Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ЕТАПИ РОЗВИТКУ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ У СВІТІ


Територіальна рухливість населення виникла ще за давніх часів, але регулярного, стійкого характеру вона почала набувати лише із зародженням капіталізму. У сучасну епоху, коли ринкові відносини у світовому господарстві стали пануючими, міграція досягла глобальних розмірів і найрозвинутіших форм. Поза цим процесом протягом тривалого часу перебували лише країни, у яких існували тоталітарні системи. До недавнього часу до них належала й Україна.

У розвитку міжнародної міграції робочої сили можна виділити кілька етапів з властивими їм типами переселенців, соціальною структурою переселенських рухів, а також напрямами міграційних потоків.

Перший етап почався ще в епоху первісного нагромадження капіталу. Для цього періоду характерні такі форми міграцій, як работоргівля, праця на кабальних умовах, примусове переселення населення з метрополій у колонії. Перші згадки про торгівлю рабами датуються ще ХІV століттям. Раби вивозились в основному з Африки. Важається, що за кілька століть існування рабства з Африки було вивезено близько 15 млн чоловік. Серед країн, які займались работоргівлею, була Великобританія. У XVIII ст. вона здійснила 41% перевезень рабів, слідом за нею йшли Португалія — 29%, Франція— 19% , Голландія — 6%, Британська Північна Америка (Сполучені Штати) — 3% та Данія — 1% [1. — C. 12 ] Раби, як правило, використовувались на брудних і важких роботах на цукрових та бавовняних плантаціях, в якості домашньої прислуги. Торгівля рабами була однією з наймасовішіх міграцій робочої сили в історії людства. Ще до заборони работоргівлі вона почала замінюватись іншою формою рабства — працею за системою договорів на кабальних умовах.

Система договорів на кабальних умовах мала кілька різновидів, більшість з яких майже не відрізнялась від рабства. Наприклад, робітники могли підписати контракт у власній країні на роботу на п’ять і більше років за кордоном або могли спочатку виїхати у чужу країну і підписати там аналогічний контракт з роботодавцем. За іншою схемою роботодавець збирав команду робітників, позичав їм гроші, потім перевозив їх у свою країну й примушував працювати, щоб вони могли сплатити борг. Починаючи приблизно з 1830 р. такі робітники роз’їхались по всьому світу: у британських колоніях, у Північній Америці, в Африці та Азії, у французьких, німецьких та голландських колоніях. Основними країнами, звідки вони набирались, були Китай та Індія. Працювали вони в основному на важких роботах, у шахтах, на будівництві залізниць тощо. У деяких країнах кабальна праця використовувалась аж до XX століття, у Маврикії вона була скасована у 1915 р., у голландських колоніях такі робітники зустрічались ще у 40-х роках XIX ст.

Другий етап міжнародної міграції розгортається в період розвитку домонополістичного капіталізму. Промислові перевороти, що відбулися в Англії (остання третина XVIII — початок XIX ст.), Франції (перша чверть XIX ст.), Німеччині (середина XIX ст.) та інших європейських країнах, дали поштовх збільшенню нагромадження капіталу і зростанню його органічної будови, що призвело до виникнення «надлишкового населення». Останнє зростало також за рахунок проникнення капіталістичних відно

син у сільське господарство, зубожіння селян, їхньої пролетаризації. Це викликало масову еміграцію з Європи за океан і поклало початок формуванню світового ринку праці. Основними споживачами іноземної робочої сили у XIX ст. були країни Північної Америки, Австралія, Нова Зеландія. В умовах відносно високих темпів нагромадження капіталу і відсутності резервів у цих країнах для залучення робочої сили у промисловість виникла гостра потреба у «чужих» робітниках. Усього за сторічний період (1801 — 1900 рр.) з Європи емігрували понад 28 млн чол. [2. — C. 115].

Зростання переселенських міжнародних рухів у домонополістичну епоху сприяло економічному розвитку країн, що мали потребу в додатковій робочий силі. Воно призвело до колонізації малозаселених районів земної кулі й втягування в орбіту капіталістичного світового господарства все більше нових країн.

Третій етап розвитку міжнародної міграції робочої сили по-
чався у період переростання домонополістичного капіталізму в
монополістичний, тобто у 80-ті роки XIX ст. і тривав до першої
світової війни. У цей період значно зростають масштаби нагро-
мадження капіталу, посилюється нерівномірність цього процесу
в межах світового господарства. Високий рівень концентрації ви-
робництва і капіталу в передових державах зумовлює підвище-
ний попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію сюди робітників з менш розвинутих країн. З другої половини XIX ст. починається неймовірно швидке зростання так званої нової іммігра-
ції в Америку. Експортерами робочої сили стають країни Східної
та Південної Європи, Австралія, Італія, Росія, Болгарія, Греція, Румунія, Португалія, Іспанія. За період з початку 80-х років XIX ст. до першої світової війни з Італії, наприклад, емігрувало більше ніж
8 млн чол., Австро-Угорщини — близько 4 млн, з Росії — 2 млн чол. [2. — C. 116].

За часів періоду промислової трансформації, приблизно з 1846 по 1924 р. майже 48 млн чол. залишило Європу, що становило близько 12% європейського населення у 1900 р. Пропорції населення, яке залишало свої країни, були дійсно дуже високими. Наприклад, у Британії вони становили 40%, Норвегії — 38%, Португалії — 28% (див. рис.1) [1. — C. 19]. До міграційних процесів залучалися трудящі маси Китаю, Цейлону, Японії, Східної Африки, країн Латинської Америки. Основну масу мігрантів на початку століття становило селянство, наймити, чорнороби.

Р

Відсотки

ис. 1. Міграція у Європі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
(кількість емігрантів відносно місцевого населення у 1910р.)

Четвертий етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війна ми. Однією з особливостей цього періоду є зменшення у цілому масштабів міжнародної трудової міграції. Авторитарний характер розвитку СРСР виключив його з кола міграційно-активних країн. Внаслідок світової економічної кризи 1929—1933 рр. відбулося зростання безробіття у розвинутих країнах, що спричинило необхідність обмежувати прибуття іноземної робочої сили. У Сполучених Штатах «Акт про квоту» від 1921 р. і «Акт про обмеження імміграції» від 1924 р. скоротили дозволену імміграцію до 162 тис. чол. на рік. Найбільше це вдарило по європейцях. Вони почали іммігрувати у Латинську Америку. Що ж стосується британців, то більшість з них відправилась у власні колонії.

П’ятий етап міжнародних трудових міграцій почався після Другої світової війни і триває досі. Особливості міграції у повоєнний час полягають насамперед у нечуваному раніше зростанні внутрішньоконтинентальних міграцій, зокрема у Європі та Африці. Якщо у 60-ті роки понад 1 млн чол., не рахуючи мігрантів сезонників та робітників-фронтальєрів, кожний рік переїжджало у пошуках роботи з однієї західноєвропейської країни в іншу, то на початок 90-х років їх чисельність перевищувала вже 5 млн. У США
у 80-ті роки імміграція у середньому становила вже 572 тис чол. на рік порівняно з 332 тис. у 60-ті роки. У 1992—1994 рр.
міграційна квота в країні була підвищена до 700 тис. чоловік.
[3. — C. 5]

Рис. 2. Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах

Зауважимо, що підвищення чисельності іммігрантів відбувається, незважаючи на суворі заходи щодо обмеження імміграції, які були прийняті більшістю країн Західної Європи у середині 70-х років; Австралією, Новою Зеландією, Канадою наприкінці 70-х — на початку 80-х років; США у другій половині 80-х років.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні до неї залучена абсолютна більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів здійснюється між державами Європи, Північної та Південної Америки, Африканського континенту, Південно-східної та Західної Азії. Наприкінці
80-х— на початку 90-х років до цих процесів активно підключились країни колишнього соціалістичного табору, особливо Центральної та Східної Європи. З початку 90-х років трудова еміграція стає дуже популярною в Україні.

На початок 90-х років у світі нараховувалось не менше 25 млн робітників-мігрантів, а якщо враховувати членів їх родин, мігрантів-сезонників, робітників-фронтальєрів, які щоденно переїжджають кордон два рази туди й назад, а також нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшиться у 4—5 разів [2. — C. 4]. Основні причини, загальні фактори та особливості розвитку сучасної міграції робочої сили наведено на рис. 2.

Таким чином, міжнародна трудова міграція виступає однією з форм міжнародних економічних відносин, являє собою стихійний або організований рух трудових ресурсів між країнами, регулює процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Вона обумовлена рівнем розвитку продуктивних сил та характером виробничих відносин тієї чи іншої країни, міжнародним розподілом праці та потужними інтеграційними процесами, які відбуваються зараз у світі.

Економічну основу міжнародної міграції становить відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв’язок країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Питер Стоукер. Работа иностранцев: Обзор международной миграции рабочей силы. — М.: Академия, 1995. — 269 с.

2. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і факульт. / А.С.Філіпенко, С.Я.Боринець, В. А. Вергун та ін. — К.: Либідь, 1992.— 255 с.

3. Ионцев В. А. Мировые миграции. — М.: Знание, 1992. — 64 с.


загрузка...