Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

3.6.2. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій


  1. Розвиток систематичних класифікацій з давнини до середини XIX ст.

Сучасна наука має відомості про те, що документні систематичні класифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки появилися досить великі за обсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки протягом багатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, саме бібліотеч- но-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку. їхні здобутки широко використовуються в наш час різними галузями документних комунікацій.

Відомо, що ще 3000—2500 років до н. е. в Африці, а пізніше і в Азії існували бібліотеки з великими фондами, які групувалися за змістом. Про це свідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі (Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) книги систематизували за змістом. У III ст. до н. е. грецький вчений Кал- лімах у своїх “Таблицях тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах” згрупував матеріал у діленнях: епос, лірика, історія, філософія тощо.

У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при монастирях та соборах, фонди яких становили декількасот примірників, обходилися найпримітивнішим групуванням рукописів за кількома відділами відповідно до потреб монастирських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекси тривіуму — граматика, діалектика, риторика і квадріуму — арифметика, геометрія, музика, астрономія.

В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука, культура, виникають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількості бібліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали б фонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечної класифікації, що набули поширення в XVI—XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цих систем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьох факультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний, юридичний і богословський.

Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікація швейцарського вченого і бібліографа К. Гесне- ра, на основі якої він розташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику “Загальна бібліотека...” (1545— 1555). Класифікація виріз

нялася деталізацією — мала більше 250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, що пов’язували споріднені за тематикою ділення, тощо.

У XVII—XVIII ст. широко відомою стає французька система, яку особливо активно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських і розвивала їх. Варіанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500 ділень), її основні розділи: богослів’я, юридичні науки, філософія. Французька система мала більш прикладну спрямованість, ніж, наприклад, класифікація Геснера, і часто відображала реакційні погляди католицизму.

Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікацій XVIII—XIX ст. справила класифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561—1626), створена на початку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і на противагу схоластичним середньовічним класифікаціям подавала науки, що вивчали реальні явища природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф. Бекона розподілялися за “здібностями людського духу”, відповідно до того, яка здібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Бекон виділяв три здібності: пам’ять, яка визначила існування історичних наук; уявлення, що сприяло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основі філософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і не йшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об’єкти їхнього вивчення). Проте в класифікації появилися нові риси в підході до групування Наук, наприклад, історичний розділ будувався на основі прин-

  1. Природничі науки:

51 Математика;

511 Арифметика.

Проте не завжди зміст певного розділу можна розподілити за десятьма діленнями, тому виникає велика кількість штучних рішень, відбувається нерівномірність наповнення ділень.

У той же час застосування в бібліотечно-бібліографічній класифікації десяткових індексів мало велике значення, і їх стали широко використовувати. Такі індекси дають можливість деталізувати систему як це необхідно, подрібнюючи попередні ділення на десять нових, і завдяки цьому використовувати її в різних бібліотеках, включати в класифікацію нові науки, проблеми. Арабські цифри відомі більшості людей, індекси на їх основі легко запам’ятовувати і розшукувати.

М. Дьюї, надаючи великого значення практичній зручності системи, застосував типові закінчення індексів, тобто ділення, створені за однією ознакою, мали в індексі однакові кінцеві знаки. Так, ділення для книг з історії Англії має індекс 942, а індекс з географії Англії — 914.2. Це був крок до створення комбінаційних класифікаційних систем. Оскільки в Десятковій класифікації багато штучних рішень, нею можна користуватися за допомогою абетково-предметного покажчика, якому М. Дьюї надавав великого значення і який детально розробив.

Десяткова класифікація М. Дьюї (ДКД) і нині найбільш поширена у світі, нею користуються в бібліотеках не лише СІЛА, а й ще 134 країн. Вона є однією з ІПМ Всесвітнього зведеного каталогу (ОСЬС). ДКД витримала десятки видань (21-ше вийшло в 1996 р.), перетворилася в комбінаційну. До неї оперативно вводяться доповнення і виправлення для відображення сучасних тем і проблем, з 1993 р. видання таблиць здійснюється і в електронній формі.

На початку 90-х років XIX ст. була опублікована “Розтяжна класифікація” американського бібліотекознавця Ч. Кет- тера. На відміну від М. Дьюї, Ч. Кеттер вважав, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має бути науковою, а основою розташування ділень має стати еволюційний розвиток природи. Хоча Ч. Кеттер розумів і застосовував еволюційний розвиток спрощено, ділення в основних розділах його класифікації розміщені більш логічно, ніж в інших системах того часу: зближено відділи історії та суспільних наук, мовознавства і літератури, медицину виділено з відділу прикладних наук, розділено відділи будівництва і промислового виробництва. Важливим нововведенням було застосування допоміжних таблиць — таблиць типових ділень (форми і географічних), тобто класифікація Ч. Кеттера стала першою комбінаційною системою. Щоб класифікацію можна було використовувати в бібліотеках із різним обсягом фондів, Ч. Кеттер розробив сім її варіантів різних ступенів деталізації: до першого входили лише 11 великих відділів, і він призначався для бібліотек з незначними фондами; сьомий розрахований на бібліотеки з багатомільйонними фондами.

Для створення можливості поступової деталізації ділень

Ч. Кеттер використав ступінчасті індекси на базі літер латинського алфавіту. Завдяки цьому в кожному відділі можно було створювати більше ніж десять ділень, але це призвело до утворення індексів, що погано запам’ятовувалися і важко вимовлялися. Ця обставина, а також те, що на час публікації цієї системи американські бібліотеки вже широко користувалися Десятковою класифікацією, зумовили незначне її використання. Проте доробки Ч. Кеттера в галузі бібліотечно-бібліографічної класифікації мали велике значення для її подальшого розвитку.

На межі XIX—XX ст. у США було створено класифікаційну систему для Бібліотеки Конгресу. Її розробила група співробітників бібліотеки під керівництвом Ч. Мартела. Після визначення основного ряду класифікації розробку кожного відділу здійснювала група фахівців з конкретної галузі знання. Оскільки групи працювали ізольовано, багато методичних рішень між ними не узгоджено. Немає єдності і в деталізації відділів, тому що вона залежить від наявності у фонді бібліотеки літератури з тієї чи іншої галузі знання. У Класифікації Бібліотеки Конгресу використана своєрідна індексація, індексаційна база якої змішана — буквено-цифрова, побудова індексів також змішана — в перших знаках ступінчаста, в наступних номерна. Хоча класифікацію створювали для потреб однієї бібліотеки, вона набула поширення і сьогодні добре відома фахівцям завдяки здійсненню на її основі централізованої каталогізації, а також у зв’язку з її використанням в автоматизованих бібліотечно-інформаційних мережах.

Розвиток міжнародного співробітництва в галузі бібліотечної справи, бібліографії, документалістики вже в кінці XIX і на початку XX століття поставив на порядок денний поліпшення обміну бібліографічною інформацією між країнами і розробку міжнародної бібліотечно-бібліографічної класифікації. У 1895 р. з ініціативи бельгійських учених П. Отле і А. Ла- фонтена відбулася Міжнародна бібліографічна конференція, згідно з постановою якої створено дві міжнародні організації, які згодом об’єдналися: Міжнародне бюро бібліографії та Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ). Міжнародне бібліографічне бюро мало грандіозне завдання скласти міжнародний бібліографічний репертуар на друковану продукцію всіх країн, усіма мовами за всі часи книгодрукування. Для впорядкування матеріалу в такій капітальній бібліографічній праці потрібна була розгорнута класифікаційна система. Було вирішено використати Десяткову класифікацію як найбільш деталізовану, здатну до подальшого розгортання, з досить високим науковим рівнем, зі зручною і зрозумілою індексацією, незалежною від мови.

У 1897 р. Міжнародний бібліографічний інститут здійснив скорочене видання десяткової класифікації, яке було доповнено географічними й формальними визначниками. У 1899— 1905 рр. вийшли з друку повні таблиці класифікації в 35 випусках, розраховані на застосування в бібліотеках і бібліографічних посібниках і відомі як брюссельський варіант Десяткової класифікації. Ці таблиці деталізовані, але порядок групування відділів порівняно з Десятковою класифікацією М. Дьюї не змінився, змінені лише деякі індекси та формулювання, значно розширився склад таблиць визначників. Друге міжнародне видання під назвою “Універсальна десяткова класифікація” (УДК) було здійснено МБІ у 1927—1933 рр. Відтоді саме під цією назвою таблиці вдосконалюють, їх регулярно перевидають і вони набувають великого міжнародного поширення.

Міжнародний бібліографічний інститут з 1937 р. перетворено в Міжнародну федерацію з документації (МФД), саме вона надалі займалася розробкою і вдосконаленням УДК протягом XX ст. Вона має право видання так званих еталонних таблиць, право вносити зміни й доповнення до системи. У 1991 р. було створено Консорціум УДК (УДК К), куди увійшли видавці УДК й МФД. Однією з перших справ УДК К стала розробка машинопрочитувального еталону УДК ( Master Reference File , MRF ) в 1993 p . Цей еталон зберігається в дирекції УДК К в Королівській бібліотеці в Гаазі. Це “стандартна” версія УДК, яка містить більш ніж 61 тисячу ділень і поновлюється щорічно. Виправлення і доповнення до класифікації публікуються в щорічному випуску “ Extensions and correction to the UDC ” (“Доповнення і виправлення до УДК”). Поки що еталон доступний лише англійською мовою, але передбачається створення багатомовного еталона. Подальший розвиток УДК фахівці пов’язують з її фасетизацією, упорядкуванням таблиць визначників, переглядом змісту і структури окремих класів, пристосуванням її до потреб автоматизованих інформаційних систем і мереж. Детальніше характеристику УДК буде розглянуто в наступному розділі.

З низки класифікацій, створених у XX ст., доволі відома “Бібліографічна класифікація” бібліотекаря нью-йоркського міського коледжу Г. Блісса, перше видання якої виходило в 1929—1935 pp . Г. Блісс наголошував, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має базуватися на логічній науковій класифікації знань, але групування багатьох ділень у його класифікації ненаукове, штучне, формальне. До того ж він надто широко використовує принцип альтернативності, тобто можливості вибору для відділу одного більш доцільного в умовах конкретної бібліотеки місця з кількох передбачених у системі, що позбавляє класифікацію Г. Блісса стабільності, багато ділень не мають певного місця. Крім основних таблиць, розроблено допоміжні: географічні, мовні, історичні, номерних підрозділів.

Значний вплив на теорію і практику бібліотечно-бібліо- графічної класифікації справила “Класифікація двокрапкою” видатного індійського бібліотекознавця Ш.Р. Ранганатана. Перше видання класифікації вийшло в 1933 р., потім її неодноразово перевидавали, постійно вдосконалюючи. Основний ряд системи включає 47 основних класів, їхня послідовність певною мірою повторює інші класифікації того часу, а якоюсь мірою відповідає філософським поглядам самого Ранганатана. Взагалі її методологію можна оцінити як ненаукову. Інтерес фахівців викликає техніка цієї класифікаційної системи. Ран- ганатан максимально розвиває метод комбінаційної побудови індексів, відмовляючись від прагнення подати в класифікації всі можливі теми документів. На рівні головних класів, іноді на більш глибоких рівнях він здійснює категорійний аналіз. Суть цього аналізу в розподілі понять певної науки, дисципліни, галузі виробництва тощо між певними групами, які називаються категоріями. Ранганатан вважав, що досить мати п’ять основних категорій, щоб поділити за ними всі поняття будь- якої галузі знань, а саме: “Індивідуальність”, “Матерія”, “Енергія”, “Простір”, “Час”. Категорія “Індивідуальність” визначає предмети, їхні властивості, особливості. Категорія “Матерія” найчастіше означає матеріали, з яких складаються предмети. Категорія “Енергія” включає дії, процеси, операції, проблеми. Категорії “Простір” і “Час” визначають відповідно територіальні та хронологічні поняття.

Поняття, що входять до однієї категорії, далі поділяються на групи — фасети. Фасети включають поняття однієї основи ділення. Так, в основному класі “Землеробство” виділено категорії “Індивідуальність” та “Енергія”. У свою чергу, до категорії “Енергія” входить фасет, побудований за видами сільськогосподарських робіт:

  1. Збирання врожаю;

  2. Стогування, скирдування;

  3. Молотьба;

  4. Очищення насіння;

  5. Сушіння;

  6. Транспортування;

  7. Зберігання;

84 Зберігання з використанням холоду;

97 Використання.

Кожне окреме поняття, що входить до фасету, називається ізолатом, або фокусом ізолата. У класифікації розроблені таблиці загальних ізолатів, що вміщують ознаки документів з різних галузей знань.

Здійснюючи процес систематизації, тему документа необхідно розбити на окремі поняття, терміни, підібрати ізолати, що відповідають кожному з них, і з’єднати їхні індекси.

Важливе значення має послідовність фасетів при формуванні індексів у процесі систематизації документів — вона забезпечує внутрішню одноманітність побудови індексів. Ран- ганатан увів до класифікації поняття фасетної формули і запропонував єдину послідовність категорій для всіх галузей знань: “Індивідуальність”, “Матерія”, “Енергія”, “Простір”, “Час”.

Багатоаспектному відображенню документів сприяють також розроблені Ранганатаном символи зв’язку, які виділені в окрему таблицю. З їхньою допомогою можна показати в індексі такі зв’язки між поняттями різних галузей знання, як вплив, порівняння, відмінності.

Ранганатан застосував у своїй класифікації багато нових цікавих технічних прийомів (октавне число, методи підрозділу ізолатів, метод класики, ланцюговий метод створення АПП тощо), значну кількість яких використано в інших сучасних системах класифікації. Сама ж “Класифікація двокрапкою” не отримала значного поширення через її надмірну складність, штучність основного ряду, недостатню кількість і штучність виділених категорій, занадто жорстку фасетну формулу, велику кількість різноманітних постулатів, правил, законів, якими важко користуватися.

У другій половині XIX ст. в системах класифікації, які використовували в Росії, не відбулося значних змін. Найбільше класифікацій розроблялося для бібліографічних покажчиків та бібліотечних каталогів у вигляді книжкових видань. Як правило, то були перелічувальні системи, хоча окремі спроби ввести до них типові ділення робилися ще на початку століття.

На початку XX ст. помітним явищем стала класифікація, розроблена відомим бібліографом М.О. Рубакіним для його визначної бібліографічної праці “Серед книг”. Він вважав, що порядок розділів у бібліотечно-бібліографічній класифікації має відповідати послідовності вивчення читачами наук у процесі самоосвіти. У класифікації детально розроблені розділи суспільних наук, оскільки саме відносини в суспільстві М.О. Ру- бакін вважав найбільш близькими для читачів. Для бібліотечної практики система виявилася не дуже зручною через відсутність індексів, велику кількість занадто детальних ділень, брак чітких ступенів ділення, багатослівні описові назви розділів.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. фахівці в Росії зацікавилися Десятковою класифікацією, її починають застосовувати в окремих бібліотеках. Проте ставлення до неї російських бібліотекознавців було досить суперечливим. Її активно пропагували Б.С. Боднарський, Е.М. Добржинський, П.О. Унде-Попов. На І Всеросійському з’їзді з бібліотечної справи (1911) Б.С. Боднарський запропонував запровадити Десяткову класифікацію в наукових бібліотеках Росії. Інші бібліотекознавці, визнаючи практичну зручність цієї системи, вказували на її наукову неспроможність, невідповідність послідовності основних відділів і їхніх підрозділів рівню наукових знань того часу. На тому ж з’їзді відомі бібліотечні діячі А.І. Калішевський, П.М. Богданов та інші виступили проти обов’язкового її застосування в бібліотеках країни.

У 1919 р. Книжкова палата України підготувала до друку “Міжнародну децимальну бібліографічну класифікацію”, складену відомим українським бібліографом Ю. Івановим-Ме- женком. Її особливістю була орієнтація на реалії українського життя. Але після Жовтневої революції використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій, що існували на той час, стало неможливим з ідеологічних причин, а також у зв’язку з тим, що в цих системах часто просто не було місця для книг радянської тематики, особливо для суспільних наук. Тому одразу постало питання про необхідність створення нової класифікаційної системи, яка б відповідала потребам радянських бібліотек. Проте вирішити це завдання за нетривалий термін було неможливо. Саме тому в січні 1921 р. Головполітосвіта РРФСР прийняла постанову про обов’язкове застосування “Міжнародної десяткової класифікації” в бібліотеках республіки і видала відповідні таблиці. Невдовзі аналогічну постанову ухвалило Управління у справах друку і Головполітосвіта УРСР. З 1924 р. індекси десяткової класифікації зазначаються в “Літописі українського друку”, а з 1927 р. на друкованих картках, які почала видавати Книжкова палата України. Проте застосування Десяткової класифікації в СРСР розглядалося як тимчасове, вимагалося вносити до неї корективи, щоб усунути ідеологічну невідповідність завданням радянських бібліотек і надати можливість відображати нові явища в житті радянського суспільства. Тому одним із напрямів розвитку бібліотечно-бібліографічної класифікації в нашій країні стала переробка і пристосування Брюссельського варіанта таблиць Десяткової класифікації до потреб радянських бібліотек. У 20—30-х роках було видано значну кількість таблиць, у яких Десяткова класифікація не зазнала значних змін. Серед них і видання Книжкової палати УРСР, призначене для масових бібліотек. Ці видання не відповідали завданням бібліотек, і тому в Інституті бібліотекознавства в Москві створили комісію на чолі з Л.Н. Троповським для більш глибокої переробки Десяткової класифікації.

У 1938, 1939, 1942 роках вийшли три видання таблиць за редакцією Л.Н. Троповського для масових бібліотек. Таблиці Л.Н. Троповського вважаються варіантом, до якого були внесені найзначніші зміни, особливо у відділи суспільних наук. Ці таблиці набули подальшого розвитку в 50—60-х рр. спочатку у “Схемі бібліотечної класифікації, що використовується в типових каталогах і на друкованих картках для масових бібліотек”, а потім у “Таблицях бібліотечної класифікації для масових бібліотек” (1959, 1961, 1968) і “Таблицях бібліотечної класифікації для обласних бібліотек”. Книжкова палата України видала “Таблиці бібліотечної класифікації для масових бібліотек” (1961, 1971). То був переклад російського видання з доповненнями, що відображали потреби бібліотек республіки щодо систематизації літератури з української національної тематики.

Намагання змінити ідеологічні настанови Десяткової класифікації, введення численних змін і доповнень призвели до порушення логічності її побудови, індексації, серйозних труднощів у разі необхідності введення нових понять. Це, звичайно, не задовольняло користувачів системи, до того ж її першооснову, яка з самого початку вважалася непридатною, не можна було змінити радикально. Тому питання створення власної класифікаційної системи, побудованої на фундаменті марксистської ідеології, не сходило з порядку денного. Проте в перші десятиліття після Жовтневої революції не було необхідних умов для розробки нової системи, насамперед у зв’язку з відсутністю достатньо розробленої класифікації наук, браком кваліфікованих фахівців тощо.

Робота зі створення класифікації тривала протягом багатьох років і була завершена комісією у складі представників найбільших бібліотек країни і Всесоюзної книжкової палати. Публікація першого видання таблиць Бібліотечно- бібліографічної класифікації (ББК) розпочалася з 1960 р. Упродовж 60—80-х років вийшло декілька варіантів таблиць різного призначення (для великих наукових бібліотек, скорочений варіант для наукових бібліотек, для обласних бібліотек, для масових бібліотек, для дитячих та шкільних бібліотек тощо). Створена найбільшими бібліотеками СРСР, у наш час вона стала національною класифікаційною системою Росії. За її розвиток і видання відповідальність несе Російська державна бібліотека. Переживши кризу після розпаду СРСР, критику її марксистської спрямованості, ББК продовжує вдосконалюватись. Кардинальні зміни внесено до ББК у другій половині 90-х років. У 1996 р. вийшли з друку “Робочі таблиці Бібліотечно-бібліографічної класифікації для масових бібліотек”, у яких було здійснено деідеологізацію змісту, перероблено багато розділів суспільних наук, скасовано ділення на марксистську і немарксистську науку, у деяких випадках змінено структуру відділів і т. ін. У 1998 р. вийшло 3-тє видання таблиць для дитячих та шкільних бібліотек. У 2002 р. бібліотеки одержали перший з нових випусків таблиць для обласних бібліотек, що містить відділи “Суспільні науки в цілому” та “Історія. Історичні науки”. Передбачається випустити у світ усе видання до 2007 р. Повні таблиці ББК будуть існувати у вигляді еталонного файлу в машинопрочитуваль- ному вигляді.

Сьогодні ця система найбільш поширена в бібліотеках України, хоч і не повного мірою задовольняє їх, адже найхарактернішою рисою ББК була насиченість марксистською ідеологією, невідповідність сучасним тенденціям розвитку суспільного життя, національним особливостям України. Після здобуття нашою країною незалежності постала гостра проблема позбавити ББК цих особливостей, пристосувати її до потреб українських бібліотек. Перший крок до цього зробили фахівці Національної парламентської бібліотеки, які внесли свої пропозиції щодо змін і доповнень до таблиць ББК для обласних, масових, дитячих і шкільних бібліотек.

Слід зазначити, що за часи існування СРСР українські установи документальної сфери використовували в основному класифікаційні системи загальносоюзного значення, хоч і брали участь у створенні їх. Так, великі державні бібліотеки України рецензували, випробували ББК, давали свої зауваження і пропозиції, створювали національні варіанти окремих розділів (історія України, українська література тощо). Це стосується не тільки бібліотечно-бібліографічних, а й інших систематичних документних класифікацій. Створення власних класифікаційних систем було винятковим явищем. Таким є, наприклад, “Класифікаційна схема систематичного каталогу Львівського облдержархіву”, у якій відображено особливості економічного й політичного розвитку Західної України і структуру та зміст якої позитивно оцінили фахівці.

У наш час актуальною є проблема пристосування різноманітних документних класифікацій, що використовуються в Україні, до потреб установ нашої країни. Відповідні методичні центри налагоджують зв’язки з міжнародними організаціями, здійснюють видання національних варіантів систем класифікацій, намагаються організувати методичну допомогу низовим установам щодо впровадження їх. Певні кроки в цьому напрямі зробила Книжкова палата України, Національна парламентська бібліотека України та інші установи.


загрузка...