Навігація
Посилання
www.alina-tex.ru


Економіка та підприємництво

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ: ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ


Кризові явища, характерні для національної економіки, охопили і споживчу кооперацію. Як наслідок, знижується віддача потенціалу споживчої кооперації, звужуються масштаби її економічної діяльності, дедалі помітнішим стає послаблення ролі цієї організації в соціально-економічному розвитку села.

Так, за роки реформ частка кооперативного товарообороту в загальному товарообороті країни скоротилася з 27 до 10 відсотків. Таке ж становище із заготівельним оборотом. Майже всі галузі діяльності споживчої кооперації збиткові. Щорічно збитки становлять 2,5—3 млн грн. Переважна більшість торговельних, заготівельних, виробничих підприємств споживчої кооперації — збиткові. Практично не оновлюється матеріально-технічна база, хоч рівень зносу основних фондів становить 38—40%. Помітна стійка тенденція до скорочення чисельності кадрів.

Ці негативні явища не вписуються в загальну концепцію
підвищення ролі і значення кооперації у перехідний період.
Вони загрожують життєздатності споживчої кооперації. Тому об’єктивно постає завдання щодо пошуку і обгрунтування
шляхів стабілізації діяльності споживчої кооперації України
як важливого сектора національної економіки. Таке завдання
випливає також із загальнонаціональної Програми «Україна — 2010 р.».

Стабілізація діяльності споживчої кооперації пов’язана з вирішенням складних і широкомасштабних проблем як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найактуальніші серед них такі: підвищення доходів сільського населення і відповідно платоспроможного попиту на сільському ринку; фінансове оздоровлення споживчої кооперації, ринкова орієнтація господарської й економічної діяльності споживчої кооперації; економічна інтеграція споживчої кооперації в різні господарські системи.

Проаналізуємо деякі із зазначених проблем і спробуємо обгрунтувати шляхи їх вирішення за участю споживчої кооперації.

Отже, першою проблемою, яка дистабілізує діяльність споживчої кооперації на селі, є проблема доходів сільського населення. Суть проблеми полягає в тому, що сукупні доходи працівників аграрного сектора досягли критичної точки і неспроможні забезпечити платоспроможний попит. У результаті паралізується діяльність торгівлі, громадського харчування, всієї сфери товарообігу в сільській місцевості.

Безпосередньо на селі сьогодні проживає третя частина населення країни, яка обслуговується споживчою кооперацією. Але доходи сільського населення надзвичайно низькі. Середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві становить 100—110 грн. — 65% середнього рівня в економіці. Слід зазначити, що оплата праці становить лише 47% доходів сімей сільських жителів. Близько 26% у сукупному доході займають надходження від особистих підсобних господарств.

Низькі доходи на селі обумовлюють критичний рівень пла-
тоспроможного попиту. Безпосередньо на селі реалізується това-
рів на 2,2 млрд грн. на рік, що становить лише 100 грн

. в роз-
рахунку на одну людину. З них 90 грн. — продтовари і 10 грн. — непродовольчі товари. Товарооборот у розрахунку на одну лю-
дину в громадському харчуванні не перевищує 15 грн. на рік.
По суті, доходів сільського населення не вистачає навіть на придбання споживчого кошика, вартість якого становить 65—70 грн. на місяць, не кажучи вже про витрати на непродовольчі товари і
послуги.

Становище з доходами, яке склалося на селі, вимагає вживання кардинальних заходів у межах соціальної політики. Йдеться про підвищення рівня оплати праці в сукупній структурі виробничих витрат аграрної продукції, яка становить лише 14% при оптимальній її частці 45—50%. Паралельно важливо посилити соціальний захист сільського населення, де слабозахищені верстви становлять не менше 5 млн чоловік.

Значні резерви підвищення доходів сільського населення пов’язані з економічною стратегією розвитку споживчої кооперації. Активізація інвестиційної діяльності у споживчій кооперації, її інтеграція в структурі АПК, державна підтримка дадуть змогу в найближчій перспективі створити не менше 450—200 тис. робочих місць на торгових підприємствах споживчої кооперації, у сфері громадського харчування, а також виробничій діяльності. Це дуже важливо для села, де сфера використання праці звужена, до того ж виражена сезонність. Такий підхід дозволить підвищити рівень доходів сільського населення і відповідно його купівельну спроможність.

Другий шлях — денатуралізація доходів сільського населення. Розрахунки свідчать, що продукція підсобних господарств і натуроплата становлять близько половини сукупних доходів селян, тобто 10—12 млрд грн. Денатуралізація цих доходів каналами споживчої кооперації, насамперед через заготівельну мережу, означала б підвищення купівельних фондів на селі. Наступна важлива і невирішена проблема стабілізації споживчої кооперації — це проблема її фінансового оздоровлення.

Різке зниження обсягів діяльності кооперативних підприємств і організацій, збиткова діяльність переважної більшості суб’єк-
тів господарювання, загострення платіжної кризи плюс інфля-
ція призвели до загрозливого фінансового стану споживчої кооперації.

За роки реформ руйнівні фінансово-інфляційні процеси (особливо 1992—1994 рр.) та невміння оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в ринковому середовищі, призвели до витрат власних оборотних коштів. Якщо в 1991 р. їх частка у власних коштах становила 44%, то на початок 1998 р. лише 2%. Це не могло не вплинути на обсяги оборотних активів, можливість отримання банківських кредитів, розрахунки з постачальниками і нагромадження кредиторської заборгованості.

Оборотні засоби споживчої кооперації, які здебільшого сформовані за рахунок кредиторської заборгованості, становлять в усіх
активах лише 14,6%. Банківські кредити незначні — 10,3% в загальній сумі оборотних коштів. Крім того, значно деформована структура активів. Тут домінують основні засоби і позаоборотні активи (85,4%).

Усе це свідчить про кризовий фінансовий стан, значну кредиторську заборгованість, відсутність власних коштів, неефективне використання матеріально-технічної бази. Підтвердження цього — динаміка коефіцієнтів забезпеченості власними коштами та ліквідності (табл. 1).

З даних таблиці видно, що динаміка більшості коефіцієнтів негативна. Особливо швидкими темпами «виливаються» власні оборотні кошти, а в останні роки й основні засоби.

Таблиця 1

ДИНАМІКА КОЕФІЦІЄНТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ВЛАСНИМИ КОШТАМИ
ТА ЛІКВІДНОСТІ БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

(на початок року)

Показники

1995

1996

1997

1998

Величина
доцільності коефіцієнтів

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

0,21

0,20

0,17

0,11

0,8

Коефіцієнт інвестування

1,06

1,15

1,17

0,90

1,0

Коефіцієнт поточної ліквідності боргових зобов’язань

1,26

1,29

1,21

1,10

1,0

Коефіцієнт загальної ліквідності боргових зобов’язань

1,26

1,25

1,21

0,73

1,0

Коефіцієнт заборгованості

0,23

0,51

0,14

0,25

05—1,0

Коефіцієнт ліквідності балансу

5,32

2,95

8,33

5,03

1,0

Для оздоровлення фінансового стану споживчої кооперації першочергово необхідно:

оптимізувати структуру активів за рахунок покращення складу основних фондів, підвищити фондовіддачу, передати в оперативну оренду основну частину негоспрозрахункових об’єктів, здійснити відчуження нерентабельних підприємств;

збільшити величину і частку власних оборотних коштів на основі сучасних нормативів за рахунок додаткових внесків пайовиків, залучення коштів фізичних і юридичних осіб національних і зарубіжних у статутні фонди змішаних і спільних підприємств;

більш активно використати банківський кредит, при цьому кредит повинен бути доступний для споживчої кооперації, яка виконує соціальні функції на селі, що є пріоритетом держави;

— нарощення власних коштів можливе також шляхом формування і розвитку власного ринку цінних паперів, більш повного використання інвестиційних можливостей.

Стабілізація споживчої кооперації неможлива без вирішення такої глобальної проблеми, як ринкова орієнтація її господарської і економічної діяльності.

Споживча кооперація розвивається і функціонує в конкретній економіці. Вона за своїм змістом повинна відповідати характеру економічних умов. На сучасному етапі національна економіка орієнтована на ринок. Відповідно і модель кооперації має бути ринково орієнтованою.

Основні риси цієї моделі такі:

  • поєднання кооперативних і підприємницьких принципів функціонування;

  • підприємницькі форми і моделі господарювання;

  • ринковий механізм функціонування;

  • баланс особистих, колективних і суспільних інтересів;

  • висока конкурентоспроможність.

Твердження про те, що споживча кооперація породжена ринком ще 150 років тому і легко адаптується в сучасних умовах не виправдалося. Її ринкова орієнтація передбачає широкомасштабні заходи
і час.

Одним з ключових напрямів ринкової орієнтації споживчої кооперації має стати забезпечення економічної самостійності господарюючих суб’єктів. Йдеться насамперед про надання статусу самостійності господарським негоспрозрахунковим одиницям — магазинам, їдальням, виробництвам. Таких одиниць у споживчій кооперації нараховується не менше 55 тис. Економічну самостійність негоспрозрахункові об’єкти можуть отримати шляхом перетворення їх в юридичні особи або у відособлені підрозділи (філії).

Ринкова орієнтація об’єктів споживчої кооперації неможлива без широкого застосування підприємницьких методів і моделей господароведення. Це означає, що споживчій кооперації слід широко практикувати організацію господарської діяльності на основі оперативної оренди, лізингу і факторингу, посередництва, засновництва сучасних організаційно-правових форм усередині споживчої кооперації і за її межами.

Важливе значення для ринкової орієнтації споживчої кооперації має створення господарського механізму, який поєднав би кооперативні і ринкові компоненти. Йдеться про кооперативну демократію, взаємодопомогу, громадський контроль, кооперативні принципи і цінності. З другого боку, слід підвищити роль таких категорій, як прибуток, доходи, дивіденди тощо.

Аналіз лише деяких проблем указує на надзвичайну складність процесу стабілізації споживчої кооперації. Але цей процес об’єктивно необхідний як передумова економічного зростання. Тому потрібна консолідація зусиль науковців і практиків, підтримка пайовиків, сприяння держави.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Башнанін Г. І. Ринкова економіка. — К.: ІСДО, 1996.

  2. Макконнел К ., Брю С. Э кономика. — М.: Республика, 1996.

  3. Марцин В. С., Петрук І. П. Економіка споживчої кооперації. — К.: Либідь, 1996.

  4. Рудницький В. С., Бачинський В. І. Фінансовий облік та аналіз комерційної діяльності підприємства. — К.: Ін-т змісту навчання Міносвіти України, 1996.

  5. Шеремет В. Г ., Сойфулин М. Л . Методика финансового анализа. — М.: Финанс ы, 1995.


загрузка...