколи їх навіть ототожнюють) чи виступає будь-яким структурним елементом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Концепція, згідно з якою предмет злочину є частиною об’єкта посягання, видається цілком правильною. Але некоректним вважаємо намагання ототожнити предмет злочину з об’єктом злочину в цілому або з будь-яким його елементом.

  1. При встановленні предмета будь-якого злочину необхідно мати на озброєнні визначення загального поняття предмета злочину. На нашу думку, при цьому варто керуватися таким його визначенням: предмет злочину - це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та шляхом безпосереднього впливу на які (або без такого впливу) вчиняється злочинне діяння.

У визначенні поняття предмета злочину як матеріальних цінностей використана філософська категорія «цінності». Ми поділяємо позицію тих аксіологів, які розглядають категорію цінностей у широкому значенні - цінності можуть бути і позитивними, і негативними (у цій праці пропонується називати їх також благами й антиблагами відповідно).

  1. Нам видається, що система ознак предмета злочину складається з таких трьох груп: 1) фізичні ознаки, 2) соціальні ознаки, 3) юридичні ознаки.
  2. Фізичні ознаки предмета злочину відображають його природні властивості. До них, зокрема, належать: матеріальність, кількість, якість, форма, стан, структура.
  3. Соціальні ознаки предмета злочину відображають його значення для людини, суспільства, є результатом оцінювання такого предмета останніми. До соціальних ознак предмета злочину ми відносимо, зокрема, його: вартість, безпечність або небезпечність для людини, функціональне призначення (культурне, історичне, економічне, політичне тощо), позитивне чи негативне значення для людини, приналежність окремій особі (в аспекті відповідної форми власності).
  4. Юридичні ознаки предмета злочину характеризують його в кримінально-правовому аспекті. Це такі ознаки, як: 1) наявність злочинного діяння, вчиненого з приводу відповідних матеріальних цінностей та шляхом безпосереднього впливу на них (або без такого впливу); 2) наявність мети впливу на бажаний для винуватого предмет; 3) форма законодавчого визначення (як саме - безпосередньо чи опосередковано предмет злочину визначений у кримінально-правовій нормі); 4) факультативність (предмет не є обов’язковим для всіх складів злочинів) та 5) «підпорядкованість» предмета об’єкту злочину.
  5. Ознаки, що характеризують предмет злочину (фізичні, соціальні та юридичні), нами поділені на окремі види залежно від таких критеріїв: 1) за значенням предмета для кваліфікації; 2) за способом висвітлення предмета у кримінальному законі; 3) за наявністю ознак (властивостей) предмета злочину; 4) за плинністю (змінами) властивостей предмета; 5) за структурою предмета; 6) за походженням предмета злочину.

За значенням для кваліфікації слід виокремлювти такі ознаки предмета злочину: а) обов’язкові; б) факультативні (основна та додаткові). За способом висвітлення предмета у кримінальному законі ознаки предметів поділяються на: а) конкретизовані; б) оціночні. За наявністю ознак (властивостей): а) наявні; б) відсутні. За плинністю (змінами) властивостей ознаки бувають: а) постійні; б) змінні. За структурою предмета: а) внутрішні; б) зовнішні. За походженням ознаки предметів можуть бути: а) природні; б) штучні.

Обов ’язкові ознаки предмета злочину - це фізичні, соціальні чи юридичні властивості матеріальних цінностей, що є необхідними (обов’язковими) для встановлення конкретного предмета злочину. Обов’язковими ознаками предмета є такі: 1) матеріальність предмета;

2) цінність предмета (позитивна чи негативна); 3) мета винуватого вплинути на бажаний для нього предмет - злочин вчиняється саме з приводу певних матеріальних цінностей; 4) визначення предмета у

кримінальному законі; 5) факультативність предмета у складі злочину;

6) «підпорядкованість» предмета об’єкту злочину.

Факультативні ознаки предмета злочину - другорядні (допоміжні) властивості матеріальних цінностей, що використовуються для встановлення предмета злочину. Серед факультативних ознак предмета ми виділяємо основну та додаткові. До основної факультативної ознаки предмета злочину належить безпосередній злочинний вплив на предмет посягання. Додаткові факультативні ознаки предмета посягання не визначені в його понятті, проте вони відображають окремі властивості матеріальних цінностей, що визнаються нами предметом злочину. Такими додатковими факультативними ознаками матеріальних цінностей можуть бути: кількість і якість предмета злочину, його форма, структура, фізичний стан, вартість, функціональне призначення, приналежність певній особі (в аспекті відповідної форми власності) тощо.

Якщо додаткова факультативна ознака предмета злочину використовується законодавцем для побудови кримінально-правової норми (тобто визначена у кримінальному законі), - вона набуває статусу обов’язкової ознаки предмета злочину. Наприклад, обов’язковими ознаками предмета злочину, передбаченого ст. 162 КК, є «житло» або «інше володіння особи».

Конкретизованими ознаками предмета злочину визнаються ті ознаки, що виділяють окремі матеріальні цінності з групи однорідних предметів. Наприклад, предметом злочину, передбаченого ст. 263 КК, є, зокрема, не будь-яка зброя, а лише вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської).

Оціночні ознаки предмета злочину - це невизначені (неконкретизовані) у законі властивості (ознаки) предмета злочину, зміст яких встановлюється у процесі правозастосування, на підставі конкретних обставин справи. Зокрема, оціночною ознакою, що вказує на предмет злочину, є «інше місце поховання» (ст. 297 КК).

Наявні ознаки предмета злочину - це властивості матеріальних цінностей, наявність яких є необхідною для встановлення конкретного предмета злочину. Зокрема, предметом злочину, передбаченого ст. 239 КК, є землі, що забруднені або зіпсовані речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля. Тобто наявною ознакою предмета злочину - земель, виступає їх забруднення або зіпсованість відповідними речовинами, відходами чи іншими матеріалами.

Відсутні ознаки предмета злочину - це ті властивості матеріальних цінностей, відсутність яких необхідно встановити для того, щоб визнати певні матеріальні цінності предметом посягання. Наприклад, предметом злочину, передбаченого ст. 253 КК, є проекти й інша аналогічна документація, що не містять обов’язкових інженерних систем захисту довкілля; споруди, що не мають такого захисту. Тобто для визнання проекту, іншої документації або споруди предметом зазначеного злочину необхідно передусім установити відсутність обов’язкових інженерних систем захисту довкілля, що передбачені у проекті та фактично відсутні у відповідній споруді.

Постійні ознаки предмета злочину - це властивості матеріальних цінностей, зміст яких залишається незмінним протягом дії кримінального закону і суттєво не залежать від конкретних обставин вчиненого злочину. Зокрема, майно як предмет крадіжки, грабежу (ст.ст. 185, 186 КК) має постійну ознаку «чуже». Зміст цієї ознаки не змінюється протягом дії відповідних норм, передбачених кримінальним законом.

Змінними ознаками предмета злочину слід визнавати ті властивості, що мають мінливий характер, тобто їх зміст може змінюватися протягом дії кримінально-правової норми, якою вона (ця ознака) передбачена. При цьому текст норми кримінального закону залишається незмінним. Наприклад, згідно з приміткою до ст. 201 КК великий розмір предмета контрабанди (товарів) змінюється залежно від встановленого податковим законодавством України неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Внутрішні ознаки предмета злочину - це властивості матеріальних цінностей, що є складовими її структури. Такі ознаки відображають будову, форму, стан, кількість і якість предмета (переважно йдеться про фізичні ознаки предмета злочину). Наприклад, технічно несправний транспортний засіб (ст. 287 КК) - ознакою предмета цього злочину є технічна несправність транспортного засобу.

Зовнішні ознаки предмета злочину - будь-які «набуті» властивості матеріальних цінностей. Як правило, це «соціальні ознаки предметів»: вартість, функціональне значення, сфера використання речі тощо. Зокрема, предметом злочину, передбаченого ст. 313 КК, є обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, - відповідне призначення цього обладнання є зовнішньою ознакою предмета злочину.

Природними ознаками предмета злочину є ті, що належать матеріальним цінностям від природи (за походженням). Йдеться, зокрема, про фізичний стан речі (твердий, рідкий, газоподібний), молекулярну структуру (наркотичного засобу, газу, радіоактивних матеріалів тощо). Так, природною ознакою одного з предметів злочину, передбаченого ст. 310 КК, є те, що ним визнається не будь-який мак, а лише мак снотворний (Papaver somniferum L.).

Штучні ознаки предмета злочину - це властивості матеріальних цінностей, які надала їм людина. Зокрема, недоброякісність продукції чи товарів, тобто ознака, що визначає їх невідповідність встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (ст. 227 КК) - це властивість (ознака) предмета злочину, що вироблена у суспільстві для певної категорії матеріальних цінностей.

  1. Визначення загального поняття предмета злочину, аналіз його ознак надає можливість сформулювати такі правила встановлення предмета посягання:
  2. Предметом злочину є матеріальні цінності, що фіксуються органами чуття людини або спеціальними технічними засобами.
  3. Предмет злочину є складовою об’єкта злочину та нерозривно пов’язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом, і яким завдано істотної шкоди чи створюється загроза її заподіяння.
  4. Предмет взаємопов’язаний з об’єктивною стороною - з приводу предмета вчиняються злочинні діяння та здійснюється безпосередній злочинний вплив на нього (інколи - без такого впливу), а також предмет (у переважній більшості складів злочинів) відрізняється від «активних» ознак - знарядь і засобів вчинення злочину своєю «пасивністю» і зв’язком з об’єктом злочину.
  5. Предмет злочину пов’язаний з метою злочинця певним чином на нього вплинути. Тобто, як правило, злочинець не просто на нього впливає, а з приводу (стосовно) саме цього предмета вчиняє злочин. Йдеться не лише про умисні, а й необережні злочини.
  6. Предмет злочину є факультативною ознакою (якщо він визначений у законі - тобто безпосередньо названий у кримінально- правовій нормі або логічно випливає з її змісту, - предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину).
  7. Безпосередній вплив на предмет може бути лише фізичним (психічний вплив, як виняток, можливий наразі у випадках, якщо предметом посягання була тварина) і він притаманний лише злочинам, які вчиняються у формі дії. Психічний (в окремих випадках - психофізичний) вплив винуватого стосується виключно потерпілого від злочину (коли злочинець впливає на психіку іншої людини з метою заволодіти певним предметом, знищити його або пошкодити тощо). Тобто вплив на потерпілого від злочину може бути фізичним, психічним або психофізичним.
  8. Матеріальні цінності самі по собі не можуть зазнавати будь- якої шкоди, тобто шкода не може бути завдана предмету злочину - він не спроможний усвідомити якихось втрат, оцінити їх. Більше того, і нематеріальні цінності, і соціальний зв’язок між суб’єктами суспільних відносин при вчиненні злочинного посягання не здатні усвідомлювати заподіяної шкоди. Шкода може бути завдана лише фізичним або юридичним особам, суспільству чи державі. При цьому тільки людина (в аспекті понять «фізична особа», «юридична особа», «суспільство», «держава») може усвідомити негативні зміни, що відбулися в певних суспільних відносинах, або оцінити створену небезпеку порушення таких відносин.
  9. Предмет злочину може бути безпосередньо пов’язаний із суспільно небезпечними наслідками. Це є характерним лише для тих випадків, коли істотна шкода у сфері певних суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, завдається саме шляхом безпосереднього злочинного впливу на матеріальні цінності (предмет злочину). Наприклад, матеріальні цінності можуть бути викрадені, знищені або змінені їх певні властивості. При цьому суспільно небезпечні наслідки діяння полягають саме у змінах, що відбуваються в предметі злочину.
    1. Знаряддя і засоби вчинення злочину характеризуються низкою спільних ознак. Як знаряддя, так і засоби вчинення злочину є матеріальними цінностями. Вони суттєво полегшують вчинення злочину. Знаряддя і засоби притаманні лише тим злочинам, які вчиняються у формі суспільно небезпечної дії. У складі злочину - це факультативні ознаки об’єктивної сторони діяння.

Водночас знаряддя злочину потрібно відрізняти від засобів його вчинення. При розмежуванні цих ознак пропонуємо використовувати такі правила, що мають застосовуватися у їх сукупності.

  1. Знаряддя вчинення злочину посилюють фізичні можливості суб’єкта злочину під час вчинення суспільно небезпечної дії (в окремих випадках їх відсутність унеможливлює таке посягання), відіграють домінуючу, а засоби вчинення злочину - другорядну роль у процесі заподіяння шкоди. Знаряддя безпосередньо впливають на предмет злочину та (або) на потерпілого від злочину і при цьому мають «первинний контакт» з ними, а засоби - лише полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, вони не завжди контактують з предметом посягання чи потерпілим від злочину.
  2. Засоби вчинення злочину можуть використовуватися на будь- якій стадії вчинення злочину; знаряддя не використовуються на стадії готування до злочину.
  3. Існування знарядь вчинення злочину залежить від наявності предмета посягання та (або) потерпілого від злочину - за відсутності останніх у складі злочину не існує і знарядь його вчинення; засоби вчинення злочину не характеризуються такою залежністю.

Наведені положення в юридичній доктрині розроблені вперше.

  1. XIX. Знаряддя вчинення злочину — це факультативна ознака об ’єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, котрі використовуються винуватим для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину і при цьому мають «первинний контакт» з ними, посилюють фізичні можливості суб’єкта злочину під час вчинення суспільно небезпечної дії (в окремих випадках їх відсутність унеможливлює таке посягання) .
  2. XX. Засоби вчинення злочину - це факультативна ознака об ’єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, які полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, але не призначені для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину.
  3. Актуальність комплексного пізнання предмета, знарядь і засобів вчинення злочину зумовлює необхідність запропонувати такі правила розмежування цих ознак:
  4. Предмет злочину завжди вказує на ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; знаряддя і засоби полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, з їх допомогою вчиняється злочин.
  5. Знаряддя і засоби є «активними» матеріальними цінностями, тобто вони відіграють «активну» роль у вчиненні злочину і завжди використовуються злочинцем для досягнення певного результату; предмет злочину є «пасивним» у цьому процесі - саме на нього спрямовані діяння злочинця.
  6. Предмет посягання є характерним для злочинів, що вчиняються як у формі суспільно небезпечної дії, так і бездіяльності. Знаряддя і засоби притаманні лише тим злочинам, які вчиняються у формі суспільно небезпечної дії.
  7. Властивості предмета, як правило, використовуються у більш- менш віддаленому майбутньому, а властивості знарядь завжди використовуються злочинцем безпосередньо при вчиненні злочину. Водночас засоби вчинення злочину можуть використовуватися на будь- якій стадії вчинення злочину.
  8. Існування знарядь залежить від наявності у складі злочину предмета або потерпілого від злочину - без предмета посягання або потерпілого від злочину немає і знарядь його вчинення. І навпаки, існування предмета злочину не залежить від наявності у складі конкретного злочину тих чи інших знарядь, а також засобів вчинення злочину.

Наведені положення в юридичній доктрині розроблені вперше. Вони, так само, як і правила встановлення предмета злочину, а також правила розмежування знарядь і засобів вчинення злочину, мають застосовуватись у їх сукупності.

  1. XXII. Місце вчинення злочину - це факультативна ознака об’єктивної сторони злочину, що характеризує настання у просторі юридичного факту - передбаченого кримінальним законом певного суспільно небезпечного діяння.

Місце вчинення злочину як просторово-часову характеристику посягання потрібно розглядати у таких трьох аспектах: 1) встановлення юрисдикції відповідної держави; 2) встановлення місця як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони відповідного складу злочину; 3) з’ясування місця вчинення злочину як обставини, що підлягає доказуванню (п. 1 ст. 64 КПК України). Саме зазначені аспекти досліджуваного питання зумовлюють правове значення місця вчинення злочину та необхідність відмежування його від інших ознак складу злочину.

Відмежовуючи предмет злочину від місця його вчинення, необхідно враховувати, по-перше, що у контексті цивільно-правової класифікації речей предметом злочину переважно є рухомі матеріальні цінності. Головна фізична ознака місця злочину - нерухомість останнього відносно того простору, що його оточує, тобто воно є елементом простору, його частиною (наприклад, земельна ділянка, частина будинку чи квартири). Ця територія (простір) може бути також складовою певного матеріального об’єкта, що рухається у просторі (літак, корабель, поїзд, автомобіль тощо), - у такому випадку місце вчинення злочину охоплює окрему внутрішню ділянку простору, що утворює цей матеріальний об’єкт.

По-друге, місце вчинення злочину - це та територія, на якій перебував суб’єкт злочину у момент вчинення ним певного суспільно небезпечного діяння. Для різних співучасників злочину може бути різним і місце його вчинення. Наприклад, для пособника, який надав виконавцю вогнепальну зброю, це може бути територія іноземної держави; для виконавця розбою - будинок в українському селі; для організатора чи підбурювача - якесь інше місце.

По-третє, злочинець не має на меті певним чином вплинути на місце вчинення злочину, - з приводу місця не вчиняється злочин. Місце злочину - це територія, на якій вчинено злочин. Місце злочину обмежено слідами, що на ньому залишилися у процесі вчинення злочину (це також і сліди готування до злочину або замаху на його вчинення), та (або) зафіксовано іншими доказами у кримінальній справі.

* * *

Підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що наше дослідження було присвячене загальному поняттю предмета злочину. Тобто наша праця - це загальний рівень пізнання правового явища. На рівні спеціального дослідження предмета злочину його відповідне поняття має уточнюватись і доповнюватись, при цьому зміст останнього набуватиме специфічних ознак, особливостей. Водночас такі дослідження не можуть нехтувати загальним рівнем пізнання предмета злочину. Звісно, ми не сприймаємо свою працю як безспірну - її положення і висновки можуть і будуть вдосконалюватися нами чи іншими спеціалістами. Втім, не заперечуємо й ішого варіанту оцінки власного здобутку: Feci quod potui, faciant meliora potentes.

Загалом сподіваємося, що результати нашого наукового пошуку можуть бути корисними у подальших дослідженнях проблем предмета злочину, при вдосконаленні вітчизняного кримінального законодавства і вирішенні окремих питань щодо його застосування, а також слугуватимуть більш глибокому вивченню відповідних тем навчальної дисципліни «Кримінальне право України».



загрузка...