Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ПРИВАТИЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


Сьогодні перспективи виходу економіки країни з кризи пов’язуються з такими факторами: проведенням приватизації, стабілізацією законодавства, кредитами розвинутих країн, змінами у сфері оподаткування та валютного регулювання, які будуть спрямовані передовсім на підвищення інвестиційної привабливості економіки України.

Охарактеризуємо один з головних напрямів перетворень — реформування відносин власності. Особливістю умов здійснення реформування відносин власності в Україні (як і в інших країнах колишнього Радянського Союзу) є те, що зміна моделі соціально-економічного розвитку збігалася у часі з кризовими явищами в економіці, а активізація інфляційних процесів призвела до зубожіння значної частини населення та суттєвого обмеження коштів, що можуть бути мобілізовані на придбання майна. Крім того, не сприяє великомасштабним перетворенням у відносинах власності нерозвинутість ринкової інфраструктури, а також обмеження протягом тривалого часу підприємницької активності населення, негативне ставлення до приватної власності.

Приватизація не є самоціллю, а має на меті підвищення ефективності виробництва, мотивації до праці. Передбачалося, що приватизація автоматично зумовить дію ринкових регуляторів економіки, а це в свою чергу сприятиме економічному зростанню. Проте цей процес виявився надто суперечливим і складним, ніж уявлялося на його початку. Саме у приватизації досить чітко проявилися компроміси між політичними силами, що діють у суспільстві. Слід підкреслити, що ефект від приватизації проявляється у різних сферах суспільних відносин, і його необхідно оцінювати на різних етапах системних перетворень.

Так, позитивні наслідки приватизації стають відчутними, головним чином, на середньостроковому і довгостроковому етапах, а для короткострокового більш закономірним є переважно негативний ефект.

На короткостроковому етапі (3—5 років) мають місце такі явища, як неефективність мікро- та макрорівня, проведення приватизації в «диких формах», фінансова нестабільність, відсутність інвестицій, формальний розподіл прав власності, корупція та шахрайство, відмивання тіньових капіталів. У соціальній сфері можливі значні соціальні конфлікти, зростання рівня безробіття, зниження заробітної плати. З іншого боку, у цей період закладаються підвалини для формування приватного сектора економіки, ринку цінних паперів, відбувається усвідомлення нових мотивацій та формуються нові стереотипи поведінки.

На середньостроковому етапі (5—8 років) спостерігається підвищення ефективності мікрорівня, реструктуризація економіки, формування приватного сектора, демонополізація та створення конкурентного середовища. На цьому етапі відбувається формування стійкого «середнього класу», становлення демократичних інститутів та сприйняття інституту приватної власності. Однак цього ще не
достатньо для відчутних позитивних зрушень на макрорівні, які проявляться на довгостроковому етапі (9—15 років). Цей етап характеризується фінансовою стабілізацією, збільшенням інвестицій, зростанням заробітної плати, чітким і сталим законодавством.

На превеликий жаль, процес приватизації в Україні виявився відірваним від інтересів розвитку виробництва в країні. Приватизація, по су

ті, зараз змінює тільки форму власності підприємства, але не забезпечує новим власникам ніяких перспектив розвитку в постприватизаційний період. А такі передумови розвитку й ефективної роботи підприємств повинні закладатися ще у процесі їх підготовки до приватизації. Треба мати на увазі ту важливу обставину, що наслідком масового банкрутства приватизованих підприємств буде втрата вкладених коштів у ці підприємства громадянами України, а їх працівниками — ще й робочих місць, і це може стати потужним джерелом соціальних конфліктів у країні.

Однією з ключових проблем проведення приватизації є оцінка вартості державного майна. Дуже повчальним є підхід до оцінки майна об’єктів приватизації у колишній НДР. Метою приватизації була не фінансова виручка, а створення потужної конкурентоспроможної сучасної промисловості, яка гарантує не тільки збереження наявних робочих місць, а й створення нових. Оцінці підприємства передувала оцінка підприємницької концепції покупця: суму капіталу, яку новий власник інвестує у дане підприємство, його пропозиції щодо розвитку нових технологічних та екологічно чистих процесів, освоєння нових видів продукції, збереження робочих місць. Виходячи з цього і визначалася розумна реальна ціна підприємства, що приватизувалося. Іноді покупна ціна підприємства була чисто символічною і становила одну марку ФРН, особливо для екологічно небезпечних підприємств, на які важко знайти покупця, готового інвестувати величезні суми в технічне переозброєння і збереження робочих місць.

Застосовувані нині методи оцінки майна в Україні насамперед мають на меті максимізувати виручку від продажу державного майна і поповнити за рахунок цього бюджет держави, а не створити умови, які б забезпечували ефективне функціонування приватизованих підприємств, збереження діючих і створення нових робочих місць, а також масову участь громадян України у приватизації. Тому для забезпечення ефективної роботи приватизованих підприємств, активізації процесів приватизації, якомога ширшого залучення до неї громадян України (не лише як власників приватизаційних сертифікатів) слід принципово змінити підходи до оцінки вартості майна. Насамперед ця вартість має визначатися аж ніяк не фіскальними інтересами. Критеріями успішного продажу державного майна мають стати такі (перелічуємо їх у порядку значущості):

— забезпечення ефективного функціонування підприємства після приватизації та збереження визначеної кількості діючих робочих місць або створення нових;

— гарантії покупця на вкладення певної суми коштів у технічне переозброєння підприємства;

— прийнятна ціна продажу підприємства як для держави, так і для покупців.

Тому пропонується оціночну вартість майна, визначену за обраною методикою, використовувати лише для обліку масштабів приватизації державної власності. Адже тільки в такому разі вартості державного і приватизованого майна будуть порівнянними.

Слід підкреслити, декларуючи необхідність продавати майно за ринковою ціною, ми не беремо до уваги те, що ринкова ціна відображає конкурентоспроможність продукції, яка виробляється, і може бути не тільки вищою за базову, а й нижчою, особливо у періоди кризових явищ в економіці та їх структурних перебудов. Тому, на наш погляд, при оцінці майна підприємств слід брати до уваги цілий комплекс важливих аспектів — їх фінансовий стан і прибутковість, рівень техніки і технології, зношеність основних фондів, конкурентоспроможність продукції, вимоги екологічної безпеки та збереження робочих місць тощо. Отже, ціна продажу підприємства має визначатися для кожного об’єкта конкретно, з урахуванням його особливостей. Більшість підприємств сфери торгівлі, послуг та харчування, об’єктів незавершеного будівництва, високоприбуткові підприємства, які випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію, можуть приватизуватися на комерційних конкурсах та аукціонах, а початкова їх ціна може визначатися органами приватизації як власниками і бути значно вищою від оціночної вартості майна (хоча, як свідчить досвід аукціонів з продажу об’єктів «малої» приватизації, чим нижчі початкові ціни, тим більше зацікавлених сторін вони привертають і тим вищі кінцеві ціни продажу). Але більшість підприємств України мають фізично зношені і морально застарілі основні фонди, випускають неконкурентоспроможну продукцію, екологічно небезпечні, низькорентабельні або навіть збиткові, а тому при оцінці їх майна не можна орієнтуватися лише на максимізацію фінансової виручки до бюджету держави. Отже, у разі, коли покупець гарантує необхідну суму капітальних вкладень у розвиток підприємства, впровадження екологічно чистих технологічних процесів, освоєння нових видів продукції, збереження робочих місць, то купівельна ціна такого підприємства може бути і значно нижчою за його оціночну вартість.

Це лише деякі аспекти реформування відносин власності. Приватизація не може розглядатися поза соціальними (інституціональними) та економічними складовими процесу суспільної трансформації, які являють собою динамічну систему, кожен елемент якої справляє суттєвий вплив на інші, видозмінює і обумовлює їх.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Правові аспекти приватизації в Україні / За заг. ред. Ю. Єханурова. — К.: Руська правда, 1996.

  2. Актуальн ые проблемы приватизации и оценки имущества: Сборник науч. трудов под ред. Б. А. Семененко. — Сумы: НИЦ УАБД, 1997.

  3. Разгосударствление собственности в переходной экономике Украины. — Харьков: Консум, 1997.

  4. Вопросы трансформации экономических систем на примере Украины, Польши, Чешской республики и Федеративной Республики Германии: Информ. сб. / Сост. М. В. Чувахина. — Киев—Кельн, 1994.


загрузка...