Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ "ТІНЬОВОЇ" ЗАЙНЯТОСТІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ


У статті розглядаються проблеми формування й поширення "тіньової" зайнятості, а також можливості обмеження її впливу на етапі тотального розповсюдження.

Постановка проблеми та її актуальність. Стратегія національної безпеки України розглядає високий рівень "тінізації" економіки, зокрема поширення "тіньової" зайнятості, як загрозу життєво важливим національним інтересам України. Зрозуміло, що боротьба за істотне скорочення й обмеження неформальної зайнятості повинна стати одним із пріоритетів державної стратегії економічної безпеки та політики щодо ринку праці. Вона повинна носити комплексний характер і охоплювати заходи як суто економічного, так і адміністративного, соціально-психологічного та виховного характеру.

Нелегальна зайнятість існує в усьому світі, але масштаби її поширення дуже різні. Країнами з найменшою питомою вагою "тіньової" економіки визнані Швейцарія, США, Австрія, де цей показник становить менше 10,0% ВВП. Найгірші показники – від 60,0 до 70,0 % ВПП – у Грузії, Болівії та Азербайджані [ 1 ] . Небезпечним є й те, що процес "тінізації" в Україні постійно посилюється, і, за оцінками закордонних експертів та вітчизняних дослідників, коливається в межах 40,0–60,0% ВВП. Це, у свою чергу, свідчить про те, що заробітна плата бюджетників, у т.ч. медиків і вчителів, повинна бути як мінімум удвічі більшою. Вони ж одержують удвічі менше не тому, що неякісні фахівці, а тому, що не беруть участі в розподілі "нерозібраних" доходів держави. Існують тисячі бізнесменів, які ніяк не працюють над прибутковою частиною бюджету, проте у витратах беруть участь практично всі.

Такий стан справ у економіці країни викликає нагальну потребу в здійсненні глибоких наукових досліджень активно діючого феномена, яким є "тіньова" зайнятість.

Дослідження цього явища останніми роками набуло великої актуальності, коли масштабність "тіньових" процесів уже досягла межі, за якою вони почали становити реальну, деструктивну силу, яка справляє досить значний, негативний за своїми наслідками вплив на різні сфери суспільного життя. Пошук шляхів подолання цих процесів визначається як найважливіше завдання та потребує як глибоких теоретичних узагальнень, так і конкретних практичних рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми функціонування "тіньового" сектору економіки активно досліджуються в економічній літературі. Належну увагу цій проблемі приділяли російські дослідники Л.Абалкін, Є.Брагіна, Ф.Глісін, В.Куліков, Ю.Козлов, Т.Ко

рягіна, Ю.Латов, І.Ніколаєв та ін. Творчий внесок у розробку даної проблеми внесли українські вчені та економісти А.Гальчинський, В.Духов, Г.Задорожний, В.Колот, В.Лисицький, І.Малий, В.Мандибура, Б.Пасхавер, В.Попович, М.Соколік, С.Тютюнникова, А.Ярмоленко та ін.

Мета статті – проаналізувати структуру "тіньової" зайнятості, її складові, основні прояви неформальної економічної діяльності, чинники, які зумовлюють виникнення й розвиток "тіньової" економіки, та визначити напрями зменшення поширення цих негативних процесів.

Виклад основного матеріалу. Однозначної думки серед експертів та науковців щодо сутності "тіньової" зайнятості поки що немає. Найчастіше для її характеристики використовують терміни "неофіційна", "підпільна", "неформальна", "прихована" і навіть "кримінальна".

У структурі "тіньової" зайнятості доцільно виокремлювати:

 зайнятість у кримінальній економіці – повністю нелегальну діяльність як у сфері виробництва, так і у сфері обігу;

 зайнятість у прихованій економіці – нелегальну діяльність у рамках легальної зайнятості.

Прихована зайнятість існує, насамперед, як неформальна зайнятість, тобто трудова діяльність, яка дозволена чинним законодавством, проте процедура її реєстрації не передбачена або обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою (не декларуються) і не підлягають оподаткуванню. Така зайнятість працівників у багатьох країнах є вторинною. Масштаби виробництва й вид діяльності в цьому випадку до уваги не беруться.

Вважається, що для України складовими "тіньової" зайнятості є:

  • зайнятість на підприємствах неформального сектору: самозайняті на підприємствах без реєстрації; зайнятість на незареєстрованих підприємствах із найманими працівниками;

  • зайняті поза підприємствами неформального сектору: зайняті на підприємствах формального сектору; випадково зайняті; зайняті в домашньому господарстві (виключаючи ті види діяльності, які виходять за межі виробництва).

Наслідки поширення неформальної зайнятості є неоднозначними. Позитивним вважається: задоволення потреб видів економічної діяльності, що розвиваються, у робочій силі; стримування зростання соціальної напруженості під час безробіття; можливості більш повного задоволення споживчого попиту населення країни; розвиток духу підприємництва тощо.

Поряд із цим, негативних наслідків від цього явища набагато більше. Безпосередньо для працівників неформальна зайнятість є нестабільною, нерегулярною й тому – ризикованою; вона не гарантує одержання трудових доходів. Така зайнятість позбавляє частину найманих працівників багатьох соціальних прав, передбачених Конституцією і КЗпП України: пенсійного забезпечення, права на допомогу з тимчасової непрацездатності, на оплачувану відпустку, на допомогу з безробіття, на охорону праці тощо. Робота неформально зайнятих працівників не зараховується до трудового стажу. Нерідко прихована зайнятість набуває примусового характеру, особливо коли працівники змушені виконувати додатковий обсяг робіт. У результаті цього збільшується захворюваність, погіршується якість робочої сили, руйнується психологія людини-працівника.

Порушуються й суспільні економічні інтереси, які є об´єктом національної економічної безпеки. Відсутність достовірної інформації про стан економіки й дійсний обсяг ВВП заважає макроекономічному прогнозуванню, розробці ефективних програм розвитку національної економіки. Держава недоодержує податки, частину яких можна було б спрямувати на розвиток соціальної сфери, що позначається на життєвому рівні всього населення. За наявності в обігу офіційно не облікованих грошових потоків ускладнюється контроль за грошовою масою та її структурою, планування грошової емісії. В особливо критичних ситуаціях наслідком неформальної зайнятості може бути навіть руйнація всієї грошово-кредитної системи.

Основні прояви неформальної економічної діяльності:

а) індивідуально зайняті, працюючі без утворення юридичної особи й без патенту;

б) працюючі за наймом у приватних осіб без офіційного оформлення трудових відносин (без укладення трудової угоди, контракту);

в) працівники й власники дрібних незареєстрованих виробничих одиниць;

г) офіційно не оформлені працівники в зареєстрованих виробничих одиницях;

д) працівники офіційного сектору, що здійснюють невраховану діяльність на своєму робочому місці (посаді).

Серед особливостей неформального сектору слід зазначити його значне розшарування й поляризацію. На одному полюсі знаходяться зайняті з дуже високим рівнем доходів, що дозволяє їм перейти до більш крупного бізнесу, на іншому – низькооплачувані, особи із зниженою працездатністю, люмпенізовані особи. Для них можливість знайти роботу у формальному секторі економіки обмежена, і чим довше вони працюють у неформальному секторі, тим складніше їм вийти за його межі. Між цими полюсами знаходиться значна частка зайнятих, диференційованих за рівнями кваліфікації, доходів, зв´язку з неформальним сектором.

Ще однією характерною рисою неформального сектору виступає розмивання меж між формальною та неформальною зайнятістю. З одного боку, відбувається відтік зайнятих із формального сектору до неформального, з іншого – зайнятість у формальному секторі (особливо недержавному) дедалі більше набуває таких неформальних рис, як масове приховування (зменшення) доходів і недотримання чинного трудового законодавства в частині соціальних гарантій працівникам. Особливістю неформального сектору є те, що значна частка зайнятих у ньому підтримує більш-менш тісний зв´язок із формальним сектором, населення має широку нагоду отримання неврахованих доходів на підприємствах і в організаціях формального сектору.

"Тіньову" зайнятість не можна розглядати окремо від розвитку "тіньової" економіки, бо зайняті в ній – це учасники такої економіки.

Звичайно виділяють три групи чинників, які зумовлюють виникнення й розвиток "тіньової" економіки.

1. Економічні чинники:

 високі податки на прибуток, додану вартість, обов´язкові платежі до бюджету та страхові внески тощо;

  • переструктуризація сфер господарської діяльності (промислового й сільськогосподарського виробництва, сфери послуг і торгівлі);

  • криза фінансової системи й вплив її негативних наслідків на економіку в цілому;

  • недосконалість процесу приватизації;

  • діяльність незареєстрованих економічних структур.

Соціальні чинники:

  • низький рівень життя населення, що спричиняє розвиток прихованих видів економічної діяльності;

  • високий рівень безробіття й орієнтація частини населення на отримання доходів будь-яким способом.

3. Правові чинники:

  • недосконалість законодавства;

  • недостатня діяльність правоохоронних структур щодо припинення незаконної й кримінальної економічної діяльності;

  • недосконалість механізму координації боротьби з економічною злочинністю.

Слід відзначити наступні основні особливості "тіньової" економіки в Україні:

1. Помітне зрощення владних структур із "тіньовими". Подібна "співпраця" здійснюється за такою схемою: залучення фірмами до штатних розписів "консультантів" – посадовців вищого й найвищого рангу з метою лобіювання своїх інтересів у державних інстанціях.

2. Установлення пільгових умов функціонування окремих суб´єктів.

3. Використання державного майна й організаційних структур для отримання неофіційного приватного доходу державними урядовцями й управлінцями; здійснення в складі великих державних підприємств "тіньових" операцій (напівофіційно).

4. Нечітке нормативно-правове поле й значна кількість механізмів щодо здійснення "тіньових" операцій.

5. Відсутність критеріально визначеної межі між офіційною й "тіньовою" діяльністю.

6. Пріоритетність "тіньової" сфери, яка, не сплачуючи податків, користується соціальними послугами, кваліфікованою робочою силою, державними субсидіями й іншими недержавними безкоштовними послугами.

7. Корумпованість державних владних структур і, перш за все, наглядових служб: податкової, санепідемконтроля, пожежної безпеки та інших.

8. Службові зловживання, встановлення з порушенням Конституції України зборів і митних зборів за послуги, які входять до обов´язкового безоплатного для клієнта виконання відповідними державними органами влади.

Крім того, вважається, що масштаби нелегальної зайнятості пов´язані також із рівнем авторитету держави, ступенем довіри громадян до суспільного устрою та їх упевненості, що держава розсудливо, помірковано витрачає кошти платників податків. Ці моменти впливають на податкову мораль громадян, та, як наслідок, на їх готовність працювати в "тіньовій" сфері.

Не дивлячись на негативні явища, пов´язані з розвитком неформального сектору, застосування жорстких заходів стосовно нього, як свідчить практика, не виправдовує себе. Скорочення неформального сектору в результаті посилення політики держави щодо незареєстрованої зайнятості призведе до різкого зростання безробіття, оскільки значна частка неформально зайнятих не зможе швидко та безпроблемно працевлаштуватися до формального сектору. До речі, незважаючи на те, що звітні показники із створення робочих місць в Україні є "успішними", немає помітного приросту нових робочих місць, а в деяких регіонах кількість ліквідованих робочих місць, принаймні за останні 2 роки, перевищує кількість створених. А якщо взяти до уваги, що більшість інформації щодо створення робочих місць є фіктивною, то взагалі важко уявити повну картину з цього питання.

Для працівників неформального сектору на умовах вторинної зайнятості така політика створить загрозу суттєвого зниження рівня життя. Населення буде позбавлене відносно дешевих товарів і послуг, що виробляються в неформальному секторі. Крім того, заборонений, переслідуваний неформальний сектор може з часом набути кримінальної форми.

Виходячи з цього, заходи державного впливу на неформальний сектор повинні носити переважно непрямий характер та бути диференційованими залежно від специфіки конкретних проявів неформальної діяльності.

З огляду на викладене вище, основні напрями регулювання економіки, спрямовані на скорочення неформального й "тіньового" секторів, можуть бути сформульовані таким чином:

1. Враховуючи тісну залежність неформального сектору ринку праці від загальноекономічної ситуації, для легалізації неформальної зайнятості, в першу чергу, необхідне досягнення збалансованого економічного й соціального розвитку, забезпечення економічного зростання. Проте неформальний сектор ринку праці існує в значній мірі як самостійне явище й не зникає автоматично в міру нормалізації соціально-економічної ситуації. Таким чином, для прискорення процесу його легалізації разом із загальноекономічним регулюванням необхідна система заходів, яка впливає безпосередньо на неформальний сектор ринку праці й на чинники, що його формують.

2. Визначаючи концептуальну основу лінії стосовно "тіньової" економіки, слід мати на увазі три обставини. По-перше, повернення до монополії державної власності й адміністративно-розподільної системи вже унеможливлено. По-друге, необхідна зміна моделі реформування економіки в цілому, причому в основу нової моделі повинні бути покладені інтереси вітчизняних виробників і споживачів. По-третє, для здійснення цієї зміни належить привести в дію всі зацікавлені сили, включаючи й ті, які зав´язли в "тіньовій" економіці.

3. Необхідно, з одного боку, змінити загальні умови господарювання, а з іншого – здійснювати спеціальну програму інтеграції на основі "тіньової" й легальної економіки. Необхідно виробити націлений на паралельне вирішення цих двох завдань комплексно-правовий підхід, пов´язаний з удосконаленням законодавства за напрямком забезпечення належних умов розвитку підприємництва.

Реалізація цього підходу (і згаданої програми) вимагає чіткого розмежування капіталів кримінальних елементів і "тіньовиків"-господарників, а також віддзеркалення такого розділення в нових економіко-правових актах, у тому числі в законодавстві з боротьби з організованою злочинністю й корупцією, в Кримінальному кодексі України. Розробка критеріїв розмежування кримінальних елементів і "тіньовиків"-господарників – найважливіше завдання економістів, соціологів, юристів, фахівців правоохоронних органів.

4. У цілях створення й підтримки сприятливого правогосподарського середовища для бізнесу необхідне постійне коригування легітимних умов діяльності підприємців, пріоритетне стосовно посилення репресивних, кримінально-правових методів. Перш за все, це стосується податкового режиму, у зв´язку з чим уявляється доречним, як вважають окремі фахівці, звернутися до досвіду нової економічної політики 20-х рр., яка, як відомо, включала й лінію на легалізацію прихованих капіталів. Істотну роль у той час відіграла поміркована податкова політика: податок знизився до 25,0% доходу приватника, який відразу ж активізувався, причому в першу чергу у сферах, які зорієнтовані на споживача. Коли ж було вирішено витіснити приватника, податки почали підвищувати: спочатку до 30,0%, а потім, із переходом до індустріалізації й масової колективізації, до 90,0% і більше. У цьому контексті на сьогодні є доцільним: помірковане скорочення бази оподаткування; реструктурування податкової заборгованості, перш за все, для малого бізнесу в переробній і легкій промисловості; звільнення від податкового пресу частки прибутку, що йде на розширення виробництва та створення нових робочих місць; перенесення центру тяжіння податкового тягаря із сфери виробництва на сферу особистого споживання, а саме на доходи й майно заможних громадян, стягнення з них рентних платежів тощо.

5. Включення до проекту Трудового кодексу України статей, у яких би порушувалося питання нелегальної зайнятості та державного нагляду за нею. У цьому контексті слід зазначити те, що викликає певний сумнів норма проекту Трудового кодексу України (ст. 41) щодо необов´язковості укладення трудових договорів у письмовій формі, а саме: "Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника за розпорядженням чи з дозволу роботодавця фактично було допущено до роботи без укладення трудового договору ". Адже в такому випадку це провокує роботодавця на впровадження неформальної зайнятості, що призведе до фактичного свавілля роботодавця та відсутності соціального захисту працівника.

6. Розроблення та прийняття законопроекту про боротьбу з нелегальною зайнятістю. У ньому має бути чітко прописано всі форми нелегальної зайнятості. Згідно із цим законопроектом до відповідальності повинні притягуватися також громадяни, що замовляють "ліву" роботу за кордоном. Протизаконним має визнаватися навіть оголошення в газеті, за допомогою якого роботодавець-нелегал хоче притягнути клієнтів для роботи за кордоном. Підприємства, що наймають "тіньових" працівників (у тому числі іммігрантів) або порушують закон про відряджання працівників, можуть бути не тільки покарані великими грошовими штрафами, а їх керівники – усунені на певний строк від виконання державних замовлень, але й позбавленням волі. Закон має регулювати також співпрацю між службою зайнятості, митними органами, пенсійними фондами, фондами соціального страхування та іншими організаціями в боротьбі з нелегальною зайнятістю.

7. Центральною ланкою сучасної податкової системи є оподаткування особистих доходів населення. На сьогодні залишається актуальним питання удосконалення оподаткування доходів громадян в Україні за напрямком забезпечення принципу соціальної справедливості з огляду на велике розшарування суспільства, де 90,0% населення має низькі доходи, а 10,0% – надвисокі. Інша проблема пов´язана з розміром зборів до фондів соціального й пенсійного страхування, висока частка яких змушує роботодавців виплачувати заробітну плату в "конвертах", що не дає заробітній платі змоги "вийти" з "тіні".

8. Розширення попиту на робочу силу в офіційній економіці, створення нових робочих місць, розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості, а також зростання оплати праці й прибутків у всіх сферах і видах економічної діяльності. Розроблення такої програми щодо створення нових робочих місць, яка б відбивала об´єктивний, фактичний стан справ, тобто без "приписок" працевлаштування осіб на вільні робочі місця чи виведення робочих місць із неформального сектору.

9. Розробка й реалізація дієвих заходів захисту населення з боку держави від фінансових шахрайств, забезпечення гарантії захищеності заощаджень і капіталів (як, зрозуміло, і самого інституту приватної власності).

Висновки. Таким чином, ефект від скорочення й легалізації неформального сектору повинен оцінюватися, в першу чергу, не з позиції збирання податків, а з більш широких економічних, інституційних і, перш за все, соціальних позицій. Цей ефект виявлятиметься в подоланні негативних наслідків функціонування неформального сектору, а саме: випадання цілого сегмента зі сфери законодавчого регулювання ринку праці, втрата кваліфікації й професійних навичок, консервація деформацій на ринку праці, відсутність контролю якості товарів і послуг, що надаються, формування в суспільстві атмосфери припустимості порушення податкового, трудового та ін. законодавства, створення сприятливого середовища для кримінальної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Удельный вес теневой экономики в мире достиг 35,5% ВВП.

  2. Предборський В.А. Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів. Питання теорії та методології: монографія / В.А.Предборський – К.: Кондор, 2005. – 614 с.

  3. Харазішвілі Ю., Дмитренко Н. Методичний підхід до оцінки тіньової зайнятості в Україні / Ю.Харазішвілі, Н.Дмитренко ї// Економіка України. – 2010. – №12. – С.16–28.

  4. Довжук Б. Що втрачає працівник у "тіньовому" секторі / Б.Довжук // Праця і зарплата. – 2011. – № 9. – С. 4–5.

  5. Тіньова зайнятість як загроза економічній безпеці держави.

  6. Теневая экономика и коррупция: как разорвать замкнутый круг?.


загрузка...