Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

ІМПЕРАТИВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ


Статтю присвячено проблемам та напрямам формування соціальної політики в Україні. Запропоновано заходи щодо вирішення завдань соціальної політики.

Шлях розвитку соціальної політики, який Україна обрала в перехідному періоді, передбачає розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Його сутність полягає в оптимальному поєднанні принципів ринкової організації господарства й принципів соціальної справедливості. Основна роль у досягненні цієї мети належить державній соціальній політиці, її здійснення на стадії ринкових перетворень ускладнюється поглибленням економічної та соціальної кризи, занепадом соціальної сфери, різким зниженням соціальних та матеріальних умов життя населення.

У Конституції України визначено, що соціальна держава – це держава, яка послідовно проводить політику, спрямовану на захист прав людини. А стаття1 проголошує, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" [1].

Метою соціальної політики є створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу особистості, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності.

Вона полягає у вирішенні суперечностей суспільного, соціального розвитку, які гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дієвих механізмів соціального життєзабезпечення людини як головного суб´єкта соціального розвитку.

У зв´язку із цим завданням соціальної політики є:

  • забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів, які є суб´єктами такої політики;

  • здійснення координації узгоджувальної діяльності різних елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль;

  • формування оптимального співвідношення та підтримання необхідних пропорцій між ними;

  • приведення різноманітних дій усіх її учасників до стрункої системи;

  • спрямування різних форм, методів, засобів на одержання очікуваних результатів.

Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності, адекватності цілеспрямованої діяльності її суб´єктів вимогам об´єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасній логіці розвитку цивілізації щодо створення соціального буття.

Виділяють чотири складові соціальної політики: держава (законодавча, виконавча, судова влада), ринок, сім´я та громадські організації.

Основними пріоритетами соціальної політики на сучасному етапі є:

  • захист прав і свобод людей;

  • гарантована участь кожного громадянина в суспільно-політичному житті;

  • задоволення культурних, духовних та освітніх потреб людини, надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод;

  • щорічне зростання реальної заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

Соціальна політика націлена на подолання бідності; створення безпечних і комфортних умов для життя громадян; боротьбу із злочинністю й

корупцією; підтримку молодих, соціально незахищених та багатодітних сімей; поступове забезпечення соціальним житлом тих, хто цього потребує; створення нових робочих місць та можливостей для реалізації своїх здібностей кожною людиною; реалізацію європейського вибору.

Соціальна політика, як і будь-яка інша діяльність, для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів. Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання допомагають вирішити соціальну проблему комплексно; попереджають її виникнення в майбутньому та впливають на вже існуючі її наслідки.

До основних інструментів соціальної політики відносять: фінансову допомогу; кредити на оплату послуг; безготівкову допомогу; оподаткування; послуги; консультування, рекомендації чи заохочення бажаної діяльності; інформацію; заборону або обмеження певних дій; спеціальні стягнення; правові статуси, угоди; заходи стосовно взаємодії груп населення та установ.

За роки незалежності Кабінетом Міністрів України було розроблено й ужито низку заходів, які відіграли певну роль у формуванні системи соціального захисту та адаптації населення до ринкових перетворень. Було вдосконалено правову базу соціального захисту, розроблено заходи підтримки найбільш соціально вразливих груп населення, підготовлено основи для радикальної реформи системи соціального забезпечення, головним чином, системи соціального страхування. З 1992р. було прийнято й частково реалізовано низку постанов і нормативних актів Кабінету Міністрів України, які передбачають регулювання мінімальних рівнів заробітної плати, пільг із безробіття, пенсій та інших соціальних гарантій.

У жовтні 1997р. Указом Президента України було затверджено Основні напрями соціальної політики на 1997–2000 роки. Разом із тим, зазначені заходи виявились недостатньо ефективними, внаслідок чого соціальна амортизація переходу до ринку, по суті, не спрацювала. Однією з найважливіших причин цього, на наш погляд, є відірваність соціальної політики від її економічного фундаменту як за цілями, так і за основними засобами проведення.

З позицій сучасних науково-практичних підходів соціальна політика розглядається як ізольований напрям державного регулювання, фактично не пов´язаний з іншими його складовими – структурною, інвестиційною, податковою, грошовою політикою. Це призводить до того, що навіть її обґрунтовані заходи виявляються малорезультативними, ще більше поглиблюють, а не усувають соціально-економічні суперечності в суспільстві. Так склалося, наприклад, з політикою субсидіювання зайнятості на державних підприємствах, яка без відповідної кореляції з напрямами інвестиційно-структурної політики зумовила зростання прихованого безробіття.

Спираючись на досвід проведення соціально-економічних перетворень в умовах перехідного періоду, на даному етапі необхідно об´єднати концепції соціальної та економічної політики як дієвої цілісної системи державного регулювання. Для досягнення цієї мети, на нашу думку, слід виходити із встановлення співвідношення між економічною та соціальною спрямованістю розвитку ринкової економіки.

Вихідним посиланням є те, що ринок сам по собі не створює і не здатен створювати засоби соціального захисту ні для суб´єктів процесу господарювання, ні для, тим більше, нетрудоактивного та непрацездатного населення. Навпаки, основним кредо ринкової політики є стимулювання високопродуктивної праці,що може забезпечувати високі прибутки виробництву, та недопущення всіх проявів неконкурентоспроможної, неефективної діяльності.

Принципи ринкової винагороди об´єктивно ґрунтуються на поглибленій диференціації доходів, їх розмежуванні, що логічно зумовлює появу соціального розшарування в суспільстві. У той же час, посилення соціального протистояння може загрожувати засадам ринкової економіки. Саме тому ринок вимагає створення системи соціального регулювання, центральним елементом якого є державна політика захисту населення. На відміну від ринкового механізму, який діє через диференціацію доходів, поглиблення майнової нерівності, економічне усунення неконкурентоспроможних суб´єктів господарювання, система соціальних заходів зорієнтована на вирівнювання доходів, підтримку нужденних, захист неконкурентоспроможних, вразливих верств населення.

Незважаючи на те, що механізми економічного й соціального розвитку мають різну спрямованість, вони органічно доповнюють один одного й у взаємодії забезпечують поступальний рух суспільства в напрямі розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Оскільки всі заходи соціальної політики мають за джерело сферу економіки, їх можна розглядати як соціально-економічні, а ступені ефективності соціальної політики – як репрезентативні показники економічного розвитку країни.

Основними напрямами вдосконалення державної політики на стадії ринкових перетворень повинні бути, як ми вважаємо, такі. По-перше, щодо сприяння продуктивній зайнятості та захисту від безробіття. Головними результатами проведення заходів цього напряму в 1991–2009рр. було попередження масового відкритого безробіття, банкрутства підприємств, забезпеченнязайнятості працездатного та економічно активного населення. Як наслідок, станом на 1 вересня 2010р. рівень зареєстрованого безробіття становив 1,4%, що значно нижче показників європейських країн.Проте суспільство заплатило за штучне стримування безробіття значними соціальними втратами: на промислових підприємствах утвердилась низькопродуктивна праця, незадовільна трудова дисципліна, відбувається декваліфікація якісної робочої сили.

Гальмування вивільнення працюючих зумовило, з одного боку, зростання контингенту прихованого безробіття, з іншого – нелегального ринку праці. Продовжується практика надання адміністративних відпусток і зайнятості в режимі неповного робочого дня. За цих умов продовження попереднього курсу соціальної політики вбачається безперспективним. На цьому етапі необхідно якнайскоріше впроваджувати в дію механізм вивільнення працівників та їх перерозподілу в перспективні виробництва. Основа дії такого механізму закладена у важелях структурно-інвестиційної політики. Роль соціальної політики держави полягає також у забезпеченні необхідної перекваліфікації працівників і наданні їм консультаційних послуг із працевлаштування. Хоча для населення такий вид соціальної політики є безкоштовним, державі він обходиться досить дорого.

Тому заходи державного впливу повинні поділятися на такі, що надаються масово, і ті, які мають чітку адресну спрямованість. До перших можна віднести широке інформування незайнятих громадян про можливості отримання різноманітних профорієнтаційних послуг, забезпечення кожному доступу до даних про вакансії та професії, які користуються підвищеним попитом.

До других належить надання можливості перекваліфікації або перенавчання, яке на певний момент не може бути всеохоплюючим (через брак коштів). Такими послугами можуть користуватися, як нам здається, насамперед ті, хто має статус безробітного, особливо тривалий час. Такий вибірковий підхід варто застосовувати й у працевлаштуванні, для чого держава може взяти на себе зобов´язання стимулювати підприємства, які надають робочі місця вчорашнім безробітним (через зниження податків або пільгове кредитування). Але в основі попередження безробіття мають бути загальнодержавні заходи щодо розвитку вітчизняного ринку товарів та послуг, на основі якого буде забезпечуватися задоволення потреб ринку праці та зайнятість населення.

Другим напрямом сучасної соціальної політики в Україні є вирівнювання та захист доходів трудящих. Нині дії держави в цій сфері аж ніяк не можна визнати успішними. Вони характеризувались жорстким регламентуванням заробітної плати в поєднанні з величезною заборгованістю з її виплати, наявністю численних видів (близько 60) грошової та не грошової допомоги, які не носять цільового характеру. Як наслідок, трудова мотивація заміщена державними компенсаціями: соціальними гарантіями на виробництві, виплатами й пільгами за місцем проживання тощо. "Те, що робітники не доодержали як працюючі, – справедливо зазначає І.Заславський, – їм намагаються повернути як соціально незахищеним" [2].

Оскільки ж реструктивна політика держави поширювалася лише на державні підприємства, то в країні сформувалась значна та невиправдана диференціація доходів. За даними офіційної статистики, розрив у доходах 10,0% найбагатших і 10,0% найбідніших громадян України становить 12 разів, а за експертними оцінками, – перевищує показник у 20 разів. При цьому зубожіння набуває масових масштабів. За цих умов невідкладними заходами соціальної політики держави повинні стати підвищення рівня життя, мінімальної заробітної плати, перегляд межі малозабезпеченості та прожиткового мінімуму. Треба відновити дію механізму індексації доходів. Ці заходи носять, зрозуміло, масовий характер, але, крім них, необхідні й суто цільові заходи. Вони стосуються тих категорій населення, що мають фіксований рівень життя, який є нижчим від межі малозабезпеченості. Розмір їхньої допомоги може бути збільшений за рахунок ліквідації низки пільг, компенсацій, доплат, допомог, які на сьогодні надаються безадресно, без виявлення реальних на те підстав. Потребують упорядкування механізми використання на зазначені цілі коштів спеціальних державних фондів.

До цього напряму соціальної політики держави близько підходить третій напрям – захист інтересів соціально вразливих груп населення. За умов ринку цю роль може виконувати тільки держава, оскільки підприємства, зрозуміло, намагаються звільнитися від неконкурентоспроможної робочої сили й перешкоджають її найму. У Законі України "Про зайнятість населення" (ст.5) виділено групи працездатних громадян, яким держава забезпечує додаткові гарантії [3]. Це – жінки, які мають дітей віком до шести років, одинокі матері, молодь, яка закінчила навчання й не отримала направлення на роботу, інші особи віком до 21 року, особи передпенсійного віку, громадяни, які з поважних причин більше одного року не мають роботи, особи, звільнені після відбуття покарання, та такі, яким виповнилося 15 років і які можуть, як виняток, прийматися на роботу. Для таких осіб передбачено квотування робочих місць (до 5,0% загальної кількості) та організація спеціальних програм навчання. Обидва заходи, передбачені Законом України "Про зайнятість населення", мають серйозні обмеження щодо виконання. Квотування робочих місць стосується лише державних підприємств, які за умов спаду виробництва є непривабливими для вказаних категорій населення. Спеціальні програми навчання є, по-перше, дуже дорогими, по-друге, вони не завжди орієнтуються на професії підвищеного попиту, по-третє, далеко не завжди гарантують подальше працевлаштування. До зазначених у Законі соціально вразливих груп населення на сучасному етапі, на наш погляд, слід додати інші, які можна виділити не за демографічними ознаками, як це зроблено в Законі, а за економічними. Це, як ми вважаємо, усі категорії громадян, які не мають роботи й регулярних доходів, тобто, по суті, усе незайняте населення. Хоча далеко не всі такі громадяни реєструються державною службою зайнятості, її дані можуть допомогти виявити тенденції щодо зміни становища соціально вразливих категорій незайнятих громадян на українському ринку праці.

Серед основних причин незайнятості домінують дві – вивільнення у зв´язку із змінами в організації виробництва та звільнення за власним бажанням. Цілком імовірно припустити, що "власне бажання" також пов´язане з негараздами на виробництві – спадом економічної активності, невиплатою заробітної плати.

Значну роль у цьому має відігравати соціальне страхування на випадок безробіття, визначене Законом України "Про збір на обов´язкове соціальне страхування" (ст.5) і закріплене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 3 жовтня 1997р. №4 "Про порядок справляння збору на обов´язкове соціальне страхування на випадок безробіття". Крім того, видається обґрунтованою пропозиція й щодо страхування на випадок часткового безробіття, яка має особливе значення в умовах різкого його розростання в Україні [4].

Останнім відзначеним нами напрямом соціальної політики є захист потреб споживача. Зрозуміло, що кардинальне вирішення проблеми споживання пов´язано з економічними чинниками: зміцненням вітчизняного ринку товарів, капіталовкладеннями у сферу послуг, виваженою ціновою та грошового політикою держави.

Проте є специфічне коло завдань соціальної політики. Це індексація доходів населення, дотації на продукти харчування, житло, комунальні й транспортні послуги. Нам здається, що дотації є неефективним засобом соціальної політики, і хоча вони частково надаються за рахунок коштів підприємства, їх слід скоротити, а деякі – усунути. Замість цього варто якнайшвидше відновити індексацію доходів.

Сьогодні індекс купівельної спроможності в Україні є одним із найнижчих у Європі і становить 17,0% від прийнятого за європейську норму (дані Статистичного бюро Європейської комісії). До того ж, продовжується вимивання товарів дешевого асортименту, скорочення обсягу продажу товарів першої необхідності, а торгівля алкогольними напоями й тютюновими виробами, тим часом, значно розширилася.

Цей напрям соціальної політики є також прерогативою винятково держави, оскільки тільки вона може виконати роль мобілізації коштів на фінансове забезпечення соціального захисту населення України. Реалізація такої ролі вимагає запровадження системи аудиту підприємств, безробітних та коштів, призначених на соціальні потреби; зміцнення технічного й кадрового забезпечення органів Державної служби зайнятості, підвищення ефективності діяльності регіональних органів соціального партнерства.

На основі зрушень в економічному просторі України, а також трендів глобальних процесів слід завчасно подбати про попередження можливої нової економічної та фінансової кризи та ідентифікувати наступні детермінанти розвитку економіки та соціальної політики на перспективу.

Із цією метою слід досягти:

зростання національної економіки під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, а також збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки;

виконання державного бюджету за доходами, зменшення бюджетного дефіциту, скорочення державного внутрішнього та зовнішнього боргів;

подальшого утримання інфляції на запланованому рівні;

зменшення тіньового сектору економіки внаслідок виваженої податкової політики, сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату в Україні, для чого слід:

  • Уряду спільно з Національним банком України розробити комплекс заходів з метою недопущення значного зростання споживчих цін;

  • Національному банку України вжити заходів щодо спрощення доступу вітчизняних товаровиробників до кредитних ресурсів;

  • Прискорити процес розрахунків за боргами з відшкодування ПДВ;

  • Забезпечити перехід на автоматичне відшкодування ПДВ добросовісним експортерам;

  • Доопрацювати та прийняти до кінця року узгоджений із підприємницьким і професійним середовищем Податковий кодекс;

  • Прискорити реалізацію заходів із розвитку внутрішнього ринку;

  • Оптимізувати боргову політику з метою зменшення частки державного боргу у ВВП, а також витрат на обслуговування боргових зобов´язань;

  • Прискорити приватизаційні процеси й забезпечити надходження коштів від продажу державного майна в обсягах, визначених бюджетом;

  • Вжити заходів щодо виконання державного бюджету, насамперед, за рахунок поліпшення адміністрування податків, недопущення контрабандного ввезення товарів, покращення відносин із бізнесом.

З метою нейтралізації загроз у короткий строк необхідно:

Уряду, міністерствам, центральним та місцевим органам виконавчої влади вжити заходів щодо розвитку ринку вітчизняних товарів та послуг для забезпечення ринку праці новими робочими місцями і на цій основі – підвищення рівня життя населення.

Формування концептуальної моделі й механізмів функціонування соціальної держави є вкрай необхідною та актуальною умовою розбудови високорозвиненої соціальної держави в Україні. Активна та ефективна соціальна політика повинна стати міцним підґрунтям всебічного інноваційного, соціального розвитку країни, інтегрування в Європейський Союз, підставою для будівництва соціальної держави з конкурентоспроможною соціально орієнтованою ринковою економікою, здатною забезпечити людський розвиток, гідний рівень і якість життя громадян.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Конституція України: Прийнята на п´ятій сесії Верховної Ради України 28черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 .

  2. Заславский И.К . Характеристика труда в современной России / И.К.Заславский // Вопросы экономики. – 1997. – №1. – С.76–91.

  3. Закон України про зайнятість населення // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №14. – С.170.

  4. Про порядок справляння збору на обов´язкове соціальне страхування на випадок безробіття: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 3 жовт. 1997р. №4. – Режим доступу: http:rada/gov/ua.

  5. ЛібановаЕ.М. Національна система загальнообов´язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку / Е.М. Лібанова, В.М. Новиков, О.В. Макарова та ін.; Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України / Е.М. Лібанова (відп. ред.). – К., 2006. – С.42.

  6. Колот А.М. Соціальна-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: монографія / А.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2010. – С.49 .

  7. Социальная функция государства в экономике ХХІ века: Доклады и выступления. Материалы конференции. Экономический факультет МГУ имени М.В. Ломоносова, 21 ноября 2007 г. /Под ред. профессоров АхиноваГ.А., ЕлизароваВ.В., ЖильцоваЕ.Н., КолосовойР.П. – М.: МАКС-пресс, 2007. – 660с.


загрузка...