Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

2.3.5. Спеціальна методика складання бібліографічних описів


Сучасні документні фонди складаються з найрізноманітніших за носіями інформації, формою, призначенням, оформленням та іншими ознаками документів. Розглянути методику складання бібліографічних описів їх усіх у цьому підручнику неможливо, тому далі викладатимемо правила складання описів документів, які є в більшості документних фондів. Засвоєння їх дасть змогу розібратися в методиці складання бібліографічного опису будь-якого документа.

  1. Складання бібліографічних описів документів, що мають індивідуальних авторів

Для творів, які мають авторів, найважливішою ознакою виступає прізвище автора. Автор — це особа, яка відповідає за художній та смисловий зміст документа, тобто створила твір самостійно або з іншими особами. Так, автором є письменник, що написав художній твір; учений, який написав наукову працю за результатами своїх досліджень; публіцист, журналіст, політичний або громадський діяч, який висловив у своєму творі думку про сучасне політичне становище, громадське життя й т. ін.

У бібліографічних записах на більшість таких творів автора, я к правило, зазначають у заголовку. Це дає змогу здійснювати пошук за авторською ознакою; сприяє тому, що праці одного автора збираються в одному місці в пошукових масивах і завдяки цьому створюються авторські комплекси документів.

Основну роль у створенні авторських комплексів відіграє забезпечення уніфікації, єдності формулювання заголовка. У ньому спочатку наводять прізвище в називному відмінку, потім ініціали або ім’я та по батькові повністю. Повністю ім’я та по батькові автора наводять на картках централізованої каталогізації, в описах для каталогів великих бібліотек і в деяких бібліографічних виданнях. Після прізвища ставлять кому. Як правило, прізвище автора беруть із титульного аркуша видання. Проте в різних виданнях творів одного й того самого автора прізвище його може наводитися в різних формах (псевдонім чи власне прізвище, різні транскрипції прізвищ іноземних авторів). Наприклад, Тобілевич І.К. і Карпенко-Карий І.К.; Квітка-Основ’яненко Г.Ф. і Квітка Г.Ф.; Жорж Санд і Жорж Занд. У такому разі для заголовка обирають найбільш відому форму, незважаючи на те, чи це прізвище, чи псевдонім. Форму прізвища, наведену на титульному аркуші або на оправі, подають у відомостях про відповідальність:

Карпенко-Карий, І.К. Хазяїн [Текст]: комедія на 4 дії / І.К. Тобілевич (Карпенко-Карий). — К.: Мистецтво, 1974. — 107 с.

Інколи прізви

ще може доповнюватися відомостями, які мають ідентифікувати його, тобто відрізнити від інших авторів з таким самим прізвищем. Це можуть бути відомості про галузь діяльності (спеціальність) автора, дати життя, вказівки на родинні взаємини, титул тощо. Ці відомості наводять У дужках: Дюма О. (батько); Дюма О. (син); Соловйов А.І. (географія); Соловйов А.І. (мікробіологія); Олесь О.І. (1878— 1944).

Складаючи опис книги двох і трьох авторів, у заголовку вказують лише прізвище одного — найчастіше першого з наведених, іноді першого за алфавітом. Відомості про всіх авторів уміщують у відомостях про відповідальність.

Жупанин, С.І. Освітянин-добротворець [Текст]: про наук,- пед. творчість проф. В. Гомонная / С.І. Жупанин, В.В. Расул, М.І. Талапканич. — Ужгород: Закарпаття, 1999. —91 с.: ілюстр.

  • Бібліогр.: с. 67—82. — 200 пр. — 18ВЫ 5-87116-066-2: б. ц.

Досвід свідчить, що користувачі, як правило, не запам’ятовують прізвищ авторів, якщо їх більше трьох, і розшукують такі документи за назвою. Тому на книги чотирьох і більше авторів складають бібліографічні записи під назвою. Кількість авторів, наведених у відомостях про відповідальність, визначає бібліографуюча установа. Вони можуть бути наведені всі або лише перший з додаванням у квадратних дужках скорочення “та ін.”

Іноді автор не сам пише книгу, а складає її з матеріалів, що йому не належать (збірники офіційних, історичних або літературних документів; фольклорні твори; різноманітні довідкові видання; бібліографічні посібники тощо). Такі особи називаються укладачами. Внесок укладачів у створення видання може бути неоднаковим. Один лише зібрав докупи певні матеріали (наприклад, якісь статистичні, демографічні дані, бібліографічні матеріали тощо). Інший вклав у книгу велику творчу працю і не тільки зібрав відомі матеріали, а й обробив їх, доповнив цінною вступною або заключною статтею, коментарями, анотаціями тощо. Наприклад, у підручнику укладач подає, як правило, відомі факти, відомості, виходячи з свого розуміння, свого методичного досвіду. Залежно від внеску укладачів видання отримують авторське або безавторське оформлення, тобто на титульному аркуші вказують прізвище автора, не вказують його чи вказують зі словом “укладач”. Саме оформлення титульного аркуша впливає на вибір першого елементу запису. Якщо книга має авторське оформлення, опис здійснюють за правилами складання описів авторських книг. Якщо книга має безавторське оформлення, опис складають під назвою.

Складання бібліографічних описів безавторських творів.

Бібліографічні описи творів народного епосу й анонімних класичних творів складаються за загальними правилами. В опи- сах для каталогів невеликих бібліотек, бібліографічних покажчиків, списків першим елементом виступає основна назва. У виданнях цих творів, як правило, наводять відомості п ро авторів обробки, переказу, укладачів, авторів передмов, коментарів і т. ін. Незалежно від місця наведення даних, в описах прізвища цих осіб подають у відомостях про відповідальність.

Деякі загальновідомі твори можуть публікуватися під різними назвами, наприклад, “Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова”, “Героїчна пісня про похід Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова”, “Слово о поході Ігоревім сина Святославого внука Олегового”. У бібліографічних описах для каталогів великих бібліотек на перше місце виносять заголовок, у якому відображають найбільш відому назву твору. Це так званий “заголовок, що містить уніфіковану назву”. Основною назвою опису виступає назва твору, наведена на титульному аркуші, наприклад:

Слово о полку Ігоревім.

Героїчна пісня про похід Ігоря...

Якщо назва книги збігається із заголовком, що містить уніфіковану назву, опис складають під назвою.

Заголовок бібліографічного запису на повне за складом видання Біблії складається зі слова “Біблія”. Якщо у виданні подано лише Старий Заповіт або Новий Заповіт, це зазначається в заголовку за формою: Біблія. С. 3.; Біблія. Н. 3. Бібліографічні записи на розділи, окремі книги Біблії отримують заголовки, у яких назви цих розділів або книг подано як третю ланку уніфікованої назви, наприклад: Біблія. Н. 3. Діяння святих апостолів.

Складання бібліографічних описів збірників. Видання, складені з окремих творів одного чи декількох авторів, офіційних, наукових або інших документів, називаються збірниками. За оформленням їх поділяють на два види: збірки,

як і мають загальну назву, і збірки, що не мають загальної назви.

Складаючи бібліографічні записи на збірники, що мають загальйу назву, перший елемент наводять за загальними правилами залежно від кількості авторів.

Часто основні відомості про збірник, наведені в бібліографічному описі, не дають досить повного уявлення про його зміст, тому виникає потреба розкрити його більш детально. Особливо важливо де для бібліографічних покажчиків, читацьких бібліотечних каталогів тощо. Розкрити склад збірника можна в анотації, розміщеній після опису, а можна в зоні приміток бібліографічного опису. Для цього є декілька прийомів.

Якщо складається бібліографічний опис збірника творів одного автора, у зоні приміток після слова “Зміст:” уміщують назви окремих праць, відокремлюючи їх одну від одної крапкою з комою (;). Якщо в книзі зібрані твори різних авторів, у примітках можна навести відомості про назви окремих творів і їхніх авторів. Відомості про твори розділяються крапками. Якщо до збірника ввійшло багато творів, у примітках можна подати відомості про перші три і завершити словами “та ін.”

Борисфен 90 [Текст]: фантастика, пригоди, історія: повісті, оповід., нариси: збірка. — Д.: Січ, 1991. — 248 с. — (Румби фантастики). — Зміст: Володарі / В. Головагов. Вакула; Хамсін; Той, що повернувся / В. Савченко. Недвигайлов міняє паспорт / М. Ларін та ін. — 50 000 пр. — ІЗВИ 5-775-02865-5 (в опр.): З крб.

Можна в примітках перелічити назви розділів книги, можна вказати тільки прізвища авторів, якщо цього досить для характеристики змісту збірника. Ці дані записують після слів: “Зміст: Розд.”, “Зміст: Цикли”, “Зміст: Авт.:” і відокремлюють комами.

Інколи доцільно проінформувати користувачів лише про один твір, уміщений у збірнику. У такому разі примітки починають словами “У змісті” і наводять відомості про цей твір або твори.

До збірників, що не мають загальної назви, також можуть входити твори різної кількості авторів, від чого й залежить складання опису. Першим елементом запису зазвичай виступає прізвище автора. Якщо збірник містить твори одного автора, то його прізвище стає заголовком. У зоні назви і відо- мостей про відповідальність наводять назви та підназви окремих творів. Групи відомостей про окремі твори відокремлюють крапкою з комою:

Українка, Л. Бояриня [Текст]: драм, поема; Лісова пісня: драма-феєрія в 3 діях / Леся Українка. — К.: Укр. письменник,

  1. - 175 с.: ілюстр. — ISBN 966-579-065-Х.

На збірник, до якого входять твори кількох авторів, роблять запис, у заголовку якого вказують прізвище першого автора з наведених на титульному аркуші. Дані про назви іншіх творів наводять у зоні назви і відомостей про відповідальність, відокремлюючи групи даних крапкою, наприклад:

Кобець, П.В. Рухома мішень [Текст] / П. Кобець. Заповіти білих горватів: повісті / Я. Орос. — К.: Молодь, 2001. — 300 с.: ілюстр. — (Перша кн. прозаїка). — 9000 пр. — ISBN 5-7720- 0627-7: 21 грн 80 коп.

Такі збірники іноді видаються у вигляді книг-“перевертнів”, про що зазначається у примітках і у відомостях про обсяг:

Нечипоренко, В.П. Самосел [Текст]: повість / В. Нечипо- ренко. Буча: повість / В. Васильчук. — К.: Сі-еН-еС, [2003]. — 55, 39 с. зустріч, паг. — Книга-“перевертень”. — ISBN 5-86868- 072-3.

Якщо на титульному аркуші подано авторів і назви більш ніж чотирьох творів, у зоні назви і відомостей про відповідальність наводять дані про чотирьох авторів, ставлять три крапки, а дані про інших переносять до зони приміток:

Гончар, О. Букет [Текст] / О. Гончар. Про Гасанця та його вірного друга / В. Чухліб. Черепаха / А. Давидов... Гнідко / М. Стебліна. — К.: Веселка, 1985. — 72 с.: ілюстр. — У кн. також: Світлий струмок / В. Байкова. Синє очко / Д. Головко.

Складання бібліографічних описів відомчих видань. Твори, видані від імені державних, політичних, громадських установ і організацій вважаються відомчими. Такі матеріали різноманітні за змістом, оформленням, значенням, але цікаві й важливі для багатьох користувачів інформацією. Організації, що видають свої документи, можуть бути постійнодіючими (Кабінет Міністрів України, Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича) і тимчасовими, тобто такими, що діють у межах певного заздалегідь встановленого часу (з’їзд, конференція, сесія тощо).

Характерною особливістю оформлення відомчих матеріалів є велика кількість так званих “типових назв”, тобто назв, які починаються однаковими словами: “Звіт...”, “Резолюція...”, “Постанова...”, “Інструкція...” ,“Праці...” та ін.

У пошукових масивах, де подано відомості про велику кількість відомчих видань, виникає потреба згрупувати їх за ознакою назви тієї установи або організації, якій вони належать, створити відповідні авторські комплекси. З цією метою зазначають заголовок, що містить назву організації. Таким чином, автором виступає не окрема особа, а організація, що відповідає за смисловий та художній зміст документа, тобто організація або установа, від імені якої публікуються видання як результати її господарської, політичної, громадської, наукової діяльності. Найширше такі заголовки використовуються в описах для каталогів наукових бібліотек, автоматизованих ІПС, у державних бібліографічних покажчиках. Заголовок, що містить назву організації, доповнює бібліографічний опис документів, виданих такими організаціями й установами:

  1. Органами державної влади й управління.

  2. Політичними партіями і рухами.

  3. Профспілковими та іншими професійними організаціями.

  4. Громадськими організаціями.

  5. Церковними та релігійними організаціями.

  6. Міжнародними урядовими і громадськими організаціями.

  7. Окремими науковими, навчальними, культурно-освітніми, господарськими установами і підприємствами за таких умов: якщо до назви документа входить назва колективу, що його видав (“Звіт про діяльність Харківської державної ака демії культури в 2005 році”); якщо до назви документа не входить назва колективу, і ця назва має типовий характер (“Звіт про роботу в 2005 році”).

  8. Тимчасовими організаціями (національними і міжнародними).

Для каталогів невеликих бібліотек, більшості бібліографічних покажчиків, списків описи видань наукових, навчальних, культурно-освітніх, господарських установ, тимчасових організацій складаються під назвою. Проте питання про вживання заголовка, що містить назву організації, у бібліографічних покажчиках вирішується, виходячи з потреб конкретного посібника.

Заголовком, що містить назву організації, виступає назва установи чи організації, яка формулюється в називному відмінку, у повній формі. Виняток становлять установи або організації, добре відомі під абревіатурою (ООН), і проектні інститути. У заголовку не вміщують відомостей про нагороди. За структурою заголовок, що містить назву організації, може бути простим і складним. Простий містить назву одного колективу без його структурних підрозділів:

Канівський заповідник;

Незалежна профспілка військовослужбовців України.

До простих належить і заголовок, у якому перед назвою колективу подано назву країни, наприклад:

Україна. Верховна Рада.

Складний заголовок містить назву колективу з його структурним підрозділом:

Донецький держ. ун-т. Історичний факультет;

Федерація профспілок України. ЦК.

Як ідентифікуючі ознаки в заголовку використовують географічні назви, дати, порядкові номери. їх наводять після на-

  1. 6-671

зви колективу у круглих дужках. Дати і порядкові номери вказують арабськими цифрами без нарощування закінчення:

Національний пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова (Київ).

Всеукраїнські літні спортивні ігри ’99 (1; 1999; Київ).

Якщо назва організації починається зі слів “обласний...”, “міський...”, у заголовку на перше місце ставлять відповідний географічний прикметник:

Харківський обл. ін-т підвищення кваліфікації лікарів.

Наводячи в заголовку характерні назви установ і організацій, що, як правило, пишуться в лапках, застосовують інверсію. На перше місце виносять індивідуальну назву, а після коми зазначають тип колективу і відомості, які його характеризують:

Харківський політехнічний ін-т”, нац. техн. ун-т України.

Молодість”, київський міжнар. кінофестиваль (32; 2005).

Для деяких організацій встановлюють уніфіковані заголовки, тобто заголовки за єдиною формою. Такі заголовки уніфікуються не лише на рівні бібліографуючої установи, а й на національному і міжнародному рівнях. Цього потребують єдина система інформації країни, програми державної бібліографії, централізована каталогізація, міжнародний обмін бібліографічними даними.

Уніфіковані заголовки сформульовані для бібліографічних записів на документи органів державної влади та управління. Вони мають на першому місці назву країни, а потім назву відповідного державного органу з наведенням у разі необхідності ідентифікуючих ознак:

Україна. Верховна Рада;

Україна. Верховна Рада. Скликання (14). Сесія (3);

Україна. Верховна Рада. Скликання (1998—2002). Сесія (4);

Україна. Верховна Рада. Президія;

Україна. Президент (2005 — ; В. Ющенко);

Україна. Кабінет Міністрів;

Україна. М-во освіти і науки.

Заголовки записів документів місцевих органів влади починаються з географічних прикметників, а відомостей про їхні сесії, структурні підрозділи не подається.

Харківська обл. Рада народних депутатів. Рішення Харківської обласної Ради народних депутатів одинадцятого скликання (восьма сесія), 24 жовт. 1984 р. [Текст] / Харк. обл. Рада народ, депутатів. — X., 1987. — 27 с.

Для документів політичних партій, громадських та профспілкових організацій заголовки починаються з повної офіційної назви організації або партії. Потім у разі необхідності подають назви відповідних органів або структурних підрозділів та їхні ідентифікуючі ознаки (порядкові номери, рік і місце проведення).

Злагода”, всеукраїнське об’єднання демократичних сил. З’їзд (1; 1999; Київ).

Якщо документ належить двом і більше організаціям, у заголовку подають назву першого, а дані про інші можна навести у відомостях про відповідальність.

У великих універсальних і спеціальних бібліотеках, органах державної бібліографії, на друкованих картках централізованої каталогізації використовується заголовок, що містить назву виду документа. Це умовно сформульований заголовок, Що добирається для подання та групування документів одного типу, але різних за змістом. Як правило, він містить назву країни і вид документа:

Україна. Конституція (1996);

Україна. Закони;

Україна. Договори;

Україна. Військові статути.

Такий заголовок дає змогу зібрати разом в алфавітному ряду записи законодавчих матеріалів і деяких інших документів будь-якої країни, що важливо для великих пошукових масивів. У більшості бібліографічних та інформаційних матеріалів, у каталогах невеликих бібліотек, книжкових крамниць тощо такі заголовки не використовують — бібліографічні описи законодавчих матеріалів складають під назвою.

Закон України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” [Текст]: (За станом на 20 листоп. 1999 р.) / Верховна Рада України. — К.: Парламент, вид-во, 1999. — 70 с. — (Сер. “Закони України”). — ІБВМ 966-611-023-7.

Тимчасові організації діють протягом певного періоду. В них працюють члени багатьох постійнодіючих організацій, працівники різноманітних установ тощо. До таких тимчасових організацій належать різноманітні наукові, виробничі, громадські конгреси, симпозіуми, з’їзди, конфренції тощо. Заголовками бібліографічих записів їхніх документів виступають офіційні назви цих зборів з відповідними ідентифікуючими ознаками,наприклад:

Міжнародний конгрес україністів (4; 1999; Одеса);

Моделювання", наук.-техн. конф. (23; 2004; Київ)

Завжди за назвою, незалежно від призначення, складають бібліографічні описи на:

  1. Інструктивні матеріали (інструкції, правила, пам’ятки).

  2. Типові статути.

  3. Тематичні збірники законодавчих актів, військових статутів і настанов.

  4. Нормативно-технічні документи.

  5. Матеріали з обміну досвідом і науково-технічної інформації.

  6. Програмно-методичні матеріали.

  7. Видання наукових, господарських та інших установ, до назви яких не входить назва видавничого колективу і ці на зви мають тематичний характер.

Офіційний характер мають доповіді, виступи держаних і політичних діячів на засіданнях сесій Верховної Ради, з’їздах і зборах політичних партій, рухів тощо. Бібліографічні описи таких матеріалів складають під заголовком, що містить ім’я особи, яким є прізвище доповідача.

  1. Складання багаторівневого бібліографічного опису

Багаторівневий бібліографічний опис складають на документи, видані у двох і більше томах, частинах, випусках, номерах тощо. Це багатотомні та серійні видання.

Суть багаторівневого опису полягає в тому, що незалежно від кількості фізичних одиниць на видання складають єдиний бібліографічний опис, який містить відомості про видання в цілому і про кожну окрему фізичну одиницю. Такий опис зручніший і для користувачів (за його допомогою легше ознайомитися з кількома томами багатотомного видання), і для складачів опису (дає змогу зекономити час і спростити складання описів, зменшити обсяг пошукового масиву).

Багаторівневий опис має дві частини: загальну (перший рівень), в якій подаються відомості про все видання в цілому, та специфікацію (другий і наступні рівні), що містить дані про кожну окрему фізичну одиницю, яка входить до складу багаточастинного документа. Відомості різних рівнів, а також про кожну фізичну одиницю записують з нового рядка або розділяють знаком “. —”.

Бібліографічний опис багатотомних видань. Описи багатотомних видань мають деякі особливості. Головними джерелами інформації є загальні титульні аркуші, які висвітлюють Дані про видання в цілому, і титульні аркуші, що містять відомості про окремі томи. Описи можуть доповнюватися заголовком бібліографічного запису відповідно до загальних правил. Окремі томи багатотомного видання можуть бути написані різними авторами, тоді опис складається під основною назвою багатотомника.

Відомості на першому рівні, тобто у загальній частині, наводять за правилами однорівневого опису з відповідними умовними розділовими знаками. Проте є деякі особливості. Основною назвою є загальна назва багатотомного документа. У підназві, крім інших, завжди наводять дані про загальну кількість томів, наприклад, “Зібрання творів: у 3 т.”. У зоні вихідних даних, якщо багатотомник виходив у світ протягом двох і більше років, вказують перший і через “тире” останній роки публікації. Якщо видання не завершено, після знака тире залишають пропуск, розміром чотири знаки, щоб у майбутньому дописати останній рік видання:

Л.: Каменяр, 2000—2004.

X.: Основа, 2006 —

Якщо до бібліографічного посібника необхідно внести незакінчене видання, то подають роки видання першого і останнього томів, що є в наявності.

Щодо зони серії, то в загальній частині вказують відомості про серію, котрі стосуються всього видання (найчастіше — це назва серії), а в специфікації — номери випусків: Т. 2. — 218 с. — (...; Вип. 5).

У загальній частині фіксують ШВК видання в цілому, а в специфікації — ІЄВК окремих томів.

У специфікації вміщують лише ті відомості, які не збігаються з відомостями загальної частини. Першим елементом у зоні назви і відомостей про відповідальність є позначення та номер тому, причому останній записується арабськими цифрами: Т. 1; Вип. 3; Кн. 2. Перед основною назвою тому ставиться двокрапка. Основною назвою тому виступає його власна назва. Наприклад:

Мовчан, П.М. Твори [Текст]: в 3 т. / П.М. Мовчан. — К.: Вид. центр “Просвіта”, 1999. — 2000 пр. — ISBN 966-7551-09-3 (в опр).

Т. 1: Голос: поезії. — 639 с.: ілюстр., портр. — 1ЭВМ 966-7951-07-5.

Т. 2: Межовий камінь: поезії. — 535 с.: ілюстр. — 15ВЫ 966-7551-10-5.

Т. 3: Координати часу. — 582 с.: ілюстр. Бібліогр. в тексті та в підрядк. прим. — ІБВІМ 966-7551-08-3.

Окремі томи можуть мати однакову назву. В такому разі її зазначають один раз, а в описі наступних томів замінюють словами “Те саме”:

Т. 8: Вірші.

Т. 9: Те саме.

У бібліографічних посібниках і списках, а зрідка і в бібліотечних каталогах багаторівневий опис багатотомних видань можна подавати скорочено. У такому описі загальну частину наводять повністю, а в специфікації достатньо дати позначення і номери томів. ІЄВИ вказують для видання в цілому, але можна через знак “крапка і тире” (. —) записати ЕЗВЫ кожного тому:

Антоненко-Давидович, Б.Д. Твори [Текст]: в 2 т. / Б.Д. Антоненко-Давидович. К.: Наук, думка, 1999. — (Б-ка укр. літ.).

  • ІБВІМ 5-308-00995. -Т. 1-2.

Специфікацію можна подавати (чи не подавати), якщо наяві всі томи видання. У такому разі обов’язково слід вказати обсяг, тобто кількість томів.

Яворницький, Д.І. Історія запорізьких козаків [Текст]: у 3 т. / Д.І. Яворницький; з рос. пер. І. Сварник. — Л.: Світ, 1992. — З т.

  • ІБВМ 5-11-000907-4.

Інколи виникає необхідність скласти опис окремого тому багатотомника. У такому разі можна скласти однорівневий °пис. У каталогах невеликих бібліотек, централізованих біблі- отечних систем найчастіше застосовують спосіб, у якому основною назвою опису є загальна назва багатотомного видання, кількість томів, номер певного тому та його індивідуальна назва, якщо вона є. Оскільки всі ці відомості становлять основну назву, їх відокремлюють крапками. Наприклад:

Досвітній, О.Ф. Твори. У 2 т. Т. 1. Романи [Текст] / О.Ф. Досвітній. — К.: Дніпро, 2003. — 570 с.: портр. — 12 грн. — ІБВИ 5-308-01012-9 (в опр.).

Якщо книга має індивідуальну назву, то остання може виступати основною назвою в описі, а відомості про багатотомне видання в цілому наводяться в зоні серії:

Тулуб, З.П. В степу безкраїм за Уралом [Текст]: роман / 3. Тулуб. — К.: Дніпро, 2003. — 572 с. — (Твори: у 3 т. / 3. Тулуб; Т. 3). — Бібліогр.: с. 564—571. — 62 000 пр. 1ЭВМ 5-308-01065-Х (в опр.).

Такий опис використовується, як правило, в бібліографічних посібниках, а в каталогах — за умови наявності лише окремого тому.

На картках централізованої каталогізації в органах державної бібліографії застосовується третій спосіб складання опису на окремий том. Використовують багаторівневий опис, а в зоні вихідних даних загальної частини вміщують відомості, які стосуються певного тому. В специфікації їх не повторюють. Наприклад:

Красне поле: [Текст]: у 3 ч. / упоряд. Ю. Зейкан, В. Копей- ко. — Ужгород: ВАТ “Патент”, 1999.

Ч. 1: Про Карпатську Україну. — 317 с, — ІБВМ 966-7242-79-Х.

Бібліографічний опис серійних видань. На серійні видання складають як одно, так і багаторівневі описи. Однорівневі описи складають на окремі випуски цих видань, якщо вони мають індивідуальні назви — це переважно серії та видання, що продовжуються. Багаторівневі описи на ці видання складають в бібліотеках за наявності специфічного читацького інтересу, в бібліографічних посібниках — у разі необхідності охарактеризувати видання в цілому або декілька випусків. На періодичні видання складають, в основному, багаторівневі описи.

Джерелом бібліографічних відомостей під час складання опису серійного документа виступає останній з номерів або випусків, що вийшли друком. Додаткові відомості можна взяти з інших випусків.

Багаторівневі описи серійних видань першим елементом мають основну назву. Як виняток, у виданнях, що продовжуються, описи у деяких випадках можуть доповнюватися заголовком бібліографічного запису. У каталогах великих бібліотек, державних бібліографічних покажчиках, автоматизованих базах даних бібліографічні записи видань, що продовжуються, мають заголовок, якщо до назви документа входить назва установи або організації, від імені якої опубліковане видання (“Вісник Харківського медичного університету”). Заголовок використовують також, якщо до назви документа не входить назва устнови, але ця назва має типовий характер (“Вчені записки”).

Набір та послідовність елементів у загальній частині багаторівневого опису такі самі, як в однорівневому. Основна назва може складатися з назви, загальної для всього видання, і залежних від неї назв підсерій. Загальну назву відокремлюють від залежної крапкою, а якщо назва підсерії має номер, його відокремлюють комою.

Автоматизація сільськогосподарського виробництва. Серія “Тваринництво”.

Вісник Харківського медичного університету. Серія 6, Педіатрія.

Як основна назва опису може виступати назва підсерії, тоді загальну назву видання подають в зоні серії. Інші елементи зони назви і відомостей про відповідальність, елементи зони Ви дання подають за загальними правилами.

Зона специфічних відомостей для серійних видань — це зона нумерації, яка включає відомості про перший і останній номери, що вийшли друком, дати початку і припинення видання, а також відомості про перерви у виданні.

1930-1941; 1945-1956; 1999— .

1 (1980) —№ 44(1998)

1976, № 1 — 1991, № 21; 2001, вип. 1 - .

Вихідні дані подаються як для багатотомників, вказуючи перший і останній роки видання. Відомості про обсяг, ілюстрації, розмір вказують, якщо вони однакові для більшості випусків.

Зона приміток містить відомості про періодичність, якщо вони не наведені у підназві; дані про історію видання, його заснування, перейменування тощо; відомості про мову текста, структурні особливості та ін.

Міжнародний стандартний номер серійного видання і ключову назву зазначають у формі, поданій у документі. Ключова назва надається серійному виданню в рамках Міжнародної системи даних про серійні видання (ІвВБ) для його однозначної ідентифікації. Її беруть безпосередньо з видання або з довідкових матеріалів. Вона може збігатися (або не збігатися) з власною назвою видання, оскільки цей елемент факультативний і становить інтерес в умовах міжнародного обміну бібліографічною інформацією у великих пошукових масивах спеціального призначення, то на практиці вводиться в опис досить рідко. Ціну вказують в описі, якщо вона постійна для всіх випусків; можна вказати також ціну комплекту, наприклад, річного комплекту журналу.

У специфікації подають відомості про окремі випуски, причому відомості, що не збігаються з вказаними у загальній частині. Всі вони вважаються факультативними і їх набір визначає установа, яка здійснює обробку документів. Дозволяється у специфікації зазначати лише номери й роки видання документів і доповнювати їх відомостями про покажчики і додатки.

В описах серійних видань у специфікації найчастіше обмежуються наведенням позначення і номера випуску (якщо вони є), його основною назвою, ім’ям автора у відомостях про відповідальність, датою виходу випуску. Наприклад:

Література рідного краю. — Херсон, 1997—

Камінець із батьківської хати / Славутич, Я. — 1997.

Степова симфонія / Чернявський, М.Ф. — 1998.

У специфікації для газет у невеликих пошукових масивах зазначають тільки роки, за які є комплекти газет; у великих масивах, державних бібліографічних покажчиках тощо вказують, крім років, також номери і наклад видання:

Слобідський край [Текст] / Харківська обл. Рада. — 1917, берез. —. — X., 2001— . — До 1 січ. 1991 р. виходила під назв. “Соц. Харківщина”. — Виходить тричі на тижд.

2001

2002

2005

Специфікація у бібліографічному покажчику має такий вигляд:

2000, № 1—138. — 19 741 пр.; 2002, № 1 (139) — 156 (294).

  • 23 000 пр.; 2005, № 1 (3727) — 156 (3883). — 12 000 пр.

У специфікації для журналів наводять роки видання, номери, відомості про покажчики та додатки, іноді вказують наклад.

Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія [Текст]: наук. журн. / Мін-во культури і мистецтв України, Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. — 2004, лют. —. — К., 2004— . — Виходить щоквартально.

  1. 1—3.

  2. 1—4, покаж.

Специфікація у описах видань, що продовжуються, містить номери випусків, їх назви (якщо вони є), роки видання, обсяг і, за потребою, наклад.

Культура України [Текст]: зб. ст. / Харк. держ. ін-т культури. - X., 1995-1997. - ІБвИ 966-7352-01-1

Вип. 2. — 1995.

Вип. 3. — 1996.

Вип. 4. - 1997.

Якщо у виданні, що продовжується, є нумерація, яка починається кожен рік з першого номера, в специфікації спочатку вказують рік видання, а потім — номери випусків, наприклад:

  1. вип. 1—4.

  2. вип. 1—3.

Опис серійного видання може мати більше двох рівнів, якщо це видання поділяється на підсерії, підрозділи та ін. У такому разі на першому рівні характеризують видання в цілому, на другому — групу випусків (підсерію, розділ), на наступних — окремі випуски. Наприклад:

Вісник Львівського університету [Текст]: [зб. наук, пр.] / Львів, нац. ун-т ім. І. Франка. — 1967—, — Л., 1999—.

Серія “Мистецтвознавство”. — 2001—

2001 , № 1 .

Серія “Філософські науки”. — 1999—.

  1. 1.

  2. 2 .

2004, № 6.

Серія педагогічна. — 1999—.

1999, № 14.

У бібліографічних покажчиках, списках тощо рекомендується використовувати однорівневий опис серійного видання:

Бібліотечний вісник [Текст]: наук.-теорет. та практ. журн. / Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. — К., 1995—2005. — Щоміс.

2.З.5.З. Складання аналітичного бібліографічного опису

Бібліографічний опис складової частини документа (аналітичний опис) широко використовується в бібліографічних покажчиках, списках, картотеках, в інформаційних виданнях, більш обмежено — у бібліотечних каталогах. Цей опис може бути складено на окремий твір (статтю, оповідання з журналу чи збірника) або частину твору (главу, розділ). Документ, в якому вміщена складова, є ідентифікатором публікації і називається ідентифікуючим документом.

Аналітичний бібліографічний опис складається з відомостей про складову документа, з’єднуючого елемента, відомостей про ідентифікуючий документ, відомостей про розміщення складової в документі та приміток.

Питання про використання заголовків як у записах частини документа, так і ідентифікуючого документа вирішується бібліографуючою установою, проте рекомендується в записі ідентифікуючого документа його не використовувати.

У відомостях про складову документа наводять її основну назву, загальне позначення матеріалу, підназву, відомості про відповідальність, відомості про видання (якщо вони стосуються саме складової, а не документа в цілому). Дозволяється не повторювати відомості про відповідальність, якщо вони збігаються з заголовком.

З’єднувальним знаком між частинами аналітичного опису є дві косих риски (//). Цей знак можна випускати, виділяючи відомості про ідентифікуючий документ шрифтом або записуючи їх з нового рядка.

У другій частині аналітичного опису зазвичай вказують основну назву, відомості про відповідальність, відомості про видання, місце і дату видання, міжнародний стандартний номер. Слід зазначити, що типову назва документа, у якому вміщено складову, а також назви газет і журналів можна скорочувати (Пр.; Зібр. творів; Тез. доп.). Підназву надають за необхідності уточнити незрозумілу назву документа, відрізнити це видання від інших з аналогічною назвою. Щоб ідентифікувати документ, іноді доводиться наводити ім’я видавця.

Відомості про розміщення складової — це зазвичай сторінки (“від і до”).

Умовні розділові знаки в аналітичному описі вказують за загальними правилами, але знак “. — ” можна змінювати на крапку.

При складанні бібліографічного опису статті з журналу у відомостях про ідентифікуючий документ зазначають назву журналу, рік видання та номер:

Білоцерківець, Н. Із янголом на плечі [Текст]: поезія на межі століть / Н. Білоцерківець // Укр. культура. — 2000. — № 2. — С.14—15.

Якщо складають опис на статтю з газети, то в другій його частині подають назву газети і дату видання, тобто рік, місяць і число.

Пирогов, С. Шедевр Верді на сцені дитячого театру [Текст] / С. Пирогов // Молодь України. — 2000. — 18 трав.

Для газет обсягом більше 8 сторінок вказують також сторінки, на яких опубліковано матеріал.

Складаючи описи статей з газет і журналів, доцільно наводити відомості про характер матеріалу, наприклад, “Передо- виця”, “Ред. ст.”, “Виклад постанови” тощо. Часто назви статей не дають повного уявлення про їх зміст, а це важливо для бібліографічних покажчиків, картотек та інших пошукових масивів, тому в підназві часто самостійно формулюють дані, які допомагають орієнтуватися у змісті.

У бібліографічних записах бесід, інтерв’ю наводять заголовок, яким виступає, як правило, прізвище особи, з якою ведеться бесіда. Ім’я журналіста, що провів і записав бесіду, зазначають у відомостях про відповідальність. Якщо ж такий матеріал підписаний журналістом, у тексті переважає його коментар, запис складають під прізвищем журналіста.

На офіційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях, збірках, складають бібліографічні записи, першим елементом яких виступає назва установи, організації або основна назва. Вибір його здійснюється за загальними правилами. Під назвою складають опис викладів офіційних матеріалів, що друкуються під назвами “У Верховній Раді України”, “У Кабінеті Міністрів України”, “3 офіційних джерел” тощо. Саме ці назви виступають в описах як основні, зміст повідомлення розкривають у підназві.

Періодичні видання часто використовують загальні назви, друкуючи під ними декілька матеріалів. Такі загальні назви можуть виступати як основні в описі. Складаючи опис для бібліографічних покажчиків, картотек, доцільно розкрити зміст такої добірки у примітках:

Вітаємо лауреатів Державної премії України ім. Т. Шевченка [Текст] // Культура і життя. — 2006. — 12 берез. — Зміст: Щедрі жнива Юрія Герца / А. Синявська. Вічний дзвін Віктора Зарець- кого / Р. Звіпяцьківський.

При потребі складають опис на кожний окремий матеріал, опублікований під загальною назвою; саму цю назву наводять у зоні серії.

Синявська, А. Щедрі жнива Юрія Зарецького [Текст] / А. Синявська // Культура і життя. — 2006. — 12 берез. — (Вітаємо лауреатів Державної премії України ім. Т. Шевченка).

В описі твору, який вміщений у томі, випуску багатотомного документа, в другій частині опису наводять основну назву, підназву, відомості про відповідальність, відомості про видання, місце і дату видання; позначення і порядковий номер тому, випуску, якщо є міжнародний стандартний номер.

Бурлай, Е.В. Ще раз про законність [Текст] / Е.В. Бурлай // Правова держава: респ. міжвід. зб. наук. пр. / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. — К., 1992. — Вип. 1. — С. 18—23.

Павличко, Д. Сонця і правди сурма [Текст] / Д. Павличко // Твори: у 10 т. / A.C. Малишко. — K., 1972. — Т. 1. — С. 5—82.

Аналітичний опис складають на рецензії та реферати, надруковані в періодичних виданнях. Є різні способи його складання. Один з них такий: спершу складають аналітичний опис рецензії, реферату, а відомості про рецензований або реферований твір вміщують в примітках після слів “Рец. на кн.:”, “Рец. на ст.:”, “Реф. кн.:”, “Реф. ст.:”. Іноді рецензія, реферат не мають назв, тоді ними стають слова [Рецензія], [Реферат], взяті у квадратні дужки.

Васильєва, Г. Предтечі [Текст] / Г. Васильєва //Друг читача.

  • 1991. — 20 верес. — Рец. на кн.: Нудьга, Г.А. На літературних шляхах: (Дослідження, пошуки, знахідки) / Г.А. Нудьга. — K.: Дніпро, 1990. — 349 с.

При використанні другого способу спочатку подають опис твору, який рецензується або реферується, а у примітках після слова “Рец.:” або “Реф.:” вміщують опис самої рецензії або реферату.

Нудьга, Г.А. На літературних шляхах [Текст]: (Дослідження, пошуки, знахідки) / Г.А. Нудьга. — K.: Дніпро, 1990. — 349 с. — Рец.: Предтечі / Г. Васильєва //Друг читача. —1990. — 20 верес.

Складаючи описи глав, розділів, параграфів і т. ін., у першій частині вміщують прізвище автора, якщо він є, і назву частини твору. У другій частині, як завжди, дають відомості про документ у цілому, причому перед сторінками зазначають номер глави, розділу тощо, звичайно, якщо вони є.

Донцов, Д. Українська державна ідея [Текст] / Д. Донцов // Історія розвитку української державної ідеї / Д. Донцов. — К., 1991. — Гл. 1. — С. 6—7. — (Народна б-ка/Т-во “Знання” України).

Якщо глава, розділ, інша складова твору не має самостійної назви, навіть якщо її не виділено в тексті, відомості про неї можна дати в зоні приміток.

Шерех, Ю. Третя сторожа [Текст]: Літ. Мистецтво, ідеології/ Ю. Шерех. — К.: Дніпро, 1996. — 590 с. — Із змісту: [Про Ф. Дудка]. -С. 495.

У бібліографічних посиланнях намагаються скоротити опис, тут можна не подавати назву статті або іншої складової документа, але обов’язково слід зазначити сторінки, на яких її надруковано.

Васильченко, М.П. // Бібліотекознавство і бібліогр. — 1989. -Вип. 29.-С. 85-92.

Можна навести назву статті, але не зазначати сторінок.

У записах кількох бібліографічних посилань на різні матеріали, що надруковані в одному виданні, у другому й наступних посиланнях відомості, що збігаються, замінюють словами “Там само”:

* Чепелєв, В.У. Про історію філософії в Україні / В.У. Че- пелев // Культура України: історія і сучасність: тези доп. / респ. наук.-теор. конф., 26—28 жовт. 1992. —X., 1992. — С. 34—36.

** Клінова, Л.Ю. Дисидентський рух в Україні / Л.Ю. Кліно- ва // Там само. — С. 66.

  1. Складання бібліографічних описів нормативно- технічних і технічних документів, неопублікованих документів

Бібліографічні описи нормативно-технічних і технічних документів найчастіше складаються під назвою, проте в певних випадках перед описом може вміщуватися заголовок. Заголовки подають у пошукових масивах, що діють в органах НТІ, спеціальних бібліотеках, у деяких бібліографічних покажчиках.

Крім однорівневих, на ці документи можуть складатися багаторівневі й аналітичні описи. Склад і послідовність зон та бібліографічних елементів в описах цих документів відповідає загальним правилам, проте зазначення окремих елементів має свої особливості, тому доцільно розглянути методику складання описів найбільш поширених з них.

Бібліографічний опис нормативно-технічних документів зі стандартизації. Складаючи бібліографічний опис стандарту під заголовком, у ньому наводять позначення документа. Наприклад: ДСТУ 2118-93; ГОСТ 7.1-84.

Основною назвою в описі таких документів виступає назва документа з усіма уточнюючими відомостями. До підназ- ви входить позначення документа, якщо воно не винесене в заголовок, а також дані, що містять додаткову характеристику. У відомостях про видання вказують, коли документ перевидано, чи є в ньому зміни. Те, що документ є офіційним виданням, не зазначається.

У зоні специфічних відомостей про документ уміщують такі дані: замість яких документів уведено стандарт, час набуття ним чинності і термін чинності. У зоні серії зазначають лише назву серії. В описах стандартів, що створюються для каталогів, у зоні приміток подають відомості про заміну та відміну документа, про зміни, внесені до нього. В описах для інформаційних видань приміток, як правило, не буває.

Гідроелеватор пожежний [Текст] = Гидроэлеватор пожарный = Pire hydroelevator: ДСТУ 2109-92. — Чинний від 01.01.94. — К.: Держстандарт України, 1993. — 28 с.

Збірники документів стандартизації можна описувати за правилами складання бібліографічних описів книг або окремо виданих стандартів. У першому випадку опис завжди складається під назвою. Основною назвою виступає загальна назва збірки. У підназві в квадратних дужках наводять вид видання із зазначенням категорії документів, а потім позначення документів, що є на титульному аркуші. Наприклад:

Консерви [Текст]: [Збірник]: ДСТУ 2118-02 та ін.

Позначення документів, що увійшли до збірника, можуть подаватися і в примітках. Як правило, саме так роблять в описах для каталогів масових бібліотек, невеликих бібліографічних покажчиків.

Магній первинний [Текст]: [Збірник]. — К.: Держстандарт України, 1993. — 87 с. — Зміст: ДСТУ 2187-93, ДСТУ 2188.1-93, ДСТУ 2188.13-93.

Бібліографічний опис патентних документів. На патентні документи складають бібліографічний запис під заголовком або під назвою. Записи під заголовком використовуються найчастіше в бібліотечних каталогах, а під назвою в інформаційних та інших виданнях.

У заголовку вказують позначення документа, що складається з назви охоронного документа (патент, авторське свідоцтво) у скороченій формі, номера цього документа, назви країни або міжнародної організації, яка видала охоронний документ. Після позначення документа в заголовку вказують індекс Міжнародної патентної класифікації (МПК) або індекс Національної класифікації винаходів (НКВ).

Основною назвою стає назва цього патентного документа, яку, як правило, виділено шрифтом. Підназву записують, якщо немає заголовка. До неї входять позначення документа, назва країни, номер та індекс МПК або НКВ. У відомостях про відповідальність подають прізвища авторів винаходів, імена осіб і назви організацій-патентовласників, а також імена осіб і назви організацій, що зробили заяву. Усі ці дані записують у тій формі, як їх подано в документі. Тут може бути наведено назву країни в круглих дужках:

/ John D . Lea (винахідник); Sperry согр. (заявник) (США).

У зоні специфічних відомостей зазначають реєстраційний номер і дату подання заяви, відомості про публікацію і конвенційний пріоритет, а також індекс НКВ. Інші зони та бібліографічні елементи в описі подають за загальними правилами:

Вогнетривкий фасонний виріб для кладки люків [Текст]: пат. 5647 Україна: МКВ С 01 В 29/00, 29/02, С 21 В7/06, С 27 D 1/00, 1/04 / Зайкова, В.В., Володарська, Т.А., Фоменко, В.І., Коно- ненко, В.С; Діпрококс. — № 942608821; заявл. 17.08.93; опубл. 28.12.94, Бюл. №7.-2 с.: кресл.

Бібліографічний опис типових проектів і креслень. Бібліографічні описи типових проектів і креслень здебільшого складають під назвою. Проте для інформаційних видань спеціального призначення і для нумераційних каталогів доцільно складати описи під заголовком, який містить відомості про вид документа і його номер, наприклад:

Типовий проект 378-221/2.7.

Якщо немає заголовка, ці дані вміщують у підназві.

Основну назву подають в описі у тому вигляді й послідовності, як наведено в документі, з усіма відомостями, що уточнюють її. Основна назва може складатися з кількох речень, назви виду документа, числівників, акронімів тощо.

Підназва, крім позначення і номера документа, містить відомості про його затвердження і чинність.

У відомостях про відповідальність може бути зазначено назву установи, де розроблено прект чи креслення, як правило, зі словами, що визначають її роль у створенні документа.

Зона вихідних даних оформляється за загальними правилами, але слід урахувати, що, якщо не зазначено місця видання, в описі вказують місцезнаходження видавничої організації- Якщо не проставлено рік видання, у квадратних дужках подають рік затвердження документа або набуття ним чинності.

Решта відомостей у бібліографічному описі даються за загальними правилами:

Сховище вибухових матеріалів місткістю 420 тонн з цегли [Текст]: типовий проект 705-3-3888: затв. М-вом пром-сті України 13.11.93: чинний від 12.04.94 / Розроб. ВАТ “Укргіпроруда”. — X., 1994. — 78 с.: крес.

Бібліографічний опис промислових каталогів. Вітчизняні промислові каталоги, як правило, подають описи під назвою. Лише якщо немає тематичної назви, допускають складання запису під заголовком, що містить назву організації. Зарубіжні каталоги подають описи під назвою для бібліографічних, інформаційних видань, а для бібліотечних каталогів — під заголовком, що містить назву організації.

У підназві наводять відомості, які пояснюють незрозумілу назву, дані про характер та вид видання, код класифікатора промислової і сільськогосподарської продукції, технічні умови, відомості про серійне виробництво обладнання й виробів і т. ін.

У відомостях про відповідальність зазначають назву установи, яка склала документ або яка відповідає за його видання. Цей елемент опису факультативний, але в описах зарубіжних каталогів, що не мають заголовків, він стає обов’язковим. Прізвища укладачів у відомостях про відповідальність подавати не слід.

Зона специфічних відомостей про документ подає відомості про організації та установи, що розробили промислове обладнання або вироби, про колектив, який виробляє їх, про торговельну або збутову організацію, яка реалізує продукцію, а також відомості про заходи (виставки, ярмарки тощо), на яких було виставлено цю продукцію.

Зона фізичної характеристики в описах промислових каталогів, як правило, не подає даних про ілюстрації, оскільки такі видання завжди їх мають. Інші зони та бібліографічні елементи оформляють за загальними правилами:

Українські шалі [Текст] = Украинские шали = Ukrainian traditional shawls / Київ, оренд, підприємство “Троянда”. — К.: Кооператив “Реклама”, 1991 . — 16 с. — 3000 пр. — Текст парал.: укр., рос., англ. — Б. ц.

Бібліографічний опис звітів про науково-дослідні роботи (НДР). Бібліографічні описи звітів про НДР складаються під назвами.

Основною назвою в описі виступає найменування науко- во-дослідної роботи (теми) в цілому і назва звіту, якщо вона не збігається з назвою теми. До підназви входять дані про вид і характер документа за такою моделлю:

: звіт про НДР (заключ.).

Відомості про відповідальність містять назви організацій та осіб, що брали участь у його підготовці. Якщо робота велася двома і більшою кількістю організацій, у відомостях про відповідальність найчастіше подають назву першої і прізвище керівника всієї роботи, а дані про інші організації переносять у примітки або зовсім не наводять.

На титульному аркуші звіту, як правило, зазначають номери, необхідні для зони специфічних відомостей про документ. Номер (шифр) теми, етапу, завдання, номер державної реєстрації, інвентарний номер, архівний та інші ідентифікуючі номери наводять у тій самій формі, що і в документі.

Інші елементи опису подають за загальними правилами:

Дослідження стійкості й розробка рекомендацій за параметрами бортів кар’єру Південного ГЗКа: [Текст]: звіт про НДР (заключ.) / Держ. мале підприємство з маркшейдер., екол. й гідротех. досліджень “МЕГГІ”; керівник роботи Б.І. Воскобойни- ков. — 3.12-3-А-97-91-3; інв. № 0-810. — Кривий Ріг, 1992. — 244 с.: ілюстр.

Іноді звіти про НДР виходять у вигляді багатотомних видань, у такому разі на них складають зведені описи за загальними правилами з урахуванням розглянутої специфіки описів цього виду документів.

  1. Складання бібліографічних описів нотних видань

Бібліографічні описи нотних видань можуть складатися під назвою і під заголовком, що містить ім’я особи. Заголовок є обов’язковим у записах для бібліотечних каталогів і являє собою прізвище автора музики або автора навчального посібника, що має авторське оформлення. Деякі музичні твори видаються і як оригінали, і як їхні творчі переробки. Якщо прізвища авторів оригіналу і переробки наведені у виданні, у заголовку вміщують обидва прізвища, розділяючи їх знаком тире ( — ): Бізе Ж. — Щедрін Р. Іноді внаслідок творчої обробки композитора музичних тем іншого автора виникає по суті новий твір, тоді в заголовку запису вказують прізвище автора переробки.

В описах для каталогів і картотек може бути наведено бібліографічний елемент, який називається “умовна назва”. У мовна назва — це одна з назв твору, яка обирається складачем опису, щоб зібрати в одному місці абеткового ряду відомості про різні видання цього твору або щоб розташувати в абетковому ряді окремі твори за їхніми номерами. Найпоширеніші два випадки наведення умовної назви:

  • якщо твір опубліковано в різних виданнях під різними назвами. Так, чотирнадцята соната Л. Бетховена може видаватися під назвами “Чотирнадцята соната”, “Соната № 14”, “Місячна соната”. Якщо не визначено умовної назви в алфавітному ряді, ці видання опиняться в різних місцях. Щоб зібрати їх в одному місці, усі описи отримують умовну назву, наприклад, “Соната № 14”. Умовну назву записують на каталожній картці на окремому рядку перед основною назвою:

Бетховен, Л.

Соната № 14.

Чотирнадцята (Місячна) соната;

  • якщо окремі частини одного й того самого твору великої форми (опери, оперети, симфонії тощо) видані окремо:

Лисенко, М.

Тарас Бульба.

Арія Тараса з опери “Тарас Бульба”...

Основною назвою, як завжди, вважається назва видання, яку виділено поліграфічно. Крім загальноприйнятих відомостей, які наводять у підназві, в описах нотних видань у цьому елементі подають також перші слова тексту вокального твору (: “Закувала та сива зозуля...”), музичну форму, тональність (: вокально-симф. поема;: етюд: ре мін), засоби виконання (: для ф-п. з орк.), номер твору (: ор. 25) тощо. Відомості про відповідальність містять дані про автора музики, автора літературного тексту, лібрето тощо, про авторів аранжировок, інстру- ментовок, оркестровок, про осіб і колективи, що підготували твір до виконання ( / запис і оброб. А. Абрамського; сл. нар.; літ. оброб. В. Бокова; / М-во культури України. Метод, каб. навч. закладів), а також відомості про те, що твір видано у формі клавіру, тобто в перекладі для фортепіано оркестрової, ансамблевої, хорової партитури.

У відомостях про видання вказують дані про повторність видання та його характер. Тут же наводять і дані про форму викладу нотного тексту, якщо вони граматично пов’язані з відомостями про характер видання:

Нове вид., узгоджене з партитурою.

Але частіше відомості про форму викладу нотного тексту (партитура, партії, дирекціон, голоси) містить зона специфічних відомостей.

Інші зони й елементи бібліографічного опису наводять за загальними правилами. Наприклад:

Соневицький, І. Концерт для фортепіано з оркестром на народні теми [Ноти] /1. Соневицький; Ред. М. Скорина. — Партитура. — K.: Муз. Україна, 2003. — 102 с.

Васечко, Ф. Долиною туман тече... [Ноти]: оброб. нар. пісень, пер. та аранжув. для нар. хору / Ф. Васечко; літ. ред.

Н. Мушировська; муз. ред. Л. Сітовський. — Рівне: Волин. обереги, 2004. - 97 с. — 500 пр. - ISBN 966-7518-02-7.

Ноти можуть публікуватися як багатотомні й серійні видання, на які складають багаторівневі бібліографічні описи за загальними правилами з урахуванням специфіки складання описів нотних видань:

Кошиць, A.A. Музичні гобелени [Ноти]: [пісні народів світу]: у 4 вип. / оброб. для зміш. хору в супроводі ф-п. і без супроводу.

  1. Кошиця; заг. ред. А. Міньковського. — K.: Муз. Україна, 1999 —

2001 .

Вип. 1: Французькі пісні: в оброб. для хору / укр. пер.

  1. О’Коннор-Волинської. — 1999. — 64 с.

Вип. 2: Шотландські і норвезькі народні пісні: в оброб. для хору / укр. пер. А. Кошиця. — 2001. — 48 с.

За загальними правилами складають також аналітичні описи музичних творів:

Шевченко, Ю.К. Сонячний промінь [Ноти]: / Ю.К. Шевченко // Легкі п’єси для шестиструнної гітари / Ю. Шевченко. — K., 2002. — С. 16-17.

  1. Складання бібліографічних описів образотворчих видань

Бібліографічні описи образотворчих видань можуть складатися під заголовком, що містить ім’я особи, і під назвою. Під заголовком, що містить ім’я особи, складаються бібліографічні описи на документи, що є оригінальними творами графіки, репродукції, фотографії. Заголовком виступають прізвище й ініціали художника, літографа, фотографа тощо. На наочні посібники (плакати), а також на лубки складається опис під назвою (якщо вона є) або під першими словами тексту.

Основною назвою, тобто назвою образотворчого видання, може бути ім’я зображеної людини, назва місцевості або історичної події, назва кінофільму, спектаклю, найменування естрадного колективу тощо. Основна назва репродукції — назва твору, який відтворюється. Основною назвою вітальної листівки, що відтворює художній твір, є вітальний текст, а інформацію про твір, який репродуковано, подають у підназві. Прізвище художника наводять у круглих дужках:

З днем народження! [Образотворче видання]: Квіти (худож.

І. Хруцький).

Основною назвою видової листівки виступає найменування зображеної місцевості.

У підназві подають додаткові дані: наприклад, про зображену місцевість (Сад ім. Т.Г. Шевченка [Образотворче видання]: Харків); про особу, зображену на портреті (Портрет жінки [Образотворче видання]: [О.Н. Верейська]). Тут також може бути наведено в лапках перші слова тексту, цитати, вміщені на аркуші; зазначено вид образотворчого видання (естамп — для гравюр і літографій; лубок; плакат, репродукція тощо).

У відомостях про відповідальність подають прізвища осіб (художник, гравер, фотограф, автор тексту) або найменування колективних (інститут, майстерня, театр тощо), які брали участь у підготовці видання. Ці дані наводять у тій формі, як їх подано в документі, доповнюючи в разі необхідності словами, що свідчать про роль певної особи або колективу у виданні твору:

/ Худож. П.С. Долинський; авт. теми O.A. Дмитренко.

У зоні фізичної характеристики вказують кількість аркушів образотворчого видання. Якщо воно надруковане на декількох аркушах, що потребують склеювання, запис подається в такій формі: на 2-х арк. Кількість зображень позначається в тому разі, коли на аркуші вміщено декілька зображень: 1 арк. (2 зображення, 2 с. тексту).

Щодо решти бібліографічних елементів, то їх подають за загальними правилами:

З Новим роком! [Образотворче видання]: [листівка] / фото

І. Кропивницького. — K.: М-во зв’язку України, 2006. — 1 арк.

Аналогічно складають опис комплектів поштівок:

Київ [Образотворче видання]: [к-ть листівок] / відп. за вип. Н. Прибєга; ред. англ. тексту О. Подшибіткіна. — K.: Мистецтво, 1999. — 27 арк. в обкл. — Текст укр., англ.

Певні особливості має складання бібліографічних описів альбомів з мистецтва. Ці документи за змістом, призначенням і видавничим оформленням бувають такими:

  1. Авторські художні альбоми, які публікуються з метою відтворення творчості художника, фотографа. У них завжди зазначається автор.

  2. Тематичні художні альбоми і фотоальбоми, що складаються з підібраних за темою репродукцій творів різних авторів.

  3. Альбоми інформаційного характеру (альбоми-каталоги, альбоми-путівники), які містять описи колекцій певних музеїв, виставок; довідково-рекламні альбоми, що видаються з метою попереднього ознайомлення відвідувачів з експонатами того чи іншого музею.

  4. Альбоми-посібники, які вміщують тематично підібрані комплекти репродукцій, фотознімків і видаються із загальноосвітньою метою.

Залежно від того, до якої з цих груп можна зарахувати альбом, складають його бібліографічний опис. На авторські художні альбоми складаються записи під заголовком, що містить ім’я особи, — прізвища художників, твори яких у них уміщено. Якщо альбом цієї групи не має назви, її формулює складач опису на основі бібліографічних даних або як назву подають тип видання, наприклад, [Альбом]. Бібліографічний опис альбома складається за схемою монографічного бібліографічного опису книжкових видань:

Сєроухов, С.І. Персональна виставка творів, присвячена 80-річчю від дня народження художника [Образотворче видання]: [каталог] / С.І. Сєроухов; обл. центр нар. творчості. — Ужгород: РВВ ком. інформації, 2006. —12 с.: портр., ілюстр.: офсет, кольор.

На альбоми інформаційного характеру складають бібліографічні записи під заголовком, що містить назву організації, навіть за умови авторського оформлення документа.

Миколаївський художній музей ім. В.В. Верещагіна. Путівник [Образотворче видання]: / A.C. Семеновський. — Одеса: Маяк, 2003. — 38 с.

На тематичні альбоми й альбоми-посібники складаються бібліографічні описи під назвою.

Світовид [Образотворче видання]: Малярство. Графіка. Скульптура: [альбом] / авт. тексту В. Підгора; ідея А. Марчука.

  • K.: Фундація ім. Ольжича; Bona mente, 2001. — 96 с.: фото, ілюстр.: офсет, кольор. — Текст парал. укр., англ. — ISBN 966- 95229-2-7.

На календарі (аркушеві, зброшуровані, табелі-календарі) складається опис під тематичною назвою, наприклад: Пори року: [Образотворче видання]: 2006. Якщо її немає, то назвою виступає рік: 2006 [Образотворче видання]: календар.

  1. Складання бібліографічних описів картографічних видань

На картографічні видання, як правило, складають бібліографічні описи під назвою. Бібліографічні записи, що починаються із заголовків, застосовують на картках централізованої каталогізації та в спеціалізованих карткових каталогах бібліотек. Як заголовки виступають назви територій, акваторій, небесних тіл, позаземного простору, які зображені в документі.

Назва території або географічного об’єкта в заголовку наводиться повністю, без скорочень за винятком понять, що увійшли до стандарту скорочень. Іноді в заголовку доцільно уточнити географічні назви, використавши терміни: місто, ріка, озеро, маршрут тощо. їх подають у скороченій формі після географічної назви та коми. Наприклад, Ворскла, р.; Чер- воноград, м. Як ідентифікуючі ознаки в заголовках, що містять географічні назви, можна також використовувати географічні назви, які уточнюють місцезнаходження зображеної на карті території (Новомосковськ, м. (Дніпропетровська обл.), хронологічні періоди, дати (Росія (1914); Європа (XVIII—XIX ст.)).

Назва території, як правило, наводиться в заголовку в тій самій формі, що і в картографічному виданні. У деяких випадках використовують інверсовану форму заголовка. Це роблять, коли в назві території географічний термін уміщено перед самою географічною назвою. Наприклад, у документі маємо “Протока Лаперуза”, а в заголовку “Лаперуза протока”. Якщо в документі зображено частину країни, заголовок також наводять в інверсованій формі, причому спочатку подають назву країни, а потім у дужках назву частини, наприклад, Німеччина (півд.). Але у власних назвах частин світу, частин великих Регіонів, як правило, інверсію не використовують:

Північна Африка;

Північний Кавказ.

Карти світу мають уніфікований заголовок “Світ”, а водного простору земної кулі — “Світовий океан”. Якщо картографічне видання зображає земну кулю у вигляді півкуль, заголовок може формулюватися як “Світ” або “Світ. Півкулі”. Карти окремих півкуль також можуть мати по-різному сформульовані заголовки за таким зразком:

Східна півкуля;

Світ. Східна півкуля.

Маршрутним картам часто дають заголовки, в яких наводять початковий і кінцевий пункти маршруту, розділяючи їх знаком тире:

Донецьк, м. — Львів, м., маршр.

Для водних маршрутів спочатку вказують назву водного потоку, а в кінці (в дужках) назви першого й останнього пунктів:

Південний Буг, р., маршр. (Хмельницький — Миколаїв).

Історичним картам дають заголовки відповідно до назви зображеної території із зазначенням дат або періодів історичних подій, які показано на карті. Так, карта, на якій зображена територія Європи в період Другої світової війни, матиме заголовок: Європа (1939—1945).

Астрономічним картам дають заголовок залежно від зображеного об’єкта. Так, бібліографічні записи карт із зображенням зоряного неба мають умовний заголовок “Зоряне небо”, у записах карт галактик, зоряних скупчень, туманностей тощо використовується заголовок “Всесвіт”. На картах окремих небесних тіл заголовками виступають їхні назви.

Основну назву наводять в описі в тій формі, як її подано у виданні. Вона може бути простою, а може складатися з кількох речень. У підназві вказують читацьке призначення, дати адміністративно-територіального поділу, номери туристичних маршрутів тощо. У відомостях про відповідальність спочатку наводять дані про установи й організації, що відповідають за створення карти, потім — про інші установи, які брали участь у підготовці видання до друку, і, нарешті, відомості про осіб, що брали участь у створенні карти і її друкуванні.

В описах картографічних документів зоною специфічних відомостей є зона математичної основи. В ній вказують числовий масштаб, іменований масштаб, графічний масштаб, картографічну проекцію, координати, відомості про рівнодення або епоху в зоряних картах. Числовий масштаб є обов’язковим елементом. Навіть, якщо його не вказано у виданні, його слід встановити й зазначити в описі. Записують його в єдиній формі за зразком: 1:200 000. Іменований масштаб наводять за таким зразком: 10 км в 1 см, а графічний має такий вигляд: Граф, м-б в км; Граф, м-б у мор. милях. Іменований і графічний масштаби — факультативні бібліографічні елементи, їх можна не подавати. Це стосується і картографічної проекції, в якій фіксують відомості про географічні координати, а для зоряних карт — рівнодення й епоху.

Зона фізичного опису складається з відомостей про кількість сторінок, аркушів у виданні, його кольорове оформлення, особливості матеріалу, додаткові матеріали, вміщені на карті тощо. У відомостях про обсяг наводять кількість карт або атласів, а в круглих дужках — кількість аркушів чи сторінок. Для карт на одному аркуші пагінацію не наводять.

  1. к. (4 арк.); 1 атл. ( 84 с.); З к.

Відомості про зовнішню характеристику відокремлюють знаком (двокрапка). Кількість кольорів зазначають у формі: 1 кол.; З кол. Якщо кольорів більше трьох, пишуть просто “кол.” (кольорова). Якщо документ створено не на папері, а на іншому матеріалі (тканина, пластик, папірус тощо), Це зазначають в описі: 3 к. (1 арк.): кол., шовк.

До додаткових матеріалів на карті зараховують додаткові карти, текст, таблиці, графіки, ілюстрації тощо. Про їхню наявність і склад подають відомості в описі, причому слово “карти” не скорочують. Наприклад: 1 к. (4 арк.): кол., додат. карти, табл. Інші зони та елементи опису наводять за загальними правилами:

Вінницька область [Карти]: Фіз.-географ, карта / Головне упр. геодезії, картографії та кадастру при Каб. Міністрів України. — 1:4 000 000. — К., 1993. — 1 к.: кол.

  1. Складання бібліографічних описів аудіовізуальних і електронних документів

Об’єктом складання бібліографічного опису аудіовізуальних документів може бути окрема одиниця матеріалу. В такому разі складають однорівневий опис. На комплект або серію аудіовізуальних документів складають багаторівневий бібліографічний опис. На окремий твір, уміщений у тому чи іншому документі, складають аналітичний опис. Всі ці види описів складають за загальними схемами і правила їх складання багато у чому збігаються з правилами складання описів інших документів. Саме тому нижче викладено лише правила, що є специфічними для складання описів саме аудіовізуальних і електронних документів.

Складання бібліографічних описів звукових матеріалів (фонодокументів). Першим елементом бібліографічних записів фонодокументів може бути заголовок, що містить ім’я особи, заголовок, що містить назву організації, а також основна назва. Заголовок є обов’язковим елементом записів для державних бібліографічних покажчиків і каталогів бібліотек. Він може вміщувати прізвище композитора, автора літературного тексту, прізвище виконавця або найменування виконавського колективу. Для музичних творів завжди пріоритетним є прізвище композитора. Тобто, якщо в документі вміщені твори певного композитора на вірші одного поета у виконанні одного співака, у заголовку бібліографічного запису наводять прізвище композитора, а прізвища автора тексту і виконавця фіксують у відомостях про відповідальність. Заголовок, що містить ім’я особи, формулюють за загальними правилами, але слід мати на увазі дві особливості. По-перше, у записах під прізвищем виконавця в заголовку вказують лише ім’я особи або першу літеру імені (Ріхтер С.). По-друге, якщо твір має двох авторів, один з яких автор оригіналу, а другий автор переробки, у заголовку наводять обидва прізвища через тире, як в описах нот.

Складаючи бібліографічний запис під заголовком, що містить назву організації, наводять найменування виконавського колективу. У формулюванні заголовка вказують прикметник, утворений від географічної назви, а також прикметник, що визначає характер колективу: Закарпатський народний хор. Якщо колектив має характерну назву, її наводять на початку заголовка, наприклад:

Думка”, хорова капела;

Ялта-2000”, фестиваль.

Якщо назва колективу починається з числівника, його вказують як ідентифікуючу ознаку:

Міжнародний фестиваль камерної музики (5; Харків).

Основну назву фіксують за загальними правилами, але іноді на етикетці фізичного носія назви як такої немає, а вказується лише прізвище автора, яке й розглядають як основну назву і вміщують у тексті, незважаючи на те, що його вже вказано в заголовку. У бібліографічних описах музичних записів для каталогів використовують умовну назву за тією ж методикою, що й при складанні описів нотних видань.

Обсяг документа записують арабськими цифрами перед зазначенням про специфічний вид документа, яке подають у скороченій формі, наприклад, 1 зв. касета, 1 зв. диск, 1 кд, що означає 1 компакт-диск, 1 мфк або 1 мк (1 магнітна фонограма на касеті; 1 мгф (магнітна фонограма на катушці); 1 грп.

  1. 6-671

(грамплатівка). У відомостях про обсяг матеріалу наводять час звучання магнітної фонограми або грамплатівки. Можна вказувати приблизний час (37 хв.; бл. 90 хв.). Інші відомості, що стосуються фізичної характеристики фонодокумента, містять дані про швидкість фонограми (33 об/хв; 38 см/с), кількість доріжок запису (2 дор.), кількість звукових каналів (моно; стерео).

На етикетках фонодокументів іноді вміщують ISN, у такому разі його вказують в описі. Після коми наводять фірмовий або виробничий номер у вигляді цифрового або змішаного позначення, за яким здійснюється ідентифікація документа.

Інші елементи наводяться в описах за загальними правилами:

Балаган Лімітед”. Лист коханому [Звукозапис] / “Балаган Лімітед”. — М.: Студія “Союз”, 1998. — 1 кд (бл. 2 год.). — Рос.

Солов’яненко, А. Українські пісні [Звукозапис] / А. Соло- в’яненко. — K.: Аудіо Україна, 1999. — 1 грп. (47 хв.): 33 об/хв, стерео. — Д01-3188-9.

Зведений опис комплектів і серійних видань фонодокументів складається з урахуванням розглянутих правил. У фізичний характеристиці загальної частини наводять відомості про кількість одиниць у комплекті, а також зазначають час звучання комплекту в цілому.

Від 2-х до 50-ти [Звукозапис]: спектакль Ленінгр. театру мініатюр / текст М. Гіндіна, Г. Рябкіна, К. Рижова та ін. — Л.: Мелодія, 1980. — 5 грп. (бл. 2 год. 40 хв.): 33 об/хв, стерео. — Д-12515-24.-Рос.

Грп. 1. — Бл. 40 хв. — Д-12515-6.

Грп. 2. - Бл. 40 хв. - Д-1257-8.

Складання бібліографічних описів візуальних матеріалів (кінофотодокументів). Бібліографічні описи візуальних матеріалів (відеофільмів, кінофільмів, діафільмів, діапозитивів), як правило, складають під назвою. Якщо назвою документа виступає ім’я особи, назва колективу, місцевості, їх розглядають як основну назву. У підназві рекомендується вміщувати пояснення:

Богдан Ступка [Відеозапис]: [арт. театру і кіно];

Південний Крим [Відеозапис]: [види узбережжя Чорного моря].

Складаючи бібліографічний опис мікродокумента, до уваги беруть відомості, вміщені на кадрі, що відтворює титульну сторінку документа, поданого у вигляді мікроформи. Звідти беруть основну назву документа, а за потреби й заголовок бібліографічного запису.

У зоні фізичного опису наводять кількісні дані, а також зазначають специфічний вид матеріалу, відомості про обсяг візуального матеріалу, додаткові відомості про документ (швидкість проекції, колір, матеріал, з якого виготовлена рамка діапозитиву), для мікрофільмів і мікрофіш кількість мікро- форм, що вміщують текст окремого видання. Наприклад: 1 кф. (10 хв): 24 кд/с, кольор.

1 кд.

1 вк.

1 дф. (48 кд.): ч.-б.

  1. ндп. (12 дп.): кольор., картон, рамка.

З мф.

10 мфіш.

Інші відомості записуються з урахуванням правил, що стосуються наведення окремих зон та елементів опису:

Ким бути? [Відеозапис]: навч. кінофільм. — К.: Укркінохро- ніка, 1998. — 1 кф. (10 хв): 24 кд/с, ч.-б.

Остання спокуса Христа: [Відеозапис] / реж. М. Скорсезе.

  • М.: Прем’єр-відеофільм, 2002. — 1 вк. — Рос.

У бібліографічних описах мікрофільмів і мікрофіш у зоні приміток фіксують відомості про видання, з якого зроблено мікрорепродукцію.

Бінкін, Б.А. Ефективність управління [Відеозапис]: Наука і практика/ Б.А. Бінкін, В.І. Червняк. — М., 1982. —1 мф. —Мікро- репрод. вид.: М.: Наука, 1982. — 144 с.: ілюстр. — Рос.

На комплекти візуальних документів складають багаторівневий опис. Зона фізичного опису в загальній частині містить узагальнені відомості про кількість одиниць у комплекті й час проекції всіх частин фільму, загальну кількість кадрів для діапозитива.

У специфікації вказують назву одиниці з комплекту візуального матеріалу, її порядковий номер і власну назву випуску:

Алі — мореплавець [Відеозапис]: у 2 дф. / авт. Ю. Логвін.

  • К.: Держкіно, 1988. — 2 дф. (44, 49 кд.): кольор.

Дф. 1: Ч. 1-2. - Д. 125-88.

Дф. 2: Ч. 3-4. - Д. 126-88.

На окремий слайд з набору діапозитивів, окремий кадр або групу кадрів діафільму, кінофільму може складатися аналітичний опис:

Екзотичні риби: [Відеозапис] // Харк. зоопарк. — К.: Держкіно, 1985. — 1 ндп. (Дп. 18). — 85-1223.

Складання бібліографічних описів комплектів з аудіовізуальними документами. На комплекти звукових, візуальних документів і друкованих видань складають багаторівневий бібліографічний опис, загальна частина якого вміщує відомості, котрі є загальними для всього комплекту. Якщо одним із компонентів є друкований текст, йому надається перевага при складанні опису. Зони й бібліографічні елементи наводять відповідно до правил, за якими складається опис документів, що входять до комплекту. Слід мати на увазі деякі особливості. Зокрема, в зоні вихідних даних зазначають дати видання першого й останнього з компонентів, якщо вони різні, у зоні фізичного опису замість обсягу і позначення виду документа подають скорочені слова “Комплект аудіовізуальних матеріалів” — К-т АВМ, а в круглих дужках наводять дані про кількість компонентів (3 комп.). У специфікації вказують відомості про окремі компоненти. Компоненти нумерують, фіксують специфічний вид документа і дані про нього згідно

з правилами складання бібліографічного опису кожного з цих документів:

Степанова, О.М. Інтенсивний курс російської мови: “Темп 1” [Комплект] / О.М. Степанова, П.Г. Чеботарьов. — М.: Рус. яз., 1982. — К-т ABM (2 комп.). — Рос.

Комп. 1. Кн.: Книга для викладача. — 84 с.

Комп. 2. Мфк: Ур. 1—12 / звукореж. І. Слепнев; Ред.

С. Ефремова. М.: Мелодия, 1982. — 1 мфк. (1 год. 17хв.): 4,76 см/с, 2 дор., моно.

Складання бібліографічних описів електронних ресурсів.

Бібліографічні описи складають на електронні ресурси, що становлять електронні дані, електронні програми та їх сполучення. Відомості для опису одержують перш за все з самого електронного ресурсу, а саме: титульного екрану, основного меню й інших частин документа. Якщо одержаних відомостей недостатньо, звертаються до інших джерел: етикетки або маркіровки на фізичному носії ресурсу, технічної документації, супровідного матеріалу, упаковки, довідкових видань, ме- таданих тощо.

Заголовок до бібліографічного опису додають за загальними правилами. Основна назва формулюється за загальними правилами, найчастіше вона подана в документі першою. Проте електронний ресурс може складатися з кількох творів і не мати загальної назви. У такому разі назви окремих творів наводять в описі, причому можна обмежитись першими трьома- При відсутності у джерелі основної назви, її можна подати першими словами тексту або текстом з титульного екрану, можна також самостійно сформулювати її, виходячи з аналізу тексту, і подати у квадратних дужках.

У зоні специфічних відомостей подаються дані про вид документа — електронні дані (текстові, звукові, графічні, числові, шрифтові, демонстраційні та ін.), електронні програми (системні, прикладні, сервісні). Наприклад:

Електрон, текст, дані;

Електрон, журн.

В одному електронному ресурсі можуть поєднуватися електронні дані й програми різних видів. Наприклад:

Електрон, граф, дані і прогр.

Відомості про обсяг ресурсу подають у круглих дужках так, як вони представлені в документі. Наприклад:

Електрон, дані і прогр. (28 файлів)

Для ресурсу даних можна навести кількість записів, байтів; для ресурсу програми — кількість операторів, байтів.

Електрон, дані (3 файла: 50 тис. записів)

Електрон, прогр. (5 файлів: 21 230 байтів)

Місцем видання вважається юридична адреса офіційного видавця або дистриб’ютора електронних документів. Для документів, створених в Україні або Росії за ліцензійною угодою з зарубіжним власником авторських прав, вказують лише місцезнаходження українського або російського видавця. Це стосується і назви видавництва; такою є назва установи, що здійснює випуск документів на основі авторської умови з їх створювачем або за ліцензійною угодою з зарубіжними власниками. У останньому випадку назву зарубіжної фірми не наводять.

Зона фізичної характеристики містить відомості про електронні ресурси локального доступу, тобто такі, де інформація зафіксована на окремому фізичному носії, який користувач вміщує у комп’ютер. Перш за все тут вказують специфічне позначення матеріалу, до якого належить фізичний носій, та кількість фізичних одиниць. Специфічними позначеннями матеріалу найчастіше є такі:

  • Електронний мікропроцесорний картридж

  • Електронний диск

  • Електронний магнітний диск

  • Жорсткий магнітний диск

  • Гнучкий магнітний диск (дискета)

  • Електронний оптичний диск

  • Інтерактивний компакт-диск (CD-1)

  • Компакт-диск з постійною пам’яттю (CD-ROM)

  • Компакт-диск одноразового запису (CD-WORM)

  • Фото-компакт-диск (PHOTO-CD)

  • Інтерактивний відеодиск

  • Електронна касета з магнітною стрічкою

  • Електронна котушка з магнітною стрічкою

Кількість фізичних одиниць наводять за загальними правилами. Наприклад:

  1. електрон, диск

  2. електрон, гнуч. диски (CD-ROM)

Щодо інших фізичних характеристик, то вони стосуються інформації про звук і колір. Наприклад:

1 електрон, диск: зв.

  1. електрон, гнуч. диск (CD-1): зв., кольор.

Розміри становлять діаметр диска або катушки у сантиметрах.

  1. електрон, диска; 9 см

Для котушки зі стрічкою може бути вказана довжина й ширина стрічки.

Зона приміток у бібліографічних описах електронних ресурсів локального доступу починається з приміток про системні вимоги. Це обов’язковий елемент опису. Він містить такі відомості: назва, модель комп’ютера; обсяг вільної та (або) оперативної пам’яті; назва операційної системи; програмне забезпечення; периферійні пристрої; технічні засоби. Не завжди є потреба надавати їх повністю. Дані наводять після слів “Системні вимоги” у скороченій формі і розділяють знаком “крапка з комою”. Наприклад:

  • Систем, вимоги: PC 486; 4 Md RAM ; VGA ; Windows 98/ 2000; CD - ROM дисковод; mouse ; 4 Mb hard disk .

У бібліографічних описах електронних ресурсів віддаленого доступу (з інформацією на вінчестері або інших запам’ятовувальних пристроях; що міститься в інформаційних мережах, наприклад, в Інтернеті) обов’язковою є примітка про режим доступу. Саме вона відкриває зону і починається словами “Режим доступу”.

Наприклад:

  • Режим доступу: http : // www. rsl. ru

Усі інші примітки є факультативними, вони доповнюють опис в цілому і його окремі зони. Примітки групуються і наводяться відповідно до послідовності зон опису за загальними правилами.

За загальними правилами складання бібліографічних описів документів вказують інші зони й елементи при обробці електронних ресурсів. Наприклад:

Кращі програми на кожен день [Електронний ресурс]: Для домашніх комп’ютерів. — Електрон, дані і прогр. — M.: ООО “Арго”, 2003. — 1 електрон, гнуч. диск (CD-ROM): 12 см.

  • Систем, вимоги: PC 486; Windows 98/2000; CD-ROM дисковод. — Рос.

Факультет бібліотекознавства та інформатики [Електронний ресурс]: історія фак-ту / Харків, держ. акад. культури; ред. Н.М. Кушнаренко. — Електрон, дані (1 файл). — X.: ХДАК, [2000]. — Режим доступу: http : // www. ic . ac . kharkov . ua , вільний. — Назва з екрану.

  1. Бібліографічний опис в електронних пошукових системах

Бібліографічні описи для електронних каталогів та інших автоматизованих ІПС складають на основі форматів бібліографічних записів. Згідно з ДСТУ 3578-97 “Документація. Формат для обміну бібліографічними даними на магнітних носіях” формат бібліографічного запису складається з переліку полів і підполів, які відповідають бібліографічним елементам, утворюють структуру запису і, таким чином, забезпечують ідентифікацію документів. Поле розглядається як частина запису, що має функціонально самостійне значення. Підполе — це частина поля, яка може використовуватися самостійно. Запис формату включає маркер, довідник й перемінні поля.

Маркер — це обов’язкове перше поле запису, він означає початок запису і містить 24 символи. Позиції символів нумеруються від 0 до 23. Довідник складається зі статей, кожна з яких включає мітку поля, його довжину, позицію початкового символу. Мітка поля (підполя) — це послідовність символів (літер, цифр або знаків), що надається полю (підполю) і використовується для звернення до нього. Мітка поля позначається трьома послідовними символами. Довжина поля складається з чотирьох цифр, які зазначають довжину поля і визначаються певною статтею довідника. Позиція початкового символу складається з п’яти цифр, які визначають позицію першого символу поля, який, у свою чергу, визначається статтею довідника.

Довідник вноситься до запису безпосередньо після маркера, починаючи з позиції 24; статті розташовуються відповідно До збільшення мітки поля.

Після маркера і довідника йдуть перемінні контрольні поля, які розташовані за зростанням цифрових міток (001 008 ). Перемінне поле — це поле даних змішаної довжини. Воно може включати одне або кілька підполів, а довжина полів у символах визначається кількістю символів, необхідною для текстових даних, індикаторів, ідентифікаторів підполів та роздільників поля. Індикатор надає додаткову інформацію про зміст поля і позначається цифрами або цифрами і літерами. Ідентифікатор підполя допомагає визначити зміст підполя і позначається двома символами, перший з яких — роздільник

  • завжди починається знаком $, а другий — код підполя — літерами або цифрами.

Поля у форматі розділені за функціональними блоками, кожному надана відповідна мітка поля, позначена цифрами.

  1. Блок ідентифікації. Він вміщує номери, які ідентифікують запис і окремі відомості, наприклад, 010 Міжнародний стандартний книжковий номер (ISBN).

  2. Блок кодованої інформації. Цей блок включає елементи даних фіксованої довжини, які відбивають різні характеристики запису або даних. Наприклад, 101 Мова документа.

  3. Блок описової інформації містить важливі елементи бібліографічного опису, наприклад:

200$а Основна назва

205$f Відомості про відповідальність зоні видання.

  1. Блок приміток. Цей блок містить примітки і довідки, які стосуються запису в цілому і окремих його елементів. Наприклад, 320 Примітки про наявність у документі бібліографії/покажчика.

  2. Блок зв’язку описів включає відомості про серії, додатки, передруки тощо, наприклад, 410 Серія.

  3. Блок взаємопов’язаних назв. Цей блок надає відомості про різні назви (крім основної), надані в документі та інших джерелах. Наприклад:

512 Назва обкладинки

530 Ключова назва (серійні видання)

  1. Блок визначення тематики містить класифікаційні індекси, відповідні до тематики документа, предметні рубрики, ключові слова тощо.

  2. Блок інтелектуальної відповідальності. Він включає заголовки записів.

700 Ім’я особи

710 Найменування організації/установи

  1. Блок міжнародного використання. Цей блок містить відомості про джерело створення запису і примітки укладача запису, призначені для службового використання.

  2. Блок використання національною агенцією. Він також має службове призначення і включає локальні дані бібліографуючої установи. Наприклад:

900 Шифр зберігання

904 Ідентифікатор каталогізатора

Формат бібліографічних записів передбачає розробку системи авторитетних записів, яка містить уніфіковані заголовки записів. На міжнародному рівні — це Міжнародна система авторитетних записів, кожний заголовок в якій має свій унікальний номер — ISADN. В різних країнах створені національні формати авторитетних записів. Над розробкою національного формату авторитетних записів працюють українські фахівці. Крім стандартів бібліографічних описів і заголовків бібліографічних записів при розробці форматів для авторитетних записів використовують документи, розроблені ІФЛА. Це Керівництво зі складання авторитетних/нормативних і посилальних записів (GARE) й Керівництво зі створення і ведення предметних авторитетних/нормативних і посилальних записів (GSARE), у яких визначені основні елементи конкретних типів авторитетних записів й ідентифіковані заголовки, основні види зв’язків між заголовками, основні типи інформації, що містяться в авторитетних, посилальних та довідкових записах, а також представлені моделі вводу записів на екран дисплею або на принтер.

Авторитетні записи формуються для імен персональних авторів, назв установ і організацій, географічних назв, уніфікованих назв. Авторитетні записи надають максимально повні відомості про заголовки. Так, авторитетні записи для персональних авторів надають відомості про прийняту і посилання від неприйнятих форм заголовків; дати, пов’язані з ідентифікацією імені, біографічну довідку, тематичну спрямованість праць; належність автора до країни; мову тексту оригіналу твору. Для установ і організацій — усі попередні й існуючі варіанти назв, у тому числі й скорочені; відомості з історії й інші характеристики установ і організацій.

Авторитетні записи, які містять такі комплексні відомості про авторів та їх творів, використовуються з різною метою у бібліографічній, бібліотечній, видавничій, інформаційній діяльності.



Бібліографічний опис подає найважливіші відомості про документ, які дають змогу отримати уявлення про його вид, зміст, призначення тощо, відрізнити його від інших документів, розшукати потрібний у пошуковому масиві.

Протягом багатьох століть розвитку бібліографічного опису вирішувались проблеми вибору його елементів, першого елемента бібліографічного запису, складання описів різних видів документів, а також уніфікації описів.

Наш час характеризується появою великої кількості правил складання бібліографічних описів різних видів документів; активною діяльністю зі стандартизації бібліографічних описів як на національному, так і на міжнародному рівнях; пристосуванням опису до потреб автоматизованих інформаційно-пошу- кових систем.

Фахівці вважають, що в подальшому бібліографічний опис має розвиватися в таких основних напрямах: перегляд принципів складання бібліографічного опису з урахуванням електронних технологій, ще більша стандартизація правил складання бібліографічних описів, а також розробка правил складання описів нових електронних документів.

Запитання для самоконтролю

  1. Що таке бібліографічний опис? Які функції він виконує?

  2. Які вимоги ставляться до бібліографічного опису і завдяки чому їх задовольняють?

  3. Коли і чому виникла потреба у бібліографічних описах документів?

  4. Хто із зарубіжних та вітчизняних фахівців зробив особливий внесок у розвиток теорії та методики бібліографічного опису?

  5. За якими напрямами здійснювалася уніфікація бібліографічних описів протягом усього розвитку теорії та практики бібліографічного опису документів?

  6. Чим зумовлена необхідність стандартизації складання бібліографічних описів у національному та міжнародному масштабах?

  7. Які види бібліографічних описів вам відомі?

  8. З яких зон і елементів складається однорівневий бібліографічний опис?

  9. Яке призначення специфічних розділових знаків у бібліографічному описі?

  10. Що таке “заголовок бібліографічного запису”? Розкрийте його значення. Назвіть види заголовків.

  11. На які етапи поділяється процес складання бібліографічного опису?

  12. Що таке багаторівневий бібліографічний опис? В чому полягають його переваги?

  13. На які документи складають аналітичний бібліографічний опис? Із яких частин він складається?

  14. Яка структура формату представлення бібліографічних даних в автоматизованих ІПС?


загрузка...