Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

3.5.2. Інформаційно-пошукова мова предметизації


Поняття мови предметних рубрик

Інформаційно-пошукова мова предметних рубрик створюється на основі природної мови (української, англійської, будь-якої іншої). Отже, її абеткою є абетка відповідної природної мови.

Пошукові образи документів передаються, як уже зазначалося, предметними рубриками. Лексичними одиницями ІПМ виступають заголовки та підзаголовки предметних рубрик. Заголовок — формулювання предмета документа, підзаголовок уточнює аспект розгляду предмета або форму чи призначення документа. Сукупність цих лексичних одиниць складає лексику ІПМ. Словник ІПМ уміщує строго зафіксований на кожен момент часу набір заголовків і підзаголовків, між якими встановлюються певні змістові й текстуальні зв’язки, які розкриваються за допомогою довідково-посилального апарату. Цей апарат упорядковує лексичні одиниці в структурі мови, надає мові додаткові засоби оптимізації пошуку в тому разі, якщо можлива варіативність засобів індексування.

Лексика може бути контрольованою і неконтрольованою. У контрольованій усі лексичні одиниці, що використовуються в обробці документів, зафіксовані у спеціальних словниках або списках. У процесі предметизації потрібна лексична одиниця розшукується в словнику і використовується в обробці документа. Контрольована лексика властива предметним каталогам і картотекам, електронним ІПС. Неконтрольована лексика не фіксується, при предметизації конкретного документа предметна рубрика формулюється заново. Така лексика властива допоміжним предметним покажчикам.

Лексика ІПМ предметних рубрик з розвитком науки, практичної діяльності людей, зі змінами інформаційних потреб користувачів та залежно від інших факторів змінюється, доповнюється новими і позбавляється застарілих лексичних одиниць, змінює структуру.

У процесі створення штучної мови предметизації природну мову позбавляють її багатозначності, яскравості, емоційності, оскільки ІПМ має бути точною, лаконічною й однозначною. Саме на граматику мови і покладено це завдання. Морфологія — це засоби і методи формування лексичних одиниць з лексики природної мови, синтаксис — правила поєднання заголовків і підзаголовків у предметній рубриці.

  1. Функції предметної рубрики. В

    иди предметних рубрик

Предметна рубрика виконує такі функції: інформаційну, евристичну, комплексоутворювальну, термінологічну. Сутність інформаційної функції в тому, що рубрика інформує про зміст документа, його форму та призначення. Не розглядаючи безпосередньо первинного документа, користувач має змогу одержати основну інформацію про нього. Виконуючи евристичну функцію, предметна рубрика сприяє пошуку документа, що відповідає інформаційній потребі. Комплексоутворювальна функція полягає в тому, що завдяки предметній рубриці можна створити комплекс, у якому зібрані документи про певний предмет або відомості про такі документи. Термінологічна функція реалізується шляхом використання у формулюваннях рубрик сучасної наукової термінології, що сприяє ознайомленню з нею користувачів і опануванню нею.

Виконання означених функцій предметною рубрикою можливе за умови володіння методикою формулювання різних видів рубрик. За структурою предметні рубрики бувають простими і складними. Прості рубрики складаються тільки з предметного заголовка. їх застосовують у предметизаціях документів, які розглядають предмет у цілому, з різних боків. Наприклад:

Автомобілі.

Вища школа.

Предметні рубрики абетково-предметних покажчиків (АПП) до систематичних каталогів і таблиць класифікації подають індекс ділення, яке створює комплекс документів про відповідний предмет:

Класні керівники 74.204.

Предметні рубрики допоміжних предметних покажчиків містять номер сторінки, на якій ідеться про певний предмет, у книзі, а в бібліографічних покажчиках — номер бібліографічного запису документа, присвяченого цьому предмету.

Предметні каталоги 105, 169.

Предметні каталоги № № 34, 35, 36.

Складна предметна рубрика містить заголовок і підзаголовок. Підзаголовки конкретизують зміст документа, обмежують його, відтворюючи аспект розгляду предмета. Наприклад:

Підзаголовки можуть також уточнювати форму і призначення документів.

При формулюванні предметних рубрик використовують підзаголовки чотирьох видів: тематичні, географічні (регіональні), хронологічні та формальні (призначення і форми). Тематичні підзаголовки дають змогу відобразити такі аспекти предмета, як його властивості, стан, структуру, процеси, в яких він бере участь, тощо. Наприклад:

Літаки — Експлуатація.

Сонце — Корона.

В АПП до систематичних каталогів і таблиць класифікації як тематичні використовуються галузеві підзаголовки. Наприклад:

Антибіотики

біохімія 28.072

органічна хімія 24.239

Географічні (регіональні) підзаголовки відображають територіальний аспект розгляду предмета:

Клімат — Крим.

Хронологічні підзаголовки застосовують, коли зміст документа має певний часовий аспект.

Українське мистецтво, 18 ст.

Формальні підзаголовки підкреслюють форму, цільове та читацьке призначення документа.

Фізика — Підручники і посібники.

Медицина — Довідники.

До складних рубрик належать і так звані описові предметні рубрики. Вони становлять цілі речення, до складу яких входять сполучники та прийменники, і не поділяються на заголовок і підзаголовок. Проте для забезпечення оперативності пошуку на першому місці наводять назву основного предмета, а далі розкривають аспект його розгляду. Наприклад:

Стимулювання як метод виховання дітей у сім’ї.

Але використання таких рубрик намагаються обмежити у зв’язку з складністю пошуку, особливо в автоматизованих ІПС.

За обсягом змісту предметні рубрики можуть бути адекватними та узагальнюючими. Адекватні рубрики максимально точно відображають тему документа, узагальнюючі формулюють предмет більш широко, ніж тема документа. Для одного документа можна сформулювати як адекватну, так і узагальнюючу рубрику. Наприклад, для книги про ремонт легкового автомобіля адекватною буде рубрика “Легкові автомобілі — Ремонт”. Узагальнюючі можуть бути сформульовані так: “Автомобілі — Ремонт” або “Легкові автомобілі”.

З.5.2.З. Прийоми формалізації мови предметних рубрик

Природна мова, щоб стати мовою предметних рубрик, потребує певного впорядкування, формалізації. Для природної мови характерна багатозначність, емоційна забарвленість, одну й ту саму інформацію можна передати різними словами. Для ІПМ це неприйнятно, оскільки може призвести до розпорошення документів про один предмет по різних місцях пошукового масиву.

Формалізація мови вимагає перш за все позбавитися полісемії, синонімії та омонімії. Полісемія — це наявність у одного й того самого слова кількох різних, але пов’язаних між собою значень. Омоніми — слова, що збігаються за звучанням, написанням, але мають різне значення. У випадку полісемії та омонімії заголовок предметної рубрики доповнюють поясненнями, що уточнюють галузь знання, до якої належить предмет. Наприклад:

Тканини (біол.);

Тканини (текст.).

За наявності синонімів до певного поняття, формулюючи предметну рубрику, перевагу надають одному сучасному науковому терміну. У пошукових масивах від усіх інших синонімічних термінів роблять загальні посилання.

Ефективним засобом формалізації мови предметних рубрик є використання методу типізації, основаного на категорійному аналізі документів. Суть категорійного аналізу в поділі термінів певної галузі знання на групи (категорії) відповідно до обраних ознак.

Будь-яка наука, галузь знання і практичної діяльності має свою категоріальну структуру, своє коло предметів, конкретних об’єктів, методів дослідження тощо. Наприклад, в астрономії це небесні тіла, процеси, що відбуваються у Всесвіті, методи дослідження їх, обладнання для досліджень; у сільському господарстві це культурні рослини й свійські тварини, технологічні процеси, сільськогосподарські машини та обладнання, сільськогосподарські підприємства тощо. Виходячи з цього, аналізують документи з певної галузі і виявляють предмети, що мають спільні ознаки. Ці предмети поєднуються в типові категорії. Так, для будь-якої науки виділені такі типові категорії предметів: розділи науки, дисципліни; об’єкти вивчення науки; процеси, які вивчає наука; методи дослідження; місце; час. Стосовно кожної науки ці категорії конкретизуються. Наприклад, об’єктами вивчення природничих наук виступають природні об’єкти і явища, у зоології це тварини, в хімії — речовини, у суспільних науках — явища суспільного життя.

Визначення типових категорій предметів дає змогу формалізувати формулювання заголовків предметних рубрик. Відповідність конкретного поняття одній з категорій означає, що це поняття може виступати заголовком предметної рубрики.

У мові предметних рубрик намагаються типізувати не тільки заголовки, а й підзаголовки рубрик. Формальних підзаголовків відносно небагато, і вони мають усталені формулювання: Підручники і посібники”, “— Словники”, “— Довідни кИ ” та ін. Не мають потреби в типізації географічні та хронологічні підзаголовки. Особлива увага приділяється типізації тематичних підзаголовків. Ці підзаголовки поділяються на три групи: загальні, типові і специфічні. Загальні тематичні підзаголовки використовують при розкритті понять, які є загальними для багатьох предметів різних галузей знань і практичної діяльності. Наприклад: “— Історія”, “— Генезис”, “— Організація”, “— Структура” та ін. Типові тематичні підзаголовки визначають поняття, характерні для групи однорідних предметів. Так, формулюючи предметні рубрики для документів про різні будівлі, можна використати такі підзаголовки:

  • Будівництво.

  • Освітлення.

  • Проектування.

Специфічні тематичні підзаголовки використовують у предметизації документів про окремі предмети, вони відтворюють специфічні особливості цих предметів: Шкіри — Дублення.

В установах, де здійснюється предметизація документів, намагаються збільшувати кількість типових підзаголовків до предметних заголовків окремих типових категорій предметів, складають списки їх. Створюються також списки типових стандартизованих підзаголовків форми і призначення, загальних тематичних підзаголовків. Це значно полегшує процес предметизації і процес пошуку, сприяє однозначності у формулюваннях предметних рубрик.

Застосування методу типізації передбачає побудову всіх елементів ІПС предметизаційного типу відповідно до певних правил, що дає змогу уникнути суб’єктивізму у предметизації конкретних документів. Це стосується і формулювання предметних рубрик на основі типових категорій предметів, і використання типізованих предметних рубрик, які створюються методичними центрами і відтворюються в друкованих списках, на друкованих картках, і розташування в чіткій послідовності окремих елементів предметної рубрики, і встановлення типових зв’язків між предметними рубриками, і структури конкретних комплексів предметних рубрик. Категорійний аналіз у предметизації набуває особливого значення при використанні мови таких предметних рубрик, як ІПМ автоматизованих ІПС.

Проте категоріальний аналіз відіграє велику роль не тільки при організації ІПС. Його також застосовують в АПП, виділяючи групи, а в межах їх і підгрупи понять (об’єкти неживої природи, об’єкти живої природи, матеріали, регіональні поняття тощо). Так, у групі “Регіональні поняття” можуть бути виділені адміністративні території, неадміністративні території; окремі держави та ін.

Формалізації мови предметних рубрик сприяють також конкретні правила формулювання предметних рубрик, які розглядатимуться в розділі “Методика предметизації документів”.

  1. Основні етапи розвитку теорії та методики предметизації

Перші спроби наведення інформації про зміст творів, схожі на предметизацію, почали здійснюватися з виникненням зібрань документів. На ті часи роль предметних рубрик виконували назви творів, оскільки вони, як правило, досить чітко характеризували тематику творів. Часто до відомостей про документ, крім назви, імені автора, включали і перші слова тексту, які іноді також ознайомлювали зі змістом твору. Такі записи трапляються в праці Каллімаха “Таблиці тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах” (III ст. до н. е.), пізніше в інвентарних списках монастирських бібліотек.

З виникненням і розвитком друкарства збільшувалися кількість і обсяг книжкових зібрань, що ставило більш високі вимоги до розкриття змісту документів. Певні кроки до задоволення їх зробили укладачі бібліографічних покажчиків. У XVIII ст. в деяких покажчиках з’являються предметні рубрики. Найчастіше такими рубриками виступали слова, вибрані з назви документа, які несли основне змістове навантаження. Іноді рубрика обмежувалася одним іменником, що розкривав зміст книги. Значно менш поширеною була методика, за якою рубрики формулювалися на основі аналізу змісту твору. У той час не існувало чітких правил формулювання рубрик, їхньої формалізації, кожен бібліограф вирішував проблеми і питання, що виникали, самостійно, виходячи із свого розуміння зручності користування бібліографічним покажчиком.

Особливо активно предметизація розвивалась у європейських німецькомовних країнах (Німеччина, Австрія, Швейцарія). Це пояснюється особливостями німецької мови, які утруднювали створення абеткових пошукових масивів і накладали відбиток навіть на формулювання назв документів у бібліографічних описах. У цих країнах застосовували обидва піходи до вибору предметних рубрик при створенні предметних покажчиків до систематичних і абеткових каталогів.

Розвиток предметизації в Росії й Україні також здійснювався в основному в ході створення предметних покажчиків. Як і в інших країнах, рубрики формулювалися на основі аналізу змісту документів і за назвою.

Перші предметні покажчики і предметні каталоги в сучасному розумінні появилися в другій половині XIX ст. в Німеччині, Великій Британії, США. На той час стало загальноприйнятим формулювати рубрики за змістом документа, але часто назву основного предмета записували зовсім не на початку предметної рубрики. Наприклад, рубрика для шотландських балад мала таке формулювання: Шотландія — Література — Балади. Звичайно, така методика значно ускладнювала здійснення бібліографічного пошуку.

Наприкінці XIX ст. появилися інструкції з предметизації, серед яких, наприклад, були праці В. Бісса і X. Богатті. Американський бібліотекар Ч. Кеттер вважається фундатором сучасної методики предметизації. У праці “Правила словникового каталогу” (1904) він сформулював положення і правила предметизації, що не втратили значення до нашого часу. Так, він запропонував формулювати предметні рубрики, адекватні змісту документа; обґрунтування значення першого слова Рубрики і методику його вибору; методика застосування синонімів; наведення в рубриці відомостей про форму і читацьке призначення документів тощо. Але не всі пропозиції Ч. Кет- тера у подальшому виявилися доречними. Наприклад, він вважав недоцільним розкривати в рубриці аспект розгляду предмета. Проте це призводить до створення надто великих за обсягом ділень у пошуковому масиві, тому в подальшому методика предметизації пішла шляхом обмеження змісту предметної рубрики завдяки наведенню аспектів дослідження предмета. У руслі цієї методики австралійський бібліотекар X. Андерсон склав правила предметизації (1907). Багато в чому погоджуючись із Ч. Кеттером, він усе ж пропонував широко відображати аспекти розгляду предметів. Такої самої думки дотримувався і О.Ю. Кайзер, рекомендуючи у своїх правилах (1911) обмежувати предмет за значенням аспекту його розгляду.

На початку XX ст. значно зріс інтерес до предметизації в Росії. Її теоретичні та методичні питання обговорювалися на засіданні Російського бібліотечного товариства у 1904 p ., на І Всеросійському з’їзді з бібліотечної справи у 1911 р. Першою російською інструкцією з предметизації вважаються “Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного” (1915) А.М. Бєлова. За цими правилами предметними рубриками мали виступати імена осіб, назви предметів, географічні та хронологічні поняття, назви установ, форма документа; ліквідувалася синонімія. Основними недоліками інструкції А.М. Бєлова були рекомендація вибирати предмети з назв документів і відмова від адекватної предметної рубрики.

У 20—30-ті роки в СРСР активізувався інтерес до предметного каталогу у зв’язку з незадоволеністю існуючими систематичними документними класифікаціями, а також у зв’язку з простотою користування цим каталогом. Проте слабкість теоретичної та методичної бази, відсутність єдиного центру з розробки методики предметизації, нестача кваліфікованих фахівців тощо призводили до розбіжностей у вирішенні окремих проблем методики предметизації. Бібліотеки, бібліографічні установи, які здійснювали предметизацію, складали власні інструкції, по-різному визначали предметні рубрики, за різними правилами формулювали їх.

У цей час плідно працювали в галузі предметизації українські бібліотекознавці та бібліографи. Харківську школу предметизаторів очолював Д.А. Баліка. У праці “Предметний каталог” (1925 р.) він подав повне зведення правил предметизації з урахуванням потреб вітчизняних бібліотек. Об’єктами предметизації мали виступати, крім книг, також журнали, багатотомні видання, окремі статті зі збірників, окремі розділи книг, художні твори. Б.О. Борович пропонував формулювати рубрики, назви яких повністю збігаються зі змістом документів, але враховувати при цьому потреби конкретного типу бібліотеки; у формулюваннях вживати загальновідомі слова, а не спеціальні терміни; обґрунтував значення першого (провідного) слова рубрики, розробив інші методичні прийоми.

Київську школу предметизаторів очолював Д.А. Баліка, який свої погляди на теорію та методику предметизації виклав у низці статей, надрукованих у фахових журналах. Його позиція базувалася на тому, що предметний каталог мав бути не набором розташованих за абеткою ізольованих предметних рубрик, а системою взаємопов’язаних рубрик. Тому і предметизацію документів, на його думку, слід здійснювати, виходячи з потреб комплексоутворення в каталозі, для якого здійснюється предметизація.

Багато правил і положень, визначених у той час, збігаються з положеннями сучасної методики предметизації.

У 40-ві—50-ті роки в розробці питань предметизації в СРСР спостерігається спад, бо основним реальним бібліотечним каталогом вважався систематичний, і вся увага приділялася йому.

Активізація процесів інтеграції наукових знань у 60-ті роки визначила потребу в таких ІПС, які дають змогу відображати міжгалузеві поняття, здійснювати інформаційний пошук документів, що характеризують об’єкт багатоаспектно. Саме такими є ІПС предметизаційного типу. Тому в цей час дослідження предметного каталога і предметизації отримують новий поштовх. У 1963 р. відбулася конференція з питань теорії та методики предметизації. Після публікації матеріалів Цієї конференції на сторінках фахової преси публікувалася дискусія, в ході якої свої думки і пропозиції висловили провідні спеціалісти країни. Саме тоді визначився системний підхід до предметного каталогу, що позначилося й на методиці предметизації. Досягнення теорії та методики предме- тизації того часу відобразилися в низці методичних і наукових праць, наприклад, фундаментальній праці В.П. Кругліко- вої “Предметизація творів друку. Загальна методика” (1967).

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років впроваджуються заходи з координації робіт у галузі розробки теоретичних та методичних положень предметизації, створення ІПС предметизаційного типу, зокрема, було створено Проблемну комісію з предметизації, міжбібліотечний семінар з предметизації, публікувалися наукові збірники й окремі статті, методичні й навчальні посібники, списки та словники предметних рубрик і т. ін. Особлива увага приділялася впровадженню методу категорійного аналізу і синтезу до методики предметизації, що дало змогу суттєво посилити формалізацію мови предметних рубрик, внести однотипність у формулювання лексичних одиниць мови. Значний внесок у розвиток предметизації в той час зробили відомі фахівці С.К. Віденська, Р.Ф. Грініна, Л.Г. Болгар, С.Г. Карпова та ін.

З середини XX ст. предметизація викликає інтерес фахівців, які працюють з ІПМ для автоматизованих інформаційно- бібліографічних систем. ІПМ ключових слів, як і ІПМ предметних рубрик, будуються на основі природної мови, формулювання дискрипторів, ключових слів близько до формулювань предметних рубрик, встановлення зв’язків між лексичними одиницями дескрипторної мови має спільні риси з посилальним апаратом предметного каталога. Не випадково велика кількість інформаційно-пошукових тезаурусів, які являють собою ІПМ дескрипторних ІПС, словники ключових слів інших ІПМ були створені на основі словників предметних рубрик, що відтворюють лексику конкретних предметних каталогів. Тому подальший розвиток предметизації тісно пов’язаний з розвитком координатного індексування. Але й безпосередньо мова предметних рубрик продовжує вдосконалюватись, орієнтуючись на потреби автоматизованих інформаційних систем і мереж. Як показав всесвітній досвід, мова предметних рубрик для багатьох користувачів є найбільш зрозумілою і прийнятною для ведення пошуку в таких системах. Проте використання її тут ставить нові вимоги: перш за все, необхідність уніфікації підходу до предметизації документів в установах, які її здійснюють. Для цього доцільно розробити загальноприйнятну методику предметизації документів і на її основі створювати відповідні переліки предметних рубрик у вигляді друкованих словників, рубрикаторів, авторитетних файлів електронних каталогів. Так, Бібліотека Конгресу США розробила і вже багато років веде рубрикатор, на основі якого здійснюється предметизація документів для внесення відомостей про них до національних і міжнародних інформаційно- бібліотечних мереж. Відповідна робота розпочалась і в Україні — Національна парламентська бібліотека створює “Словник предметних рубрик”, який має забезпечити єдність предметизації документів для відображення в національних інформаційних мережах.


загрузка...