Навігація
Посилання


Всесвітня історія

3. Грекоперські війни


Ці війни, які тривали всю першу половину V ст. до н.е., були спричинені прагненням східної держави Ахеменидів поширити своє панування на весь басейн Егейського моря. Перешкодою на шляху до цієї мети ставала Еллада, подріблена на безлічь маленьких держав-полісів, яка здавалася слабким ворогом і обіцяла легку перемогу та славу завойовникам. Але протистояння двох держав оформилося лише з початком V ст. до н.е.

У 500 р. н.е. на острові Наксос, що в Егейському морі, сталося повстання демосу, який вигнав аристократів з держави. Правитель перської держави, Дарій І, наказав тирану м. Мілет Ариста-горові, залежному від персів, покарати повстанців. За підтримкою перського флоту він спробував висадитися на Наксосі, але зазнав поразки. За неспроможність виконати наказ володаря Арістагор мав підстави чекати суворого покарання. Щоб уникнути його, Арістагор підбив на повстання проти персів населення свого міста Мі-лет. Мілетян підтримали ще кілька малоазійських полісів. Спочатку повстання розвивалося успішно. Це пояснювалося його раптовістю. Арістагор не міг цього не розуміти. Поки перси, що були за-скочені зненацька, не отямилися, мілетяни звернулися до балканських еллінів по допомогу. Афіняни відбулися напівзахо-дами і надіслали 20 бойових кораблів, еретрійці надали ще пять. Це було символічною допомогою, яка не відіграла вирішальної ролі. Після придушення мілетського повстання Дарій скористався фактом підтримки заворушення з боку афінян як формальним приводом для оголошення війни всій Елладі.

У 492 р. до н.е. перська армія на чолі з Мардонієм, зятем царя, перетнула протоку Гелеспонт і рушила фракійським узбережжям до Балкан. Бойовий флот рухався вздовж узбережжя, супроводжуючи армію. Похід обіцяв бути переможним, проте перси майже відразу ж наразилися на стійкий опір з боку місцевих фракійських племен, які не бажали пропускати чужинців через свою територію. Долаючи постійні сутички, які сильно дошкуляли персам, армія повільно просувалася вперед, зазнаючи відчутних втрат. Бойовий флот також спіткала невдача. На траверзі мису Афон він потрапив у шалену бурю і майже весь загинув. На додачу в одній із сутичок було поранено самого Мардонія. Довелося повертатися назад, навіть не досягнувши Балкан. За свій ганебний провал Мардонія було усунено від командування.

Два роки згодом перси зробили ще одну спробу воєнного вторгнення до Еллади. У 490 р. до н.е. перська армія під командуванням Датіса та Артаферна рушила на Елладу морським шляхом. Перетнувши Егейське море, перси висадилася на о. Евбея, взяли приступом м. Еретрія, перетворивши його жителів на рабів. Потім вони перепливли вузьку Евбейську протоку і висадилися на рівнині біля селища Марафон на півночі Аттики. Військо завойовників навряд чи перевищувало кількістю 15 тис. воїнів, але воно становило серйозну загрозу для Афін, бо в самому місті серед афінян не було єдності. Там відбувалася боротьба ворожих угрупувань: прибічників того, щоб схилитися перед загарбниками та прихильників боротьби за незалежність рідного міста. Таємні друзі Гіпія готували повстання на підтримку персів. Лідер демократичних сил Фемістокл переконав народні збори дати відсіч завойовникам.

Назустріч персам виступило афінське ополчення кількістю 10 тис. гоплітів. Своєї кінноти в афінян не було. Пе

ршим стратегом афінян було призначено Мільтіада, колишнього тирана міста Херсонес Фракійський, який певний час був зі своїм містом у залежності від перської держави, брав участь у бойових походах персів і тому був добре ознайомлений з їхнім бойовим мистецтвом. Своєчасно було надіслано скорохода до Спарти із проханням про допомогу, але спартанські геронти зважили, що розумніше буде почекати подальшого розвитку подій. Вони затримали своє військо під приводом релігійних свят на честь Аполлона Карнейського, під час яких традиції забороняли виступати у похід. Афіняни, відчуваючи свою слабкість перед ворогом, замкнулися у вузькому гирлі марафонської рівнини та отаборилися там, вичікуючи зручних обставин.

Три дні перси намагалися викликати їх на битву. Перське військо виходило зі свого табору та шикувалося до бою, та елліни не приймали виклик. На допомогу до них надійшов лише загін з м. Платеї у кількості тисяча воїнів і це було все, чого дочекалися афіняни. Решта полісів зайняли або нейтральну, або співчутливу до персів позицію. Приналежність персів до "варварів" нікого не бентежила, бо елліни на той час самі ще не вважали себе єдиним народом. Будь-хто з них вбачав себе громадянином лише свого полісу: фіванцем, коринфянином чи спартанцем. Тому союз з персами проти своїх ворогів, скажімо афінян, не вважався за зраду. Як би там не було, а жителі Афін лишилися перед ворожим військом майже на самоті.

Спливав час. Розвиток подій наче загальмувався, лишатися довгий час бездіяльними для персів було небезпечно. Без регулярного постачання харчування та спорядження армія могла "задихнутися" від своєї чисельності. Артаферн з Датісом вирішили завантажити армію на кораблі та спробувати, обігнувши з півдня Су-нійський ріг, напасти на Афіни з моря, у надії на повстання всередині міста прибічників Гіпія. Першою була завантажена кіннота. Це було зроблено потайки, вночі, проте афіняни все ж таки дізналися про це і зранку наступного дня вийшли з табору та почали шикуватися до бою. У персів не лишалося часу висаджувати знов свою кінноту і вони також стали розгортати свої бойові порядки. Мільтіадові було добре відомо, що перси зазвичай наносять потужний удар у центр ворожого строю. Тож він якомога більше посилив свої фланги, залишивши неглибоким центр бойового порядку (три шеренги). Елліни атакували першими, щоб зберегти за собою бойову ініціативу. Завдяки перевазі на флангах еллінам вдалося зламати перський стрій. Ворог почав посуватися, потім відступ перетворився на втечу. Під атаками еллінів перси посідали на кораблі і, зазнавши відчутних втрат (4600 воїнів), відійшли від берега. їхній флот попрямував до Афін з наміром висадити десант. Та Мільтіад, вгадавши наміри персів, рушив з армією до міста і випередив ворога, бо мав пройти коротшу відстань. Ранком наступного дня перси, наблизившись до Афін, побачили на самому березі еллінську фалангу в бойовому порядку. Не наважившись приймати новий бій, перси подалися назад у море і попрямували до рідного берега. Перемога над ворогом була повною та рішучою.

Елліни довго пишалися своєю мужністю та звитягою. Проте було зрозуміло, що боротьба триватиме й надалі. Фемістокл, лідер демократів, переконав співгромадян спрямувати державні кошти на посилення морської могутності міста. Афіняни послухалися його і через 10 років Афіни мали бойовий флот у кількості 300 трієр (бойових кораблів з трьома рядами весел по кожному борту). Як показав подальший перебіг подій, Фемістокл виявився правий, чекаючи нового вторгнення персів.

Десять років згодом, у 480 р. до н.е., новий перський цар Ксеркс, син Дарія І, почав новий похід. Підготовку було проведено ґрунтовно. По всьому шляху пересування армії було заготовлено запаси харчування та зброї. Через мис Афон було прорито канал, щоб спростити шлях навколо мису через небезпечне штормове місце, де постраждав перський флот за 12 років до того. Через протоку Геллеспонт прокладено три мости через палуби кораблів, що торкалися бортами, довжиною 1360 м. Армія перейшла по цих мостах на європейський берег, незважаючи на те, що буря спершу серйозно пошкодила переправу. Досить велика за кількістю, як на той час, армія (близько 150 тис.) рушила фракійським узбережжям до Балкан у супроводі величезного вантажно-бойового флоту (близько 500 кораблів). Назустріч ворогові до Фессалії виступила об´єднана еллінська армія, але, зайнявши позицію в Темпейській ущелині, елліни дізналися, що фессалійці перейшли на бік персів. Зваживши, що перебування на ворожій території стає дуже небезпечним, еллінська армія повернулася до Беотії (Середня Греція) та була розпущена по рідних містах.

Проблема оборони Еллади залишалася актуальною. Більшість полісів вагалися, на чийому боці їм триматися. Нерішучість панувала серед більшості міст. У цей час до Беотії вирушив спартанський цар Леонід (508-480 pp. до н.е.). Геронти не дозволили йому взяти в похід військо і він виступив зі своєю власною вартою у кількості 300 бійців. З ними та деякими союзними загонами загальним числом 4600 він зайняв Фермопільську ущелину, через яку проходив єдиний шлях з Фессалії до Беотії, випередивши персів на кілька годин. Перська армія підійшла з півночі й отаборилася. Почекавши пару днів, Ксеркс почав атакувати еллінів та, незважаючи на відчайдушні зусилля, він не зміг вибити еллінів з їхньої позиції. Не бачачи виходу із такої ситуації, Ксеркс ледь не зазби-рався назад, проте завдяки допомозі зрадника перси дізналися про обхідну стежку в горах і почали обходити фермопільську позицію Леоніда. Вчасно довідавшись про це, Леонід наказав відступити союзницьким загонам, а сам зі своїми воїнами лишився прикривати їхній відступ. Це коштувало героям життя: Леонід та 300 його спартанців разом із загоном феспійців, які також лишилися, всі загинули в останньому бої.

Перси рушили в Беотію, де їх було важко затримати слабшими силами. За таких обставин населення Афін було вирішено евакуювати на о. Саламін. Об´єднаний еллінський флот кинув якоря у вузькій Саламінській протоці, прикриваючи острів. Перська армія увійшла до Афін, до берегів Аттики підійшов також перський флот. Невдовзі відбулася морська битва у Саламінській протоці, де перси зазнали жахливої поразки. Тепер ініціатива на морі перейшла до еллінів, які мали можливість відрізати персам переправу через Геллеспонт. За таких обставин Ксеркс квапливо рушив у зворотній путь, лишивши в Беотії 50 тис. війська на чолі з Мардонієм.

Наступного 479 р. до н.е. в Беотії, біля міста Платеї сталася битва між персами та об´єднаним еллінським військом. Перси були розбиті, Мардоній загинув у битві, рештки армії відступили до Фесалії. Переслідуючи ворога, еллінська армія увійшла до Фермо-пільської ущелини. Тут елліни віддали пошану та поховали рештки спартанців та феспійців, які полягли тут рік тому. Героїв було поховано у братській могилі, поряд з якою споруджено гробницю Леоніда, над якою поставлено статую пораненого лева. На могильній плиті було накарбовано посмертну епітафію, яку склав еллінський поет Симонід Кеоський. її навіть зараз добре видно на могилі:

Мандрівнику великий, сповісти

Всім громадянам нашої Вітчизни

Що ми загинули, та не зганьбили честь.

(переклад з давньогрецької Голованова С.)

Почалося вигнання персів з землі Еллади. Скоро військові дії перекинулися на територію Малої Азії. Відтоді війна набула для еллінів агресивного характеру. У ході бойових дій постав Перший Афінський морський союз, який з часом було перейменовано на Делоський. Бойові дії продовжувалися переважно на морському театрі. Елліни завдали ще кілька поразок персам. Остаточно війна припинилася у 449 р. до н.е.

Перемогу в цій війні здобув перш за все афінський демос, який становив головну частину особового складу бойового флоту союзників. Цілком природно, що на хвилі зростаючої питомої ваги демократів у суспільному житті демос прагнув надалі здобути повну політичну перевагу в полісі.

ЛІТЕРАТУРА

  1. ВинничукЛ. Люди, нравы и обычаи древней Греции и Рима. -М.,1992.
  2. Геродот. История. -М., 1992.
  3. Дандамаев Л. А. Политическая история Ахеменидской державы. - М., 1985.
  4. История Древней Греции /Под ред. В. И. Авдиева и др. - М, 1972.
  5. Плутарх. Избранные жизнеописания. - М., 1996.
  6. Штоллъ М. Герои Греции в войне и мире. - М, 1986.

...