Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

2.3.4. Процес складання бібліографічного опису


Процес складання бібліографічного опису має такі етапи: виявлення бібліографічних відомостей; визначення необхідного набору елементів опису; вибір першого елемента бібліографічного запису; фіксація виявлених відомостей за встановленими правилами з використанням умовних розділових знаків. Завершується процес складання опису редагуванням.

Виявлення бібліографічних відомостей здійснюється в процесі аналізу документа. Джерелом для складання опису є документ в цілому, але залежно від виду документа особливу увагу звертають на різні його елементи. Так, якщо це книга, головним джерелом інформації є титульний аркуш. Часто цього буває недостатньо, тоді знайомляться з палітуркою, останньою сторінкою. Іноді й цього буває замало, особливо, якщо обробляється пошкоджений примірник. Тоді звертаються до авантитулу, колонтитула, шмуцтитулу тощо. Складаючи опис грамплатівки, відомості беруть з етикетки, конверта. Відомості для опису діафільму, мікрофільму можна взяти зі скриньки, в якій зберігається документ, з першого та останного кадрів. Інші документи мають свої елементи, складові, упаковку, де можуть міститися відомості для опису. У деяких випадках, щоб скласти повноцінний опис, необхідно звернутися до інших матеріалів — бібліографічних посібників, довідників, словників, а інколи бібліограф самостійно формулює певні відомості, щоб повніше охарактеризувати документ.

Здійснивши аналіз документа, важливо правильно виявити необхідний набір бібліографічних елементів у кожному окремому випадку складання опису. Короткий опис використовується досить рідко, коли треба відрізнити документ від інших, наприклад, у бібліографічних посиланнях на твори, згадані в науковій праці, підручнику тощо. Повний опис використовується в органах державної бібліографії (“Літопис книг”), у централізованій каталогізації. Найчастіше використовують розширений опис і при відборі елементів ураховують призначення пошукового масиву, для якого він складається. В описах для каталогів великих наукових бібліотек склад елементів опису повніший, ніж в описах для каталогів невеликих бібліотек. Ціну документів важливо навести у облікових каталогах, картотеках книжкових магазинів, а для інших це необов’язково. В описах для бібліографічних покажчиків відбір елементів має особливе значення, оскільки кожен покажчик має особливості в цільовому й читацькому призначенні. У цьому підручнику здебільшого розглядатиметься розширений опис із використанням найчастіше вживаних елементів.

Вибір першого елемента запису — важливе питання, оскільки впливає на організацію багатьох масивів документів і на їхні пошукові можливості. Перший елемент визначає місце будь-якого бібліографічного запису в алфавітних рядах каталогів бібліотек, інформаційних видань, а також бібліографічних покажчиків. Тобто вибір першого елемента — це вибір головної пошукової ознаки для того чи іншого документа.

Уніфіка

ція вибору першого елемента забезпечує сумісність різних видів і форм інформації (каталоги у вигляді картотек і книжкових видань, бібліографічні покажчики, реферативні видання тощо) і сприяє єдності пошуку в системі документальних комунікацій. З погляду вибору першого елемента є два види бібліографічних записів: під заголовком і під назвою. У першому випадку бібліографічний опис доповнюється заголовком бібліографічного запису. Заголовок — це елемент бібліографічного запису, що розташовується попереду бібліографічного опису й призначений для впорядкування та пошуку бібліографічних записів. Він складається з однаково сформульованої основної частини, у разі необхідності доповненої уточнюючими відомостями — ідентифікуючими ознаками. Як ідентифікуючі ознаки можуть виступати дати, номери, назви місцевостей, назви спеціальностей тощо. Заголовок — елемент факультативний, його наявність визначається призначенням опису. Його широко використовують у бібліотечних каталогах, бібліографічних каталогах і картотеках, автоматизованих бібліографічних базах даних. Тут його вживання регламентується положеннями спеціальної методики складання бібліографічних описів для каталогів. У бібліографічних покажчиках, списках тощо застосування заголовків більш вільне, воно залежить від потреб, особливостей конкретного посібника. Так, для державних бібліографічних покажчиків його вживання за певних строго регламентованих умов обов’язове.

За характером відомостей про документ визначаються такі основні види заголовків: заголовок, що містить ім’я особи; заголовок, що містить назву організації; заголовок, що містить географічну назву; заголовок, що містить уніфіковану назву і заголовок, що містить назву виду документа.

У бібліографічному записі під назвою на першому місці вміщують назву документа.

Фіксація елементів опису і заголовка у однорівневому бібліографічному описі здійснюється за такою схемою (курсивом позначені обов’язкові бібліографічні елементи):

Заголовок бібліографічного запису. Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Паралельна назва: під- назва / відомості про відповідальність. Відомості про видання / відомості про відповідальність, що стосуються видання, додаткові відомості про видання. Зона специфічних відомостей. — Місце видання: ім’я видавця, дата видання. Специфічне позначення матеріалу і обсяг´, інші відомості про фізичну характеристику; розмір + супровідний матеріал. — (Основна назва серії / відомості про відповідальність, що стосуються серії, ISSN; номер випуску серії). — Примітки. Стандартний номер = Ключова назва: умови доступу й ціна.

Опис для традиційних бібліотечних каталогів, бібліографічних картотек фіксується, як правило, на каталожних картках. При цьому заголовок бібліографічного запису подають на окремому рядку, іноді, щоб виділити якісь дані (найчастіше примітки, ІБВМ, ціну), їх зазначають з нового рядка й знак “крапка і тире” попереду не ставлять. Запис для бібліотечного каталога має такий вигляд:

Стельмах, М.П.

Кров людська — не водиця: роман / Михайло Стельмах; редкол. О.Т. Гончар та ін.; передм. Є.П. Гуцала; іл. Б.М. Негода.

  • К.: Дніпро, 1992. — 384 с.: ілюстр.; 18 см. — (Б-ка укр. класики “Дніпро”). — 15 000 пр. — ІБВІМ 5-308-01000-5: 1 крб 70 к.

У бібліографічних покажчиках кожний окремий запис роблять з абзацу, виділяючи шрифтом або підкреслюючи заголовок чи перше слово назви:

Хто є хто [Текст]: довідник: професори Нац. техн. ун-ту України “Київ, політехн. ін-т”. — К.: Освіта, 1998. — 159 с.: ілюстр. — ІБВІЧ 966-04-0390-9.

Найпростіший опис застосовується у бібліографічних посиланнях, які містяться у науковій, навчальній, публіцистичній літературі й головним призначенням яких є ідентифікація документів. Для скорочення запису знак “крапка і тире” між зонами опису можна замінити крапкою.

Корнєйчик, 1.1. Історія української бібліографії: дожовт. період / 1.1. Корнєйчик. X., 1971. 374 с.

Є й інші прийоми скорочення бібліографічних посилань. Можна не наводити деякі обов’язкові елементи опису (відомості про відповідальність, обсяг, ІЗВІЧ). Наприклад:

Луцишин, О.Б. Категорія “літературний розвиток” в науковому трактуванні Івана Франка. — Л., 1998.

Якщо посилання повторюється, доцільно повторні посилання скорочувати. Так, у першому посиланні слід навести всі необхідні для ідентифікації відомості, а в наступних максимально скоротити їх.

Організаційні форми підприємницької діяльності у сучасних умовах. — X., 2006. — С. 114.

  1. )

Організаційні форми підприємницької діяльності у сучасних умовах. — С. 207.


загрузка...