Навігація
Посилання


Формування ринкової економіки

АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ ПІДХОДІВ ДО ТРАКТУВАННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ "ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ"


У статті висвітлено та проаналізовано існуючі погляди провідних вітчизняних та зарубіжних науковців щодо розуміння сутності поняття "професійна реабілітація інвалідів", а також запропоновано та обґрунтовано авторське трактування цього поняття.

Постановка проблеми. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, а також проголошення курсу на приєднання до європейської спільноти передбачають створення умов для повноцінної інтеграції до суспільного життя такої категорії громадян, як інваліди. Забезпечення повноцінної інтеграції інвалідів до суспільного життя можливо за умов проведення комплексу заходів із їх медичної, психолого-педагогічної, фізкультурно-спортивної, фізичної, соціальної, професійної реабілітації. І хоча всі зазначені види реабілітації є важливими, центральне місце (на думку переважної більшості науковців, яку поділяє і автор цієї публікації) належить саме професійній реабілітації.

Завдання професійної реабілітації полягає в поверненні або включенні інвалідів до зайнятості в доступних їм за станом здоров´я умовах праці. Праця є вкрай важливою для інвалідів діяльністю з позиції відтворення фізіологічних та психологічних резервів їхнього організму, бо завдяки цьому в ньому починають активізуватися процеси, націлені на компенсацію наслідків інвалідності. Крім того, праця сприяє утвердженню інвалідів як особистостей, формує й підтримує почуття людської гідності, дозволяє задовольнити їхні потреби в активній життєдіяльності, а також забезпечує значне підвищення їхнього життєвого рівня та досягнення певної економічної незалежності. Разом із тим, процес залучення інвалідів до праці має значні переваги не лише для них, але й для суспільства та держави. Такі переваги проявляються у:

  • створенні зайнятими інвалідами додаткового обсягу виробництва, прибутку;

  • компенсації витрат держави на реабілітацію та соціальні виплати інвалідам, що утворюються за рахунок податкових надходжень від працюючих інвалідів;

  • задоволенні потреб національного ринку праці у кваліфікованих робітниках та фахівцях із числа інвалідів;

  • підвищенні рівня соціально-економічної захищеності інвалідів та членів їхніх сімей завдяки зростанню їх доходів тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що поняття "професійна реабілітація інвалідів" висвітлюється в працях фахівців із медицини, економіки праці, соціальної роботи, педагогіки, психології, соціології тощо. При цьому нині ані в літературі, ані на практиці немає єдиного погляду на трактування та розуміння сутності цього поняття. Це ускладнює виявлення найбільш дієвих форм, методів, прийомів, засобів її організації й проведення та, відповідно, вироблення напрямів ефективної державної політики щодо забезпечення працевлаштування та зайнятості інвалідів. Наявність такої проблеми зумовила вибір теми та актуальність цієї публікації.

Метою публікації є проведення аналізу та оцінки існуючих поглядів щодо трактування сутності поняття "професійна реабілітація інвалідів" та висвітлення авторської позиції з цього питання.

Виклад основного ма

теріалу. Проведений автором цієї публікації теоретичний аналіз свідчить, що поняття "професійна реабілітація інвалідів" зазнало суттєвих еволюційних змін. Так, ще в 1965р. П.Маккавейський дав таке визначення: "Професійна реабілітація – це комплекс заходів щодо раціонального працевлаштування хворих та інвалідів, включаючи визначення трудової рекомендації, професійне навчання та перенавчання, підготовку виробництва до праці на ньому хворих та інвалідів, відповідну організацію їх праці та наступне динамічне спостереження за станом їх працездатності" [1, с. 3].

Н.Гусєва запропонувала наступне формулювання: "Професійна реабілітація – це система та процес відновлення професійної працездатності осіб з обмеженими можливостями" [ 2, с.274 ] . Подібний погляд представляють А.Дискін, Є.Танюхіна, які характеризують професійну реабілітацію як "…систему та процес відновлення конкурентоспроможності інвалідів на ринку праці" [1, с. 3].

Однак підходи до з´ясування сутності професійної реабілітації інвалідів, запропоновані цими авторами, не можна визнати досконалими. У цих визначеннях не розтлумачується, яким чином та за допомогою яких заходів досягається відновлення професійної працездатності (конкурентоспроможності) інвалідів на ринку праці.

Серед інших заслуговує на увагу тлумачення Ю.Блінкова, В.Ткаченко, Н.Клушиної, які зазначають, що "професійна реабілітація – це система заходів, націлених на повернення або залучення інваліда до суспільно корисної праці у відповідності до стану здоров´я, особистих схильностей та інтересів". Ці автори стверджують, що в більшості інвалідів необхідно формувати професійні здатності (компетенції) конкурентної боротьби за робоче місце, щоб не провокувати утриманські настрої. Названі дослідники до системи професійної реабілітації включають:

  • професійне консультування;

  • професійний вибір;

  • професійний відбір;

  • професійне навчання та підготовку до праці;

  • заходи щодо соціально-трудової адаптації;

  • підготовку виробництва до використання праці інвалідів;

  • динамічне спостереження та контроль за раціональністю працевлаштування [ 3,с.142 ] .

Якщо Ю.Блінков, В.Ткаченко, Н.Клушина дають таку розгорнуту схему системи професійної реабілітації, то Н.Гусєва відзначає, що ця система включає 5 підсистем:

  • медико-соціальну експертизу;

  • професійну орієнтацію;

  • професійне навчання;

  • професійно-виробничу адаптацію;

  • раціональне працевлаштування [ 2, с.274 ] .

Таким чином, Н.Гусєва поєднала професійне консультування, професійний відбір, професійний добір у поняття "професійної орієнтації", а також виділила в окрему підсистему медико-соціальну експертизу і справедливо поставила її на перше місце, бо саме медико-соціальними експертними комісіями (далі – МСЕК) робиться висновок щодо обмеження життєдіяльності інваліда, у т.ч. й обмеження до трудової діяльності, надаються рекомендації стосовно доступних для інвалідів умов та характеру праці та рекомендуються для працевлаштування доступні за станом здоров´я професії (професійні назви робіт, посади). Лише після надання МСЕК зазначених рекомендацій проводиться професійна орієнтація інвалідів. Однак, за визначенням Н.Гусєвої, кінцевим етапом професійної реабілітації є раціональне працевлаштування інвалідів, тоді як Ю.Блінков, В.Ткаченко, Н.Клушина логічним завершенням профреабілітації вважають не лише факт працевлаштування інваліда, але й подальше динамічне спостереження та контроль за раціональністю його працевлаштування протягом певного часу. На нашу думку, це більш правильно, оскільки дозволяє з часом не лише перевірити правильність наданих інваліду трудових рекомендацій, але й вчасно їх скоригувати (якщо виявиться, що трудова діяльність інваліда на цьому робочому місці неадекватна стану його здоров´я або не відбулося повноцінного включення інваліда до суспільного життя трудового колективу, пристосування до режиму та умов праці, виробничого навантаження тощо).

О.Ярська-Смирнова, Е.Наберушкіна вважають, що професійна реабілітація інвалідів передбачає такі заходи та послуги:

  • профорієнтацію (профінформування; профконсультування, профвідбір, профдобір);

  • психологічну підтримку та сприяння професійному самовизначенню;

  • навчання (перенавчання) за програмами початкової, повної (неповної) загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

  • підвищення кваліфікації;

  • сприяння працевлаштуванню (сприяння в працевлаштуванні на тимчасові роботи, на постійне місце роботи, самозайнятості, підприємництві);

  • квотування та створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів;

  • професійно-виробничу адаптацію [ 4, с.92 ] .

Серед зазначених заходів, які, на думку О.Ярської-Смирнової та Е.Наберушкіної, включає професійна реабілітація, відсутнє надання інвалідам трудових рекомендацій МСЕК, натомість в окремий захід виділено "психологічну підтримку та сприяння професійному самовизначенню інвалідів". Поряд із цим, вважаємо, що ці заходи не слід розмежовувати, бо психологічна підтримка є складовою заходів щодо професійної орієнтації, а сприяння професійному самовизначенню взагалі є провідною метою професійної орієнтації. Суперечки викликає також доцільність віднесення цими авторами до заходів професійної реабілітації такого заходу, як "підвищення кваліфікації". Теоретично це можливо, але працездатність особи з інвалідністю обмежена, і завданням професійної реабілітації є відновлення працездатності за набутою чи здійснення перенавчання за іншою професією (професійною назвою роботи). Підвищення ж кваліфікації передбачає навчання працівника більш складним методам роботи, що для інваліда є проблематичним. Прогресивним у цьому визначенні, на наш погляд, є включення до заходів професійної реабілітації "… навчання за програмами початкової, повної (неповної) загальної середньої освіти…". Здобуття початкової та загальної середньої освіти є важливим елементом, без якого неможливе подальше успішне професійне або фахове навчання дітей-інвалідів або тих дорослих інвалідів, які через різні обставини не здобули цієї освіти.

Звертає на себе увагу те, що О.Ярська-Смирнова та Е.Наберушкіна останнім із заходів, що входить до складу професійної реабілітації як системи, вважають професійно-виробничу адаптацію інвалідів. Ми ж, як уже зазначалося, більш правильним вважаємо підхід Ю.Блінкова, В.Ткаченко, Н.Клушиної, які вважають професійну реабілітацію завершеною лише після здійснення протягом певного часу динамічного спостереження та контролю за раціональністю працевлаштування інвалідів.

Таким чином, у викладених вище трактуваннях поняття "професійна реабілітація інвалідів", по-перше, звертається увага лише на один аспект життєдіяльності осіб з інвалідністю – відновлення працездатності та забезпечення їх трудової діяльності. Ці визначення, на наш погляд, не зовсім точні та коректні, оскільки розглядають процес професійної реабілітації однопрофільно – із позиції відновлення тільки професійної працездатності, залишаючи поза увагою такі загальновизнані сьогодні складові реабілітаційного процесу, як соціальний захист та повноцінна інтеграція інвалідів до суспільства, тобто набуття ними й інших (крім професійної) здатностей (компетенцій), як соціальна, управлінська, комунікативна тощо.

Більш широке тлумачення поняття "професійна реабілітація інвалідів" дає О.Старобіна. Вона зазначає, що "професійна реабілітація інвалідів – це комплекс заходів , націлених на професійне самовизначення інваліда, залучення його до трудового життя, відновлення його працездатності у доступних йому за станом здоров´я умовах праці, що мають за мету досягнення матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції інваліда до суспільства". Тобто цей автор під професійною реабілітацією інвалідів розуміє не лише процес відновлення працездатності інвалідів, а комплекс заходів, що завдяки відновленню працездатності сприяють їхній повнішій інтеграції до суспільного життя [5, с. 52]. Професійна реабілітація, на думку О.Старобіної, включає профорієнтацію , профпідготовку, раціональне працевлаштування та виробничу адаптацію.

Окремої уваги заслуговує формулювання українського науковця О.Леська, який визначає професійну реабілітацію інвалідів як систему заходів, спрямованих на відновлення їхньої працездатності за певним професійно-кваліфікаційним рівнем у прийнятних для здоров´я умовах праці для досягнення матеріальної незалежності та самозабезпечення, відновлення соціального статусу, а також для становлення активної життєвої позиції в сім´ї та суспільстві [6, с.6]. Система професійно-реабілітаційних заходів, на думку цього автора, має включати: експертизу професійних можливостей, професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку, працевлаштування та трудову адаптацію інвалідів, атестацію робочих місць.

Цей автор також перший серед науковців, які займаються проблемами професійної реабілітації інвалідів, визначив основні стимули, які мають (можуть мати) самі інваліди до професійної реабілітації. Такими стимулами є фізіологічні, що включають потребу в реалізації фізичного та інтелектуального потенціалу; соціально-економічні, до яких належить оплата праці, придбання необхідних товарів, поліпшення житлово-комунальних і побутових умов, здобуття професійної освіти, територіальна та професійна мобільність, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці; виробничі, що передбачають наявність сприятливих санітарно-гігієнічних та організаційних умов праці, належних умов відпочинку, прийнятного (комфортного) мікроклімату в колективі, доброзичливих відносин із керівництвом, сучасної технічної оснащеності виробництва, застосування передових технологій; психологічні, до яких належить психологічна готовність, бажання працювати, навчатися, освоювати нову професію, фах, задоволеність працею, відчуття соціальної значущості, корисності результатів своєї праці. При цьому пріоритетними стимулами до професійної реабілітації О.Лесько вважає саме соціально-економічні стимули [6, с.6–7].

Характеристику професійної реабілітації інвалідів, що, на наш погляд, найбільш повно (у порівнянні з усіма проаналізованими вище визначеннями) відповідає уявленню про це поняття, наведено в базовому законодавчому документі у сфері реабілітації інвалідів – Законі України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", який було прийнято 06.10.2005р. У Законі міститься таке формулювання: "Професійна реабілітація – це система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи" [7]. Слід зазначити, що в цьому визначенні так само, як і у визначеннях, запропонованих Ю.Блінковим, В.Ткаченко, Н.Клушиною, акцентується увага на необхідності здійснення соціального супроводу зайнятості інвалідів. Однак при цьому не роз´яснюється, що саме являє собою процес соціального супроводу зайнятості інвалідів, які заходи мають входити до його складу, які фахівці повинні здійснювати цей супровід тощо. Крім того, очевидно, що в запропонованому визначенні теза "з можливим подальшим працевлаштуванням" означає, що процес підготовки інвалідів до професійної діяльності може й не завершитися працевлаштуванням. Таким чином, відповідальність за успішність цієї діяльності знімається як із суб´єктів, що здійснюють професійну реабілітацію інвалідів, так і з самих інвалідів.

Підсумовуючи різні підходи до дослідження та визначення поняття "професійна реабілітація інвалідів" та з огляду на те, що ці визначення повною мірою не розкривають сутності та складності означеного процесу (в одних із них бракує акценту на соціальній значущості професійної реабілітації інвалідів, в інших – не міститься чіткого обґрунтування того, з яких компонентів має складатися система професійної реабілітації інвалідів), пропонуємо власне визначення: професійна реабілітація інвалідів – це комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на якомога повніше відновлення працездатності інваліда, повернення або включення його до зайнятості в доступних за станом здоров´я умовах праці з урахуванням трудових рекомендацій медико-соціальної експертизи та особистих схильностей і побажань із метою забезпечення його повноцінної інтеграції до суспільного життя.

Зауважимо, що в цьому визначенні акцентується увага на тому, що професійна реабілітація інвалідів є:

по-перше: процесом, націленим не лише на відновлення здатності (компетенції) до праці, але й на первинне включення (залучення) до праці. Тобто мається на увазі, що контингент, на який націлено заходи із професійної реабілітації, – це не лише дорослі, яким доводиться повторно професійно відновлюватися після набуття інвалідності, але й громадяни, які народилися з інвалідністю (діти-інваліди та інваліди з дитинства), та які ще тільки мають первинно набути професію (фах);

по-друге: комплексом не лише державних, але й суспільних заходів. У цьому контексті наголошуємо, що в проведенні професійної реабілітації суттєва роль повинна відводитися таким суспільним інститутам, як громадські організації інвалідів, які є провідними в частині здійснення представництва інтересів та громадського контролю за дотриманням прав (у т.ч. трудових) цієї категорії громадян.

Система заходів професійної реабілітації інвалідів повинна включати:

  1. оцінку професійних можливостей інвалідів та надання їм рекомендацій щодо подальшої професійної діяльності (здійснюється лікарями-експертами МСЕК та, відповідно, передбачає оцінку характеру й ступеня обмежень у трудовій діяльності (стану працездатності) інваліда; експертизу потенційних професійних можливостей інваліда; надання інваліду рекомендацій щодо конкретних професій або видів робіт з урахуванням його захворювання, персональних особливостей, віку, рівня освіти, соціальних та побутових умов);

  2. професійну орієнтацію, яка включає профінформацію, профконсультацію, профвідбір, профадаптацію;

  3. професійну або фахову підготовку інвалідів, які не мають професії (фаху); перепідготовку осіб, які через настання інвалідності не можуть належним чином виконувати роботу за попередньою професією (фахом), або їх професія (фах) не користується попитом на ринку праці;

  4. раціональне працевлаштування (за можливості на відкритому ринку праці), соціальний супровід працевлаштування та подальшу соціально-трудову адаптацію інваліда;

  5. контроль за раціональністю працевлаштування та успішністю соціально-трудової адаптації інваліда з їх коригуванням (за необхідності).

Слід зазначити, що в запропонованому нами визначенні професійної реабілітації інвалідів під раціональним працевлаштуванням ми розуміємо:

  • працевлаштування на робоче місце, яке потенційно є прийнятним для інваліда за: станом його здоров´я; психофізіологічними чинниками (допустимі фізичні та нервово-психічні навантаження); особистісними мотивами (задоволеність від праці, можливість проявити свою компетентність, здібності й майстерність); професійною підготовкою;

  • залучення інваліда (якщо це дозволяє стан його здоров´я) до тієї професійної діяльності, яку він виконував до настання інвалідності. Такий підхід зумовлений не лише соціально-психологічними міркуваннями, але й тим, що відновлення професійних навичок, які вже має особа, є значно вигіднішим в економічному плані, ніж процес навчання новим професійним навичкам;

  • працевлаштування інваліда, що не призводить до суттєвого зниження рівня заробітної плати (у порівнянні із заробітною платою, яку працівник отримував до настання інвалідності).

Під працевлаштуванням на відкритому ринку праці ми розуміємо роботу у звичайному виробничому середовищі поряд із працівниками, які не мають інвалідності. Стосовно такого заходу професійної реабілітації інвалідів, як "соціальний супровід працевлаштування та подальшої соціально-трудової адаптації інваліда", зазначимо, що в нашому визначенні професійної реабілітації інвалідів під цим заходом розуміємо процес, який включає:

  • сприяння інвалідам у пошуку роботи, яка відповідає як психофізіологічним чинникам, так і особистим схильностям та побажанням інвалідів;

  • сприяння безпосередньому працевлаштуванню інвалідів на робочі місця;

  • супровід протягом певного періоду соціально-трудової адаптації інвалідів шляхом, по-перше, навчання їх навичкам соціально-середовищної орієнтації (навчання інваліда орієнтуванню в певній місцевості та користуванню транспортними засобами для забезпечення доступу до роботи, плануванню роботи та робочого дня, встановленню робочих стосунків, дотриманню трудової дисципліни та правил безпеки праці тощо), по-друге, виявлення потреби в приведенні робочого місця та виробничого середовища у відповідність із індивідуальними психофізіологічними потребами інваліда, сприяння здійсненню такої адаптації, навчання інваліда користуванню в процесі трудової діяльності засобами спеціального пристосування, надання інваліду допомоги в освоєнні робочого місця, здійснення постійного моніторингу ситуації на робочому місці інваліда тощо. Означену діяльність мають здійснювати спеціально підготовлені фахівці – супроводжувачі осіб з обмеженими можливостями. Вони мають працювати в складі спеціально створених служб або систем із супроводу працевлаштування інвалідів при державній службі зайнятості.

Варто зауважити, що в економічно розвинених зарубіжних країнах супровід працевлаштування інвалідів успішно здійснюється вже протягом тривалого періоду. Однак у нашій державі поки не передбачено такої служби або системи, яка б забезпечувала супровід працевлаштування та подальшу соціально-трудову адаптацію інвалідів. Зустрічаються лише поодинокі випадки супроводу зайнятості інвалідів (як правило, із психічними захворюваннями та розумовою відсталістю), що організовуються громадськими організаціями інвалідів або іншими недержавними (благодійними, релігійними) установами.

Вважаємо, що широке впровадження практики супроводу зайнятості інвалідів суттєво посилило б упевненість вітчизняних роботодавців у тому, що доручена інваліду робота буде виконана, та, як наслідок, підвищило б їх зацікавленість у працевлаштуванні цієї категорії громадян.

Як витікає із запропонованого нами визначення, професійна реабілітація інвалідів має закінчуватися не лише динамічним спостереженням та контролем за раціональністю працевлаштування та успішністю соціально-трудової адаптації інваліда, але й коригуванням (за необхідності) цих процесів. Означену діяльність необхідно здійснювати фахівцям МСЕК.

Висновки. Запропоновані авторами заходи із професійної реабілітації інвалідів мають бути взаємопов´язані та "працювати" системно й послідовно. Це сприятиме формуванню та реалізації ефективної державної політики щодо забезпечення раціонального працевлаштування та зайнятості інвалідів та, у кінцевому підсумку, забезпечить їх повнішу інтеграцію до суспільного життя.

ЛІТЕРАТУРА

  1. СытинЛ.В. Реабилитация инвалидов и ее роль в трудовом потенциале страны / Л.В Сытин // Медицина в Кузбассе. – 2003. – №3. – С.3–6.

  2. ГусеваН.К. Основы социальной защиты больных и инвалидов в Российской Федерации: Руководство для профессионального образования / Н.К. Гусева. – Нижний Новгород: Изд-во Нижегородской государственной медицинской академии, 1999. – 508с.

  3. БлинковЮ.А., ТкаченкоВ.С., КлушинаМ.П. Медико-социальная экспертиза лиц с ограниченными возможностями . – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002. – 320с.

  4. Ярская-Смирнова Е.Р., Наберушкина Э.К. Социальная работа с инвалидами / Е.Р. Ярская-Смирнова, Э .К. Наберушкина. – СПб. : Питер, 2004. – 316с.

  5. Профессиональная ориентация, профессиональная подготовка и трудоустройство при умственной отсталости : метод. пособие / Под ред. Е.М.Старобиной . – М. : ФОРУМ: ИНФРА-М, 2007. – 304с.

  6. ЛеськоО.Й. Зайнятість та професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями (методологія, проблеми, шляхи вирішення). – Автореф. дис. … канд. екон. наук. / НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. – К., 2003. – 20с.

  7. Закон України від 06.10.2005р. №2961-І V "Про реабілітацію інвалідів в Україні" // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.


загрузка...