Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПРОГРЕС: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ


Економічна ситуація кількох останніх років в Україні дає змогу спостерігати за розвитком досить-таки цікавих форм організації бізнесу. Не можна не помітити, як навколо багатьох промислових підприємств функціонує велика кількість посередницьких фірм, які співпрацюють з ними переважно на давальницьких умовах. Ця форма організації роботи підприємств викликає багато нарікань з ряду причин (як з точки зору самих промислових підприємств, так і з точки зору держави). Остання має в першу чергу претензії фіскального характеру, а самі підприємства нарікають на нерівноправне співробітництво з такими фірмами. Але цікавим є те, що як держава, так і самі підприємства (а точніше їх менеджмент і часто з суб’єктивних причин), доклали чимало зусиль до виникнення фірм такого типу. Залишившись внаслідок інфляційних процесів та не завжди вдалого менеджменту без оборотних коштів і працюючи в умовах тотальної бартеризації, мало яке промислове підприємство може дозволити собі обходитись без посередників. Така організація бізнесу стала вже звичною для української економіки і деякі її риси та прояви досить грунтовно висвітлювались у літературі, але аналізу саме організаційних питань не було приділено достатньо уваги.

У цій статті зроблено спробу подивитись на організаційні процеси в українській економіці у світлі швидкого зростання якісно нової форми організації бізнесу. Одна з багатьох назв, яку дали їй спеціалісти, — це «hollow corporation», тобто «оболонкова» (пустотіла) корпорація. Її найпростіше втілення і являють собою більшість українських фірм-посередників.

«Оболонкова» фірма за своєю природою різко відрізняється від традиційних «бюрократичних» організаційних структур, які мають багато вертикальних рівнів управління і здійснюють безпосередній контроль за діями всіх своїх підрозділів. У традиційних фірмах виробництво здійснюється на власних підприємствах, наукові дослідження та дизайнерські розробки — всередині самої корпорації, маркетингом та реалізацією продукції також займаються її відповідні підрозділи. Для підтримання нормального існування такої системи необхідним є і залучення додаткового персоналу — бухгалтерів, юристів, спеціалістів з кадрових питань тощо.

В «оболонковій» фірмі багато з цих функцій, насамперед виробництво, винесені за внутрішньоорганізаційні рамки. У чистому вигляді вона являє собою управляючу фірму, яка наймає невелику кількість менеджерів, які, у свою чергу, координують роботу сторонніх підрядних організацій. Таким чином, зовнішнім компаніям передаються на контрактній основі практично всі бізнес-функції, крім управління. Безумовно, між такою «оболонкою» та традиційною вертикально інтегрованою компанією існує широкий спектр можливостей існування фірми. Але останнім часом «дезінтеграція», чи переміщення компаній в «оболонкову» частину спектра, стає дедалі масовішим світовим явищем. І не виключено, що в постіндустріальну епоху «оболонкові» компанії стануть в деяких галузях типовою формою організації бізнесу. Американський економіст Реймонд Майлс взагалі вважає, що в «майбутньому замість корпорації буде достатньо мати комутатор». Така точка

зору може здатись занадто радикальною, однак вже існують фірми (так звані динамічні віртуальні організації), функціонування яких базується на активній взаємодії через глобальні комп’ютерні мережі великої кількості незалежних підрядників для вирішення конкретної проблеми. Тривалість існування таких «фірм» — кілька тижнів чи навіть днів. Фактично тут вже можна вести мову про повне зникнення фірми у її традиційному розумінні. Бурхливий розвиток «оболонкової» форми бізнесу, який, по суті, може привести до зникнення фірми у її традиційному розумінні, змусив економістів замислитись над питанням: що таке фірма взагалі й чому вона існує? З’ясувалось, що ще в 30-ті роки, коли про «оболонкові» фірми не було й мови, молодий американський економіст Рональд Коуз запропонував свою відповідь. За цю роботу в 1991 році йому присудили Нобелівську премію.

У своїй праці, опублікованій у 1937 р., Коузу вдалося показати, що в умовах, коли на ринку все визначається класичною теорією попиту та пропозиції, фірма просто не потрібна. Щоб врятувати фірму, Коуз вирішив ввести в теорію новий вид видатків — транзакційні. Сам він їх визначив так: «Щоб здійснити ринкову транзакцію, необхідно визначити, з ким бажано укласти угоду, сповістити потенційних партнерів про умови угоди, провести попередні переговори, підготувати контракт, зібрати відомості, щоб переконатись у тому, що умови контракту виконуються і так далі». І саме бажання уникнути видатків на здійснення угод (transactions) через ринок і може пояснити існування фірми, всередині якої транзакції є результатом адміністративних рішень. Іншими словами, тепер головною метою існування фірми є не виробництво чи максимізація прибутку, а мінімізація транзакційних видатків. До Коуза економічна теорія такими речами нехтувала. Сам автор теорії транзакційних видатків назвав їх видатками використання механізму цін.

Послідовники Коуза (наприклад, економіст Дж. Джарілло) пропонують усі видатки фірми розподілити на три типи — внутрішні, зовнішні та транзакційні. Це можна пояснити на такому прикладі. Нехай бізнес фірми А полягає в тому, що вона купує продукт «А», переробляє його в продукт «В», який потім продає. Видатки щодо закупівлі «А» — зовнішні, видатки, пов’язані з переробкою «А» у «В», — внутрішні (у даному разі вони збігаються з виробничими). Якщо продавець «А» та покупець «В» вже були колись знайдені й вся схема реалізується за умови фіксованих цін та обсягів, то транзакційні видатки дорівнюють нулеві. Однак у реальності і покупця, і продавця ще треба знайти, а ціни та обсяги постійно змінюються — їх необхідно визначити для кожної конкретної угоди. Усе це видатки, на які фірма змушена йти. Щоб самі ці транзакції стали можливі, класичний механізм ціноутворення ще треба «увімкнути».

Таким чином, транзакційні видатки можна інтерпретувати як видатки на адаптацію фірми до ринкових умов, що змінюються. Якщо на ринку, де працює фірма, нічого не змінюється, то додаткові транзакційні видатки дорівнюють нулеві. У певному розумінні й фірму варто організовувати тільки тоді, коли є ідея створити новий чи змінити старий ринок.

У всіх своїх розмірковуваннях під фірмою Коуз розумів фірму-виробника. Якщо фірма володітиме засобами виробництва, то окрім видатків, пов’язаних з виробництвом продукції, їй доведеться нести видатки на попереднє вивчення ринку, на просування продукції на ринок, на укладення всіх необхідних для цього контрактів тощо (для неї вони і будуть транзакційними). А тепер уявімо, що існує інша фірма, яка не володіє засобами виробництва, але яка пропонує фірмі-виробнику за певну плату взяти її транзакційні видатки на себе. Це і є так звана «оболонкова» фірма. Функція фірми-виробника полягає лише у тому, щоб виробляти, а що виробляти і як продавати — це вже проблеми оболонкової фірми. Іншими словами, «оболонкова» фірма бере на себе відносини фірми-виробника з ринком (оточує «оболонкою»). Вона адаптує виробника до ринку, відгороджує його від проблем, якщо виробник сам не може чи не хоче їх вирішити.

Зрозуміло, що роль «оболонкової» фірми буде тим більша, чим більші транзакційні видатки порівняно з виробничими. Тому найбільш відчутна присутність «оболонкових» фірм там, де ринкова кон’юнктура швидко змінюється. Ось як писав про це попередник Коуза Френк Найт: «За наявності невизначеності ... здійснення реальної діяльності стає справді другорядним у житті, головною проблемою чи функцією стає рішення — що робити і як це робити». Пошуки відповіді на два останніх запитання і становлять суть «оболонкового» бізнесу. «Оболонкові» фірми породжуються страхом виробників перед невизначеністю свого економічного майбутнього, або, інакше кажучи, небажанням чи побоюванням ризикувати. Коуз увів поняття транзакційних видатків, щоб зберегти фірму у її традиційному розумінні. Але за іронією долі саме завдяки зростанню їх вагомості стало можливим існування в сучасній економіці віртуальних організацій, в яких риси класичної фірми повністю зникають.

Нині існує багато прикладів функціонування «оболонкових» фірм у багатьох країнах світу. Одним з показових прикладів є світовий лідер у виробництві спортивного одягу Nike Inc. Вже з моменту свого заснування у 1964 р. Nike поступово передавала виробничі функції на контрактній основі підрядникам із різних країн, що розвиваються (тобто підвищувала ступінь своєї «оболонковості»). Нарешті, позбувшись власності на засоби виробництва повністю, Nike сьогодні розглядає себе перш за все як дослідницьку, дизайнерську та маркетингову корпорацію, яка має можливість інвестувати більшу частину свого прибутку в наукові дослідження та рекламу, а не у фіксовані активи (основний капітал). Інший приклад — каліфорнійська компанія Esprit de Corp., яка побудувала весь свій бізнес, пов’язаний з одягом, на контрактних відносинах з більш ніж 150 «незалежними» фабриками, розкиданими по всьому світу.

Наведені приклади «оболонкових» фірм стосуються споживчих ринків. Однак це далеко не єдина сфера їх існування, принаймні в деяких державах, зокрема тих, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу. Нестача грошей та велика частка бартерних угод призводять до того, що майже жоден завод не може собі дозволити відмовитись від послуг посередників. Посередник — це «оболонкова» фірма нульового ступеня, від нього не вимагається подання ідей щодо виробництва продукції чи формування ринку її збуту. В українській економіці такі фірми розповсюджені, зокрема, в експортноорієнтованих галузях (чорна металургія, хімія). Користуючись відсутністю у підприємств цих галузей оборотних коштів, такі фірми, надаючи підприємствам необхідні оборотні кошти через широке використання бартерних схем, отримують на виході кінцеву продукцію, яку потім і реалізують. І виступають вони здебільшого не як суто посередники, а як справжні організатори чи координатори виробництва. У разі їх відсутності виробничий ланцюжок не спрацьовує, оскільки самі підприємства адаптуватись до «безгрошового» ринку не можуть чи не хочуть. Звісно, коли економічна ситуація нормалізується і в економіці з’явиться достатня кількість грошей і завершиться перерозподіл власності в процесі приватизації, необхідність у таких «оболонкових» фірмах відпаде. Для багатьох з них постане питання про необхідність серйозної реорганізації та переорієнтації напрямів своєї діяльності.

Переваги «оболонкових» фірм на ринках з «примхливим» попитом і в умовах бартерної економіки зрозумілі. Але передрікати швидку загибель традиційних вертикально інтегрованих корпорацій, безумовно, не можна. Але важко уявити собі стійкий «оболонковий» бізнес в автомобілебудуванні чи у виробництві металу. «Оболонкові» компанії можуть легко опинитись за межами бізнесу, бо на відміну від вертикально інтегрованих корпорацій вони постійно наштовхуються на ризик конкуренції із своїми виробничими підрядниками. Відбувається це і на ринках, які є досить таки сприятливими для «оболонкового» бізнесу. Так, на початку 80-х років ряд американських компаній, які виробляють та реалізують спортивний інвентар, скористались для виготовлення тенісних ракеток послугами однієї з тайванських фірм. Не минуло й декількох років, як ця фірма, відмовившись від ролі субпідрядника, вийшла на американський ринок під власним брендом.

Ще однією перевагою інтегрованих компаній перед «оболонковими» є їх більша «вкоріненість» у ринках, що, наприклад, дає їм можливість протягом достатньо тривалого періоду субсидувати менш прибуткові (чи навіть збиткові) види своєї діяльності за рахунок більш прибуткових у перспективі змін ринкової кон’юнктури. «Оболонкові» фірми внаслідок погіршення кон’юнктури швидко змінять напрям своєї діяльності й у довгостроковій перспективі можуть помилитись. Нарешті, ще один істотний недолік «оболонкової» форми організації бізнесу — відсутність належного контролю за якістю виробництва.

У сценарії майбутнього світової економіки, який був запропонований економістом Майклом Піоре та політологом Чарльзом Сейбелом, все виробництво продуктів масового попиту переміщується в країни третього світу, а компанії розвинутих країн тяжіють до гнучкої спеціалізації, стаючи дедалі більше «оболонковими». Піоре та Сейбл вважають, що ключовими гравцями на ринку ХХІ ст. стануть організації, які будуть побудовані «за типом сонячної системи» (solar-system organization): велика кількість зовнішніх компаній-підрядників, які обертаються в полі невеликої головної фірми-організатора. Така захопленість авторів «оболонковим» майбутнім світової економіки цілком зрозуміла: коли транзакційні видатки зростають швидше виробничих, то важко позбутись бажання перенести акцент з реального виробництва на все те, що його оточує.

Таким чином, ті організаційні процеси, які в наш час можна спостерігати в розвинутих країнах, ставлять питання взагалі про подальше існування фірми в її класичному розумінні. Альтернативою таким класичним фірмам (вертикально інтегрованим компаніям) є так звані «оболонкові» фірми, які останнім часом бурхливо розвиваються у світі. Одне слово, кожна з цих форм організації бізнесу має свої переваги й недоліки. Але все ж таки загальний висновок з усього сказаного вище можна зробити такий, що скоріш за все обидві «фундаментальні» форми організації бізнесу будуть успішно співіснувати і надалі. І необхідно, щоб українські підприємства в організації своєї роботи все більше враховували досвід організаційних змін у провідних фірмах світу, в тому числі і досвід функціонування «оболонкових» фірм. А в цьому досвіді є багато корисного як для потенційно «оболонкових» фірм, так і, що не менш важливо, для виробничих підприємств.

ЛІТЕРАТУРА

1. Коуз Р. Ф. Фирма, рынок и право. — М.: Дело, 1993. — С. 192.

2. Медовников Д. Энергия пустоты // Эксперт. — 1997, № 47. — С. 37—41.

3. Норт Д. Институциональные изменения: рамки анализа // Вопр. экономики. — 1997. — № 3. — С. 6—18.


загрузка...