Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ МОЛОДІ НА РИНКУ ПРАЦІ


У статті розглянуті заходи зарубіжних країн, спрямовані на підвищення рівня зайнятості молоді, і напрями державної підтримки молодіжного сегмента ринку праці.

Постановка проблеми. Зараз в Україні найбільш проблемною частиною загальнонаціонального ринку праці є молодіжний його сегмент. Пошуки першого робочого місця на цьому сегменті ринку пов´язані з проблемами невідповідності рівня та якості отриманої освіти професійним обов´язкам, відсутності досвіду роботи, невідповідності запитів молоді та пропозицій роботодавців. Недостатня увага з боку держави до таких проблем, відсутність системної програми підтримки молоді на ринку праці, законодавча неврегульованість можуть стати підґрунтям для загострення проблеми працевлаштування молоді. Ці питання в різні роки були актуальні для багатьох країн світу, тому вважаємо за доцільне проаналізувати багатий досвід зарубіжних країн.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Питання становлення й розвитку молодіжного сегмента ринку праці, огляд зарубіжного досвіду підтримки молоді на ринку праці розкриті в працях Ю.Макогона, Н.Лук´янченко, І.Петрової, В.Петюха, О.Шилець, О.Дороніної та інших вітчизняних науковців. Однак сучасні тенденції розвитку національної економіки зумовлюють доцільність розроблення та використання нових підходів щодо вивчення зарубіжного досвіду функціонування молодіжного сегмента ринку праці розвинених країн.

Метою цієї статті є огляд заходів щодо поширення зайнятості молоді, які впроваджуються в зарубіжних країнах, та ознайомлення з досвідом державної підтримки молоді в зарубіжних країнах задля визначення можливості їх впровадження у вітчизняну політику занятості молоді.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи досвід зарубіжних країн, можна відмітити, що здійснення найму молоді заохочується шляхом компенсації підприємствам частини заробітної плати (Швеція, Німеччина, США), виплати щомісячної дотації на кожну зайняту молоду людину (Великобританія, Данія, Ірландія), звільнення компаній від сплати внесків у систему соціального забезпечення (Франція, Бельгія).

Деякі держави здійснюють пільговий продаж муніципальних земель під створення нових підприємств, так званих "підприємницьких зон", тим самим допомагаючи налагодити економіку й підвищити рівень зайнятості серед молоді у відсталих районах. Також державна політика західних країн спрямована на регулювання диспропорції попиту-пропозиції робочої сили шляхом стимулювання переходу працівників з районів з високим безробіттям у райони, де існує попит на робочу силу. За допомогою державних дотацій, розміри яких встановлюються з врахуванням внеску певної компанії в розвиток регіону, відбувається стимулювання переведення промисловості з високою індустріальною базою в менш розвинені райони.

Велике значення при регулюванні молодіжного сегмента ринку праці в розвинених країнах надається професійній підготовці та перепідготовці кадрів, оскільки витрати на них значно нижчі за витрати на виплату дотацій із безробіття. Уряди держав із розвиненою ринковою економікою ухвалюють закони, що піднімають статус освіти й підготовки кадрів з метою ліквідації дисбалансу між професійною

підготовкою молодого фахівця та вимогами роботодавця. Витрати на професійну підготовку й перекваліфікацію деякі країни закладають в оподаткування прибутку.

Найбільш соціально незахищеною частиною молодіжного населення країн Європейського Союзу (далі – ЄС) є молодь у віці 15–24 років, тому цікавим стає огляд рівня зайнятості населення саме цієї вікової категорії (Табл. 1).

Таблиця 1

Рівень зайнятості населення у віці 15–24 років в Україні та країнах ЄС
(у відсотках до населення відповідного віку) [1, 2]

№ з/п

Країна

Рік

2000

2005

2006

2007

2008

2009

1.

Україна

30,4

34,2

35,1

36,6

37,3

34,5

2.

Євросоюз (27 країн)

37,0

36,1

36,6

37,4

37,6

35,2

3.

Австрія

52,5

53,1

54,0

55,5

55,9

54,5

4.

Бельгія

30,3

27,5

27,6

27,5

27,4

25,3

5.

Болгарія

20,5

21,6

23,2

24,5

26,3

24,8

6.

Греція

27,4

25,0

24,2

24,0

23,5

22,9

7.

Данія

67,1

62,3

64,6

65,3

67,0

63,6

8.

Естонія

27,1

29,1

31,6

34,5

36,4

28,9

9.

Ірландія

48,1

48,7

50,0

49,9

46,0

35,4

10.

Іспанія

32,2

38,3

39,5

39,1

36,0

28,0

11.

Італія

26,1

25,7

25,5

24,7

24,4

21,7

12.

Кіпр

36,7

36,7

37,4

37,4

38,0

35,5

13.

Латвія

30,3

32,6

35,9

38,4

37,2

27,7

14.

Литва

26,7

21,2

23,7

25,2

26,7

21,5

15.

Люксембург

31,8

24,9

23,3

22,5

23,8

26,7

16.

Мальта

52,4

45,3

44,2

45,7

45,8

44,1

17.

Нідерланди

68,4

65,2

66,2

68,4

69,3

68,0

18.

Німеччина

46,1

42,2

43,4

45,3

46,9

46,2

19.

Польща

24,1

22,5

24,0

25,8

27,3

26,8

20.

Португалія

41,1

36,1

35,8

34,9

34,7

31,3

21.

Румунія

34,0

24,9

24,0

24,4

24,8

24,5

22.

Словаччина

28,3

25,6

25,9

27,6

26,2

22,8

23.

Словенія

31,2

34,1

35,0

37,6

38,4

35,3

24.

Сполучене Королівство

55,8

54,4

53,8

52,9

52,4

48,4

25.

Угорщина

33,1

21,8

21,7

21,0

20,0

18,1

26.

Фінляндія

45,4

40,5

42,1

44,6

44,7

39,6

27.

Франція

28,2

30,7

30,2

31,5

32,2

31,4

28.

Чеська Республіка

36,4

27,5

27,7

28,5

28,1

26,5

29.

Швеція

36,9

38,7

40,3

42,2

42,2

38,3

Порівнюючи дані таблиці, можна зробити висновок, що починаючи з 2000р., протягом аналізованого періоду, 2009р. для всіх країн ЄС та України став найбільш кризовим. Рівень зайнятості молоді в країнах ЄС знаходився приблизно в стабільному стані до 2008р. (37,6%), але у 2009р. він знизився до 35,2%. В Україні (також в порівнянні з 2008 р. (37,3%) рівень зайнятості молоді знизився до 34,5% (Рис. 1). Найбільш низький рівень зайнятості у 2009р. у порівнянні з 2008р. мав місце в Ірландії (35,4%), Іспанії (28%), Естонії (28,9%).

Рис. 1. Рівень зайнятості молоді у віці 15–24 років в Україні та країнах ЄС

Регулювання молодіжної зайнятості та методи підтримки молоді на ринку праці в різних європейських країнах мають свої специфічні риси. Цікавим є досвід функціонування ринку праці молоді Франції, де професійна підготовка фактично відокремлена від ринку праці та політики зайнятості. Начальне освоєння професій здійснюється в рамках державної системи освіти. Досвід соціалізації може бути придбаний лише після закінчення навчання під час вступу на першу роботу. Держава намагається стимулювати прийом молоді на роботу за допомогою певних пільг компаніям. Але процеси початкового працевлаштування потребують постійного правового регулювання [3, c.329].

Для французької молоді віком 16–21 рік, що залишила навчання, проводяться стажування за рахунок підприємств з метою компенсації освіти. Крім можливості участі в різних програмах професійної підготовки, молоді люди мають переважне право вступу на робочі місця, що субсидуються. Держава стимулює компанії, що приймають на роботу молодь без спеціальності або кваліфікації, беручи на себе витрати з її страхування від безробіття і хвороби на строк до 1 року, що знижує витрати на робочу силу на 20,0–25,0%. Аналогічно, в Іспанії підприємці, що наймають або навчають молодь, платять знижені внески на соціальне страхування. У Великобританії, Італії, Швеції держава покриває до 80,0% витрат фірми при працевлаштуванні молоді у віці 16–18 років без середньої освіти. Діють програми створення додаткових робочих місць для молодих людей, що фінансуються державою.

На сьогодні основним напрямом змін ринку праці у Франції є зростання тимчасової роботи за рахунок постійної. Зараз для роботодавця вигіднішим є тимчасовий найм персоналу на основі безстрокової трудової угоди. Проте для осіб найманої праці тимчасова робота набагато гірше постійної. Сюди відносяться, перш за все, соціально незахищені категорії: молодь, жінки, іммігранти. За часткою тимчасово зайнятих Франція посідає 3 місце у світі. Кожен третій француз у віці 15–29 років має тимчасову роботу, також поширена практика неповного робочого дня. У Франції діє також програма, що допускає виплату молодим безробітним усієї суми дотації з безробіття за максимальний термін за умови відкриття ним власної справи. Як показує досвід Франції, 1/4 усіх фірм, що утворилися за останні 4 роки, фінансувалися за рахунок коштів державного страхування з безробіття, розвиток подібних підприємств дозволяє створити значну частину нових робочих місць.

У США в 1982р. було ухвалено "Закон про спільну професійну підготовку", згідно з яким навчання знаходиться в тісному зв´язку з приватними компаніями. Представники бізнесу об´єднуються для управління програмою й виділяють професії, необхідні окремо для кожного регіону, щоб безробітні могли отримати навички, відповідні потребам підприємців. Важливим підходом є професійна підготовка молоді на робочому місці, яка включає навчання молодих фахівців на фірмі з гарантією подальшого найму тих, хто успішно закінчить курс. Головна перевага цього методу – можливість швидкого працевлаштування. Навчальні центри Швеції інколи також укладають угоди з приватними підприємствами про обов´язкове працевлаштування учнів. Але, як правило, переважає вільний вибір місця майбутньої роботи, що обґрунтовується тим, що дуже вузька спеціалізація учнів на користь миттєвих потреб тієї або іншої фірми небезпечна, якщо освітня програма буде обмежена рамками конкретного робочого місця. Крім того, держава намагається стимулювати підготовку й перепідготовку молодих безробітних шляхом виплати дотацій у формі вкладення коштів у ту професійну підготовку, яку вони оберуть; або зняття податків із підприємств, що навчають персонал.

В Іспанії для боротьби з безробіттям була створена система професійно-технічної підготовки й перепідготовки молоді, система тимчасових контрактів, яких існує декілька видів:

  1. із фіксованими термінами (для певного виду робіт);

  2. контракти практики (терміном на 4 роки для випускників);

  3. спеціальні контракти (для вищого управлінського персоналу);

  4. контракти на невизначений час.

Підписання контрактів надає роботодавцям значні гарантії у формі податкових знижок, соціальних пільг і компенсаційних виплат із боку держави, що є свідоцтвом досягнутого в цій сфері консенсусу.

Керуючись досвідом Німеччини, в Україні можна побудувати оригінальну модель взаємодії молодіжного ринку праці та системи освіти. Особливістю німецького ринку праці є високий рівень трудової міграції, який породив хвилю безробіття. Велика кількість іноземної робочої сили збільшила конкуренцію на ринку праці. У таких умовах гостро постала проблема професійної освіти в Німеччині. Молоді люди на різних малих підприємствах починають свою виробничу діяльність як помічники майстрів. Така схема дуже зручна для держави, яка нічого не витрачає на виробниче навчання. Крім того, вона дозволяє відносно рівномірно розподілити робочу силу в країні, створює умови для розвитку невеликих населених пунктів і провінцій, зменшує міграцію працездатної молоді в мегаполіси. Проте система навчання помічників майстрів має певні недоліки – вузька спеціалізація, яка створює перешкоди для професійної й територіальної мобільності робочої сили, в умовах несприятливої економічної кон´юнктури керівники малих підприємств не хочуть наймати некваліфіковану молодь. Ще одна модель взаємодії молодіжного ринку праці та системи освіти характеризується тим, що після отримання загальної середньої освіти випускник може подати заявку в земельні органи соціального забезпечення або добродійні організації про своє бажання відпрацювати рік на екологічних, освітніх, культурних заходах. Пройшовши конкурсний відбір, молоді люди протягом року виконують відповідну роботу за символічну оплату. Держава або церковні фонди оплачують найм житла, харчування та надають незначну суму готівкою. Передбачається, що в ході цього року молоді люди повинні визначатися з майбутньою спеціальністю, одночасно отримавши навички трудової діяльності та загальні для будь-якої професії професійні компетенції.

Також у Німеччині існують центри професійної освіти, аналогічні нашим професійним училищам, які випускають кваліфіковані кадри для підприємств індустрії, сервісу й аграрного сектору. Процес навчання триває три роки, при цьому впродовж першого року учень знайомиться з усіма професіями, за якими проводиться підготовка в цьому освітньому центрі, випробовує свої сили. Спеціалізоване навчання починається з другого року перебування в навчальному центрі. Таке "наближення" освіти до попиту ринку праці повинне зменшити кількість помилок при виборі професій, коли люди приймають рішення на основі стереотипів або неповної інформації, а після ближчого ознайомлення з майбутньою спеціальністю розчаровуються у своєму професійному виборі. Крім того, можливість ознайомлення з основами професійної діяльності максимальної кількості професій і спеціальностей створює сприятливіші можливості для подальшого перенавчання. Ще одна відмінність німецької системи професійного навчання – це концентрація та інтеграція освітніх ресурсів. Замість того, щоб створювати декілька десятків професійних училищ у різних містах і витрачати кошти на забезпечення їх матеріально-технічної бази, в Німеччині формуються окружні та земельні центри початкової та середньої професійної освіти, де проводиться навчання найрізноманітнішим професіям і спеціальностям. У результаті скорочуються витрати на адміністративний апарат, концентруються фінанси для оплати відповідних комунальних платежів, з´являються ресурси для підтримки матеріально-технічної частини в належному стані. Таким чином, у Німеччині молода людина, якщо в неї є бажання працювати, має достатньо можливостей працевлаштуватися.

Програми зі зниження безробіття в Польщі та Чехії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Тільки в Угорщині для цих цілей намагаються створити незалежні фінансові фонди, що забезпечують утримування "резервної армії праці" [3, c.289]. Більше 40,0% безробітних – це недавні випускники шкіл, технікумів, вишів. Для цієї соціальної групи наслідки безробіття значною мірою згладжуються тим, що багато молодих людей зайняті у сфері приватної роздрібної торгівлі та у сфері послуг [3, c.289].

З метою подолання безробіття молоді в Польщі організована програма "Перша робота", спрямована на працевлаштування випускників ліцеїв, професійних училищ, технікумів і вишів. Також у цій країні дуже активно діють організації роботодавців. Серед них Конфедерація польських роботодавців, Польська конфедерація приватних роботодавців, Business Centre Club [4]. Представники цих організацій беруть участь у роботі комісій Сейму, дають оцінку законопроектам, вносять пропозиції щодо поправок у законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємств, податкового ринку й ринку праці, а також безпосередньо впливають на правові акти, що мають велике значення для державних фінансів та економіки в цілому. Організації роботодавців є також важливим партнером соціального діалогу, який веде Трибічна комісія. У цьому діалозі, крім роботодавців і уряду, беруть участь профспілки. У Польщі такі організації відіграють особливу роль у зв´язку з їх активною участю в трансформації державного устрою. Іншим крупним профспілковим об´єднанням є Всепольська угода профспілок, крім того, в Польщі дуже сильні селянські профспілки та організації, що, у свою чергу, сприяє підтримці молоді на відповідних сегментах ринку праці.

Таким чином, при розробленні в Україні молодіжної політики зайнятості та програм підтримки молоді на ринку праці не варто ігнорувати накопичений зарубіжний досвід, що дав певні позитивні результати в країнах впровадження.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Економічна активність населення України 2008: стат. збірник. – Державний комітет статистики України, 2009.

  2. Економічна активність населення України 2009: стат. збірник. – Державний комітет статистики України, 2010.

  3. Макогон Ю.В. Труд за рубежом : уч. пособ. / Ю.В.Макогон, Е.С.Шилец, О.А.Доронина, И.В.Панченко. – Донецк : ДонНУ, 2008. – 480с.

  4. Українсько-польський робітничий портал [Електронний ресурс].


загрузка...