Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

3.5.3. Методика предметизації документів


  1. Поняття загальної і спеціальної методики предметизації

Здійснюючи предметизацію документів, керуються певними положеннями і правилами, які становлять методику предметизації. Методика предметизації поділяється на загальну і спеціальну. Загальна методика є сукупністю правил предметизації, які можна використовувати при обробці документів незалежно від їхньої тематики, форми та читацького призначення, а також незважаючи на мету здійснення предметизації (предметний каталог, предметний покажчик тощо).

Проте, щоб запредметизувати конкретний документ, необхідно володіти як загальною, так і спеціальною методикою. Спеціальна методика регламентує предметизацію документів з окремих галузей знань, окремих видів документів. До того ж вона певною мірою залежить від мети проведення предметизації.

У процесі розробки спеціальної методики предметизації документів з певної галузі знання вирішують такі основні завдання: визначення основної проблематики цієї галузі; виявлення на цій основі типових категорій предметів; виявлення типових аспектів розгляду предметів; визначення моделей типових комплексів предметних рубрик; складання словників предметних рубрик.

5 6-671

Великий вплив на спеціальну методику предметизації мають особливості конкретного пошукового масиву, для якого обробляються документи, потреби конкретних користувачів. Особливо яскраво це проявляється при предметизації для традиційних бібліотечних каталогів. Кожний предметний каталог складається з комплексів предметних рубрик, які відповідають запитам читачів, складу фонду, можливостям певної бібліотеки. Тому тривалий час спеціальна методика предметизації великою мірою залежала від потреб цих комплексів. Кожен традиційний предметний каталог є унікальним, і спеціальна методика предметизації враховувала це. З певним припущенням можна сказати, що кожна бібліотека розробляла її для себе. Наприклад, у бібліотеці універсального профілю доцільно зібрати разом усі видання про різні види автомобілів і зробити рубрики, використавши інверсію:

Автомобілі вантажні.

Автомобілі легкові.

font-family: ´Microsoft Sans Serif´, serif;"> Автомобілі спеціального призначення.

А в бібліотеці автотранспортного інституту, де більшість документів про автомобілі, доцільно створити рубрики, не застосовуючи інверсію:

Автомобілі спеціального призначення.

Вантажні автомобілі.

Легкові автомобілі.

Тобто кожна з цих бібліотек встановлює свої правила, свої межі використання інверсії у формулюваннях рубрик.

Тепер, коли традиційні бібліотечні каталоги перетворюються в електронні й об’єднуються у бібліотечно-інформаційні мережі, зросли вимоги до уніфікації положень методики предметизації документів на галузевому і загальнодержавному рівнях. Вивчення й узагальнення досвіду предметизації для наявних ІПС, здійснення аналізу галузевих документів дають змогу визначити деякі типові методичні рішення спеціальної методики. Таким самим чином вирішуються питання спеціальної методики предметизації для абетково-предметних покажчиків, бібліографічних картотек допоміжних предметних покажчиків.

  1. Загальні положення формулювання предметних рубрик

Суттю предметизації, про що йшла мова раніше, є відображення ознак документа в формулюванні предметної рубрики. Тому правильне її формулювання є найважливішим етапом предметизації, адже воно забезпечує створення повноцінних комплексів документів у предметних каталогах або надання відомостей про місцезнаходження інформації у предметних покажчиках.

Основною вимогою до предметної рубрики є її лаконізм у поєднанні з повним і точним розкриттям змісту документа. Тобто необхідно використовувати зафіксовані в лексиці ІПМ саме ті лексичні одиниці, які найточніше визначають зміст твору. Формулюючи рубрику, перш за все спираються на існуючі типові категорії предметів і типові аспекти дослідження предметів, що властиві документам з певної галузі знання.

Формулюючи предметну рубрику, намагаються зробити її якомога зрозумілішою, простою, такою, яка допомагає у пошуку необхідних документів. Тому використовують сучасну наукову термінологію, поширені поняття, надаючи перевагу вітчизняним термінам перед зарубіжними.

Лексичний склад мови предметних рубрик досить різноманітний. У формулюваннях використовуються майже всі частини мови. Найчастіше це іменники і досить часто прикметники й дієприкметники, котрі перейшли в іменники, а також числівники, рідше використовують сполучники і прийменники. При формулюванні рубрик для предметного каталога не можна застосовувати дієслова, прислівники й займенники.

Як лексичні одиниці в мові предметних рубрик використовуються словосполучення. Часто формулюються предметні Рубрики, які складаються з іменника і прикметника, іменника і дієприкметника (Пластмасові вироби, Навколишнє середовище, Ринкова економіка), іменника з порядковим числівником (Друга світова війна), двох іменників (Походження видів, Опір матеріалів), двох іменників із сполучником “і” та прийменниками (Підручники і посібники, Модерн в архітектурі).

Предметні рубрики, як правило, формулюють у називному відмінку множини, за винятком термінів, що вживаються тільки в однині (Атмосфера, Мислення). В однині формулюють назви індивідуальних предметів, власні імена, назви окремих установ (Земля, Шевченко Тарас Григорович, Кримська обсерваторія). Важливо мати на увазі, що іноді простежується смислова різниця у значенні термінів у множині й однині. Наприклад, “Середня школа” як система освіти і “Середні школи” як навчальні установи. У деяких випадках один і той самий термін в одних галузях використовується лише у множині, в інших — в однині (Важка вода і Підземні води). У такому разі застосовують термінологію, усталену у відповідній галузі.

При формулюванні предметних рубрик постає питання про використання повної або скороченої форми найменування предмета. Як правило, переважно використовується повна форма, але, якщо скорочена досить поширена, то може застосовуватися і вона (ООН, НАТО). В АПП до систематичного каталогу використовують обидві форми.

При формулюванні заголовка предметної рубрики, який складається з кількох слів, особливого значення набуває вибір першого слова, оскільки саме воно визначає місце предметної рубрики в традиційному каталозі або картотеці й істотно впливає на оперативність пошуку інформації. Перше (провідне) слово має розкривати найбільш суттєві ознаки предмета. Поставити найбільш інформативне слово на початку предметної рубрики допомагає такий методичний прийом, як інверсія, тобто перестановка слів у словосполученнях, яка порушує загальновживаний порядок слів, але не впливає на зміст поняття. Частіше інверсії підлягають прикметники, які розкривають другорядні ознаки, властиві багатьом предметам (колір, форма, розмір тощо). Питання про використання інверсії в конкретному пошуковому масиві вирішується з урахуванням потреб комплексоутворення матеріалу в цьому масиві, характеру запитів користувачів інформацією, складу фонду документів тощо. Зокрема, в АПП до систематичного каталогу перевага надається прямим формулюванням, що дає змогу відтворити в різних місцях покажчика родові й видові поняття. Наприклад:

Автомобілі.

Вантажні автомобілі.

Легкові автомобілі.

Пожежні автомобілі.

Інверсія в таких покажчиках використовується лише в тому разі, якщо пряма форма найменування предмета веде до створення в покажчику галузевих комплексів, уже наявних у систематичному каталозі:

Ациклічні сполучення.

Вуглеводи ациклічні.

Спирти ациклічні.

За певних умов використовувати інверсію не можна. Це стосується назв наукових дисциплін, історичних подій, географічних назв, термінів, у яких суть предмета передає саме прикметник (Атомна енергія, Дитячі садки).

Уточнити зміст документів допомагає використання підзаголовків, які, як правило, приєднуються до заголовка рубрики знаком тире ( — ). Найширше застосовуються тематичні й особливо типові тематичні заголовки.

Регіональні (географічні) підзаголовки використовують за необхідності показати територіальний аспект розгляду предмета.

Тваринний світ — Африка.

Але якщо назва місцевості входить до найменування предмета, то регіональні підзаголовки не застосовують, наприклад:

Запорізька Січ.

Курська битва.

Не використовують їх і якщо предмет, назва якого винесена в заголовок, властивий лише для певної країни:

Г етьманщина.

Більшовизм.

У формулюваннях таких підзаголовків використовують сучасні назви географічних об’єктів, а щодо застарілих найменувань роблять посилання.

Хронологічні підзаголовки, як правило, позначаються арабськими цифрами або являють собою назву періоду, ери, епохи й відокремлюються від заголовка комою або тире. Вони можуть стояти або безпосередньо після заголовка, або після тематичного чи географічного підзаголовка. Наприклад:

Український живопис, 18 ст.

Польща — Історія, 17—18 ст.

Стороженко Олекса Петрович, 1806—1874.

Рослинність — Палеозой.

У допоміжних абетково-предметних покажчиках для позначення імператорів, царів, великих періодів часу можна використовувати римські цифри. Якщо невідомі точні дати життя особи, відомості про них наводять у круглих дужках:

Галл Анонім (XI—XII ст.).

Венеціано-турецькі війни, XV—XVIII ст.

Формальні підзаголовки широко застосовуються для відображення документів у бібліотечних каталогах, проте, як правило, не використовуються в АПП до систематичних каталогів

і картотек. Щоб забезпечити пошук документів за відповідними ознаками, тут користуються довідковими картками.

Щоб повно і точно розкрити ознаки змісту, форми, призначення документа, іноді доводиться формулювати велику кількість підзаголовків, але це призводить до збільшення обсягу пошукового масиву. Тому в бібліотеках, як правило, обмежують можливу кількість підзаголовків залежно від особливостей їхніх каталогів. Наприклад, у великих за обсягом предметних каталогах, що відображають універсальні фонди великих наукових бібліотек, кількість підзаголовків обмежують 10—15. Ще більш обмежена кількість підзаголовків в автоматизованих ІПС.

Пошукові образи багатотемних і багатоаспектних документів часто неможливо передати однією предметною рубрикою, тому при предметизації їх виникає потреба використати декілька предметних рубрик, оскільки тільки сукупність рубрик найбільш точно розкриває зміст твору. У таких випадках застосовують метод багаторазового відображення. У пошукових системах цей метод використовують за таких умов:

  • документ подає інформацію про 2—3 самостійних предмети;

  • два предмети перебувають у відносинах типу “рід — вид”, “загальне — конкретне”, “ціле — частина”;

  • ідеться про використання методів однієї галузі знання для досліджень в іншій;

  • мова йде про вплив одного предмета на інший; розглядається питання про взаємовплив і взаємодію двох предметів;

  • загальна тема викладається із висвітленням спеціальної теми; і, навпаки, спеціальна дисципліна викладається з елементами більш загальної;

  • певна галузь знання розглядається у зв’язку з суміжною дисципліною.

Оскільки широке застосування методу багаторазового відображення може призвести до невиправданого збільшення обсягу пошукового масиву, ним не слід зловживати.

Особливістю формулювання предметних рубрик для предметних покажчиків є те, що їхня лексика має бути максимально наближеною до мови автора твору. Якщо складається предметний покажчик до збірника творів різних авторів, застосовують зведену лексику. Коли вживання автором термінів відрізняється від норми, перевагу надають загальноприйнятому формулюванню, навіть якщо воно не збігається з авторським.

Щодо формулювання предметних рубрик для АПП до систематичного каталога, то слід мати на увазі, що формулювання ділень у таблицях класифікації та на роздільниках систематичного каталогу не являють собою предметних рубрик, тому ці формулювання доводиться перетворювати за правилами предметизації.

  1. Суть і послідовність процесу предметизації документів

Процес предметизації поділяється на декілька основних етапів: відбір документів; аналіз документа як об’єкта предметизації; відбір смислових компонентів у головному змісті документа і прийняття рішення щодо подальшого вираження їх у предметних рубриках; оформлення відібраних смислових компонентів у предметні рубрики; редагування предметних рубрик.

Відбір документів для предметизації здійснюється переважно для відтворення їх у предметному каталозі та інших бібліотечних ІПС і залежить від особливостей конкретної інформаційно-пошукової системи й потреб бібліотеки. Предметний каталог розкриває, як правило, лише частину бібліотечного фонду. Склад цієї частини фонду неоднаковий у різних бібліотеках, неоднакові потреби читачів, склад системи каталогів тощо. Саме тому стосовно кожного документа вирішується питання про доцільність його відображення в каталозі й, відповідно, доцільність предметизації. Звичайно, коли всі документи підлягають предметизації, наприклад, для відображення їх в електронному каталозі або для відображення їхньої тематики в АПП до традиційного систематичного каталога, етапу відбору документів у процесі предметизації немає.

Аналіз документа вимагає від предметизатора широкої ерудиції і знання конкретного предмета, уміння відрізняти головне від другорядного, вільної орієнтації в документах. Цей етап має велике значення, оскільки зумовлює якість подальшої обробки документа. Аналіз починається з перегляду, в ході якого визначається предмет твору й аспекти його розгляду, призначення, форма документа. Під час перегляду звертають увагу на джерела предметизації, тобто ті елементи документа, що містять максимум інформації, а саме: його текст, титульну сторінку, передмову, видавничу анотацію тощо. Аналіз починають із титульної сторінки, яка дає уявлення про зміст документа, його форму, про організацію, що видала цей документ, про час і місце його виходу з друку. У переважній більшості документів назва досить точно відтворює тематику, але предметизувати тільки за назвою не можна, необхідно переконатися в тому, що вона дійсно передає зміст документа. Іноді досить суттєві дані, які уточнюють тему документа, його призначення і форму, містяться в підназві. Певну інформацію про характер документа дають назва установи, відповідальної за його випуск, вихідні дані. Важливим джерелом інформації про зміст документа є анотація, яка дає змогу зрозуміти, про що йдеться в документі в цілому, з’ясувати аспекти розгляду теми, але головним джерелом предметизації є текст документа, ознайомлення з котрим забезпечує її повноту і точність.

Відібрані на етапі всебічного аналізу відомості виступають основою для вибору смислових компонентів у змісті документа. Вирішуючи питання про те, які саме ознаки змісту документа мають бути відображені в його пошуковому образі, беруть до уваги не тільки безпосередньо основний зміст твору, а й мету, з якою здійснюється предметизація, склад і зміст фонду, представлений в ІПС, інформаційні потреби користувачів тощо. Іноді предмет, який у документі висвітлюється як побічний, якраз і становить найбільший інтерес для певної групи користувачів, і саме його доцільно подати в предметній рубриці.

У ході вибору смислових компонентів вирішується питання про те, якою буде рубрика залежно від її подальшого використання у предметному каталозі чи в предметному покажчику. Вибираючи предметну рубрику для відтворення документа в ІПС із контрольованою лексикою, з’ясовують перш за все, чи збігається зміст цього документа з тією предметною рубрикою, яка вже зафіксована в словнику. Якщо збігається, то її надають документу. Вирішуючи питання про вибір предметної рубрики, порівнюють обсяг поняття про предмет у документі з предметною рубрикою, що вже існує в конкретній ІПМ. Таким чином, визначається, адекватну чи узагальнюючу рубрику буде надано документу. Вибір рубрики залежить від потреб конкретного пошукового масиву. Так, при виборі рубрики для предметного каталога певну роль відіграє, наприклад, тип бібліотеки: в універсальних бібліотеках частіше використовують узагальнюючі предметні рубрики, у спеціальних — адекватні.

А втім далеко не завжди можна вибрати потрібну предметну рубрику зі списку, часто доводиться формулювати її заново. При використанні ІПМ із контрольованою лексикою потрібної рубрики може просто не бути в списку. Тоді необхідно сформулювати її і включити до словника. Якщо ІПС тільки створюється, на кожний документ складають нову предметну рубрику. Значну допомогу у створенні комплексів предметних рубрик, формулюванні окремих лексичних одиниць надають списки і словники предметних рубрик, які відображають структуру діючих предметних каталогів різних бібліотек, автоматизованих інформаційних мереж.

У предметизації для предметного каталогу прийоми змістового аналізу текстів і вибір рубрики значно простіші, ніж при складанні предметних покажчиків до цих текстів. При предметизації для каталогу важливо виявити основний предмет і аспекти його розгляду. При предметизації для допоміжних предметних покажчиків кількість предметів, що відображаються, нічим не обмежується (кількість предметних рубрик для монографії обсягом 20 друк. арк. становить приблизно

  1. тис.). Такий покажчик не має обмежень у розподілі на предмет і аспект. Обидві ці категорії — рівноцінні предмети, і кожна з них буде провідним словом предметної рубрики, наприклад: “Абетково-предметний покажчик — Призначення” і “Призначення абетково-предметного покажчика”. При предметизації для предметного покажчика до бібліографічного посібника враховується наявність інших допоміжних покажчиків до цього посібника, що визначає вибір найоптимальнішого шляху пошуку в масиві документів. Так, якщо є географічний покажчик, то назву країни доцільно навести не в заголовку, а в підзаголовку рубрики. (Наприклад, “Економіка Франції”, а не “Франція — Економіка”). До покажчика як самостійні предметні рубрики включаються всі синонімічні поняття.

Відбір смислових компонентів для АПП до таблиць класифікації і систематичного каталога зведений до мінімуму, оскільки тут використовують як самостійні предметні рубрики прямі й інверсовані терміни, скорочені й повні найменування, синоніми, техніцизми. Для введення нової рубрики іноді досить одного документа, тема якого ще не знайшла відображення в АПП до систематичного каталогу. Щодо використання адекватних і узагальнюючих рубрик, то в АПП існують межі використання адекватних рубрик, оскільки надмірна повнота АПП утруднює пошук інформації.

За умови автоматизації процесів обробки й пошуку документів актуальним стає питання про зближення методичних підходів до предметизації документів незалежно від подальшого використання їхніх пошукових образів у різних системах пошуку інформації. Автоматизація сприяє вирішенню завдання застосування таких предметних рубрик, котрі можна було б у разі необхідності скорочувати або ж, навпаки, подовжувати з урахуванням сфери застосування. Це знаменує перехід до єдиної предметної рубрики (як і єдиного бібліографічного опису) незалежно від подальшого використання.

Оформлення предметної рубрики здійснюється залежно від призначення предметизації. У форматах бібліографічних записів, призначених для автоматизованих систем, виділені спеціальні поля, де фіксуються заголовки й підзаголовки рубрик. У традиційних предметних каталогах рубрики записують на авторському рядку перед бібліографічним описом або на звороті бібліографічної картки. Кожний заголовок і підзаголовок рубрики записують на окремій картці. Таким чином, скільки заголовків і підзаголовків предметних рубрик надано документу, стільки разів він відображатиметься в каталозі. Кож- на рубрика АПП з усіма підзаголовками записується на окремій картці покажчика.

У ході останньої операції процесу предметизації — редагування — перевіряється правильність прийнятих на інших етапах обробки документа рішень.

  1. Предметизація видань з окремих галузей знання і деяких видів документів

Вище вже йшлося про те, що одним із найважливіших завдань спеціальної методики предметизації є виявлення типових категорій предметів для документів з окремих галузей знання, оскільки це дає змогу визначити поняття, які можуть виступати заголовками предметних рубрик. Процес виявлення типових категорій є безперервним, що зумовлюється безперервністю здобуття наукою нових знань. Навряд чи можливо з вичерпною повнотою назвати всі категорії, котрі можна визначити в межах різних галузей знання. Тому наведені далі переліки категорій слід розглядати як такі, що дадуть змогу отримати уявлення про категоріальну структуру певної галузі.

Кожна галузь знання має свою категоріальну структуру. У межах галузі категорії, котрі є загальними для декількох галузей знання, співіснують із категоріями, специфічними саме для цієї галузі. Загальними, тобто характерними для кількох галузей знання, можна вважати такі категорії: окремі науки, наукові дисципліни та їхні розділи; методи наукових досліджень; напрями, течії, школи в науці; окремі особи, діячі науки; окремі установи й організації; географічні об’єкти.

Категорії, які стосуються, в основному, об’єктів вивчення окремих наук, суттєво різняться, і їх доцільно розглядати відповідно до конкретних галузей знання.

Предметизація документів про окремі науки, наукові дисципліни, напрями, течії, школи в науці, методи дослідження. Документи, предметом яких є окрема наука або галузь знання, наукова дисципліна, отримують предметну рубрику, заголовком якої буде назва цієї науки, галузі знання, дисципліни. Так предметизують праці загального характеру (підручники, навчальні посібники, збірники статей, загальні огляди, матеріали конференцій, бібліографічні й довідкові видання), у яких міститься інформація про науку в цілому або ж декілька її аспектів (історія, методологія, організація тощо). Якщо ж у документі розкривається певний аспект вивчення тієї чи іншої науки, то його наводять у тематичному підзаголовку. Наприклад:

Хімія

Біологія — Методологія.

Щодо предметизації документів про напрями і вчення в науці, то залежно від потреб комплексоутворення у пошуковому масиві заголовок предметної рубрики може вміщувати як назву напряму, так і назву конкретного питання. В останньому випадку назву напряму наводять у підзаголовку:

Дарвінізм

Походження видів — Дарвінізм.

Документи про методи дослідження можуть утворювати комплекси в пошуковому масиві по-різному, залежно від змісту, актуальності та новизни методів, потреб користувачів. Документи, що розглядають методи дослідження в науці в цілому, відповідно до певного об’єкта одержують рубрику, в заголовку якої зазначені назва науки або об’єкта і загальний тематичний підзаголовок, наприклад:

Астрономія — Методи дослідження;

Вулкани — Методи дослідження.

Якщо ж конкретні методи дослідження розглядаються у відношенні до певних предметів, явищ, процесів, то в заголовку Рубрики вказують предмет, явище, процес, а в підзаголовку — назву методу:

Іноді, коли особливо цікавим для користувачів є саме метод дослідження, в назві рубрики доцільно зазначити назву методу:

Моделювання

Моделювання в генетиці.

В окремих випадках, коли є необхідність подати документ у різних аспектах, користуються методом багаторазового відображення і подають документ як під назвою об’єкта, що досліджується, так і під назвою методу дослідження:

  1. Комети — Радіологічний аналіз.

  2. Радіологічний аналіз.

Предметизація персоналій. Документи, у яких висвітлюється життя і діяльність окремої особи, так звані персо- налії, необхідно відтворити у пошукових масивах таким чином, щоб з максимальною повнотою задовольнити різнобічні запити на них користувачів інформації. Для цього використовують індивідуальні й узагальнюючі рубрики.

За допомогою індивідуальних рубрик предметизують документи про діячів науки і культури, котрі зробили значний внесок у розвиток тієї чи іншої науки або прикладної галузі, у розвиток суспільного, економічного і культурного життя. У таких рубриках збирають документи про життя і діяльність окремих осіб, мемуари, бібліографічні й біобібліографічні посібники, образотворчі видання. Формулюючи предметну рубрику, у заголовку вказують прізвище, ім’я та по батькові особи, після чого наводять роки її життя (для тих, хто живе й досі, — тільки рік народження).

Докучаев Василь Васильович, 1846—1903.

Якщо необхідно висвітлити життя і діяльність тієї чи іншої особи у певних аспектах або показати особливу форму викладу матеріалу, застосовують тематичні й формальні підзаголовки:

  • Альбоми;

  • Біографія;

  • Внесок в науку;

  • Наукова діяльність;

  • Світогляд тощо.

Для організації матеріалу в межах персональних комплексів, крім підзаголовків, можна використовувати описові предметні рубрики з прийменниками (в(у), на, про) і сполучниками (і(й), як).

Наведення документів про окремі твори тієї чи іншої особи також під персональною рубрикою дає змогу створювати більш повний комплекс документів про її життя і творчість. Така рубрика складається з прізвища, ім’я і по батькові, років життя особи, а також поданої в лапках назви твору:

Шевченко Тарас Григорович, 1814—1861. “Гайдамаки”.

Якщо в документі йдеться про дві або три особи, він отримує відповідну кількість предметних рубрик. Якщо осіб більше трьох, формулюють узагальнюючу предметну рубрику.

Узагальнюючі предметні рубрики призначені для відтворення у предметних ІПС, покажчиках документів про одну особу, якщо для неї недоцільно застосовувати персональні рубрики, а також про кілька осіб, об’єднаних за певними ознаками (спеціальність, професія, соціальний або віковий стан тощо).

Фізики;

Студенти.

Персоналії також можуть відтворюватися за допомогою складних предметних рубрик шляхом поєднання відповідного заголовка з узагальнюючими підзаголовками (“ — Біографії”, “ — Вчені і наукові працівники” тощо). Наприклад:

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна — Вчені і наукові працівники.

Німеччина — Історія, 18 ст. — Біографії.

Предметизація документів про установи, організації. Методика предметизації документів цієї тематики багато в чому збігається з методикою предметизації видань про окремих осіб. Для них застосовують як індивідуальні, так і узагальнюючі предметні рубрики. Під індивідуальними можуть відтворюватися праці оглядового характеру про діяльність установ, організацій, підприємств тощо, документальні, довідкові й бібліографічні праці про їхню структуру і діяльність, художні твори і нариси, присвячені колективу установи, підприємства, організації. Індивідуальні предметні рубрики містять найменування установи:

Миколаївський зоопарк;

Київський національний університет культури і мистецтв.

Як узагальнююча рубрика виступає назва типу установи:

Зоопарки;

Вузи культури.

Місце розташування установи (якщо воно не входить до її назви) наводять після назви через крапку:

Інститут зварювання. Київ.

Для розкриття різних аспектів функціонування установи використовуються тематичні, географічні та формальні підзаголовки:

Обсерваторії — Азія;

  • Європа;

  • Науково-дослідна робота;

  • Обладнання.

Предметизація документів про окремі географічні об’єкти.

Зміст багатьох документів має територіальний аспект, тобто тут уміщується інформація про ті чи інші географічні об’єкти: фізико-географічні (континент, півострів, пустеля), економіко- географічні (промисловий район, вугільний басейн), державні й адміністративно-територіальні (держава, група країн, регіон), пов’язані з різними видами транспорту (залізниця, повітряна лінія), історико-географічні (давні держави, місця археологічних розкопок), пам’ятні й історичні місця, воєнно-географічні об’єкти тощо. При предметизації таких документів важливо з’ясувати, чи географічний об’єкт у кожному конкретному документі є предметом розгляду, чи він згадується лише для ілюстрації окремих положень теоретичного або прикладного характеру.

Документи, головним призначенням яких є саме характеристика географічних об’єктів, отримують предметні рубрики із назвами об’єктів:

Донецький вугільний басейн;

Карпати;

Угорщина.

Якщо в документі географічний об’єкт розглядається в певному аспекті, тобто на матеріалі цього об’єкта досліджуються якісь природні або суспільні властивості, закономірності, то предметною рубрикою виступає назва досліджуваної проблеми, а назва географічного об’єкта наводиться в підзаголовку:

Це саме правило поширюється і на предметизацію документів про країну, котра є об’єктом вивчення багатьох наук — як природничих, так і суспільних.

Слід зазначити, що під назвою країни зазвичай подають видання загального і довідкового характеру, статистичні дані про неї, документи, які вміщують географічні й картографічні матеріали, а також твори художньої і дитячої літератури, нариси і спогади. Для виділення окремих аспектів широко застосовують тематичні та формальні підзаголовки, такі, наприклад, як: “ — Адміністративно-територіальний поділ”, “ — Альбоми”, “ — Географія”, “ — Зовнішня політика” тощо.

Предметизація документів природничо-наукової тематики. Аналіз змісту документів природничо-наукової тематики дає змогу визначити декілька типових категорій предметів, властивих для них: окремі природничі науки, наукові дисципліни, їхні розділи; окремі напрями і школи у природознавстві (дарвінізм, ламаркізм); методи природничих досліджень; окремі природні об’єкти та їхні частини (планети, рослини, речовини); явища і процеси, що відбуваються в природі (фотосинтез, землетрус); окремі теорії та гіпотези (гіпотеза про розширення Всесвіту, теорія відносності); види обладнання, що використовується у природознавчих дослідженнях (мікроскопи, ядерні прискорювачі); форми наукової діяльності; наукові установи й організації; діячі науки тощо.

У межах кожної окремої науки типові категорії конкретизуються, і на цій основі розробляють спеціальні методики предметизації відповідних документів. Проте найбільше це стосується категорії “Окремі природні об’єкти і їхні частини”, оскільки дуже відрізняються саме об’єкти окремих галузей наук. Так, для літератури з біології можна конкретизувати цю категорію, виділивши декілька типових категорій: організми та основні групування їх (безхребетні тварини); біоценози в цілому й окремі види біоценозів (степові рослини); фактори середовища існування організмів; біологічні властивості

організмів; органи, системи, тканини і клітини; біохімічні речовини.

Таким чином, усі поняття, що входять до визначених типових категорій, можуть виступати предметними рубриками. Разом з тим, слід мати на увазі, що тематика документів може визначатися декількома поняттями, і важливо з’ясувати, яке з них має виступати заголовком рубрики, а яке підзаголовком. Наприклад, книга про мозок дельфіна. Поняття “дельфін” належить до категорії “організми”, а “мозок” — до категорії “органи”. А в книзі про фотосинтез у водоростях поняття “водорості” — це категорія “організми і групування їх”, а “фотосинтез” — категорія “природні явища і процеси”. Тому пред- метизацію здійснюють відповідно до основного змісту документа і завдань комплексоутворення у пошуковому масиві. Як правило, якщо в документі йдеться про об’єкт або явище, процес у цілому, то в заголовку предметної рубрики наводять їхню назву, наприклад:

Підземні води;

Фотосинтез.

Предметизація документів про окремі системи й органи організму може здійснюватися за такими схемами: “Організм — Орган (Система)” і “Орган (система) організму”. Наприклад: Дельфін — Мозок, або Мозок дельфіна. Вибір схеми залежить від потреб комплексоутворення.

Якщо явище або процес розглядається стосовно певного об’єкта, то частіше назва об’єкта наводиться у предметному заголовку, а назва явища — у підзаголовку:

Хвойні рослини — Фотосинтез.

Проте, залежно від створюваних комплексів можливий і зворотний порядок:

Фотосинтез — Хвойні рослини.

Предметизація документів з медицини й охорони здоров’я. Близькою до предметизацїі природничої літератури за методичними прийомами є методика предметизації документів з медицини й охорони здоров’я. У цій галузі виділені такі типові категорії предметів: медичні спеціалізації (хірургія, онкологія); анатомічні області, органи, системи та їхні частини; фізіологічні процеси; мікроорганізми; захворювання, симптоми, синдроми; лікувальні методи; лікарські препарати, лікарські рослини та хімічні речовини; медична допомога (кардіологічна допомога, медико-генетична служба); лікувально- профілактичні установи; курорти; виробництва і професії; вікові групи (діти); харчові продукти; спорт, види спорту.

Формулюючи предметні рубрики для документів з медицини, слід ураховувати, що в ній широко застосовується велика кількість спеціальних термінів, багато з яких мають синоніми. Тому важливо правильно здійснювати добір термінів при предметизації.

Предметизуючи документи про анатомічні області, органи, системи, до заголовка предметної рубрики виносять їхні назви, а підзаголовки уточнюють аспект їхнього розгляду. Наприклад:

Шлунок — Анатомія;

  • Кровоносні судини;

  • Хвороби.

Документи про частини органів організму можна предмети- зувати як під назвою органа, наприклад “Печінка — Кровоносні судини”, так і під назвою частини органа: “Печінкові судини”.

Предметизація документів про хвороби здійснюється під назвами цих хвороб:

Інфекційні хвороби;

Туберкульоз.

Широко застосовуються типові підзаголовки: “ — Боротьба і профілактика”, “ — Діагностика”, “ — Клініка”, “ — Лікування” тощо. Якщо в документі йдеться про лікування різноманітних хвороб за допомогою певного методу, назву методу виносять у заголовок предметної рубрики:

Хіміотерапія — При діабеті.

Документи про ліки (виробництво, властивості, використання) збираються у рубриках з найменуваннями відповідних ліків:

Інсулін — Використання;

  • Виробництво;

  • Дія — На серце.

Щодо документів про дію лікарських речовин, то вони можуть відображатися не лише в рубриках із назвами ліків, а й у рубриках під назвами певних органів:

Нирки — Дія лікарських речовин, біопрепаратів і отрут.

Предметизація документів з техніки і сільського господарства. Типовими категоріями предметних рубрик для документів з техніки можна вважати: головні напрями технічного прогресу (комп’ютеризація, роботизація); окремі галузі техніки й виробництва, окремі технічні науки й дисципліни; окремі технологічні процеси і види робіт; методи організації виробництва; промислові підприємства; обладнання і його види; матеріали і сировина; вироби і продукти; споруди, бу динки тощо; діячі в галузі техніки.

Близькими до цих категорій є категорії для видань сільськогосподарської тематики: головні напрями технічного прогресу в сільському господарстві; окремі сільськогосподарські науки і галузі сільськогосподарського виробництва; окремі методи й технологічні процеси сільськогосподарського виробництва; окремі види і групи сільськогосподарських рослин і тварин; сільськогосподарські підприємства і їхні структурні Пі Дрозділи; сільськогосподарські будівлі; сільськогосподарські Машини і знаряддя; сільськогосподарські продукти і сирови- На ! Діячі сільськогосподарської науки і виробництва.

Документи про головні напрями технічного прогресу збираються у предметних рубриках під назвами цих напрямів, наприклад:

Автоматизація виробництва.

Проте документи про автоматизацію окремих галузей, виробництв тощо збираються у відповідних рубриках з використанням підзаголовка “ — Автоматизація”:

Ливарне виробництво — Автоматизація.

Таким чином, як видно з переліку типових категорій, можна створювати рубрики, присвячені окремим технологічним процесам, роботам. Тут збираються документи загального характеру, в яких процеси і роботи розглядаються без посилання на певні об’єкти, а також про процеси, що мають характерну назву, яка вказує на особливе призначення їх. Наприклад:

Внесення добрив;

Зварювання.

Якщо в документі йдеться про використання процесів або робіт для певних матеріалів, виробів, продуктів, то він отримує рубрику з назвою об’єкта, а назва процесу наводиться в підзаголовку:

Картопля — Прополювання.

Труби — Ізолювання.

Документи про машини, верстати, інструменти збираються під рубриками, котрі містять їхні назви:

Шліфувальні верстати — Ремонт.

Якщо ж у документі розповідається про використання певного обладнання для виконання конкретного технологічного процесу, його доцільно подати і під назвою технологічного процесу, і під назвою обладнання:

  1. Обробка деталей різанням — Використання токарно-гвинторізних верстатів.

  2. Токарно-гвинторізні верстати.

Документи про обладнання, прилади тощо, котрі не мають характерної назви, відображаються в рубриках за назвами технологічних процесів, у яких вони застосовуються:

Дистиляція — Апаратура.

Насіння — Сортування — Обладнання.

Матеріали, сировина і пальне, що мають характерні назви, відображаються у предметних рубриках із цими назвами:

Дизельне пальне;

Залізобетон.

Якщо такого терміна немає, документи про матеріали і сировину відображаються в рубриках із назвами виробництв, у яких їх застосовують:

Взуттєве виробництво — Матеріали.

Предметизація документів суспільно-політичної і гуманітарної тематики. Здійснення процесу предметизації документів цієї тематики має свої особливості. Це пояснюється трьома основними причинами: по-перше, ці документи, як правило, мають різноманітний і багатоаспектний зміст; по- Друге, суспільні й гуманітарні науки користуються складною 1 часто неоднозначною термінологією; по-третє, наявністю ідеологічного аспекту в змісті багатьох творів. Щоб розкрити змістову багатогранність творів, доводиться активно використовувати метод багаторазового відображення документа. У зв’язку з тим, що іноді важко чітко й лаконічно сформулювати предметну рубрику, широко використовуються описові предметні рубрики. Крім того, важливо формулювати предметні рубрики з максимальною науковою об’єктивністю, відображати у формулюванні не ставлення предметизатора до предмета документа, а позицію автора.

Надто важко визначити типові категорії предметів для всього циклу суспільствознавства, тому виділяють категорії типових понять для окремих галузей суспільних і гуманітарних наук. Так, для історичних наук такими типовими категоріями є: окремі історичні дисципліни (історіографія); джерела (рукописи); соціально-економічні формації (капіталізм); окремі народи і групи народів; окремі країни і групи країн; окремі класи і соціальні групи; суспільні рухи, течії; окремі історичні події, явища і процеси; вчені, історичні діячі; установи тощо. У політичних науках можна виділити такі типові категорії: окремі політичні партії; класи і соціальні групи; окремі соціальні ідеї, школи, напрями; загальнополітичні міжнародні конференції, наради, договори; політичні діячі; установи й організації. Своє коло типових категорій мають філософські науки: окремі дисципліни; філософські поняття (матерія, свідомість); форми існування матерії (простір, час); окремі філософські закони; окремі філософські категорії; напрями і школи у філософії (матеріалізм, неоплатонізм); методи дослідження; вчені; установи й організації тощо. У мовознавстві можна виділити такі типові категорії: лінгвістичні науки і дисципліни (фразеологія); об’єкти лінгвістичних дисциплін (лексика); загальнотеоретичні проблеми (культура мови); окремі мови і мовні групи; частини мови; напрями і школи в мовознавстві; діячі; установи й організації тощо.

Таким самим способом можна виділити категоріальну структуру будь-якої окремої суспільної або гуманітарної науки, виходячи з їхньої проблематики.

Специфічні прийоми предметизації документів із суспільних наук на сьогодні не вироблено; ті, що застосовувалися за часів СРСР, спрямовані на пропаганду марксистської ідеології і зараз непридатні. Доцільно намагатися точно відображати суть у рубриці “предмет документа”, виходячи з виявлених типових категорій, і формулювати рубрику, спираючись на термінологію, якою користується сучасна наука, не застосовувати застарілі поняття та оцінки їх.

Особливе місце в комплексі документів, що розглядаються, посідають законодавчі та офіційні документи, тому є сенс окремо розглянути прийоми їхньої предметизації.

Конституції предметизують під рубриками з назвами країн за таким зразком:

Україна — Конституція, 1996.

Законодавчі матеріали сесій Верховної Ради предметизують, як правило, за тематикою з підзаголовками “ — Закони і постанови, рік”, “ — Законодавство”. При предметизації цих документів для відображення в предметному каталозі вони крім того отримують рубрику за зразком:

Верховна Рада України — Закони і постанови, 1995.

Таким чином, прийнятий Верховною Радою України закон про бібліотечну справу матиме предметні рубрики:

  1. Бібліотечна справа — Закони і постанови, 1995.

  2. Верховна Рада України — Закони і постанови, 1995.

Документи про різні політичні партії, спілки тощо збираються в рубриках з їхніми назвами. Якщо в назві політичної організації незрозумілою є її належність до певної країни, назву країни наводять у предметній рубриці:

Демократична партія України;

Партія праці (Фінляндія).

Для уточнення предметних рубрик можна використовувати підзаголовки “ — Історія”, “ — Програма”, “ — Статут“ , “ — З’їзд, номер. Місце проведення. Рік проведення” та ін.

Більш стала методика предметизації літератури з гуманітарної тематики. Певні особливості має обробка документів із філології, мистецтвознавства, художніх творів тощо.

Документи, в яких ідеться про теоретичні проблеми лінгвістики, окремі мови, їхні частини відображаються у предметних рубриках з їхніми найменуваннями:

Культура мови

Мова і суспільство;

Українська мова;

Українська мова — Дієслово.

Адаптовані тексти, що видаються з метою оволодіння тією чи іншою іноземною мовою, отримують предметну рубрику з найменуванням мови у заголовку і з підзаголовком “ — Тексти”.

Формулювання предметних рубрик для видань з літературознавства і літературної критики, а також для документів про окремі жанри літератури визначаються аспектом розгляду предмета. Можуть виділятися теоретичний, історичний, національний та індивідуальний аспекти.

Формулювання предметних рубрик теоретичного аспекту, як правило, подають лише найменування відповідної проблеми:

Стиль у літературі;

Оповідання.

Видання про окремі напрями, течії, стилі в літературі пред- метизують також за їхніми назвами:

Реалізм у літературі.

Національний аспект відтворюється приєднанням до формулювання проблеми прикметника, котрий свідчить про належність до певної національної літератури або назви країни:

Літературна критика в Україні;

Французька література.

Для розкриття історичного аспекту використовується підзаголовок “ — Історія”, а заголовком предметної рубрики виступає назва проблеми. Якщо процес розвитку літератури висвітлюється в межах певного історичного періоду, його наводять у предметній рубриці:

Нарис — Історія, 19 ст.

Для індивідуального аспекту характерне відображення певних проблем у творчості письменника. У такому разі заголовком предметної рубрики буде прізвище, ім’я та по батькові письменника, а підзаголовками — роки життя і найменування проблеми:

Гоголь Микола Васильович, 1809—1852 — Мова і стиль.

Щодо художньої літератури, то в бібліотеках її, як правило, не предметизують, оскільки її не відображено у предметних каталогах. Але в каталозі й бібліографічних покажчиках можуть відображатися окремі жанри художніх творів: байки, казки, літературні пародії, епіграми тощо. У такому разі заголовками предметних рубрик виступає назва жанру, а підзаголовком слово “ — Тексти”. Це дає змогу відрізняти їх від рубрик, у яких збирається література теоретичного характеру з цих жанрів художніх творів. У решті рубрик заголовок містить лише назву жанру: “ Байки — Тексти”, але “Байки”. Проте слід зазначити, що існує Досвід предметизації художньої літератури. Так, на друкованих картках Книжкової палати Росії подають предметні рубрики х УДожніх творів, якщо можна чітко визначити їхню тему.

Науковою базою предметизації видань про окремі види і жанри мистецтв є класифікація, розроблена естетикою і мистецтвознавством. В основі поділу мистецтва лежать різні ознаки: з одного боку, це ознаки матеріалу, засобів вираження, техніки виконання, структури художнього образу; з іншого боку, це різноманітність змісту. У галузі образотворчої діяльності поділ на засадах ознак першої групи чітко визначений як видовий поділ, а поділ за ознакою змісту — як жанровий.

Документи про види і жанри мистецтва збирають під найменуваннями відповідних видів і жанрів:

Музика; Скульптура.

Якщо найменування складається з іменника і прикметника, як правило, використовують пряму форму:

Образотворче мистецтво;

Документальне кіно.

Виняток становлять художнє телебачення, художнє радіомовлення і художня фотографія, для яких використовують інверсію: Радіомовлення, художнє. Інверсія дає змогу наблизити відповідні рубрики до комплексів “Телебачення”, “Радіомовлення”, “Фотографія”, з якими вони тісно пов’язані.

При предметизаціі видань, які розглядають окремі види і жанри мистецтва, можуть виділятися різноманітні аспекти: теоретичний, національний, історичний, індивідуальний (аналогічно до того, як це робиться при предметизації документів з літературознавства):

Кіномистецтво — Історія, 20 ст.

Театр, український.

Видання загального характеру про теми в мистецтві предметизують під рубрикою “Мистецтво — Тематика”, а документи, що стосуються конкретних тем, відображають під назвами цих тем: Велика Вітчизняна війна в образотворчому мистецтві.

Предметизація окремих видів видань. Специфіка предметизації бібліографічних покажчиків, довідників, енциклопедій, словників, календарів, путівників тощо зумовлюється їхньою формою і цільовим призначенням.

Такі документи загального характеру, як правило, подають у предметних каталогах і предметних покажчиках під узагальнюючими предметними рубриками, що вміщують назву виду документа:

Енциклопедії;

Покажчики.

Окремі види словників одержують рубрики, котрі містять їх назви, наприклад:

Словники синонімів;

Фразеологічні словники.

Для галузевих бібліографічних покажчиків, енциклопедій, довідників тощо, які за своїм змістом обмежені окремою галуззю знання, темою, формулюють рубрики, у заголовках яких відображається головний предмет документа, а в підзаголовках — його вид, форма, призначення:

Хімія — Словники;

Математика — Довідники.

Двомовні словники предметизують за їхніми назвами: ан- гло-російські словники. Двомовні термінологічні словники подають у двох рубриках: за тематикою і мовами. Так, англо- Український словник термінів з електроніки матиме предметні рубрики:

  1. Електроніка — Словники;

  2. Англо-українські словники.

Найширше при предметизації окремих видів видань застосовують такі формальні підзаголовки: “ — Альбоми”, “ — Підручники і посібники”, “ — Бібліографічні покажчики”, “ — Словники”, “ — Довідники”, “ — Таблиці”, “ — Енциклопедії”, “ — Формули”, “ — Збірники“, “ — Календарі” тощо.


загрузка...