Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ


Розглянуті суть, цілі, принципи, основні напрями й механізм здійснення підприємством соціальної політики як інструмента реалізації концепції корпоративної соціальної відповідальності. Висвітлені особливості соціальної діяльності українських підприємств в умовах економічної кризи.

Постановка проблеми. Сучасне розуміння сталого, збалансованого й цілісного розвитку суспільства передбачає взаємну зумовленість його економічних, соціальних та екологічних параметрів. Це знайшло відображення в "Триєдиній концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку", що була висунута в Програмі ООН з довкілля (ЮНЕП) у 1997р. Соціальна складова концепції сталого розвитку орієнтована на затвердження суспільної злагоди, розвиток людського й соціального капіталу шляхом сприяння розбудові правової держави, розвитку громадянського суспільства, політичної та економічної демократії, соціального діалогу.

Різні аспекти соціальної складової сталого розвитку були розглянуті в численних публікаціях українських і зарубіжних учених, представників бізнесу й громадських діячів, серед яких можна відзначити, перш за все, А.І.Амошу, Н.А.Волгіна, В.М.Гейця, В.А.Гошовську, О.А.Грішнову, Р.Дафта, П.Друкера, А.М.Колота, Е.М.Лібанову, С.В.Мельника, О.Ф.Новікову, С.П.Перегудова, О.Тіда.

Поряд із цим залишаються невирішеними низка питань щодо змісту, принципів, механізму реалізації, методів оцінки результатів соціальної діяльності підприємств. Недостатньо досліджені особливості, притаманні соціальній політиці українських підприємств, які спричинені, перш за все, глибокими соціально-економічною й політичною кризами, що тривають впродовж 20 років.

У результаті реалізації неоліберальної стратегії трансформації економіки України, яка включала "шокову терапію", прискорену приватизацію, лібералізацію фінансів і торгівлі, насамперед зовнішньої, ВВП України за період 1992–1998рр. скоротився в 2,5раза і до теперішнього часу не досягнув 75,0% від рівня 1990р. Реальні доходи населення скоротилися в 3 рази [1, с.6]. Рівень заробітної плати в Україні в 30–55 разів нижче в порівнянні з економічно розвиненими країнами, тоді як продуктивність праці (ВВП за ПКС у розрахунку на 1 працівника) нижче в 5–6 разів, що свідчить про надексплуатацію трудящих. Склалося порочне замкнуте коло: неефективна економіка не дозволяє достатньою мірою задовольняти соціальні потреби трудящих, розвивати людський і соціальний капітал, що, у свою чергу, гальмує поступальний розвиток економіки.

Мета статті – розглянути сутність, зміст і принципи соціальної політики підприємств на засадах соціальної відповідальності, надавши особливої уваги механізму її реалізації.

Соціальна політика підприємства – це система заходів, взаємин і взаємодій між суб´єктами економічної діяльності з метою оптимізації соціальних чинників виробництва, сприяння розширенню й посиленню їхнього впливу на соціально- економічний розвиток і удосконалення соціального середовища.

Цілі соціальної політики підприємства полягають у такому:

    • стале соціально-економічне зростання;

  • баланс інтересів підприємства, т

    рудового колективу й суспільства;

  • розвиток людського та соціального капіталу.

Соціальна політика підприємства повинна відповідати певним принципам і вимогам, серед яких можна виділити наступні:

  • органічна єдність економічних і соціальних цілей;

  • наукова обґрунтованість управлінських рішень;

  • дотримання правових норм і стандартів;

  • добросовісне виконання угод, укладених у рамках соціального партнерства;

  • раціональність і ефективність використання ресурсів (матеріальних, фінансових, інтелектуальних, людських);

  • добровільність прийняття й виконання додаткових соціальних зобов´язань, не передбачених законодавством;

  • різноманітність форм і методів реалізації;

  • звітність і відвертість у ході діалогу із зацікавленими сторонами.

Виходячи з цілей соціальної політики підприємства, завдання з її реалізації об´єктивно визначаються сукупністю чинників, що характеризують конкретну організацію й особливості її середовища. Основні напрями реалізації соціальної політики підприємства полягають у такому:

  • створення здорових і безпечних умов праці: підвищення рівня механізації й автоматизації, зниження питомої ваги важких і шкідливих робіт, поліпшення умов праці;

  • гідна оплата праці, що забезпечує підвищення рівня життя працівників на основі зростання продуктивності праці, участь працівників у прибутках підприємства;

  • забезпечення безпеки та якості продукції;

  • дотримання прав працівників у сфері соціально-трудових відносин, гарантія свободи діяльності профспілок;

  • забезпечення зайнятості шляхом збереження існуючих і створення нових робочих місць;

  • створення сприятливих умов для відтворення, розвитку людського капіталу та його раціонального використання;

  • удосконалення соціально-трудових відносин, р озвиток соціального партнерства, впровадження "економічної демократії" – залучення до участі в управлінні підприємствами рядових акціонерів і найнятих працівників, продаж акцій працівникам підприємств, включення їх представників до складу керівних органів акціонерних товариств;

  • надання працівникам підприємств додаткового "соціального пакета" і різноманітних соціальних послуг;

  • охорона природи й ресурсозбереження, організація екологічно безпечного виробництва;

  • взаємодія з місцевими органами влади та громадськими організаціями;

  • добродійність – матеріальна підтримка наукових, культурних, просвітницьких, спортивних програм і акцій;

  • добровільна діяльність працівників з охорони громадського порядку, благоустрою територій, просвіти, науково-технічна й художня творчість;

  • розвиток соціального капіталу: впровадження в ділову практику відносин, заснованих на громадянській відповідальності, чесності, взаємній довірі, високій моралі й етиці; створення сприятливого морально-психологічного клімату, виховання працівників у дусі гуманізму, високої моралі й соціальної справедливості, ініціативного й творчого ставлення до праці , групової та індивідуальної відповідальності за результати спільної діяльності.

У сучасних умовах конкурентоспроможність підприємств, галузей та національної економіки в цілому визначається, насамперед, якістю робочої сили, що дедалі більше перетворюється на визначальний чинник соціально-економічного розвитку. Якісні ознаки робочої сили тісно пов´язані з поняттям "людський капітал", що визначається як "сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров´я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних здібностей, який цілеспрямовано використовується у тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника" [2, с.101–102].

Для збереження та розвитку людського капіталу потрібні інвестиції, тобто витрати на створення й збільшення запасу здоров´я, знань, навичок, здібностей, мотивацій працівника. У розвитку людського капіталу вагома роль належить підприємствам, що часто виступають як найефективніші джерела його накопичення, оскільки прямо зацікавлені в цьому і володіють інформацією про найбільш перспективні напрями вкладення коштів у навчання й підготовку працівників. Кошти вкладаються в організацію курсів професійної підготовки й перепідготовки, на оплату витрат працівників на лікування й медичні профілактичні заходи, будівництво фізкультурних і оздоровчих центрів, дитячих дошкільних установ і т.д.

Сучасна економіка, яка заснована на передових технологіях і розгалужених коопераційних зв´язках, вимагає для свого функціонування належного суспільного середовища. Для ефективного розвитку необхідно знати, як таке середовище створюється й функціонує, як соціальні зв´язки всередині та ззовні підприємства можуть впливати на поліпшення результатів його діяльності, як формується й використовується соціальний капітал, яких заходів для цього необхідно вживати. Соціальний капітал – це "інституції, загальні цінності, норми, правила, відносини довіри, сукупність яких складає зв´язки, що підтримують функціонування суспільства. Проте соціальним капіталом ці елементи стають лише в тому випадку, якщо цілеспрямовано використовуються для досягнення певної мети" [3, с.38].

Висока якість соціального капіталу вважається однією з найважливіших умов успішного соціально-економічного розвитку підприємства. І навпаки, там, де панує правовий нігілізм і процвітає корупція, навряд чи варто чекати інвестиційної привабливості, стійкого економічного зростання й запровадження технологічних новацій. Духовно-етичний стан суспільства не меншою мірою, ніж економіка, матеріальна сфера, формує устрій життя й рівень добробуту населення. Соціальний капітал підприємства, подібно до виробничого, фінансового й людського, сприяє зростанню продуктивності праці та здатний принести економічний ефект.

Реалізація соціальної політики підприємства здійснюється за допомогою відповідного механізму управління, серед складових якого виділяють предмет, суб´єкт і об´єкт управління, цілі та завдання, принципи, органи, функції й технології управління. Технології управління соціальною діяльністю підприємства – соціальні технології – це сукупність прийомів, форм, методів, засобів, процедур розроблення, обґрунтування й реалізації соціальних програм, управлінських рішень, впровадження соціальних і технологічних інновацій, впорядкування, відтворення й оновлення соціального середовища підприємства з метою оптимізації соціальних чинників, сприяння розширенню та посиленню їх дії на підвищення ефективності економічної діяльності підприємства, створення сприятливих умов праці, розвитку людського й соціального капіталу.

Початковим етапом і найважливішим інструментом реалізації соціальної політики підприємства є соціальне планування – система методів планомірного управління розвитком трудового колективу підприємства, цілеспрямованого регулювання соціальних процесів та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин. Соціальне планування полягає в розробленні сукупності науково обґрунтованих і фінансово забезпечених заходів, завдань, показників з усього комплексу соціальних проблем. Реалізація цих заходів і завдань сприяє найбільш ефективному функціонуванню підприємства.

Приклади соціального планування можна знайти в практиці менеджменту багатьох країн. Це цільові програми підвищення якості трудового життя, які із середини 70-хрр. минулого століття поширювалися на підприємствах західних розвинених країн, загальнодержавні плани соціально-економічного розвитку в Японії, на які із середини 50-хрр. орієнтуються великі корпорації цієї країни, а також плани соціального розвитку трудових колективів на підприємствах СРСР, що мали місце у 70–80-хрр.

Видається доцільним відродити такий надійний елемент соціального досвіду з нашого минулого життя, як плани соціального розвитку підприємств. Звичайно, в методику їх розроблення й реалізації потрібно внести корективи з урахуванням соціально-економічних умов, що змінилися. Але головний сенс таких планів (незалежно від жодних змін) полягатиме у визначенні та офіційному закріпленні конкретних заходів, що забезпечують прогресивний соціальний розвиток трудового колективу, і тих показників, які мають бути досягнуті в перспективі.

Успіх реалізації планів соціального розвитку значною мірою залежить від рівня організаторської діяльності. Організаційно-розпорядчі та координуючі функції управління передбачають матеріальне, фінансове, кадрове забезпечення виконання планів і цільових програм соціального розвитку підприємства, використання відповідних соціальних технологій, а також взаємодію із суміжними управлінськими структурами, профспілками та іншими громадськими об´єднаннями, органами державної влади й місцевого самоврядування.

У здійсненні навіть найобґрунтованіших і ретельно розрахованих планів і програм соціального розвитку завжди виникають непередбачені обставини, причому інколи вельми істотні, що ускладнює їх реалізацію або, навпаки, полегшує її. Тому для успішної реалізації планів і програм необхідно здійснювати моніторинг і контроль. Контроль немислимий без експертизи умов праці й побуту працівників на відповідність законодавству, соціальним нормативам і державним стандартам. Стає все більш поширеним такий спосіб контролю, як соціальний аудит, – специфічна форма ревізії умов соціального середовища підприємства з метою виявлення чинників соціальних ризиків і розроблення пропозицій зі зниження їх негативної дії.

Віддача від реалізації соціальної політики забезпечена законом "зворотного впливу". Досвід розвинених країн переконливо свідчить про те, що активна й відповідальна соціальна політика підприємства сприяє зростанню продуктивності праці, конкурентоспроможності й здатна принести вагомий економічний і соціальний ефект, оскільки:

  • Внутрішньофірмові зв´язки й норми взаємодії, які засновані на довірі, сприяють встановленню та розвитку відносин соціального партнерства. Залучення робітників до підготовки й ухвалення управлінських рішень, участі в акціонерному капіталі, розвитку інформаційних та інших внутрішньофірмових комунікацій, безперервного навчання виховує в персоналу почуття причетності до справ підприємства, сприяє підвищенню його соціальної свідомості й активності, підвищенню зацікавленості в результатах його діяльності. Природно, що працівник такого типа бачить себе не просто "продавцем" робочої сили, але й партнером, а місце, де він працює, сприймає як сферу не тільки трудових, але й соціальних відносин.

  • Репутація екологічно й соціально відповідального підприємства сприяє налагодженню довгострокових взаємовигідних партнерських зв´язків із бізнес-партнерами – постачальниками та споживачами, що стає джерелом конкурентних переваг підприємства. Така репутація дає можливість користуватися ресурсами інших організацій шляхом отримання інвестицій, банківського й комерційного кредиту, запоруки, гарантій і т.п., сприяє встановленню та зміцненню відносин довіри з державними органами й громадськими організаціями (профспілковими, споживчими, екологічними, правозахисними тощо). Тим самим підвищується інвестиційна привабливість і збільшується капіталізація підприємства. Ринкова вартість багатьох українських компаній у декілька разів нижче ніж аналогічних підприємств за кордоном лише тому, що їх керівництво поки що не усвідомило, наскільки важлива корпоративна соціальна відповідальність і звітність з погляду підвищення вартості бізнесу.

  • Внутрішньофірмові зв´язки й норми взаємодій, засновані на довірі, сприяють покращенню морально-психологічного клімату, формуванню відносин колективізму, взаємодопомоги, обміну знаннями й досвідом, що ведуть до підвищення ефективності та якості праці і, тим самим, – до конкурентоспроможності підприємства.

  • Активна соціальна політика підприємства сприяє розвитку корпоративної культури й залученню до неї робітників. Найбільш значимими складовими корпоративної культури є ініціативність працівників, їх зацікавленість в успіху підприємства.

В останні роки все більше приходить розуміння того, що для багатьох підприємств найважливішим капіталом є нематеріальні активи, такі як торгівельна марка, ділова й етична репутація, людський і соціальний капітал. При цьому, як показують розрахунки, ефект "зворотного впливу" набагато перевищує вкладені в соціальний розвиток кошти, окупає витрати, оскільки економіка та соціальна політика органічно взаємозв´язані й взаємозалежні, що вимагає правильного та зваженого вибору пріоритетів їх узгодженого розвитку.

Низка українських підприємств намагаються проводити активну соціальну політику, 150 із них приєдналися до Глобального договору ООН про соціальну відповідальність бізнесу. Але серед них переважають громадські організації й дочірні підприємства транснаціональних корпорацій. Часто-густо буває так, що підприємство декларує активну соціальну позицію, а на практиці обмежується добродійними акціями, що веде до деформації самого поняття соціальної відповідальності. Бізнес перетворив ідею соціальної відповідальності на спосіб самореклами й заполонив інформаційний простір повідомленнями про власні досягнення на ниві добродійності та меценатства, продовжуючи при цьому масово порушувати податкове, трудове, природоохоронне та інші види законодавства, активно використовує операції з офшорними компаніями з метою ухилення від сплати податків і виведення капіталів за кордон. Деякі українські підприємства приступили до публікації соціальних звітів згідно з рекомендаціями ГД, проте не дотримуються міжнародних стандартів щодо цієї звітності, обмежуючись лише інформуванням про добродійні акції.

Висновки. Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що проведення підприємствами активної соціальної політики на засадах соціальної відповідальності сприяє зростанню продуктивності праці, конкурентоспроможності й здатне принести вагомий економічний і соціальний ефект. Але для цього потрібні відповідні об´єктивні економічні умови та досить зрілий суб´єктивний чинник: правова держава, розвинена система соціального партнерства, високий рівень економічної, моральної й політичної свідомості та соціальної відповідальності суб´єктів економічної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / За заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2009. – 687с.

  2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Знання , 2006. – 559 с.

  3. МачеринскенеИ., Инкуте-ГенриксонР.М., СиманавиченеЖ. Социальный капитал организации: методология исследования // Социологические исследования. – 2006. – № 3. – С.29–39.


загрузка...