Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

"ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ" У СИСТЕМІ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА


У роботі розглянуто використання поняття "трудовий потенціал" у чинних законах України, а також систему нормативних документів, у яких подано його тлумачення, описано сутність і чинники оцінювання.

Постановка проблеми та її актуальність. Політичний та соціальний розвиток України зумовлюється, насамперед, сталим розвитком економіки, зокрема завдяки прогресивному правовому забезпеченню. Ефективність функціонування глобальної та національної економіки, а також окремих суб´єктів господарювання залежить від рівня розвитку системи управління та наявності відповідних ресурсів. Поєднання цих чинників визначає загальний потенціал економічних систем, важливою складовою якого є трудовий потенціал.

Трудовий потенціал – це не лише економічне та правове явище, але й об´єкт державного управління, а показники його стану можуть визнаватися як показники ефективності такого управління. Отже, законодавче визначення трудового потенціалу має не лише теоретико-методологічну, але й суто практичну актуальність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Визначення та удосконалення понятійного інструментарію у сфері трудового права є надважливим об´єктом уваги багатьох вчених-правознавців. У правовій літературі можна спостерігати дискусії навколо тлумачення базових категорій трудового права за їхньою сутністю, місцем у понятійній системі й практикою їх застосування.

Тлумачення трудового потенціалу відбувається в площині соціально-економічних відносин з урахуванням сучасних тенденцій та закономірностей розвитку економічних систем.

Суперечливі соціально-економічні процеси в Україні останнього періоду державності надзвичайно негативно позначилися на соціально-економічному стані суспільства, умовах трудової діяльності, деформували умови збереження й розвитку трудового потенціалу країни та її регіонів [1, с.171]. Окремі положення концепції трудового потенціалу України знайшли відображення в законодавчих актах України. В останні роки кризовий стан трудового потенціалу, констатований як такий, що загрожує економічній безпеці країни, зумовив розроблення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження й розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року [1, с.173].

Ця Концепція визначила, що трудовий потенціал кожної держави є складовою частиною трудового потенціалу світової спільноти. Він є фундаментом подальшого економічного, соціального, культурного розвитку держав та всього світу в цілому, забезпечуючи оптимальні умови життєдіяльності суспільства. Тобто трудовий потенціал країни розглядається як підсистема трудового потенціалу світової спільноти. Але, разом із тим, трудовий потенціал країни являє собою систему в межах національного утворення [2, с.107].

До системи трудового потенціалу країни повинні входити такі елементи: людські ресурси як носії трудових можливостей, наявних на сьогодні та можливих у майбутньому; трудові можливості; місце реалізації трудових можливостей [2, с.109].

Під трудовим потенціалом із трудоресурсної та демографічної позиції слід розуміти можливість найефективнішого використання економічно активного населення за допомогою системи цілеспрямованого впливу на їхні кількісні та якісні параметри в періоді, що розглядається, і в перспективі. Під "цілеспрямованим впливом" слід розуміти соціально-економічні, демографічні, ідейно-моральні та інші заходи, а також вплив науково-технічного прогресу [3, с.65]. Трудовий потенціал – це один із напрямів конкретизації категорії "робоча сила". На відміну від трудових ресурсів, трудовий потенціал відображає не лише загальну чисельність носіїв здатності до праці, але й їхні освітньо-кваліфікаційні характеристики, і тривалість участі певної чисельності працездатного населення в суспільній праці за відповідних умов [3, с. 66].

Трудовий потенціал реалізується, набуває практичного сенсу через такий його специфічний вид, як управлінський потенціал. Управлінський потенціал – це здатність керівництва організації (апарата управління) забезпечувати просте (розширене) відтворення. Можна стверджувати, що будь-який результат діяльності організації є формою виявлення управлінського потенціалу. Отже, чим вищий управлінський потенціал, тим вища ефективність діяльності організації в цілому [4, с. 181].

Визначення трудового потенціалу як економіко-правового поняття сьогодні тільки розвивається, а в подальшому буде уточнюватися та набувати системних ознак.

Мета статті полягає у визначенні підходів чинного законодавства до тлумачення трудового потенціалу, випадків його застосування та чинників його оцінювання.

Виклад основного матеріалу. Розуміння та тлумачення терміна "трудовий потенціал" може здійснюватися в соціальній, економічній та правовій системі знань. З погляду практичного застосування необхідним, перш за все, є законодавче визначення трудового потенціалу. Тлумачення цього терміна та його застосування не знайшло місця в Конституції України. Словосполучення "трудовий потенціал" використовується лише у стст.5, 10 та 11 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" [5] та ст.2 Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" [6].

Ст.5 першого з цих законів встановлює: "Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери та з урахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі". У стст. 10 та 11 для середньо- та короткострокового періоду, відповідно, вказано, що в програмі економічного й соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста повинні бути відображені: стан використання природного, виробничого, науково-технічного й трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного й соціального розвитку та складання проекту державного бюджету має посилатися на цей закон та містити загальну процедуру розроблення цих документів та їх структуру [ 7 ] . Зокрема визначено, що в Прогнозі економічного й соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста на короткостроковий та середньостроковий періоди має бути такий пункт: 1.1. Динаміка розвитку економіки, стан використання природного, виробничого, науково-технічного й трудового потенціалу.

У другому законі про розвиток регіонів ст.2 визначає, що стимулювання розвитку регіонів здійснюватиметься зокрема з метою "ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг". Стосовно депресивних територій ст.7 встановлює, що з метою стимулювання їхнього розвитку може, крім іншого, здійснюватися "сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового будівництва, охорони здоров´я та охорони довкілля".

Із наведених положень чинного законодавства можна встановити, що, по-перше, трудовий потенціал розглядається як об´єкт державного управління, який підлягає аналізу та подальшому (ефективному) використанню. При цьому аналізується стан попереднього його використання. Відомо, що стан будь-якого об´єкта можна проаналізувати, дослідивши певні його ознаки. По-друге, трудовий потенціал розглядається як характеристика певної адміністративно-територіальної одиниці. По-третє, виділяються чотири види потенціалу такої одиниці: природний, виробничий, науково-технічний і трудовий. Отже, виникає потреба дослідження того, як вони пов´язані та взаємодоповнюють один одного.

Як бачимо, законодавство визнає та надає певного статусу такому поняттю, як "трудовий потенціал", але в зазначених законодавчих документах зміст цього терміна не розкривається.

Сутність та складові трудового потенціалу відображено в низці державних концепцій, серед яких:

  1. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року [8];

  2. Концепція розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року [9];

  3. Концепція Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006–2011 роки [10];

  4. Концепція запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей [11];

  5. Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні [ 12 ] .

У першій із наведених концепцій визначено, для чого необхідний трудовий потенціал: "Збереження і розвиток трудового потенціалу є необхідною передумовою інноваційного розвитку та стратегічним завданням сталого розвитку країни". Відповідно, концепція визначає таку мету: "Забезпечення підтримання, відновлення і розвитку трудового потенціалу, відтворення кваліфікованої робочої сили та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до сучасних потреб економічного і соціального розвитку".

Враховуючи, що інноваційний і сталий розвиток є ознаками економічного розвитку господарського механізму країни як складової економічного циклу, і на підставі визначеної актуальності та мети концепції можна запропонувати таку систему взаємозв´язків (Рис.1).

Рис. 1. Взаємозв´язок чинників, що зумовлюють економічний розвиток країни

Концепція визначає шляхи щодо збереження й розвитку трудового потенціалу, але вони, здебільшого, носять загальний, неконкретний характер, який у подальшому ніяк не розкривається та не тлумачиться. Так, перший із наведених напрямів такий: поліпшення демографічних характеристик трудового потенціалу, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення, зниження ризику нещасних випадків на виробництві. Не визначено, які саме державні органи і якою конкретною діяльністю будуть забезпечувати зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення. Це ж стосується й інших шляхів.

Інші заходи за рівнем їхнього прояву можна класифікувати як такі, що мають здійснюватися на макроекономічному, мезоекономічному та мікроекономічному рівнях (Табл. 1).

Таблиця 1

Шляхи розвитку трудового потенціалу за рівнями здійснення

Рівень
економіки

Шляхи розвитку трудового потенціалу

Макро-економічний рівень

  • демографічна політика (зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення);

  • міграційна політика (зменшення впливу трудової міграції працездатного населення за кордон на розвиток трудового потенціалу, сприяння поверненню в Україну довгострокових працівників-мігрантів);

  • освітня політика (нарощення освітньо-кваліфікаційного потенціалу, створення умов для безперервної освіти, здобуття знань та підвищення кваліфікації протягом трудової діяльності, підвищення якості підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами);

  • впровадження міжнародних стандартів щодо умов та охорони праці на виробництві

Мезо-економічний рівень

  • підтримка підприємницької ініціативи громадян і розвитку малого та середнього підприємництва, самостійної зайнятості населення;

  • проведення моніторингу розвитку трудового потенціалу на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу

Мікро-економічний рівень

  • удосконалення системи оплати й нормування праці

Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року, як і інші наведені державні концепції, не визначає поняття "трудовий потенціал". Відповідну дефініцію подає один із документів, на які посилається Концепція, а саме – Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року [ 13 ] . За цим документом, трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певними ознаками (стан здоров´я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

Отже, за цим визначенням трудовий потенціал є загальнодержавним, макроекономічним показником. У такому формулюванні його можна застосовувати до певного регіону України чи адміністративно-територіальної одиниці, але некоректно використовувати стосовно певної галузі чи суб´єкта господарювання.

Звернемо увагу на те, що на 2010р. та подальші роки не було прийнято подібного програмного документа, який би визначав напрями державної політики щодо формування та використання трудового потенціалу України.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010р. та Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року містять деякі показники, через які їх автори пропонують вимірювати стан трудового потенціалу, а саме:

  • чисельність зайнятого населення;

  • самостійна зайнятість;

  • розподіл зайнятого населення за видами економічної діяльності;

  • продуктивність суспільної праці й стимулів до неї;

  • кваліфікаційний та освітньо-культурний рівень населення;

  • вартість робочої сили й доходи населення.

Із погляду фактичної оцінки трудового потенціалу цікавим є Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002–2006 роки [ 14 ] . Трудовий потенціал (п.6.1) оцінюється крізь призму демографічної ситуації (п.6.1.1) та зайнятості населення (п.6.1.2). Демографічна ситуація описується такими показниками: середньорічна чисельність наявного населення, рівень народжуваності, рівень смертності, сальдо міграції. Зайнятість населення визначається показниками чисельності населення працездатного віку, чисельності безробітних та рівня безробіття за методологією МОП.

Як відомо, Основним напрямам розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року передували два подібних програмних документи, а саме: Основні напрями соціальної політики на 1997–2000 роки [ 15 ] та Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року [ 16 ] . Слід відзначити, що обидва документи по-різному визначають роль та місце трудового потенціалу. Так, перший визначає, що одним з основних завдань соціальної політики України на 1997–2000рр. є орієнтація соціальної політики на економічно активне населення, збереження й відтворення трудового потенціалу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю, проведення політики заохочення ефективного платоспроможного попиту населення. Із цього документа випливає, що трудовий потенціал має декілька складових (Рис. 2).

В Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року визначено, що пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров´я населення. Отже, розвиток трудового потенціалу в першому документі визначено як одне з основних завдань, а в другому – як пріоритет соціальної політики. Тобто, його віднесено навіть не до цілей, на підставі яких формуються завдання, а до пріоритетів, на основі яких формуються цілі.

Рис. 2. Структура трудового потенціалу

План трактування трудового потенціалу змінився: не згадуються вже сфери науки та освіти, натомість трудовий потенціал почав розглядатися у сфері регіональної соціальної політики.

Звернемо увагу й на те, що в цих документах поряд із терміном "трудовий потенціал" використовуються такі поняття: "демографічний потенціал", "кадровий потенціал", "інтелектуальний потенціал (суспільства)", "духовний потенціал нації", "культурний потенціал держави", "історико-культурний потенціал", "потенціал навчальних закладів вищої, післядипломної освіти", "трудовий потенціал регіону" та "національний природний потенціал". Сутність цих понять та їх співвідношення, на жаль, у них не розкриваються.

Таким чином, можна стверджувати, що трудовий потенціал одночасно є об´єктом соціальної та економічної політики держави (Рис. 3).

Рис. 3. Трудовий потенціал як об´єкт державної політики

Усе це свідчить про динаміку розуміння та законодавчого визначення трудового потенціалу, отже, можна припустити, що поняття "трудовий потенціал" буде знаходити поширення та більш конкретне тлумачення в національному законодавстві.

Висновки. Таким чином, можна зробити такі висновки та визначити, що:

  1. чинне українське законодавство містить тлумачення категорії "трудовий потенціал", але показники вимірювання стану трудового потенціалу чітко не визначені;

  2. сенс, тлумачення, напрями збереження та розвитку трудового потенціалу представлено в низці державних концепцій, зокрема в Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року та в основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні трьох поколінь;

  3. до структури трудового потенціалу відносяться демографічний потенціал, кадровий потенціал, інтелектуальний потенціал, духовний потенціал, культурний потенціал, але ієрархія та сутність цих понять, а також їх зв´язки не визначено;

  4. подальше удосконалення законодавчого визначення "трудового потенціалу" відбуватиметься в контексті побудови понятійного апарату, розроблення якісних параметрів його оцінки та конкретизації шляхів його використання й розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

  1. БендасюкО.О. Особливості розвитку трудового потенціалу України в умовах переходу до інноваційної моделі економіки / О.О.Бендасюк // Регіональна економіка. – 2010. – №1. – S . l . – С. 172–177.

  2. Мороз В.М. Система трудового потенціалу країни: теоретичні основи формування дефініції / В.М.Мороз // Економіка та держава. – 2009. – №2. – S.l. – С. 107–109.

  3. Криклій А.С. Теоретико-методологічні основи дослідження трудового потенціалу: Проблеми зайнятості та ринку праці / А.С.Криклій // Економіка та держава. – 2005. – №8. – С.61–67.

  4. Петров П.Ю. Стратегічне управління як найвища форма використання управлінського потенціалу / П.Ю.Петров // Вісник Східноукраїнського національного університету. – 2006. – №6. – С.180–185.

  5. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 року №1602-III.

  6. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 8 вересня 2005 року №2850-IV.

  7. Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003р. №621.

  8. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2009р. №851-р.

    Концепція розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20березня 2006р.

  9. №158-р. –

  10. Концепція Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006–2011 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006р. №269-р. –

  11. Концепція запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003р. №364-р.

  12. Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1375/2000.

  13. Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року: Указ Президента України від 3 серпня 1999р. №958/99.

  14. Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2002–2006 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002р. №1586. .

  15. Основні напрями соціальної політики на 1997 – 2000 роки: Указ Президента України від 18 жовтня 1997 року №1166.

  16. Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000 року №717/2000.


загрузка...