Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

2.2.2. Розвиток книгоопису в XIX ст.


У 1809 р. в Росії складено першу друковану інструкцію зі складання книгоописів. Цей третій розділ “Досвіду нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки” склав директор цієї бібліотеки О.М. Оленін. Інструкція визначала обсяг і послідовність елементів опису: заголовок, повна назва твору у формі, поданій на титульному аркуші, місце і рік видання, кількість томів, формат. У заголовку наводилося ім’я автора, видавця або друкаря. Інструкція містила і формальні правила, наприклад, наведення назви твору з помилками, якщо вони є на титульному аркуші.

У 1819 р. було видано “Правила для складання каталогів імператорської Публічної бібліотеки з азбучного порядку”, складені за результатами дискусії з проблеми, в якій брали участь такі видатні діячі культури, як філолог О.Х. Востоков, письменники М.І. Греч, М.М. Загоскін, байкар I.A. Крилов, бібліографи B.C. Сопіков, В.Г. Анастасевич та ін. Важливо зазначити, що учасники дискусії вважали головним завданням каталога, а отже й бібліографічного опису, полегшити читачам пошук книг у бібліотеці. В інструкції пропонувалося прізвище автора вказувати у заголовку в називному відмінку, джерелом опису вважати книгу в цілому, а не лише титульний аркуш. Менш вдало були розроблені правила складання описів під назвою. Опис книг, виданих без зазначення автора, пропонувалося складати під назвою за так званим “ударним” словом.

З каталогами Публічної бібліотеки пов’язано перше застосування в російській каталогізаційній практиці описів під назвами організацій. Ще в 1814 p . I.A. Крилов в абетковому покажчику книг цієї бібліотеки зібрав описи шести видань Московської духовної академії під заголовком “Академия московская” та двох видань Харківського університету під його назвою. Пізніше і в каталогах Публічної бібліотеки стали застосовувати заголовки, що містили назви організацій.

У XIX ст. фонди великих бібліотек усе активніше використовували вчені, діячі літератури, мистецтва, політичні діячі,

2 6-871

студенти тощо, проте їхні каталоги не відповідали зрослим вимогам читачів. Тому до проблем каталогізації звернулися найбільш кваліфіковані бібліотекарі й бібліографи багатьох країн. У цей період було сформульовано основні положення сучасної теорії та методики складання бібліографічних описів, створено низку каталогізаційних інструкцій, що мали значення не лише для окремих бібліотек, а й для країн.

Серед цих інструкцій особливе місце посідають “Правила складання каталогу друкованих книг Британського музею” (1841), розроблені директором бібліотеки Антоніо Паніцці. У них детально розглянуто методику складання описів під заголовком, що містить прізвищ

е особи, й під назвою. Принципове значення мала теоретична розробка методики складання описів під заголовком, що містить назву організації.

У другій половині XIX ст. вдосконалювалися правила складання книгоописів у багатьох країнах. У 1859 р. було видано інструкцію, складену В.І. Собольщиковим для широкого кола громадських бібліотек Росії. В.І. Собольщиков рекомендував складати описи, базуючись не лише на титульному аркуші, а на виданні в цілому, розкривати зміст деяких книг. Він визначив такий обов’язковий склад елементів опису: прізвище, ім’я автора, головне слово назви, текст назви, місце видання, друкарня, рік видання, формат, кількість томів, кількість сторінок і кількість аркушів ілюстративних матеріалів.

У другій половині XIX ст. вийшли інструкції американських бібліотекарів Чарльза Джюїтта (1852) і Чарльза Кеттера (1876), що сприяли подальшому розвитку й удосконаленню правил складання бібліографічних описів. Особливе значення мала розробка Ч. Кеттером методики складання описів під заголовком, що містить назву організації. Інструкції Джюїтта і Кеттера стали основою для створення на початку XX ст. так званої англо-американської інструкції, що набувала великого поширення.

Іншим шляхом пішов німецький бібліограф Карл Дзяцко. У 1886 р. вийшла його інструкція, в якій він відмовився від заголовка, що містить назву організації, і рекомендував складати описи офіційних видань під назвою. При формулюванні назв в описах під назвою він пропонував використовувати так званий граматичний порядок слів. Ця інструкція лягла в основу прусської системи бібліографічного опису.

Отже, можна зробити висновок, що XIX ст. характеризувалося створенням інструкцій із книгоопису окремими видатними особами. Ці інструкції базувалися на досвіді й філософських поглядах їхніх авторів і відзначалися логічністю, лаконічністю, відсутністю альтернативних рішень і простотою в користуванні.


загрузка...