Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

4.3.2. Складання анотацій різних типів для бібліографічних покажчиків


Оскільки анотування найширше застосовується в процесі складання бібліографічних посібників у бібліографічних та бібліотечних установах, саме тут найкраще розроблена методика складання анотацій, зокрема методика складання анотацій різних типів. Адже різні типи анотацій мають певні особливості в методиці складання.

Особливості складання довідкових анотацій. Довідкові анотації складаються переважно для бібліографічних посібників пошуково-комунікативного призначення, хоч їх використовують і в рекомендаційних бібліографічних покажчиках для характеристики документів довідкового, навчально-мето- дичного характеру, бібліографічних видань, інструкцій тощо.

Довідкові анотації максимально стислі, вони уточнюють тему документа, визначають його проблематику, характеризують форму і читацьке призначення. Крім того, вони можуть також подавати інформацію про територіальні й хронологічні межі змісту, якісь додаткові відомості про предмет твору. У деяких випадках додають відомості про наукову й практичну цінність твору, діяльність автора з розробки певної теми, проблеми й т. ін. У довідкових анотаціях може бути наведено інформацію про недоліки твору, помилки автора, причому ця інформація стосується хиб документа, які мають значення для того бібліографічного покажчика, у якому буде вміщено анотацію.

Для довідкових анотацій не характерні пряма рекомендація, конкретна оцінка твору, але це не передбачає формального ставлення до анотованого документа, до того ж оцінка анотованого твору може мати непрямий характер. Наприклад, сам факт уміщення анотації в бібліографічному покажчику може свідчити про позитивну оцінку документа.

У довідковому анотуванні застосовуються певні особливі методичні прийоми. Так, при складанні довідкових анотацій загального характеру уточнення назви документа здійснюється, якщо назву сформульовано нечітко чи недостатньо повно. Якщо ж бібліографічний опис дає досить повне уявлення про зміст документа, в анотації більше уваги приділяється відомостям про автора, обставинам написання твору, характеру викладу матеріалу. Саме такі анотації широко використовуються в покажчиках загальної бібліографії.

Горліс-Горський, Ю. Холодний Яр: роман / Ю. Горліс-Гор- ський. — Л.: Червона калина, 1992. — 341 с. — (Іст. б-ка).

Основу роману становлять події 1918—1922 рр. у Холодному Яру на Чигиринщині.

f;"> Кулешов, С.Г. Концепції документа як засобу соціальних комунікацій / С.Г. Кулешов // Бібліотекознавство. Докумен- тознавство. Інформатика: зб. наук, праць. — X., 1999. — С. 81— 88. — (Вісн. Харк. держ. акад. культури; вип. 1).

Відомий український фахівець у галузі документознавства викладає свій погляд на проблему відмінності документа й книги із застосуванням комунікативного підходу. Визначено поняття “динамічний” і “статичний” документи.

Для бібліографічних видань спеціальної бібліографії важливим є висвітлення проблематики анотованого твору, тому основним елементом цих анотацій виступають відомості, що розкривають, уточнюють назву. Всі інші ознаки твору подають, якщо без них неможливо зрозуміти його проблематику.

Законодавство — бібліотекам України: загальні засади діяльності б-к / Нац. парлам. б-ка України; уклад.: Т. Слєпцова. — К„ 2000.-200 с.

Книга містить як повні тексти, так і витяги із законів та інших нормативних документів, що відображають законодавче забезпечення загальних засад діяльності бібліотек.

Аналітичні довідкові анотації використовуються в посібниках загальної та науково-допоміжної бібліографії, а в рекомендаційних покажчиках їх практично немає. Завданням анотатора, що складає такі анотації, є точне і лаконічне формулювання проблематики анотованої частини документа або всього документа в певному аспекті.

Сєдих, В.В. Бібліотечні інформаційно-пошукові системи: навч. посібник для студ. вузів культури / В.В. Сєдих, Г.П. Терентьєва, В.К. Удалова; Харк. держ. акад. культури. —X., 2000. — 168 с.

Серед традиційних розділів навчального посібника привертає увагу новий розділ “Конверсія бібліотечних каталогів”. Він містить характеристику електронних каталогів, їхніх складових, переваг, розглядаються також головні аспекти конверсії традиційних каталогів у електронну форму.

Часто в довідкових аналітичних анотаціях подають перелік питань, які розглядаються в документі, або назви його структурних частин (розділів, параграфів тощо).

Коломієць, В.Р. Золотосинь: вірші та поеми / В.Р. Коломі- єць. — К.: Укр. письменник, 1992. — 231 с.

Це роздуми про людину в контексті рідної історії. Книга складається з трьох розділів: “Сузір’я плуга”, “Подорожній, або Бранець птахів”, “Зустріч на Купала”.

Групові довідкові анотації використовуються рідко, оскільки стисло охарактеризувати одночасно кілька творів, як того вимагає довідкове анотування, дуже важко.

Заремба, В.І. Три шляхи до вівтаря: іст. повісті / В.І. За- ремба. — Д.: Січ, 1992. — 455 с.

Книжку складають три повісті про незламних духом синів України. Це не багатий на визнання фольклорист, етнограф і поет Іван Манжура (“Зажурена калина”); самобутній автор картин “Брати з Азова”, “Січ”, перший ілюстратор “Енеїди” Василь Корнієнко (“Чари”); дослідник прадавніх курганів і печер, відкривач криворізької залізорудної жили Олександр Поль (“Степовий Колумб”).

Особливості складання рекомендаційних анотацій. Головне завдання рекомендаційного анотування — активний вплив не тільки на логічне, а й на емоційне сприйняття користувача. Рекомендаційна анотація не тільки полегшує вибір твору, а й зацікавлює користувача, сприяє виникненню потреби у прочитанні анотованого документа. Тому в ній особлива увага приділяється зауваженням, що стосуються суті питання, наданню інформації про автора, характеристиці основних ідей і висновків, значенню і цінності твору, його своєрідності. Головною особливістю рекомендаційної анотації є наявність яскраво вираженої оцінки документа. Використовуються такі анотації здебільшого у рекомендаційній бібліографії. Важливо усвідомлювати, що цільове і читацьке призначення створюваного посібника має першочергове значення в процесі рекомендаційного анотування. Рекомендаційні анотації мають бути жвавими, цікавими, простими за конструкцією і легкими для читання.

Методика складання таких анотацій має свої особливості. Рекомендаційні анотації загального характеру складаються на ті твори, зміст яких у цілому відповідає задуму і призначенню бібліографічного посібника. У них дають повне уявлення про коло висвітлюваних проблем. Складаючи рекомендаційні анотації, важливо особливу увагу звернути на пояснення головного предмета твору. Особливо це доцільно в посібниках для читачів з недостатньою підготовкою. Поширеним прийомом рекомендаційного анотування є постановка низки цікавих або інтригуючих питань.

Дашкієв, М.О. Страчена пісня: роман / М.О. Дашкієв; ху- дож. оформл. В.І. Харченка. — К.: Дніпро, 1997. — 501 с.

Історичний роман Миколи Дашкієва (1921—1976) присвячено життю і творчості талановитого українського композитора

  1. ст. Максима Березовського, який лишив яскравий слід в історії вітчизняної музики. Перед читачем проходять роки його перебування і навчання в Україні, у Петербурзі, в Італії, зокрема в Болонській філармонічній академії, де йому присвоїли звання академіка-композитора. З великою любов’ю автор вивів цікаву постать митця, якого зламала рутина.

У складанні аналітичних рекомендаційних анотацій важливо уникнути надання неповного, однобічного уявлення про документ у цілому. Тому в аналітичному рекомендаційному анотуванні основна увага приділяється характеристиці об’єкта анотування в загальному контексті твору. Наприклад:

Канівець, В.В. Віддавали батька в прийми: комедії / В.В. Ка- нівець. — К.: Укр. письменник, 1997. — 355 с.

Володимир Канівець — відомий український прозаїк та драматург. До пропонованої збірки увійшли комедії, що порушують питання взаємин між людьми в нашому суспільстві й з успіхом ідуть на сценах театрів.

Комедія, що дала назву збірці, висвітлює пекучу проблему, яка постає подекуди перед старими людьми. Не потрібні вони господарствам, де працювали все життя, не потрібні дітям та онукам, бо ті живуть у містах, а старим там немає місця. У комедії проявилося вміння драматурга бачити в сумному і трагічному смішне, і навпаки: у смішному — сумне і жалісне.

Групові рекомендаційні анотації найбільш доречні в рекомендаційних бібліографічних посібниках. Вони дають змогу порівняти анотовані твори, показати їхню подібність і своєрідність, але при цьому уникнути багатослів’я і повторів. їх складають здебільшого, характеризуючи різні твори або видання, поєднані видавничою формою, тематикою чи авторством. У цьому випадку подається узагальнена характеристика творів з вказівками на відмінності в трактуванні теми, на відмінність щодо доступності творів, характеру викладу матеріалу тощо. Наприклад:

Косач, Ю. Рубікон Хмельницького: іст. повість / Ю. Косач. — Л: Червона калина, 1992. — 215 с.

Пахучий, О.О.Тиміш Хмельницький, син Богдана: іст. роман / О.О. Пахучий. — К.: Укр. письменник, 1992. — 430 с.

Кулаковський, В.М. Іван Сірко: роман / В. Кулаковський. — К.: Молодь, 1992.-317 с.

На сторінках творів постають долі найвідоміших історичних осіб, визначних воєначальників та політичних діячів України. Нові оцінки відомих історичних подій та особистостей характеризують твори про Богдана Хмельницького та його сина. Цікавий сюжет, яскраве зображення боїв та походів у романі про Івана Сірка задовольнять прихильників пригодницького жанру.

Усі пропоновані твори привернуть увагу читача, залюбле- ного в історію рідної землі.

Групове рекомендаційне анотування полегшує використання бібліографічного посібника, а також зменшує витрати на його видання. Тому воно переважає в посібниках рекомендаційної бібліографії. Однак групові рекомендаційні анотації використовуються ще недостатньо, що пояснюється складністю їхнього створення, адже при порівнянні різних документів є імовірність перекрутити їхній зміст.


загрузка...