Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

ОЦІНКА РІВНЯ БІДНОСТІ ПРАЦЮЮЧОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАХ


Здійснено оцінку рівня бідності працюючого населення в контексті якісних рівнів малозабезпеченості працівників. Проведено аналіз кількісних показників оцінки низького матеріального становища зайнятих за регіонами України.

Постановка проблеми. Трансформації соціально-економічного розвитку в Україні супроводжуються зниженням рівня життя населення та масштабним поширенням бідності. Наявність високих показників бідності населення в країні стимулює формування соціальної напруженості й соціальної нестабільності в суспільстві, погіршення демографічної ситуації, стану здоров´я населення, знижує рівень людського розвитку тощо. Заразом, саме забезпечення добробуту населення є платформою побудови стабільної високорозвиненої держави.

Бідність в Україні спіткає не лише соціально вразливі категорії населення (пенсіонери, багатодітні сім ´ї, неповні сім ´ї, особи з інвалідністю), причиною незадовільного матеріального положення яких є обмеження можливостей трудової діяльності, пов ´язані з вадами здоров ´я, похилим віком, наявністю членів домогосподарства, що потребують спеціального догляду тощо, а й працюючих осіб, у тому числі з високим освітньо-професійним рівнем та повним режимом зайнятості. Дослідження науковців свідчать про те, що в Україні бідність сімей працівників є найчисельнішою серед бідних домогосподарств [1, 2]. Бідність працюючого населення – це ганебне соціально-економічне явище суспільства, адже, реалізовуючи власну робочу силу, людина нездатна забезпечити собі та членам своєї сім ´ї достойні умови життя. Отже, питання бідності працюючого населення в України є вкрай актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема бідності населення є однією з найпоширеніших у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Дослідження окремих аспектів бідності мають місце у працях економістів, соціологів, демографів, політологів, географів та фахівців з інших галузей науки, серед яких: Т.В.Богомолова, І.Ф.Гнібіденко, В.В.Євдокімова, Н.В.Зубаревич, А.М.Колот, А.І.Кравченко, О.О.Лаптєва, Е.М.Лібанова, В.О.Мандибура, С.В.Мельник, І.Г.Мельник, Т.В.Новікова, Ю.П.Струміліна, Н.М.Рімашевська, Б.Г.Тукумцев, О.О.Разумов, Г.І.Чепурко, П.І.Шевчук, А.Ю.Шевяков та інші. Водночас, бідність працюючого населення й досі лишається маловивченою. Прогалини зумовлені відсутністю офіційного визначення цієї категорії, нерозробленістю критеріїв віднесення працівників до категорії бідного населення, проблемністю виявле

ння масштабів бідності працюючого населення та ін., що потребує активних наукових пошуків.

Постановка завдання. Для забезпечення дієвого та ефективного захисту працюючого населення від бідності особливо значущим є кількісне вимірювання масштабів поширення цього соціально-економічного явища. Саме тому мета нашої статті полягає в проведенні оцінки рівня бідності працюючого населення в Україні та її регіонах .

Виклад основного матеріалу дослідження. Оцінка бідності пов´язана з визначенням та розрахунком системи показників, серед котрих основним є межа бідності. Межа бідностіце рівень доходу * , нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб . Вартісне значення межі бідності є критерієм для віднесення населення до категорії бідних [3]. Відсутність офіційної межі бідності серед зайнятого населення, статистична обмеженість даних щодо матеріального добробуту населення, в умовах масштабно-вибухового поширення тіньових доходів, потребує пошуку альтернативних та найбільш прийнятних для сучасного соціально-економічного розвитку України підходів до оцінки рівня бідності працюючих, що є складною методологічною проблемою .

У зв´язку з цим зазначимо, що за базу встановлення межі бідності працюючого населення в нашому дослідженні використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі – ПМ) у розрізі якісних рівнів малозабезпеченості працівників (Табл.1).

Таблиця1

Індикатори кількісної оцінки бідності працюючого населення

в контексті рівнів малозабезпеченості за станом на 2008 та 2009рр.

(грн.)

з/п

Рівні малозабез-печеності працюючих

Категорії малозабез-печених працівників

Розрахун-кова формула

2008р.

2009р.

запропо-нована межа

використана межа, згідно
з даними статистичної звітності

запропо-нована межа

використана межа, згідно з даними статистичної звітності

1

Рівень бідності працюючих

Бідні працюючі

0,01 – 1,00 × ПМ

669,00

669,00

744,00

744,00

2

Рівень низької оплати праці працюючих

Низькоопла-чувані працівники

1,01 – 1,50 × ПМ

1003,50

1000,00

1116,00

1000,00

3

Рівень помірно низької оплати праці працюючих

Помірно низькоопла-чувані працівники

1,51 – 2,00 × ПМ

1338,00

1250,00

1488,00

1500,00

Цей підхід був запропонований та науково обґрунтований автором цієї статті при виконанні науково-дослідної роботи в ДУНДІсоціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України (м.Луганськ). Основою розробки критерію є абсолютна концепція розуміння та вимірювання бідності. Результати досліджень свідчать про те, що визначення рівня бідності працюючого населення на базі ПМ в контексті якісних рівнів малозабезпеченості дає можливість об´єктивно виявити у розрізі регіонів України чисельність бідних працівників та оцінити рівень їхньої малозабезпеченості.

Відповідно до запропонованих рівнів малозабезпеченості нами було розраховано межі віднесення до категорій бідних працюючих, низькооплачуваних працівників та помірно низькооплачуваних працівників за станом на 2008 та 2009рр., а в зіставленні з наявними матеріалами статистичної звітності доходів зайнятих розраховано частку малозабезпечених працівників (у тому числі й бідних) у загальній чисельності зайнятих осіб. Як показовий індикатор оцінки доходів зайнятого населення було використано дані розподілу кількості штатних працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, оскільки саме заробітна плата виступає основним джерелом доходу працюючої людини. Таким чином, рівень бідності працюючих у контексті якісних рівнів малозабезпеченості визначався за 2008 та 2009рр. шляхом розрахунку питомої ваги штатних працівників із розміром нарахованої заробітної плати на рівні та нижче порогів якісних рівнів малозабезпеченості працюючого населення у відсотковому відношенні до загальної чисельності штатних працівників, зайнятих у певному регіоні.

Динаміка рівня малозабезпеченості працюючого населення свідчить про досить високі показники чисельності цієї категорії працюючого населення в Україні. Фактично питома вага працівників, яких можна ідентифікувати як малозабезпечених (саме як бідних працюючих, низькооплачуваних та помірно низькооплачуваних працівників), протягом 2008 та 2009рр. коливалася в межах 42,9–45,5% відповідно. Це вкрай високі показники малозабезпеченості населення. В абсолютному значенні чисельність малозабезпечених працівників в Україні за станом на 2008р. становила 4426,6тис.осіб, а в 2009р. – 4450,9тис.осіб.

Кількісний аналіз малозабезпеченості працюючого населення свідчить про те, що протягом досліджуваного періоду низький рівень життя серед працівників мав тенденцію зростаючого поширення. В Україні матеріальне становище працівників тісно корелюється зі структурними зрушеннями в економіці та рівнем соціально-економічного розвитку. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, збільшення чисельності утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо. Це веде до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних, у т.ч. серед працюючих. Так, наслідком стагнаційних процесів економіки країни, що почалися в другому півріччі 2008р. та мають місце й на теперішній час, стала зростаюча динаміка частки малозабезпечених працівників.

Разом із тим, динаміка показників незадовільного матеріального становища серед зайнятого населення мала неоднакову спрямованість за якісними рівнями малозабезпеченості працюючого населення (Рис.1).

Рис. 1. Розподіл працюючого населення України за якісними рівнями малозабезпеченості в загальній чисельності зайнятих за 2008 та 2009рр.

Результати досліджень показують те, що протягом 2008 та 2009рр. частка як бідних працівників (із розміром нарахованої їм заробітної плати на рівні та нижче 1,0ПМ), так і низькооплачуваних працівників (із розміром нарахованої їм заробітної плати на рівні та нижче 1,01 – 1,51ПМ) знизилася. У цілому за регіонами України протягом 2008 та 2009рр. рівень бідності знизився з 13,4 до 8,2%, а рівень низької оплати праці працівників – із 18,7 до 16,8%. Водночас, аналіз показників частки помірно низькооплачуваних працівників за відповідний період свідчить про погіршення ситуації. Питома вага працівників із розміром нарахованої заробітної плати на рівні та нижче межі помірно низькооплачуваних працівників (1,51 – 2,00ПМ) у 2008р. становила 10,8%, тоді як у 2009р. цей показник підвищився до 20,5% (більше ніж удвічі), що визначило загальне підвищення й рівня малозабезпеченості працівників за цей період.

Такі тенденції можна пояснити тим, що домінуюче місце в позитивному зниженні рівнів малозабезпеченості зайнятих займає зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати (коефіцієнт кореляційної залежності між розміром середньомісячної номінальної заробітної плати та рівнем бідності працюючого населення в 2008р. становив (-0,92), що відповідає тісній зворотньопропорційній залежності: чим вище розмір заробітної плати, тим нижче рівень малозабезпеченості (бідності) працюючого населення, та навпаки). Протягом останнього часу розмір заробітної плати щороку підвищується, хоча й досі залишається достатньо низьким. За даними Державної служби статистики України, розмір середньомісячної номінальної заробітної плати в 2008р. становив 1806,3грн., а в 2009р. її розмір сягнув 1906,0грн.

Підвищення розміру заробітної плати протягом 2008–2009рр. було "простимульовано" на законодавчому рівні через встановлення розміру мінімальної заробітної плати (далі – МЗП) на рівні ПМ. Наслідком цього стало підвищення нижчих тарифних ставок оплати праці, тоді як решта інших лишилися практично незмінними. Зазначене частково вплинуло на зменшення чисельності бідних працівників та чисельності низькооплачуваних працівників. Тоді як зростання рівня помірно низькооплачуваних працівників певним чином є відображенням нестабільної економічної ситуації в країні. Водночас слід зазначити, що через негативні інфляційні процеси, які мали особливо високі темпи поширення в умовах економічної кризи 2008–2009рр., зростання розміру реальної заробітної плати в Україні має дещо нижчі темпи. Підтвердженням цього слугує аналіз даних темпів зростання номінальної та реальної заробітної плати (Табл.2).

Таблиця2

Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плати [4,с.108]

Роки

Номінальна заробітна плата

Реальна заробітна плата, у % до попереднього року

грн.

у % до попереднього року

2001

311,00

135,2

119,3

2002

376,00

121,0

118,2

2003

462,27

122,8

115,2

2004

589,62

127,5

123,8

2005

806,19

136,7

120,3

2006

1041,47

129,2

118,3

2007

1351,12

129,7

112,5

2008

1806,33

133,7

106,3

2009

1906,00

105,5

90,8

Крім того, за даними Державної служби статистики України, за станом на січень – листопад 2008р., порівняно з відповідним періодом 2007р., наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 39,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – лише на 11,4%. Таким чином, зростання цін, яке випереджає підвищення розміру заробітної плати, постійно приводить отримувану працівниками грошову масу в невідповідність із потребами в доходах за виконану роботу [5,с.54], що свідчить про дедалі більше загострення проблеми бідності працюючого населення в Україні.

Бідність працюючого населення в Україні має як загальні риси, так і значну територіальну неоднорідність. Нерівнозначність показників бідності працюючого населення є наслідком диспропорцій економічного розвитку регіонів, що визначається особливостями їх спеціалізації. Як відомо, в Україні спостерігається значна диференціація заробітної плати працівників за видами економічної діяльності, що дозволяє стверджувати про галузеву (а звідси – і територіальну) локалізацію трудової бідності. Традиційно високим є рівень оплати праці в банківській сфері, у галузях паливно-енергетичного комплексу, металургії, авіаційному транспорті тощо, низьким – у сільському та лісовому господарстві, рибальстві, готельно-ресторанній справі. Відмінності в господарській спеціалізації регіонів України зумовлюють відповідні міжрегіональні відмінності в рівні оплати праці [6, с.172] та, відповідно, рівні матеріального становища працюючого населення. Аналіз якісних рівнів бідності за регіонами України дає підстави говорити про те, що низький рівень життя працюючого населення має більші значення серед західних та центральних адміністративно-територіальних утворень переважно аграрної спеціалізації, тоді як столиця, східні та південно-східні індустріальні регіони відзначаються дещо нижчими показниками малозабезпеченості зайнятого населення.

Заразом, у контексті розгляду міжрегіональних та міжгалузевих відмінностей рівня малозабезпеченості працюючого населення слід відмітити їх значну диференціацію (від 1,7 до 2,9раза). При цьому, за якісними рівнями малозабезпеченості найбільший розрив регіонів був за рівнем бідності населення (Рис2. та Рис.3), що, крім того, протягом 2008 та 2009рр. збільшився. Так, за рівнем бідності міжрегіональні відхилення становили 2,6раза (між Одеською областю та м.Києвом), а у 2009р. – 2,9раза (між Волинською та Донецькою областями).

Рис.2 Диференціація регіонів України за рівнем бідності працюючого населення за станом на 2008р.

Рис.3 Диференціація регіонів України за рівнем бідності працюючого населення за станом на 2009р.

Фактично виникла небезпечна тенденція, коли диференціація населення за доходами за регіонами супроводжується зниженням реального життєвого рівня людей [7,с.25]. Це, безперечно, серйозно ускладнює забезпечення національних стандартів рівня життя населення в окремих регіонах та гальмує процеси подолання бідності, зокрема й серед працюючого населення.

Дані дослідження кількісної оцінки бідності зайнятих у контексті якісних рівнів малозабезпеченості працівників свідчать про те, що протягом 2008 та 2009рр. географія поширення малозабезпеченості серед зайнятого населення суттєво змінилася.

Так, якщо до складу регіонів із найвищою часткою (понад 52,0%) малозабезпечених працівників у загальній чисельності зайнятих за станом на 2008р. входила тільки Житомирська область, то за станом на 2009р. – 10областей: Чернігівська, Волинська, Тернопільська, Херсонська, Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська та Львівська. Найнижчий (до 40,0%) рівень малозабезпеченості працюючого населення протягом періоду дослідження зменшив масштаби територіальної поширеності з 4адміністративно-територіальних утворень до 2, а саме: у 2008р. це були м.Київ, Донецька область, м.Севастополь та Луганська область, а у 2009р. – м.Київ та Донецька область (Рис.4).

Рис.4. Рівень малозабезпеченості працюючого населення в регіонах України
за станом на 2009р.

Певне зниження рівня бідності працюючого населення в цілому за регіонами України практично не позначилося на територіальному розподілі регіонів за часткою зайнятих із нарахованою заробітною платою на рівні та нижче межі бідності працюючого населення ( ≤1,0ПМ). Серед регіонів України за станом на 2008р. рівень бідності працюючого населення був найвищим у Одеській, Волинській та Вінницькій областях, а в 2009р. – Волинській та Вінницькій області. Склад регіонів із найнижчими показниками рівня бідності зайнятих протягом років дослідження був незмінним, їх представляли Донецька область та м. Київ (Рис.5).

Групу регіонів із найвищими показниками рівня низької оплати праці (1,0 – 1,5ПМ) у 2008р. формували Закарпатська, Херсонська, Чернігівська, Житомирська та Черкаська області, а у 2009р. – тільки Тернопільська та Чернігівська області. Частка працівників із розміром нарахованої заробітної плати на рівні та нижче межі низької оплати праці за станом на 2008р. була найнижчою в м.Києві, а за станом на 2009р. – у м.Києві та Донецькій області.

Рис.5.Рівень бідності працюючого населення в регіонах України за станом на 2008р.

Суттєвими були зміни розподілу регіонів України за часткою працівників із розміром нарахованої заробітної плати на рівні та нижче межі помірно низької оплати праці (1,5 – 2,0ПМ). Значне зростання рівня помірно низької оплати праці працівників у 2009р., порівняно з 2008р., визначило відсутність регіонів у групі з найвищими значеннями цього показника (понад 14,0%) у 2008р. Тоді як за станом на 2009р. понад 14,0% помірно низькооплачуваних працівників було в Чернігівській, Херсонській та Житомирській областях. Водночас, до групи регіонів з найнижчими (до 8,0%) показниками рівня помірно низької оплати праці працівників увійшли у 2008р. тільки м.Київ, а в 2009р. – Івано-Франківська область, м.Київ та Дніпропетровська область.

Таким чином, проведена оцінка бідності зайнятих за запропонованим автором методичним підходом, дозволяє зробити первинну оцінку матеріального становища працюючого населення та визначити регіональні особливості поширення бідності серед зайнятої категорії громадян.

Висновки. В Україні трудова бідність є вкрай масштабним явищем. Незавершеність трансформаційних процесів, нестабільність політичної ситуації, стагнація економіки посилюють збідніння зайнятого населення, тоді як людський потенціал є важливим ресурсом побудови стабільної країни.

Оцінка рівня бідності працюючого населення в контексті якісних рівнів малозабезпеченості свідчить про те, що масштаби поширення низького рівня життя працівників у межах країни є вкрай неоднорідними. Одним із визначальних чинників міжрегіональних диспропорцій за кількісними показниками бідності є особливості спеціалізації господарства регіонів. Проведене дослідження показує те, що рівень бідності в контексті якісних рівнів малозабезпеченості є більш високим у регіонах, де переважає агропромислове виробництво, або в тих, що спеціалізуються на видах економічної діяльності, спрямованих на внутрішнє споживання. У той же час, індустріально розвиненні регіони експортно-орієнтованої спеціалізації характеризуються меншими показниками незадовільного матеріального становища працівників. Між тим, виявлення зв´язків та закономірностей регіональної диференціації поширення бідності серед працюючого населення потребує проведення комплексного аналізу демографічної, соціальної, економічної ситуації в регіонах України в контексті вивчення ситуації з бідністю зайнятих.

ЛІТЕРАТУРА

  1. ЛібановаЕ.М. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки / Е.М.Лібанова // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – №2. – С.5 – 19.

  2. Рівень життя населення України / НАН України Ін-т демографії та соц. дослідж. Держ. ком. статистики України: За ред. Л.М.Черенько. – К.: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2006. – 428с.

  3. Методика комплексної оцінки бідності // Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Національної академії наук України 05.04.2002р. №171/238/100/149/2нд.

  4. Праця України 2008: Статистичний збірник / Державний комітет статистики України / Відп.за випуск Н.В.Григорович. – К., 2009. – 322с.

  5. Предложения к стратегии содействия сокращения бедности в России: анализ и рекомендации: Тематическая группа ООН по проблемам бедности, Московское Бюро Международной организации труда. – Москва, 2001. – 218с.

  6. МельникІ.Г. Фактори поширення бідності працюючого населення: регіональний аспект / І.Г.Мельник, Н.С.Гаєвська // Матеріали ІІІВсеукраїнської науково-практичної конференції "Географія та екологія: наука і освіта", 15 – 16квітня 2010р. – Умань: Видавець "Сочінський", 2010. – С.171 – 173.

  7. НовиковВ. Подолання бідності – нагальна проблема соціальної політики / В.Новиков / Україна: аспекти праці. – 2001. – №1. – С.23 – 26.


загрузка...