Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ


Визначення можливих шляхів розвитку підприємств чорної металургії України потребує аналітичної оцінки сучасного стану та проблем їх функціонування в умовах виходу з економічної кризи, що охопила економіку країни.

Нині у металургійному комплексі України працює 262 підприємства та організації [1; 2]. Слід зазначити, що лише 165 з них випускають товарну продукцію. Більшість підприємств чорної металургії України було засновано ще за часів існування Радянського Союзу. З самого початку Держплан СРСР планував зробити чорну металургію галуззю спеціалізації України, тобто перетворити Україну на металургійну базу Союзу. Тут було сконцентровано основне виробництво прокату, сталі, чавуну. Були збудовані заводи-гіганти, такі як «Азовсталь», «Криворіжсталь», маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча та інші.

За радянських часів українські заводи забезпечували більшу частину потреб колишнього Рядянського Союзу в чорних металах.
Починаючи з 1988 р. виробництво основних видів металургійної продукції почало зменшуватися. Це було викликано насамперед порушенням зв’язків між підприємствами, що раніше були об’єднані не лише в єдині виробничі, а й реалізаційні цикли. Це призвело до втрати вже напрацьованих ринків збуту, що в свою чергу вплинуло на динаміку показників виробництва, тобто стало причиною значного виробничого спаду.

Основними характеристиками розвитку підприємств чорної металургії в Україні завжди були: власна наукова база; власні джерела сировини; дуже вигідне економіко-географічне положення, яке зумовлювало низьку собівартість поставки продукції від виробника до споживача. Саме тому процеси політичної децентралізації в колишньому Радянському Союзі не призвели до значних втрат сировинних ринків підприємств чорної металургії України. Виробничий цикл не зупинився, але було розірвано реалізаційний цикл. Той основний споживач, яким був Держплан СРСР, припинив своє існування, і постала проблема переорієнтування на інші, стратегічно нові ринки збуту готової продукції.

Іншою проблемою стала криза фінансової системи України. Підприємства чорної металургії України орієнтовані, здебільшого, не лише на внутрішній ринок України, а й на весь економічний потенціал європейської частини колишнього Радянського Союзу не мали змоги швидко знайти платоспроможного споживача своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Через це спад виробництва посилився. Якщо говорити про зовнішні (відносно до галузі) негативні причини, що посилили спад виробництва на підприємствах чорної металургії, то до них можна віднести: погіршення постачання енергоресурсами; погіршення постачання певними напівфабрикатами, виробництво яких було розташоване за межами України; низький рівень конкурентоспроможності продукції, що виробляється; відсутність державних дотацій та інвестицій.

До внутрішніх причин, що зумовили значний спад виробництва галузі (див. табл. 1), на наш погляд, слід віднести: технічну та технологічну відсталість галузі, адже протягом тривалого часу галузь не відновлювалась через фінансові труднощі; високий рівень монополізації галузі; проблеми, пов’язані з пошуком зовнішніх інвестицій для фінансування інноваційної діяльності та організаційної перебудов

и підприємств галузі.

Таблиця 1

ВИРОБНИЦТВО ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ ПО РОКАХ [2]

Продукція

1991 р.

1992 р.

1993 р.

1994 р.

1995 р.

1996 р.

1997 р.

Залізна руда, млн тонн

85,5

75,7

65,5

51,5

50,7

47.1

53.3

Марганцева руда,
тис. тонн

6625

5819

4280

3333

2920

3066

3040

Кокс 6%-ний, тис. тонн

28428

27255

20383

16937

15811

14925

16372

Чавун,
тис. тонн

36632

35350

27108

20180

17998

17798

20612

Сталь,
тис. тонн

44995

41759

32610

24081

22309

21800

25157

Прокат готовий, тис. тонн

32823

29556

24218

16944

16597

16942

19527

Основним джерелом оновлення устаткування на підприємствах чорної металургії є власний прибуток підприємств. Станом на кінець 1996 р. іноземні інвестиції становили лише 8% усіх капітальних вкладень у чорну металургію України. Всі інші кошти підприємство вкладає за рахунок власного прибутку.

Рівень рентабельності виробництва за період 1993—1995 рр. невпинно зменшувався і впав з 85,3% у 1993 р. до 10—15% у 1996 р.

Розглядаючи сучасний стан підприємств чорної металургії, не можна не сказати про високий рівень зношеності основних фондів підприємств галузі (60—65%). Лише кілька підприємств протягом 1997 р. почали переобладнання парку устаткування, і коефіцієнт середньої амортизації основних фондів на цих підприємствах зменшився до 45% («Азовсталь»).

Дуже важливим об’єктом дослідження має стати характерна для чорної металургії широка внутрішньогалузева кооперація. Наприклад, внутрішньогалузеве споживання деяких продуктів за принципом кооперації виробництва сягає: агломерат — 100%; кокс — 80%; трубні заготовки — 60%.

Наведені факти свідчать про те, що металургійний комплекс України — це єдиний ланцюг взаємопов’язаних, залежних одне від одного підприємств. Вибуття з цього циклу хоча б одного підприємства призводить до порушення єдиного технологічного циклу виробництва кінцевого продукту.

Металургійна промисловість з самого початку відрізнялась високим рівнем монополізації, особливо це стосусується тих видів продукції, для яких необхідне велике фондомістке устаткування та застосування принципу комбінування у виробничому циклі. Спеціалізація підприємств щодо виготовлення ряду видів продукції закріплювалась директивно і була встановлена для прокатного, трубного, метизного виробництва.

Виробництво таких видів продукції було сконцентроване на одному-двох підприємствах галузі для забезпечення загальносоюзних потреб. Прикладом може бути завод ім. Петровського, на якому було впроваджено виробництво профілів для коліс вантажних автомобілів, які випускалися в основному на території Росії.

У багатьох випадках монопольне становище того чи іншого підприємства підтримується технологічною залежністю підприємства-споживача від конкретного підприємства-виробника. Порушення зв’язків між такими підприємствами призведе до великих фінансових та виробничих втрат. Ілюстрацією цього може стати маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь», технологія виплавки чавуну на якому розрахована на керченський агломерат (Камиш-Бурунський залізорудний комбінат). Порушення зв’язків між цими двома комбінатами може призвести до зупинки виробничого циклу взагалі. Якщо взяти до уваги той факт, що майже всі підприємства чорної металургії отримують кокс з навколишніх коксохімічних
заводів через єдину транспортну систему, то будь-який збій в системі постачання сировини може призвести до повної зупинки заводу,
а будь-яка непогодженість у цінах поставки може стати причи-
ною збитковості підприємств галузі й призвести до непередбачених наслідків.

Металургійна галузь потребує сьогодні дуже великих капіталовкладень на реконструкцію та розвиток, на оновлення організаційних процесів, на організаційно-інтеграційний розвиток. Поряд із загальною заінтересованістю іноземних інвесторів, вони не дуже поспішають вкладати свої гроші в підприємства металургійного комплексу. По-перше, через низький рівень приватизації на цих підприємствах та високий рівень ризику неповернення своїх інвестиций. По-друге, це низька розвинутість фондового ринку України, який має забезпечити ліквідність інвестицій, тобто можливість продажу інвестором свого пакету акцій на вторинному ринку. Всі інвестори розуміють, що металургійний комплекс України є потенційно одним з найпривабливіших.

Незважаючи на негативні фактори, що спонукають інвесторів не вкладати кошти в підприємства металургійного комплексу, певні зрушення все ж таки є. У 1996 р. за даними Міністерства статистики України в металургію було вкладено прямих інвестицій у розмірі 38млн доларів США, що становить 5,9% загального обсягу прямих інвестицій в народне господарство України.

Як уже зазначалось, однією з гальмівних причин реконструкції та розвитку металургійного комплексу є низький рівень приватизації його підприємств. Більшість спеціалістів вважають, що швидка реконструкція галузі може бути досягнута лише за рахунок грамотно проведеної швидкої приватизації. Стратегічність металургійного комплексу зумовлює надто повільну приватизацію у галузі, адже держава не дуже хоче розлучатися з «лакомими кусочками» металургійного комплексу і тим самим чинить опір швидкій приватизації.

Якщо ми розглянемо плани приватизації металургійних підприємств, то побачимо, що цей процес майже на жодному з підприємств не завершений, тобто перерозподіл власності остаточно не відбувся. Темпи приватизації є дуже повільними. У державній власності на 01.01.1998 р. перебували такі пакети акцій: Маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь» — 51% статутного фонду; «Дніпроспецсталь» — 32,15% статутного фонду; Стахановський феросплавний завод — приблизно 66% статутного фонду; Донецький металургійний комбінат — 20% статутного фонду; Нікопольський феросплавний завод — 77,12 % статутного фонду; Запорізький феросплавний завод — 26% статутного фонду; «Запоріжсталь» — 25,1% статутного фонду і т. д.

Таким чином, як бачимо, проблема проведення швидкої приватизації у металургійному комплексі залишалася актуальною й у 1998 р. Так, на наш погляд, першочерговим завданням держави у цьому році було законодавче та практичне забезпечення швидких темпів приватизації стратегічно важливих галузей спеціалізації України, до яких належить і металургійний комплекс.

Підбиваючи підсумок сказаному вище, можна з певністю твердити, що чорна металургія потребує докорінних змін. До основних проблем, що постають перед підприємствами чорної металургії
можна віднести: проблему знаходження нових ринків збуту своєї продукції, переорієнтації виробництва на випуск якіснішої продукції, що відповідала б світовим стандартам і могла б бути конкурентоспроможною; проблему технологічного переозброєння виробництва за рахунок переходу до прогресивніших технологій (безперервне лиття, електродугове виробництво сталі тощо); проблему знаходження інвестиційних надходжень у галузь для фінансування інноваційних процесів; організаційно-економічне переозброєння галузі за рахунок знаходження нових організаційно-інтеграційних умов господарювання.

Вирішення означених проблем насамперед залежить від держави. Саме держава, на нашу думку, має взяти ініціативу в свої руки. Проведення приватизаційних процесів швидшими темпами на підприємствах чорної металургії дасть змогу державі сформувати власника, зацікавленого в ефективній діяльності підприємств, а також дозволить залучити на підприємства необхідні для переозброєння кошти. Переозброєння виробництва дасть змогу вийти на світові ринки з продукцією, що відповідатиме світовим стандартам. На даному перехідному етапі підприємства мусять орієнтуватися на ринки тих країн, що розвиваються й потребуть не дуже якісну, але дешеву продукцію.

Аналіз показує, що однією з найцікавіших, на наш погляд, тенденцій розвитку металургійного комплексу України є організаційна його переорієнтація шляхом пошуку нових організаційно-інтеграційних форм господарювання. Цей підхід дозволить комплексно підійти до проблем не тільки металургійного комплексу, а й до вирішення проблем інших галузей промисловості, які є або споживачами його продукції, або постачальниками вхідної сировини. Важливість і стратегічна орієнтованість комплексного підходу до пошуку нових організаційно-інтеграційних форм господарювання у металургійному комплексі України обумовлює теоретико-економічну обгрунтованість такого підходу в цілому й розробку практичних варіантів його втілення в життя, базуючись на результатах діяльності галузі на даний момент.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виробництво товарів народного споживання: Стат. збірник. — ДКСУ, 1998.

2. Виробництво товарів народного споживання: Стат. збірник. — ДКСУ, 1997.


загрузка...