Навігація
Посилання


Наукова обробка документів

СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


До курсу в цілому

  1. Про інформацію: закон України // Відом. Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — С. 1447—1462.

  2. Про науково-технічну інформацію: закон України // Відом. Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — С. 843—851.

  3. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення: ДСТУ 2394-94. — Чинний від 01.01.95. — К., 1994. — 89 с.

  4. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики / Г.М. Швецова-Водка, Г.В. Сілкова, Л.О. Чернуха таін. — К.: Кн. палата України,

  1. 115 с.

к * *

  1. Жалдак, М.І. Інформатика: навч. посіб. / М.І. Жал- дак, Ю.С. Рамський; за ред. М.І. Шкіля. — К., 1991. — 319 с.

До розділу 1

  1. Блюменау, Д.И. Проблемы свертывания научной информации / Д.И. Блюменау. — Л., 1982. — С. 11—24.

  2. Сілкова, Г.В. Основи інформаційно-аналітичних досліджень: навч. посіб. / Г.В. Сілкова. — K., 1998. — С. 13—15, 19—20, 26—29.

> Черный, А.И. Введение в теорию информационного поиска / А.И. Черный; ВИНИТИ. — М., 1975. — С. 9—57.

До розділу 2

  1. Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1-2003.

  • Введ. 2004.01.07. — М., 2004.

  1. Библиографическая запись. Заголовок. Общие требования и правила составления: межгос. стандарт: ГОСТ 7.80- 2000. — Введ. 2001.07.01. — Минск, 2000. — 7 с.

  2. Формат для обміну бібліографічними даними на магнітних носіях: ДСТУ 3578-97. — Чинний від 1998.01.01. — K., 1997. — 20 с.

к к к

  1. Клим, И. JI. Каталогизация на пороге III тысячелетия / И.Л. Клим // Науч. и техн. б-ки. — 1999. — № 4. — С. 42—54.

  2. Никифоровская, H.A. Библиографическое описание: вопросы теории, истории и методики / H.A. Никифоровская; под ред. Г.Г. Фирсова; Б-ка АН СССР. — М., 1978. — 150 с.

  3. Составление библиографического описания: Краткие правила. — 2-е изд., доп. — М., 1991. — 220 с.

До розділу 3

  1. Гринина, Р.Ф. Предметный каталог как информационно-поисковая система: учеб. пособие / Р.Ф. Гринина; Ле- нингр. ин-т культуры. — Л., 1979. — 81 с.

  2. Гринина, Р.Ф. Теоретические основы предметизации и предметного каталога: учеб. пособие / Р.Ф. Гринина. — Л., 1989. — 73 с.

  3. Карачинская, Э.Т. Предметизация произведений печати. Предметный каталог: учеб. пособие / Э.Т. Карачинская,

  1. К. Удалова. — X., 1992. — 87 с.

  1. Классифицирование произведений печати по таблицам Библиотечно-библиографической классификации: общая методика. — М., 1980. — 228 с.

  2. Кругликова, В.П. Предметизация произведений печати: общая методика / В.П. Кругликова. — М., 1967. — 173 с.

  3. Макилвейн, А. УДК — достижения и планы на будущее / А. Макилвейн // Науч. и техн. б-ки. — 1999. — № 6. —

  1. 48—58.

  1. Общая методика использования Универсальной десятичной классификации / ГПНТБ. — М., 1973. — 179 с.

  2. Общая методика предметизации и предметный каталог. — Л., 1972. — 279 с.

  3. Предметные указатели: метод, пособие. — М., 1976. — 42 с.

  4. Предметный каталог. Общая методика предметизации. Организация и ведение каталога: (пособие для библиотекарей). — М., 1973. — 125 с.

  5. Сукиасян, Э.Р. Библиотечно-библиографической классификации — 30 лет / Э.Р. Сукиасян // Науч. и техн. б-ки. —

  1. — № 4. — С. 74—82.

  1. Эйдельман, Б.Ю. Библиотечная классификация и систематический каталог: учеб. пособие / Б.Ю. Эйдельман. — М., 1977. — 312 с.

До роздшу 4

  1. Реферат и аннотация: ГОСТ 7.9-77. — Введ. 01.01.80 // Стандарты по библиотечному делу и библиографии. — М.,

С. 100—105.

  1. Бідбаєр, В. До концепції вітчизняної системи реферування та видання реферативної інформації / В. Бідбаєр, JI . Котенко // Вісн. Кн. палати. — 1998. — № 3. — С. 21—22.

  2. Воройский, Ф.О. Аналитико-синтетическая обработка и переработка информации в автоматизированных системах НТИ: Основы организации и технологии: учеб. пособие / Ф.О. Воройский. — М., 1991. — 217 с.

  3. Жанры информационной литературы: Обзор. Реферат. — М., 1983. — 316 с.

  4. Леонов, В.П. Реферирование научно-технической литературы: учеб. пособие / В.П. Леонов; Ленингр. ин-т культуры. — Л., 1982. — 82 с.

  5. Михайлов, А.И. Научные коммуникации и информатика / А.И. Михайлов, А.И. Черный, P.C. Гиляревский. — М., 1976. — 436 с.

  6. Соловьев, В.М. Универсализация подготовки реферата многоцелевого назначения / В.М. Соловьев, А.Е. Конюшен- ко // Науч.-техн. информация. Сер. 1. — 1991. — № 7—8. — С. 50—53.

  7. Хромченко, Л.Г. Реферирование: учеб. пособие / Л.Г. Хромченко; Междунар. славянск. ун-т, Ин-т стран Востока и Африки. — Харьков; Симферополь, 2001. — 111 с.

До розділу 5

  1. Библиографическая работа в библиотеке: организация и методика / Под ред. О.П. Коршунова. — М., 1990. —

С. 108—119.

  1. Бистрина, М.В. Аннотирование произведений печати: Метод, пособие / М.В. Бистрина. — М., 1981. — 48 с.

Блюменау, Л.И. Проблемы свертывания научной информации / Л.И. Блюменау. — М., 1982. — С. 139—144.

  1. Брискман, М.А. Основы методики составления библиографических указателей: учеб. пособие / М.А. Брискман, М.П. Бронштейн. — 2-е изд. — Л., 1974. — 81 с.

  2. Леонов, В.П. Реферирование и аннотирование научно- технической литературы / В.П. Леонов. — Новосибирск,

  1. С. 8—69.

  1. Шамурин, Е.И. Методика составления аннотаций / Е.И. Шамурин. — М., 1959. — 230 с.

До розділу 6

  1. Гречихин, A.A. Информационные издания: типология и основные особенности подготовки / A.A. Гречихин, И.Г. Здоров. — М.: Книга, 1988. — 272 с.

  2. Кушнаренко, H.H. Документоведение: учебник. — 4-е изд., испр. — К.: О-во “Знання”, КОО, 2003. — 460 с. — (Высшее образование XXI века).

  3. Сілкова, Г.В. Інформаційно-аналітичні дослідження як особливий аспект інформаційної діяльності / Г.В. Сілкова // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку: міжвуз. зб. наук. пр. — Рівне, 1997. — С. 188—193.

  4. Соляник, A.A. Документні потоки та масиви: навч. посіб. / Харк. держ. акад. культури. — X., 2000. — 112 с.

  5. Справочник библиографа / науч. ред. А.Н. Ванеев, В. A. Минкина. — СПб.: Профессия, 2002. — 528 с. — (Серия “Библиотека”).

  6. Столяров, Ю.Н. Документный ресурс: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / рецензент H.H. Кушнаренко. — М.: Либерия, 2001. — 152 с.

  7. Швецова-Водка, Г.М. Типологія документа: навч. посіб. для студ. ін-тів культури / Рівн. держ. ін-т культури. K.: Кн. палата України, 1998. — 80 с.

ципу еволюційного розвитку світу; в розділі наук про людину виділялися науки “про індивідуальну людину” і “про людину, як про істоту, пов’язану з іншими, що живуть у суспільстві”; було створено розділ для “наук про машини” тощо.

У 50-х роках XIX ст. стала відомою класифікація, розроблена німецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифікація мала до 13 тисяч ділень. Спочатку розташовувалися загальний відділ, відділи літератури, мистецтва, історії, математики та природознавства, наприкінці — основні відділи факультетських систем. Крім того, система мала великий розділ економічних і технічних наук.

У Росії усвідомлення потреби в систематизації книг за змістом виникло на початку XVIII ст., коли стали друкувати світські книги, створювати наукові бібліотеки. У створеній при Кунсткамері публічній бібліотеці (пізніше Бібліотека Академії наук) використовували розташування документів і їхніх бібліографічних записів у каталогах за одним з варіантів факультетської системи. Цікаво, що російські класифікацїі цього періоду не копіювали західноєвропейські системи. Так, відомий історик М.М. Бантиш-Каменський створив бібліографічну класифікацію з таким розміщенням розділів: філологічні, історичні, географічні, математичні, медичні, філософські, богословські книги. У московському архіві Колегїі закордонних справ використовувалася бібліотечно-архівна класифікація з такими розділами для друкованих книг: історичні, генеалогічні, політичні, географічні, лексикографічні, філологічні, богословські, філософські, юридичні, математичні, економічні.

Велику кількість бібліотечно-бібліографічних класифікацій було розроблено в Росії у XIX ст. Однією з перших стала система вченого-природознавця П.Г. Демидова (1806), створена ним для власної бібліотеки. Вона найбільш деталізована у відділах природничих наук і технології відповідно до основного змісту книг. Класифікація П.Г. Демидова зазнала впливу прогресивних французьких класифікацій того часу, а також класифікації наук Ф. Бекона і разом з тим відзначалася самостійністю та оригінальністю багатьох рішень.

У 1809 р. була опублікована інструкція “Досвід нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки”, яку склав її директор О.М. Оленін. Він намагався створити логічну класифікацію, яка б відображала взаємозв’язки наук. Усі знання згруповані у трьох розділах: науки, мистецтва, філологія. Науки поділяються за засобами пізнання на розумові (пізнання відбувається за допомогою розуму), за цією ознакою згруповані й суспільні науки, та природничі науки (пізнання відбувається за допомогою почуттєвого сприйняття). Загалом у класифікації багато наук згруповано як у відомих західноєвропейських схемах, що побудовані за факультетською або французькою системами, але є й багато відступів від них.

Відомий бібліограф В.Г. Анастасевич складав свою класифікацію, надруковану в “Розписах російським книгам для читання з бібліотеки Олександра Смирдіна, систематичним порядком розташованих” (1828), з метою полегшувати для читача пошук потрібних матеріалів. Класифікація В.Г. Анаста- севича має логічно згруповані комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспільні науки, природничі науки, мистецтво, філологічні науки.

Серйозні роботи з класифікації велися в бібліотеках університетів, де застарілі факультетські системи вже не задовольняли потреб читачів. У 1826 р. директор бібліотеки Московського університету професор Ф.Ф. Рейсе видав класифікацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідовному поділі кожного поняття на два. Усі науки він поділяв на “божеські” та “людські”, що, звичайно, було відлунням середньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейсса багато ненаукових, штучних рішень, але разом з тим для неї характерні й позитивні риси — добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різних видів видань тощо.

Помічник директора бібліотеки Казанського університету К.К. Фойгт, складаючи свою класифікаційну систему на початку 30-х років, намагався врахувати досягнення західноєвропейської та вітчизняної класифікаційної практики. К.К. Фойгт, хоч сам і не був матеріалістом, використав ідею французьких в чених-матеріалістів Дідро і д’Аламбера про походження знань пізніше в Англії, а в зміненому вигляді і в бібліотеках багатьох інших країн. М. Дьюї вважав, що наукова основа класифікації не має визначального значення, основну увагу він приділяв техніці, зручності її практичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифікації не мала нічого нового порівняно з системами, створеними раніше. У порядку розташування основних ділень можна виявити зв’язок із класифікацією наук Ф. Бекона. Основний ряд класифікації мав десять ділень (класів):

000 Загальний відділ;

100 Філософія;

200 Релігія;

300 Суспільні науки;

400 Філологія;

500 Природничі науки;

600 Прикладні науки (медицина, техніка, сільське господарство);

700 Мистецтво. Спорт;

800 Література і літературознавство;

900 Історія. Географія. Біографії.

Класи 100/600 відповідають філософії або науці в класифікації Бекона, відділи 700 і 800 — поезії, а відділ 900 — історії. Тобто класифікацію Ф. Бекона в системі М. Дьюї подано у зворотному порядку. Послідовність класів не завжди відповідає природним зв’язкам між науками. Так, клас історії виявився відірваним від усього комплексу суспільних наук, літератури — від філології. Багато прикладів ненаукового, нелогічного розташування матеріалу є і в інших рівнях класифікаційної системи. Це пов’язано не тільки з використанням застарілої класифікації наук, застарілих класифікацій у межах окремих наук, а й із формальним застосуванням принципу десятковості, способом побудови індексів. Кожен клас ПОДІЛЯЄТЬСЯ на десять відділів, кожен відділ, у свою чергу, ПОДІЛЯЄТЬСЯ на десять ділень і т. д. На кожному ступені до індексу Додається цифра. Таким чином утворюються ступінчасті індекси: від потреб людини. Зрозуміло, що поділ наук “за потребами людини” умовний і ненауковий, як і поділ “за здібностями людського духу”, оскільки вони базуються на суб’єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечної класифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймав посаду ректора.

Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої половини XIX ст. стала система, створена академіком K.M. Бером для іноземного відділу бібліотеки Російської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробу розташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідовності, що відповідає історії розвитку світу: науки про неорганічну природу, науки про органічну природу, про людину, суспільство. А починають ряд наук розділи загального змісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовознавство. Таким чином, K.M. Бер створив досить логічну послідовність наук, хоч і не для всіх знайшов належне місце. Так, медицину й архітектуру він розташував після наук про суспільство і мислення. K.M. Бер уперше підійшов до вирішення питання про об’єднання літератури, що висвітлює теоретичні й практичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічна фізика). Разом з тим, виходячи з практичної доцільності, він створив відділи для військової та морської справи, архітектури тощо. Класифікація добре оформлена, має чітку індексацію.


загрузка...