Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА УСПІХУ ОРГАНІЗАЦІЇ НА РИНКУ


Перебудова системи управління народним господарством є одним з найважливіших напрямів економічних реформ в Україні. Особливе місце при цьому займають питання управління на мікрорівні. Оскільки в ринкових умовах підприємство наділене економічною самостійністю і повністю відповідає за результати своєї діяльності, то через сформовану належним чином систему управління воно повинно забезпечити високу ефективність функціонування і конкурентоспроможність на ринку.

Успіх підприємства на ринку залежить від уміння пристосовуватись до зовнішнього середовища, швидко реагувати на зміни в структурі потреб споживачів, тобто виготовляти в достатній кількості саме ту продукцію та послуги, на які існує попит. Отже, підприємство має відшукати свою нішу на ринку товарів і послуг, зайняти такі конкурентні позиції, які б гарантували високу прибутковість і стабільність доходів, без чого неможливий динамічний розвиток будь-якої організації.

Утримання конкурентної позиції залежить від того, чи зможе підприємство розробляти, випускати і продавати свою продукцію та послуги з меншими витратами, ніж у конкурентів; забезпечити споживача оригінальною продукцією чи послугами з особливими споживчими властивостями і післяпродажним обслуговуванням; а також досягати високої продуктивності.

Безперечно, що для цього підприємство повинне застосовувати у процесі виробництва новітню техніку і технологію, а також такі сучасні методи дослідження, як функціонально-вартісний аналіз, моделювання, прогнозування, економічне обгрунтування кожного рішення, програмно-цільове планування та ін.

Реалізація зазначених передумов досягнення успіху організації на ринку залежить безпосередньо від здібностей та вмінь управлінського персоналу впроваджувати їх на практиці. Тому конкурентоспроможні керівники і спеціалісти виступають головними чинниками успіху організації на ринку.

Конкурентоспроможність управлінського персоналу полягає у вмінні менеджерів швидко й ефективно сприймати і реалізувати різноманітні нововведення на всіх стадіях виробничого процесу.

Доцільно з’ясувати, які ж якості й риси характеру повинні мати конкурентоспроможні керівники та спеціалісти в сучасних умовах.

Слід зазначити, що існує безліч переліків рис характеру й особистих якостей керівників і спеціалістів. Так, Ф. Тейлор виділяв у ідеальних керівників і спеціалістів розум, освіченість, технічні знання, практичність, енергійність, рішучість, чесність, здоровий глузд тощо. А. Файоль вважав, що управлінський персонал повинен уміти передбачати, мати організаторські здібності, бути компетентним, мати хо роше здоров’я, розвинутий інтелект, високий рівень культури і моралі.

Риси характеру та якості, які повинні мати конкурентоспроможні керівники і спеціалісти, аналізують також теоретики сучасного менеджменту.

Згідно із дослідженнями Інституту Геллапа, в системі управління США виділяють п’ять основних вимог, які гарантують успіх у роботі будь-якого менеджера:

— здоровий глузд;

— знання своєї справи;

— упевненість у своїх силах;

— досить високий загальний рівень розвитку;

— уміння доводити розпочату справу до кінця [7].

У резуль

таті проведеного французькою фірмою «Коржеф» дослідження на тему «Що потрібно для того, щоб бути хорошим менеджером?», під час якого було опитано 589 чоловік, що працюють на цій посаді, отримано такі відповіді:

— зовнішні дані (1%);

— авторитет (4%);

— технічна компетентність (8%);

— життєвий досвід (10%);

— неординарність (36%);

— природжені здібності (41%) [4].

Аналізуючи вимоги, які ставляться до випускників Лондонської школи бізнесу, напрошується висновок, що вміння, пов’язані із знанням справи, виробництва, наук поступаються за значимістю параметрам, які характеризують особистісний потенціал, зокрема контактності, умінню працювати з людьми, зовнішньому вигляду і хорошим манерам, здоровому способу життя і почуттю гумору, широті інтересів і привабливості.

М. Вудкок і Д. Френсіс вважають, що менеджери повинні вміти ефективно управляти собою і своїм часом; усвідомлювати свої особисті цінності й цілі; постійно розвиватись і самовдосконалюватись; швидко й ефективно вирішувати ті чи інші проблеми; справляти вплив на оточуючих, не чекаючи безпосередніх вказівок зверху; ефективно використовувати людські ресурси; допомагати підлеглим оперативно оволодівати новими методами й практичними навичками; створювати і вдосконалювати групи, здатні швидко ставати винахідливими і результативними в роботі [3].

Слід зазначити, що більшість спеціалістів у галузі управління вважають, що конкурентоспроможні керівники і спеціалісти повинні володіти такими трьома основними навичками:

а) технічними — здатність виконувати роботу;

б) комунікативними — уміння ефективно спілкуватись;

в) аналітичними — здатність до мислення.

Застосування цих навичок залежить безпосередньо від рівня управління [6]. Оскільки управлінський персонал досягає своїх цілей за допомогою інших людей, то на всіх рівнях управління необхідно мати бездоганні комунікативні навички.

Керівникам вищої ланки (президенти, віце-президенти компаній) доводиться приділяти багато уваги і часу аналізу інформації, такої як тенденції розвитку окремих регіонів, тих чи інших галузей, економіки в цілому, розвитку НТП тощо, а також прийняттю відповідних рішень на основі цього аналізу, тому вони повинні мати аналітичні здібності.

Що стосується керівників середньої ланки (головні бухгалтери, головні інженери та інші керівники організаційно-виробничих служб підприємств), то обов’язки цієї категорії керівників полягають у розподілі завдань між структурними підрозділами, контролі за їх виконанням, а також у виконанні розпоряджень вищого керівництва та в підготовці для них необхідної інформації. Тому керівникам середнього рівня більше необхідні технічні навички, ніж аналітичні.

І нарешті, керівники нижчої ланки (майстри, бригадири) контролюють діяльність обмеженої кількості безпосередніх виконавців, а тому для них необхідні, головним чином, технічні навички і менше — аналітичні.

Деякі автори сучасних видань з проблем управління групують якості, яким повинен відповідати управлінський персонал, таким чином:

— професійні (компетентність у своїй галузі, загальна ерудиція, прагнення до самовдосконалення, пошук нових форм і методів роботи, вміння планувати свою роботу);

— особисті (високі моральні стандарти, фізичне і психологічне здоров’я, високий рівень культури, оптимізм, впевненість у собі, турбота про підлеглих, чуйність);

— ділові (уміння створити організацію, забезпечити її нормальне функціонування, розподіляти серед підлеглих завдання, забезпечити умови для ефективного їх виконання, координувати і контролювати діяльність підлеглих; домінантність, потяг до влади, особистої незалежності, лідерства, сміливість, рішучість; контактність, комунікабельність, уміння повести за собою інших, ініціативність, здатність управляти собою, своєю поведінкою, взаємовідносинами із оточенням, потяг до нововведень, готовність іти на розумний ризик тощо) [2].

В економічній літературі існує також підхід, згідно з яким вимоги до конкурентоспроможного менеджера поділяються на дві групи: знання та вміння (мистецтво) виконувати професійну роботу в такій спеціальній галузі як менеджмент; уміння працювати з людьми [5].

Слід зазначити, що в умовах соціально-економічної нестабільності управлінський персонал повинен своєчасно реагувати на явища, пов’язані з кризами, інфляцією, безробіттям, уміти перебудовувати роботу своєї організації та знижувати рівень ризику. Керівники і спеціалісти зобов’язані прогнозувати, передбачати і заздалегідь вживати необхідні для забезпечення надійності, безпечності й стабільності функціонування організації заходи. Для цього їм треба мати реалістичні погляди на дійсність, уміти швидко орієнтуватись у різноманітних ситуаціях, органічно поєднувати отримані нові знання із набутим раніше досвідом, уміти організовувати роботу підлеглих, бути завжди готовими до самостійного виконання будь-якого виробничого завдання, залишаючись енергійними і впевненими у досягненні позитивних результатів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамов И. Г. Персонал — технология менеджера. — СПб: Знание, 1991. — 16 с.

2. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. — 2-е изд. — М.: Ин-т междунар. права и экономики; Триада Лтд, 1997. — 384 с.

3. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. Для руководителя- практика. — М.: Дело, 1991. — 320 с.

4. Глущенко Е. В., Захаров Е. В., Тихонравов Ю. В. Теория управления: Учеб. курс. — М.: Вестник, 1997. — 336 с.

5. Менеджмент организации: Учеб. пособие / Под ред. З. П. Румянцевой — М.: ИНФРА, 1995. — 432 с.

6. Современный бизнес: Учеб. пособие: В 2 т. / Д. Дж. Речмен, М.Х.Мескон, К. Л. Боуви, Дж. В. Тилл. — М.: Республика, 1995.— Т. 1. — 431 с.

7. Шегда А. В. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — К.: Тов. «Знання»; КОО, 1998. — 512с.


загрузка...