Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

2.3.3. Зони й елементи бібліографічного опису. Загальні правила їх наведення


Бібліографічний опис складається з бібліографічних елементів. Окремий бібліографічний елемент — це слово, словосполучення або група слів, що подають один елемент бібліографічної інформації. Елементи об’єднані у вісім функціональних зон (областей): зона назви і відомостей про відповідальність; зона видання; зона специфічних відомостей; зона вихідних даних; зона фізичної характеристики; зона серії; зона приміток; зона стандартного номера (або його альтернативи) і умов доступу.

Зона назви і відомостей про відповідальність містить такі бібліографічні елементи: основна назва; загальне позначення матеріалу; паралельна назва; підназва (відомості, що пояснюють назву); відомості про відповідальність. Основна назва — це головна назва документа. Її вказують в описі у тому вигляді, в якому її подано у виданні. Надто довгі назви, які часто зустрічаються у старовинних книгах, дозволяється скорочувати. Наприклад, твір Ш. де Костера “Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гуд- зага у Фландрії та інших країнах” у бібліографічному описі звичайно має основну назву “Легенда про Уленшпігеля”. В окремих випадках назви на титульному аркуші та на обкладинці документа формулюються по-різному. У такому разі як основну в описі подають назву з титульного аркуша, а назву з обкладинки наводять у зоні приміток. Основна назва може складатися як з одного, так і з кількох речень (’’Бібліотечно- бібліографічна класифікація. Систематизація документів. Систематичний каталог”). Дати, що належать до основної назви, але граматично не пов’язані з нею, подають в описі через кому, якщо їх не вказано в документі у круглих дужках. Наприклад, Чернігівщина напередодні визвольної війни українського народу, 1648—1654. Але: Нарис історії Волинської землі (до 1914 року).

Загальне позначення матеріалу визначає клас матеріалу, до якого належить об’єкт опису. Це може бути відеозапис, звукозапис, електронний ресурс, карти, комплект, кінофільм, мікроформа, мультимедіа, ноти, образотворчий матеріал, предмет, рукопис, текст, шрифт Брайля. Загальне позначення матеріалу вказують з великої літери мовою бібліографуючої установи. Слова в цьому елементі не скорочуються. Наприклад:

Мисливські господарства України [Електронний ресурс].

Загальне позначення матеріалу в описах документів, які переважають в конкретному пошуковому масиві (наприклад, у бібліотечному каталозі книг), можна не наводити.

New Roman´, serif;"> Паралельна назва — це назва, що надрукована іншою мовою або іншою графікою. Наприклад:

Африканські казки та оповідання = Tales and stories of Africa.

Підназва (відомості, що пояснюють назву) — це слово чи словосполучення, що пояснює, уточнює основну назву. Вона містить дані про призначення документа, його форму тощо. Дані в цьому елементі подають у такій послідовності, як у головному джерелі, проте за необхідності їх можна взяти і з інших джерел: передмови, вступу, післямови тощо, навіть сформулювати самостійно. В описах підручників і навчальних посібників наводять відомості лише про читацьку адресу, інші дані (про затвердження, ухвалення та ін.) випускають.

У відомостях про відповідальність наводять інформацію про окремих осіб, установи та організації, які брали участь у створенні та виданні документа. Відомості подають у тій формі та послідовності, у якій вони представлені у джерелі інформації. Слід зазначити, що у відомостях про відповідальність часто повторюють ім’я особи, що було використане як заголовок бібліографічного запису. Інформацію про вчені ступені, вчені, почесні або військові звання, фах і посаду осіб в описі не наводять.

Зона видання вміщує відомості про видання; відомості про відповідальність, що стосуються видання; додаткові відомості про видання. Відомості про видання містять дані про перевидання, передруки, про характер перевидання, спеціальне призначення документа, особливості форми його відтворення, їх наводять у формі й послідовності, представлених у документі. Наприклад:

Факс. вид.

Передрук з вид. 1885 р.

Порядковий номер видання записують арабськими цифрами з додаванням закінчень:

3-тє вид.

Вид. 8-е

Відомості про відповідальність, що стосуються видання, подають за умови, що вони мають відношення тільки до конкретного зміненого видання твору. Наприклад:

Вид. 4-е / перероб. з 3-го вид. С. Самійленка.

Додаткові відомості про видання характеризують особливості перевидання. Наприклад:

7-е вид., випр. і доп.

2-е вид. / доопр. О.П. Руденко, передрук із змін, і доп.

Зона специфічних відомостей наявна в бібліографічних описах особливих типів публікацій (карт, нот, нормативних і технічних документів тощо) або документів, розміщених на специфічних носіях (мікроформи, електронні ресурси). Тут вказують відомості, характерні саме для цих документів.

Зона вихідних даних має такі елементи: місце видання, ім’я видавця, дата видання. Як місце видання зазначають місто, де документ вийшов у світ. Ім’я (назву) видавця (зазвичай, це назва видавництва) подають скорочено. Якщо воно має характерну назву, то її записують без лапок (Наук, думка, Здоров’я). Видавничу організацію наводять із скороченням окремих слів і сполучень, використовуючи загальноприйняті абревіації (Вид. центр “Київ. ун-т”). Відомості про форму власності видавця (АТ, ВАТ й т. ін.), як правило, опускають. Датою видання виступає рік виходу документа у світ. Наприклад:

К.: Наук, думка, 2003.

У зоні фізичної характеристики вміщують відомості про фізичну форму документа та його кількісну характеристику. Специфічна позначка матеріалу і обсяг включає дані про кількість фізичних одиниць і специфічну позначку матеріалу. Для друкованих видань — це найчастіше кількість сторінок, аркушів. У документі може бути кілька пагінацій, їх фіксують у цій зоні. Як інші відомості про фізичну характеристику можуть бути наведені відомості про ілюстрації, матеріал, з якого зроблено об’єкт опису й т. ін. Наприклад: 276 с.: ілюстр. При необхідності можуть бути показані розміри документа: ЗО х 24 см. Наявність супровідного матеріалу, тобто додатка у вигляді атласу, альбому, брошури, звукозапису тощо фіксується у відомостях про супровідний матеріал. Наприклад:

64 с., 5 арк. портр. + 1 грп.

1 електрон, опт. диск (СО-ІЗОМ); 12 см + керівництво для користувача.

У зоні серїі наводять основну назву серії; Ті паралельну назву; підназву серії; відомості про відповідальність, що стосуються серії; міжнародний стандартний номер серійного видання; номер випуску серії, а також аналогічні відомості про підсерію, якщо серія має декілька підсерій. Наприклад:

Б-ка журн. “Пам’ятки України”. Сер. З Нар. культура: укр. обряди і звичаї; № 4.

Один документ може бути випуском двох і більшої кількості серій і це вимагає відбиття в описі: (Б-ка укр. літ). — (Новітня укр. літ.).

Зона приміток містить додаткову інформацію про документ, яка не увійшла до інших зон. Тут наводяться відомості про мову тексту видання, довідковий апарат, зміст твору, наклад тощо. Спочатку подають примітки, які стосуються окремих зон та елементів опису, потім — примітки до видання в цілому.

Зона стандартного номера (або його альтернативи) і умов доступу містить Міжнародний стандартний номер книги або інший міжнародний номер, наданий об’єкту опису у формі, наведеній у документі. За наявності кількох номерів їх подають всі. Також тут розміщують ключову назву, яка використовується для ідентифікації та реєстрації серійних видань на міжнародному рівні. Умови доступу включають відомості про ціну або інші короткі повідомлення про можливості доступу до об’єкта опису. Додаткові відомості до елементів зони можуть бути наведені після будь-якого елемента зони, що вимагає пояснень. Наприклад:

ISBN 966-518-161-0 ( KM “ Academia ”).- ISBN 966-7671-06-2 (“Пульсари”).

Бібліографічні елементи поділяються на обов’язкові й факультативні. Обов’язкові бібліографічні елементи дають змогу ідентифікувати документ — вони мають бути наведені у кожному бібліографічному описі. Факультативні елементи надають додаткову інформацію про зміст, призначення, форму документа, їх набір в описах визначає установа, яка здійснює бібліографування. Обов’язковими з розглянутих елементів є основна назва, відомості про відповідальність, відомості про видання, додаткові відомості про видання, місце видання, ім’я видавця, дата видання, специфічна позначка матеріалу і обсяг, основна назва серії або підсерії, відомості про відповідальність, що стосуються серії або підсерії, Міжнародний стандартний номер серійного видання ( ISSN ), номер випуску серії або підсерії, стандартний номер (або його альтернатива). Інші елементи факультативні. Залежно від повноти наведених відомостей про документ бібліографічний опис може бути коротким, розширеним і повним. Короткий опис включає лише обов’язкові бібліографічні елементи, розшире- ни ц — обов’язкові та деякі факультативні, повний — усі обов’язкові та факультативні елементи у повному обсязі.

Елементи бібліографічного опису відокремлюються розділовими знаками за загальними правилами синтаксису, а також умовними розділовими знаками, які допомагають орієнтуватися в описах, складених навіть незнайомими мовами. Вони також необхідні для створення інформаційно-пошу- кових систем на базі електронно-обчислювальної техніки.

Умовні розділові знаки — це знаки пунктуації та математичні символи. Зони бібліографічного опису відокремлюються знаком “крапка і- тире” (. —), цей знак відділяє також групи даних у зоні специфічних відомостей і зоні приміток, стандартні номери. Кома ( , ) ставиться перед додатковими відомостями про видання, датою видання, ІвЄК у зоні серії; двокрапка ( : ) — перед кожною групою підназв, перед ім’ям видавця, іншими відомостями про фізичну характеристику, умовами доступу (ціною). Крапку з комою ( ; ) ставлять перед зазначенням розміру документа, номером випуску серії та в межах одного бібліографічного елемента для відокремлення однорідних понять, наприклад, у місці видання: Херсон; Миколаїв. Знак “коса риска” ( / ) ставлять перед відомостями про відповідальність, а знак рівності ( = ) — попереду паралельної назви; знак “плюс” ( + ) — перед відомостями про супровідний матеріал. Зону серії беруть у круглі дужки. У круглих дужках наводять також додаткові відомості до елементів зони стандартного номера і умов доступу. У квадратних дужках наводять загальне позначення матеріалу. Відомості, одержані для опису не безпосередньо з документа, а запозичені з інших джерел або самостійно сформульовані укладачем опису, також беруть у квадратні дужки. Виняток становить зона приміток, де такі дужки не ставлять.

Умовні розділові знаки в тексті опису виділяються інтервалами з обох боків. Лише крапка з комою має один інтервал після знака.


загрузка...