Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВИХ ГРУП В УКРАЇНІ


Становлення фінансово-промислових груп в Україні пов’язане з рядом проблем. Розглянемо їх тільки з боку аналізу законодавства. Причини, із яких ми звертаємось до цієї проблеми зараз, полягають у такому. Якщо фахівці, що розглядали це питання раніше, або проводили аналіз безпосередньо після виходу закону про ПФГ [5], або робили аналіз на перспективу (наскільки негативним може бути вплив такого нормативного акту на подальший економічний розвиток), то ми керуємось дещо іншим.

Банківський (а ширше — фінансовий) капітал в Україні пройшов стадію формування і вступив у стадію зрілості. Він буде розвиватися і надалі, але вже не тими темпами, що є характерними для поперед-нього нагромадження капіталу. Заходи щодо економічної стабілізації вже спричинили істотне падіння дохідності, пов’язаної з операціями із валютою і державними цінними паперами. Нині також спостерігається значне зростання інтересу банків до своїх кредитних портфелів, розробки комплексної і виваженої кредитної політики. Найближчим часом ми станемо свідками бурхливого розвитку ринку корпоративних цінних паперів. Наступ фінансового капіталу буде також пов’язаний з формуванням і закріпленням позицій державно-фінансового істеблішменту і, відповідно, вагомої опозиції парламентському директорату. І нарешті, приватизація великих промислових підприємств надає можливості для їх об’єднання вже не на засадах міністерсько-галузевих директив, а шляхом відновлення й створення нових виробничо-технологічних зв’язків, опосередкованих грошовими потоками.

Ці симптоми свідчать, що фінансовий капітал шукатиме, та вже й знаходить нові напрями для своїх вкладень, насамперед ті з них, що відзначаються надійністю, дохідністю, перспективністю. Одним з цих напрямів можна вважати створення фінансово-промислових груп.

На початок 1998 р. всі аспекти діяльності фінансово-промислових груп в Україні регулювалися Законом про промислово-фінансові групи (далі — ПФГ), що був прийнятий Верховною Радою України у 1996 р. [1]. До прийняття цього Закону була зроблена тільки одна спроба законодавчого закріплення інституту ФПГ в Україні, а саме: підписання Президентом Л. Кучмою Указу про фінансово-промислові групи в Україні (№ 85/95 від 21.01.95, вето згідно з постановою Верховної Ради 85/95-ВР від 02.03.95) [3].

Аналітична оцінка законодавчих положень показала, що нині чинний Закон являє собою непродуманий, антиекономічний акт нормотворчості, який рано чи пізно буде замінений. Найбільші претензії, на наш погляд, викликають такі положення.

До першого блоку можна віднести претензії, що стосуються загальної ідеї про фінансово-промислові групи, так би мовити, офіційної позиції щодо їх функціонування та ролі у відродженні національної економіки.

Загальноприйнятою у світовій економічній практиці існує думка про те, що поєднання промислового і фінансового капіталу — процес історичний, об’єктивний і в кінцевому підсумку — позитивний. Закон про ПФГ в Україні приймався ж як неохоча поступка, причому поступка не економічному прогресу, а «плутократії», що народжується. У законодавстві відсутній навіть натяк на те, що ПФГ потрібні народному господарству. А тим часом, Указ Президента України про фінансово-п

ромислові групи з самого початку визначав, з якою метою створюються ФПГ: забезпечення структурної перебудови економіки, прискорення науково-технічного прогресу тощо. Спеціально не визначивши роль ПФГ в економіці, Закон, таким чином, істотно знизив свою дієвість.

Крім того, відсутність законодавчо оформленого стимулювання щодо введення цього акту в реальну дію зробила його прийняття суто формальним. (Указ Президента Російської Федерації про створення ФПГ, що вийшов на два роки раніше в Росії [4], зобов’язав відповідні структури в найкоротші строки подати Уряду Російської Федерації не менше двох експериментальних проектів створення ФПГ, а відповідні міністерства і відомства — сприяти створенню ФПГ у процесі приватизації.

Далі, Закон не акцентував уваги на тому, чим ПФГ принципово відрізняються від інших інтеграційних структур, наприклад холдингів. Така невизначеність формулювань і розмитість деяких основних положень примушують потенційних учасників ПФГ дуже обережно підходити до цих об’єднань і віддавати перевагу більш певним холдингам та іншим структурам.

І нарешті, великі побоювання викликає стаття 1 Закону, згідно з якою ПФГ створюється на певний період. Це може означати все, що завгодно, аж до обіцянки «прикрити» ПФГ, якщо вона перестане відповідати цілям державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва.

До другого блоку претензій слід віднести, на наш погляд, положення Закону, що стосуються пріоритетів. Наприклад, незрозумілим є жорстке і невмотивоване визнання пріоритету промисловості над фінансами. А ще більше незрозумілим є те, чому це положення досі не спростоване, хоч цілком зрозуміло, наскільки згубним для розвитку ФПГ воно є.

Зрозуміло, що настільки ж протиприродним було б наполягати на пріоритеті у ФПГ фінансової складової. Залежно від мети засновників, конкретних умов і перспектив розвитку кожна така структура повинна мати право самостійно визначати ті детермінанти, які є для неї найдоцільніші. Наприклад, навряд чи фінансові інститути коли-небудь займуть керівні позиції в такій ПФГ (фактично, а формально холдингу), як «Укрнафтогаз». Разом з тим російська група «Менатеп» наочно демонструє, якого розмаху може досягти ФПГ, у складі якої фінансовий капітал відіграє визначальну роль. До речі, групу «Менатеп» і ще одну ФПГ — консорціум «Альфа-Груп» російські експерти вважають взірцем двох різних підходів до вибору пріоритету групи: фінансового чи промислового капіталу [6; 7].

Можна сподіватися, що в подальшому матимуть місце дві основні тенденції. По-перше, відбуватиметься (і вже відбувається) трансформація державного народногосподарського комплексу, викристалізація ряду підприємств однієї і/або суміжних галузей, пов’язаних схожими виробничо-технологічними потоками, їх об’єднання в єдиний комплекс під егідою головного підприємства з цього ланцюга або під егідою окремої керуючої компанії. Такі структури найбільше відповідатимуть вимогам до ПФГ, зафіксованим у чинному Законі.

По-друге, найбільші банки (і державні, і приватні), як тільки
дозволять законодавчі норми, негайно виступлять ініціаторами створення ФПГ. Тут уже безпосередньо банк займеться підбором підприємств у «портфель ФПГ», утворенням інших фінансових інститутів, розробкою фінансових і технологічних схем. Крім того, безсумнівно з’являться різновиди, поєднання цих двох підходів.

Недемократичним і як таким, що обмежує економічну свободу суб’єктів господарювання, слід визнати пункт 7 статті 2 Закону, згідно з яким головним підприємством ПФГ не можуть бути торгові, транспортні і деякі інші підприємства (про можливу роль і місце банків у ПФГ уже говорилося вище). А як відомо, саме торгові підприємства є одними з небагатьох, що володіють вагомим інвестиційним потенціалом і прагнуть цей потенціал реалізувати. Про це, зокрема, свідчить уже згадуваний російський консорціум «Альфа-Груп», головним підприємством якого є торгова компанія «Альфа-Эко». Ідеологічне підгрунтя цього обмеження в Законі цілком зрозуміле, але воно не підлягає ніякому виправданню.

Третій блок претензій стосується преференцій для ПФГ, що їх було затверджено Законом. Питання про пільги для ПФГ залишається одним з найактуальніших. Невже зняттям сплати мита і зборів у разі експорту або імпорту проміжної продукції вичерпується перелік прямих і непрямих пільг, які могли б істотно стимулювати формування і розвиток ПФГ в Україні? Адже у держави є низка важелів, починаючи від звичайних податкових пільг і закінчуючи різноманітними формами державного страхування, допомогою у зовнішньоекономічній діяльності, амортизаційній політиці. Це тим більше дивне, що саме визначення ПФГ у Законі прямо говорить, що створюються ці об’єднання з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. Тому зрозуміло, чому в економіці прискорено створюються холдинги, а інститут ПФГ з його зарегламентованою, тривалою і, до речі, недешевою процедурою реєстрації, поки що не діє.

Однак слід зазначити, що найближчим часом законодавство щодо ПФГ, очевидно, буде рішуче змінене. Крім політичних, існує ряд і суто економічних причин, що дозволяють зробити таке припущення.

По-перше, відсутність цілісного законодавчого регулювання у цій сфері гальмує економічний розвиток як промислового, так і фінансового сектора, який не може розвиватися в правовому вакуумі, сам по собі.

По-друге, незважаючи на недосконалу законодавчу базу, ПФГ створюються і будуть створюватися. Питання полягає лише у тому, чи будуть вони називатися ПФГ і таким чином потраплять під регламентацію недіючого закону, чи якось інакше.

По-третє, створення працюючих законодавчих норм у цій сфері вимагає розвиток міжнародних економічних зв’язків. (Не можна не враховувати того факту, що Україна стає зоною експансії російського капіталу, а отже, тут неминуче лоббіювання його інтересів, що, у свою чергу, вимагає відповідного законодавчого регулювання діяльності ПФГ.) На сьогоднішній день транснаціональні ПФГ країн СНД з участю України є одним з найбільш перспективних напрямів міжнародної економічної співпраці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» // Урядовий кур’єр. — 1995.

2. Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп // Урядовий кур’єр. — 1995. — 1 серп.

3. Указ Президента України «Про фінансово-промислові групи в Україні» // Урядовий кур’єр. — 1995. — 2 лют.

4. Указ Президента Российской Федерации «О создании финансово-промышленных групп в Российской Федерации» // Коммерсант. — 1993. — № 49. — С. 49.

5. Коваль М. От перемены мест слагаемых сумма... изменяется // Финансовая Украина. — 1996. — 9 квіт. — С. 5.

6. Гришанков Д., Шмаров А. Группа «Альфа» // Эксперт. — 1996. — №18. — С. 26.

7. Шмаров А. Минменатеп // Эксперт. — 1996. — № 24. — С. 22.


загрузка...