Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ КОРПОРАТИВНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК ЗАСОБУ ПІДВИЩЕННЯ ЯКІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ВІТЧИЗНЯНОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ


У статті аналізуються деякі проблеми щодо реформування системи вищої освіти в Україні та питання формування мережі корпоративних університетів як засобу підвищення якісних характеристик вітчизняної робочої сили.

Постановка проблеми та її актуальність. Економічна діяльність у сучасному світі базується на освіті впродовж життя та інноваційних знаннях. Не є секретом те, що сучасне економічне конкурентне середовище розвивається, насамперед, у сфері науки й технологій. Разом із класичними чинниками, які безпосередньо впливають на собівартість продукції (якість сировини, вартість робочої сили тощо) та визначають її конкурентоспроможність, дедалі більш вагомими стають спеціальні чинники, що характеризують інтелектуальну власність. Україні, щоб увійти до числа впливових на міжнародній арені держав, необхідно послідовно вирішувати питання підвищення якості вищої освіти як бази конкурентоспроможності країни у сфері інновацій й технологій.

На сьогодні в Україні ще не досягнуто необхідного рівня якості та доступності вищої освіти в різних вищих навчальних закладах (далі – ВНЗ), що цілком виправдано може трактуватися як певна дискримінація та порушення конституційних прав і свобод громадян. Попри державну акредитацію ВНЗів їх дискримінація шляхом неналежного фінансування, недостатньої матеріально-науково-технічної бази та в багатьох випадках низької (у зіставленні з європейськими аналогами) кваліфікації науково-педагогічних працівників є чинником низького рівня якості підготовки та недостатньої професійно-регіональної мобільності на ринку праці їхніх випускників. Адже загальновідомо те, що випускники лише окремих ВНЗів України користуються попитом на ринку праці.

Наявна вітчизняна мережа ВНЗів видається недостатньо дієвою (результативною й ефективною) через її "замкнутість у собі", що виявляється в невідповідності навчальних програм та кваліфікацій запитам суспільства. Територіальна розпорошеність і неукомплектованість кадрами вищої кваліфікації ВНЗів не сприяє формуванню необхідного (не кажучи вже про достатній) рівня кваліфікації педагогічних колективів.

Зазначимо, що Україна як соціально орієнтована правова держава зобов´язана створити умови для самореалізації її громадян. Однією з найефективніших і найдієвіших із них виступає якісна та доступна система освіти впродовж всього життя. Для розвитку її складової – вищої освіти – необхідним є реалізація та розвиток в Україні положень Болонської декларації та інших основоположних документів.

У цьому контексті вкрай важливим та доцільним виступає підхід щодо поєднання національного аспекту Болонського процесу з регіональним (як із потребами громадян, так й із запитами відповідних ринків праці).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми реформування системи вищої освіти та питання створення мережі корпоративних університетів (далі – КУ) на національному рівні знайшли своє відбиття у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як БайденкоВ.І., БарбаковО.М., БегнякВ.І., БрикаловаМ.В., ГершунськийБ.С., ГолубенкоО., Юрген Гриз, ДієваЛ.Г., ЗахожайВ., КрасільніковаГ.В., МельникС.В., МорозоваТ.Ю., НаумовО.Р., ПетренкоВ.Л., ПрисенкоМ.О., РодінаВ.Н., Джаміль С

алмі, СухарніковЮ.В., ТраттО.А., ФініковТ.В. та ін.

Однак, на наш погляд, незважаючи на значний науковий доробок у царині, праці названих вчених та інші публікації й розробки не охоплюють усієї сукупності проблем підвищення якісних характеристик робочої сили у глобалізованому світі 21 сторіччя. А головне те, що на вітчизняних теренах немає ні на законодавчому, ні на науковому рівнях оптимально розроблених підходів щодо формування мережі КУ та й узагалі відсутня єдина, загальновизнана система реформування вищої школи. Внаслідок цього виникає необхідність вивчення світового та вітчизняного досвіду корпоратизації вищої освіти, результатом яких повинна стати поява науково обґрунтованих підходів щодо формування мережі КУ в Україні.

Мета дослідження – вивчення, аналіз та розробка теоретичних і методичних підходів щодо формування мережі КУ як засобу підвищення якісних характеристик вітчизняної робочої сили.

Виклад основного матеріалу дослідження. У "Великій радянській енциклопедії" термін "корпорація" визначає "об´єднання" (від пізньолатинської – corporation ) [2]. У середньовіччі таку назву мали об´єднання купців, ремісників (цехи, гільдії тощо).

На сьогодні у світі під корпорацією розуміють сукупність осіб, які об´єдналися для отримання спільного результату в процесі сумісної діяльності, які виступають самостійними суб´єктами права – юридичними особами. Цей термін використовують усякий раз, коли хочуть акцентувати увагу на тому, що організація розглядається як єдине ціле. Використання цього терміна найбільш характерне для англосаксонського права. У США корпорації поділяють на чотири групи:

  • публічні – public ;

  • напівпублічні – quasi - public ;

  • підприємницькі – business ;

  • непідприємницькі – non - profit [ 3 ].

Таким чином, корпорація – це організація, яка має нову якість, пов´язану з ускладненням та розвитком соціальних систем-організацій, до яких можна віднести й університети. Сучасні університети стають джерелом формування людського інтелектуального потенціалу, соціального та культурного капіталу. Теперішні автори часто -густо визначають університет як виробника наукових та освітніх продуктів і послуг [ 4 ].

Подібне розуміння ролі університету з урахуванням типологізації поняття "корпорація", прийнятої в англосаксонському праві, дозволяє нам віднести корпоративний університет до групи публічних корпорацій.

Отже, корпоративний університет – це складна система, яку російські соціологи трактують як багаторівневу композицію, яка складається з декількох пов´язаних між собою елементів, що взаємодіють один з одним та із зовнішнім середовищем, об´єднаних у підсистеми й виконуючих свої функції та завдання, спрямовані на досягнення єдиної мети [14].

КУ залишають за собою притаманні функції соціального інституту освіти (передавання знань від покоління до покоління, розповсюдження та генерування культури в суспільстві тощо), але, у той же час, вони виконують й абсолютно нові функції, а саме: розробка інноваційного наукового продукту, бізнес-освіта та системоутворююча функція, що є визначальним чинником соціально-економічного розвитку міста, регіону, країни.

У сучасній Україні відбувається реформування системи освіти від школи до університету. Особлива увага приділяється створенню нової сфери вищої школи – інститутам, академіям, університетам, котрі повинні стати більш ефективними та пристосованими до потреб сьогодення. Її розбудова розпочалася ще з оприлюднення Указу Президента України "Про Положення про національний заклад (установу) України" від 16.06.1995р. №451/95. Згідно зі ст. 2 зазначеного вище Положення, статус національного надається закладу (установі) України, який досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження й розвитку України, запровадження державної мови та є провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери. Цей статус може бути надано одному або декільком закладам (установам), залежно від їх кількості у відповідній групі, але не більш як трьом [10]. Виходячи із цього, ще 15 років тому розпочалося створення вітчизняної мережі КУ у вигляді тих закладів, які отримали статус національних. Але такі чинники, як бюрократизація, корупція та непрофесіоналізм, гальмують відповідний процес, спотворюють його сутність. Важливо й те, що статус національних майже завжди отримують колишні державні інститути та університети, тобто на загальнодержавному рівні створюється система, де національним закладам немає альтернативи у вигляді приватних корпоративних освітніх закладів. Це може бути вкрай негативним чинником у світлі реалізації в Україні положень Болонської декларації. Часто-густо зміна статусу й завдань призводять лише до зміни "вивіски" та додаткових бюджетних преференцій.

Вища національна система кваліфікацій в Україні в сучасному стані не відповідає вимогам Болонського процесу. Так, Закон України (далі – ЗУ) "Про вищу освіту" (розділ ІІ, ст.6) визначає, що до структури вищої освіти входять освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

  • неповна вища освіта;

  • базова вища освіта;

  • повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційний рівні:

  • молодший спеціаліст;

  • спеціаліст;

  • магістр [6].

Ураховуючи те, що до освітньо-кваліфікаційного рівня належить і науково-кваліфікаційний рівень кандидата наук (доктора філософії – за західним стандартом), то можна зробити висновок, що вітчизняна вища освіта оперує національною системою кваліфікацій із 5, а не з 3, як у Болонському процесі та Європейській системі кваліфікацій, ступенів (рівнів). Справа в тому, що ще у 2005р. Європарламентом прийнято Європейську систему кваліфікацій та Європейську рамку кваліфікацій, що є базою для адаптації національних кваліфікаційних систем. Згідно з Бергенським Комюніке (2005р.) Європейська система кваліфікацій, за "Болонським стандартом", являє собою 3 цикли навчання, які відповідають рівням Міжнародної стандартної класифікації освіти (далі – ISCED – 97) та її новій версії ISCED – 2011.

Сьогоднішній макет вітчизняної рамки кваліфікацій також далекий від європейських аналогів та підходів.

Зазначимо, що більшість із наявних стандартів вищої освіти за своєю суттю, змістом, охопленням, побудовою тощо не відповідають підходам, за якими розроблено Європейську рамку кваліфікацій (далі – ЄРК), та її дескрипторам [8].

Слід звернути увагу на те, що повна уніфікація системи вищої освіти України з відповідними освітніми системами європейських держав може призвести до того, що в умовах фінансово-економічної скрути та високого рівня безробіття вітчизняні ВНЗи за кошти державного та місцевих бюджетів, юридичних та фізичних осіб будуть готувати кадри із числа громадян України для зарубіжних країн, що не відповідає національним інтересам української держави. Тим більше, що механізму відшкодування вартості навчання, здобутого за кошти державного та місцевих бюджетів, для осіб, які відбувають для роботи за кордоном, законодавством не встановлюється. На нашу думку, інтеграція України до європейського освітнього простору не повинна зводитися до сліпого копіювання та механічного перенесення на український ґрунт зарубіжного досвіду. Це може призвести до повної втрати вищою освітою України її історичних традицій та національних особливостей. Але слід враховувати, що найбільш вдалим інструментом збалансування інтересів роботодавців, найманих працівників та студентів ВНЗів у світі стала ЄРК, запроваджена у квітні 2008р. На сьогодні на базі ЄРК розроблюють національні рамки кваліфікацій (далі – НРК) усі країни ЄС. До них приєдналися ще 26 країн, у тому числі й Україна, 27 країн світу планують зробити це. Тож питаннями розробки НРК відповідно до європейських норм уже охоплено 80 країн світу. Таким чином, щоб не "пасти задніх" у світовому співтоваристві, Україні немає альтернативи запровадженню НРК. Новизна ЄРК полягає в тому, що всі результати навчання обов´язково визначаються за компетентнісним підходом, тобто оцінюється не рівень знань та умінь, а рівень здатності (компетенції) студента застосувати їх на практиці. Таким чином, цей перехід сприятиме формуванню в країні не ринку дипломів, а ринку кваліфікацій, визначених у виробничому (освітньому, науковому) середовищі. Це дуже вагомий метод для підвищення якості та змісту навчання, оскільки випускник без визнаних здатностей (компетенцій) залишиться "вічним" студентом.

Для зрозумілої ВНЗам, студентам та роботодавцям процедури визнання кваліфікацій на кожну з них повинні бути розроблені детальні описи (дескриптори) із чіткими індикаторами оцінювання. Це найскладніше завдання для сфери праці – розробити (адаптувати чинні) професійні стандарти за компетентнісним підходом із чіткою системою вимірювання, у тому числі в абсолютному та відносному вираженні.

Зробимо попередній висновок: окреслений підхід мотивує в перспективі створення мережі КУ, а збільшення обсягів фінансування на підготовку кадрів з боку роботодавців призведе до ліквідації багатьох "слабких" ВНЗів [9].

Вважаємо за доцільне зробити процедуру надання статусу КУ відкритою й прозорою із залученням до прийняття відповідного рішення всіх зацікавлених сторін – освітянської громадськості, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

КУ повинен стати сучасною формою інтеграції вітчизняних науки, освіти й ринку праці. Сутність КУ – інтеграція навчального процесу, фундаментальних наукових досліджень та виробничої діяльності шляхом об´єднання ресурсів багатьох суб´єктів господарювання задля створення умов для самореалізації громадян на будь-яких ринках праці.

Створення КУ забезпечуватиме:

  • проведення вагомих наукових фундаментальних досліджень і прикладних розробок;

  • орієнтацію на сучасні напрями науки, високі технології та інноваційний сектор в економіці, науці та техніці;

  • здобуття навичок не тільки стосовно отримання нових знань, а також і їх збереження, перенесення та застосування;

  • підготовку наукових кадрів шляхом навчання в аспірантурі та докторантурі;

  • можливість інтеграції до міжнародної системи науки й освіти;

  • адаптації до світового досвіду та гнучкості стосовно нових напрямів наукових досліджень та методології навчання;

  • формування особливого інтелектуально наповненого інноваційного оточуючого середовища;

  • зростання конкурентоспроможності у масштабах регіону, країни, світу;

  • тісні зв´язки з виробничим середовищем та сферою послуг;

  • академічну мобільність кадрів і студентів;

  • ротацію науково-педагогічних, педагогічних кадрів і кадрів, зайнятих у сфері послуг та в промисловому виробництві;

  • постійно діючі багаторівневі програми підвищення кваліфікації й перепідготовки.

У контексті викладеного вище, пропонуємо такий поетапний план організації та розвитку мережі КУ:

  • вивчення відповідного законодавства на предмет необхідності його додаткового доопрацювання;

  • розробка проектів необхідних актів законодавства;

  • проведення консультацій та переговорів із потенційними суб´єктами КУ за сприянням представників та керівників регіональних органів управління та соціальних партнерів;

  • розробка та погодження проекту Концепції розвитку КУ з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України;

  • підготовка проектів установчих документів;

  • погодження проектів установчих документів з усіма зацікавленими сторонами;

  • затвердження установчих документів про створення КУ.

На першому етапі предметом корпоратизації навчальних закладів може бути:

  • координація наукових досліджень;

  • підготовка кадрів вищої кваліфікації шляхом навчання в аспірантурі та докторантурі;

  • забезпечення нових напрямів підготовки шляхом утворення спеціалізованих кафедр і факультетів;

  • організація загальноосвітньої підготовки;

  • матеріально-технічне забезпечення та бухгалтерське обслуговування.

У рамках КУ видається можливим у стислі строки організувати та розвинути прикладний напрямок підготовки кадрів для різних видів економічної діяльності.

Таким чином, корпоратизація може бути не стільки метою, а, насамперед, способом вирішення актуальних питань соціально-економічного розвитку відповідного міста чи регіону.

Заслуговують уваги думки експертів міжнародного рівня стосовно цієї проблеми. Один із провідних експертів, який виступає координатором програм Світового банку в галузі вищої освіти, доктор Джаміль Салмі (Jamil Salmi) (доктор Салмі – автор щойно опублікованої монографії "Виклики створення університетів світового класу" (The Challenge of Establishing World-Class Universities) [12]) вважає, що переконливі результати діяльності найкращих навчальних інституцій, які полягають у високому рівні знань випускників, їх здатності (компетенції) проводити найсучасніші дослідження та брати участь у трансфері технологій, за своєю суттю можуть бути зумовлені трьома чинниками:

  • високою концентрацією висококваліфікованих кадрів і талантів серед учених, інженерів, викладачів та студентів;

  • значними фінансовими можливостями, які дають змогу створити ефективне навчальне середовище та проводити найсучасніші наукові дослідження;

  • оптимальною управлінською моделлю, що включає в себе бачення стратегічної мети, інноваційні підходи та гнучкість, які дозволяють приймати рішення та оперативно здійснювати управлінську діяльність без бюрократичних зволікань.

Джаміль Салмі ідентифікує три основні стратегії побудови університету світового класу, реалізація яких можлива, якщо це завдання стане загальнонаціональним пріоритетом. Перша стратегія – це модернізація кількох обраних університетів. Із фінансового погляду, цей варіант найдешевший, але на рівні залучення талановитих викладачів і студентів та формування відповідної корпоративної культури й моделі управління тут виникають неабиякі проблеми. Друга стратегія – об´єднання вже існуючих університетів у нові навчальні заклади. Із фінансового погляду, це більш витратний варіант, але він надає більш широкі можливості для залучення талановитих учених, викладачів, інженерів та студентів, а також для створення новітніх корпоративної культури та управлінської моделі. Третя, найдорожча, стратегія побудови університету світового класу – це створення нових університетів. До речі, Президент України В.Ф.Янукович у своєму посланні до Українського народу визначив один із пріоритетів реформи вищої освіти – створення в Україні хоча б 3–5 університетів світового рівня.

Не є секретом, що розрив між знаннями, уміннями та навичками, які дає вища освіта, і вимогами до них з боку бізнесу, вкрай великий. Проблемою для багатьох роботодавців на сьогодні виступає не тільки брак молодих кадрів, але й якість їх підготовки, через що вони вимушені навчати "під свої вимоги" випускника ВНЗу, що вимагає не тільки фінансових витрат, але й додаткового часу.

Основний "мінус" КУ полягає в тому, що вони створюються компанією під власні потреби: щоб розвивати професіоналізм співробітників, навчати їх навичкам, необхідним для успішної роботи в компанії, і в остаточному підсумку – рухати бізнес уперед, але це виступає й основним "плюсом". До того ж, далеко не всі (як, наприклад, корпорація IBM) можуть дозволити собі глобальний КУ зі штатом викладачів у 3400 осіб у всьому світі. Навіть такі відомі бренди, як Rolls-Royce, Boeing, Ford і Dell пропонують своїм співробітникам в основному онлайн-програми [5].

Не дивлячись на це, перспективи майбутньої підготовки фахівців убачаються нами саме за КУ. За оцінками експертів, це одна з найкращих форм професійного навчання для співробітників та одна з найбільш перспективних бізнес-інвестицій для компаній, адже кваліфікація працівників стає інструментом конкурентної переваги та сприяє успішному проведенню організаційних змін у корпорації, що розвивається.

Висновки. Виходячи з викладеного вище, можна зробити такі висновки:

1. КУ може бути сучасною формою інтеграції науки, освіти й виробництва (ринку праці), оскільки його сутність полягає в інтеграції навчального, виробничого процесу та фундаментальних наукових досліджень шляхом об´єднання ресурсів багатьох суб´єктів задля створення умов для самореалізації громадян на будь-яких сегментах ринку праці.

2. Згідно із чинним законодавством України, КУ може утворюватися, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об´єднання майна та/або наукової, науково-педагогічної чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків університету.

3. Вітчизняна освіта оперує національною системою кваліфікацій із 5, а не 3, як у Болонському процесі та Європейській системі кваліфікацій, ступенів.

4. Більшість із наявних стандартів вищої освіти за своєю суттю, змістом, охопленням, побудовою тощо не відповідають підходам побудові ЄРК та її дескрипторам.

5. Застосування в освітній практиці компетентнісного підходу (коли оцінюється не рівень знань та вмінь, а рівень компетенції (здатності) студента застосувати їх на практиці) мотивує в перспективі створення КУ, збільшення обсягів фінансування на підготовку кадрів із боку роботодавців і призведе до ліквідації багатьох "слабких" ВНЗів.

6. Експерти міжнародного рівня виділяють три основні стратегії побудови університету світового класу, реалізація яких можлива, якщо це завдання стане загальнонаціональним пріоритетом:

  1. модернізація кількох обраних університетів. Із фінансового погляду, такий варіант найдешевший, але на рівні залучення провідних інженерів, науковців, викладачів і студентів та формування відповідної корпоративної культури й моделі управління тощо, тут виникають неабиякі проблеми;

б) об´єднання вже існуючих університетів у нові навчальні заклади. Із фінансового погляду, це більш затратний варіант, але він надає ширші можливості для залучення профільних кадрів і студентів, а також створення сучасної корпоративної культури та управлінської моделі;

в) створення нових університетів (найдорожча стратегія розбудови університету світового класу).

7. Стрімке зростання популярності КУ у світі пояснюється трьома основними можливостями:

а) максимально наблизити навчання до практики бізнесу, чого не можуть забезпечити класичні ВНЗи;

б) створити (без суттєвих фінансових ризиків) сучасну матеріально-технічну базу навчання;

в) залучати до навчання висококваліфікованих фахівців.

8. Основний "мінус" КУ полягає в тому, що вони створюються компанією під власні потреби: щоб розвивати професіоналізм співробітників, навчати їх компетенціям, необхідним для успішної роботи в компанії, і в остаточному підсумку – рухати бізнес вперед, але це є й основним "плюсом".

9. За оцінками експертів, КУ – це одна з найкращих форм професійного навчання для співробітників та одна з найбільш перспективних бізнес-інвестицій для компаній, адже кваліфікація працівників стає інструментом конкурентної переваги та сприяє проведенню організаційних змін у корпорації, що розвивається.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Athey T.H. Nontraditional Universities Challenge Twenty-First-Century Higher Education. On the Horizon. – Volume 6. – Number 5. 1998. – p.1,5-7.

  2. Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1976.

  3. Большой юридический словарь. – 3-е изд., доп. и перераб. / П од ред. проф. А.Я. Сухарева. – М. : ИНФРА – М, 2007.

  4. Брыкалова М. В. Образовательная корпорация как новая форма развития высшего образования в России // Труд и социальные отношения. – 2009. – № 11. – С. 123 – 125.

  5. Захожай В. МАУП бореться за якість навчання // Персонал плюс. – 10. – 16.08.2006. – №32 (183). – С.1.

  6. ЗУ "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984-III, із змінами від 19 січня 2010р. – №2984-III.

  7. ЗУ "Про освіту" від 23 травня 1991 року № 1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008 р.

  8. Мельник С.В. Освітньо-професійні стандарти у контексті реформування системи підготовки кадрів. – Луганськ: Віртуальна реальність, 2008. – 278с.

  9. Мельник С.В., ФініковТ.В. Освітньо-кваліфікаційні та професійні стандарти в Україні та за її межами. – К.: Видавництво "Таксон", 2010. – 302с.

  10. Указ Президента України "Про Положення про національний заклад (установу) України" від 16 червня 1995 року №451/95.


загрузка...