Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ІнвестицІйнІ аспекти реструктуризацІЇ сІльськогосподарських пІдприЄмств


Стимулювання надходжень інвестицій у аграрне виробництво України є одним з пріоритетних напрямів державної політики. Гостру нестачу техніки та оборотних коштів відчуває більшість сільськогосподарських підприємств як до, так і після реструктуризації. Раніше вважалося, що оновлення виробництва здатна забезпечити реструктуризація КСП через пошук ефективного власника. Сьогодні цілком очевидно, що сама по собі реструктуризація господарств не гарантує залучення інвестицій, але створює для цього сприятливі умови. Основна з них — запровадження приватної власності на землю й майно та створення сільськогосподарських підприємств ринкового типу. Якщо реструктуризація здійснюється без переведення боргів до нового підприємства, то цей захід також підвищує його інвестиційну привабливість. Усвідомлення себе власниками землі та майна, посилення у селян почуття матеріальної заінтересованості, відповідальності й підприємницької активності створює сприятливий клімат для надходження інвестицій.

Практика реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств показує, що залежно від бажаного результату реформування можна здійснювати різними шляхами. Так, на базі одного КСП можуть бути утворені одна або кілька юридичних осіб; новоутворене підприємство може бути господарським товариством, приватним підприємством, фермерським господарством; засновниками можуть бути всі члени колишнього КСП, кілька або одна особа, сторонні фізичні та юридичні особи; нове підприємство може бути правонаступником зобов’язань КСП чи ні тощо. Тому метод реструктуризації КСП, який затверджується загальними зборами і має враховувати наміри членів господарства, особливості і стан підприємства та забезпечувати залучення інвестицій, що вимагає розробки стратегії діяльності, у тому числі інвестиційної, нової сільськогосподарської структури. Сама реструктуризація повинна проводитися таким чином, щоб створити умови для реалізації обраної стратегії.

Розробка всебічно обгрунтованої інвестиційної стратегії передбачає напрями інвестиційної діяльності та шляхи її досягнення. Мета стратегії — раціональне використання ресурсів та оптимізація джерел інвестування. Формування інвестиційної стратегії підприємства передбачає прогнозування макроекономічних умов, пошук і аналіз альтернативних варіантів інвестування.

Етапи формування інвестиційної стратегії такі:

  1. Визначення цілей інвестиційної діяльності.

  2. Розробка найбільш ефективних шляхів досягнення цілей:

  • визначення об’єктів інвестування;

  • вибір джерел і шляхів реалізації інвестицій.

  1. Узгодження в часі дій щодо реалізації інвестиційної стратегії.

  2. Оцінка розробленої інвестиційної стратегії.

План інвестиційної діяльності повинен бути узгоджений у часі, відповідати умовам зовнішнього середовища, враховувати можливості господарства.

Під час планування інвестицій необхідно мати на увазі загальну нестачу інвестиційних ресурсів у економіці, їх високу вартість і проблематичність залучення. Тому інвестиційні проекти мають бути невеликими, але достатніми для ліквідації вузьких місць у виробництві й забезп

ечувати перетворення збиткових виробництв у прибуткові за рахунок залучення нових технологій, вирощування і переробки сільськогосподарської продукції. Знайти інвесторів під великі проекти дуже складно і у випадку змін в економіці країни чи на окремому підприємстві їх реалізація може бути припинена.

Удосконалення інвестиційної діяльності передбачає зміну й оптимізацію об’єктів інвестицій. Кожне господарство, як правило, має кілька напрямів інвестування, тому при аналізі конкретного об’єкта інвестицій необхідно обов’язково враховувати два фактори: прибутковість інвестицій та можливість їх надходження.

Прибутковість інвестування відрізняється за видами діяльності і може бути визначена на основі розробки й аналізу виробничих бюджетів за видами продукції. Ці бюджети допомагають прийняти рішення щодо удосконалення виробничої структури господарства, що передбачає зменшення одних виробництв та розширення інших. Оскільки в ринковій економіці майно господарства повинне використовуватися з максимальною ефективністю, то кошти мають вкладатися тільки в прибуткові виробництва чи для перетворення їх у прибуткові. Нерідко деякі господарства вкладають кошти у збиткові галузі з метою забезпечення зайнятості працівників і збереження джерел обігових коштів протягом року, але це призводить до того, що заборгованість зростає, фінансовий стан господарств погіршується і з часом стає все складніше забезпечувати виробництво необхідними ресурсам. За збитковими виробництвами у господарствах
необхідно проаналізувати можливості зниження собівартості продукції і визначити джерела підвищення доходів. Якщо в результаті аналізу виявиться неможливість перетворення окремого виробництва у прибуткове, то його необхідно ліквідувати і за рахунок отриманих коштів розширити прибуткове виробництво. У результаті такої зміни об’єкта інвестицій, ресурси господарства будуть використовуватися більш ефективно, фінансовий стан господарства покращиться, що зробить його привабливішим для інвесторів, кредиторів, лізингодавців.

Можливості інвестиційної діяльності визначаються в результаті аналізу фінансового стану підприємства та руху його готівки, а також зовнішніх факторів. Існує три джерела, за рахунок яких можуть здійснюватися інвестиції: власні, позичкові та залучені.

Сьогодні власних коштів господарствам у кращому випадку вистачає на фінансування простого відтворення виробничого процесу. Джерелами власних коштів для фінансування капіталовкладень та поповнення оборотних засобів на підприємстві є прибуток після оподаткування, амортизація та кошти від реалізації майна. Більшість господарств не можуть за рахунок цих джерел поновлювати основні фонди, оскільки вони залишаться без оборотних засобів. Тому господарства повинні приділяти увагу ефективнішому використанню власних коштів, бо від цього залежить їх фінансовий стан.

У ринковій економіці кредити є основним джерелом придбання основних засобів сільськогосподарського виробництва. В Україні сьогодні за рахунок банківських кредитів господарства можуть хіба що придбати оборотні засоби виробництва, оскільки такі кредити надаються на короткий строк і під високі проценти. Для придбання основних засобів господарствам вигідно використовувати кредити іноземних кредитних ліній та міжнародних організацій, які, порівняно з вітчизняними, набагато дешевші (10—20% у ВКВ) і надаються на досить тривалий строк (до 5 років). Проте розмір цих джерел незначний і для отримання кредитів вимагається кваліфіковане економічне обгрунтування або бізнес-план інвестиційного проекту, а також забезпечення у вигляді застави чи гарантії банку. В аграрних підприємств для отримання значних кредитів на технічне оновлення, як правило, не вистачає ліквідного майна для застави, а рентабельність виробництва, в яке вони вкладаються, не завжди вище від рівня процентної ставки, що зменшує власний капітал, знижує платоспроможність підприємства і підвищує ризик господарювання. За рахунок кредитів господарствам економічно вигідно фінансувати лише ті виробництва, рентабельність яких вища від рівня процентної ставки.

Виходячи із сказаного вище, найбільш привабливим джерелом технічного і технологічного оновлення сільського господарства є залучення інвестицій у вигляді часткової участі (вкладень). В усіх регіонах України є приклади такого інвестування в аграрне виробництво. Здійснюється це, як показують дослідження, двома шляхами, кожний з яких має свої переваги і недоліки.

1.Інвестиції вкладаються у виробництво, яке охоплює все господарство, тому інвестор бере участь у реструктуризації КСП або починає працювати із цілим господарством після реструктуризації.

Переваги:

  • інвестиції надходять одразу в значних обсягах і у виробництво залучається більшість ресурсів;

  • стан менеджменту в КСП не відіграє важливої ролі, оскільки інвестор контролює управління новою структурою.

Недоліки:

  • потрібен великий інвестор, яких сьогодні в Україні мало

  • може бути реалізований у регіонах, де господарства спеціалізуються переважно на вирощуванні зернових.

2.Інвестор і господарство спільно реалізують той чи інший інвестиційний проект на базі одного з виробництв.

Переваги:

  • інвестиційні проекти невеликі, а тому можуть реалізуватися за участю невеликих інвесторів;

  • таке інвестування може здійснюватися на базі багатогалузевих господарств з інтенсивним виробництвом.

Недоліки:

  • для інвестора головне значення має наявність професійного менеджменту в сільськогосподарському підприємстві;

  • щоб зробити ефективною всю діяльність господарства, потрібно реалізувати кілька спільних проектів (як правило, з різними інвесторами), що потребує багато часу і зусиль.

У першому випадку бажано знайти інвестора до початку проведення робіт з реструктуризації. Це дасть змогу визначити стратегію нової структури та обрати оптимальний варіант проведення реструктуризації для даного господарства, виходячи з можливостей і бажань сторін (створення чи ні нової юридичної особи, кількість засновників, юридичний статус, виробничий напрям та ін.).

Вкладаючи кошти у сільське господарство, інвестор здійснює вертикальну диверсифікацію своєї діяльності. Маючи, як правило, налагоджене постачання ресурсів і збут сільськогосподарської продукції, він починає безпосередньо займатися аграрним виробництвом. У результаті створюється життєздатна сільськогосподарська структура, яка має міцний фінансовий стан і забезпечена необхідними виробничими ресурсами. Порівняно із звичайними сільськогосподарськими підприємствами така структура є більш стійкою, оскільки являє собою одну з ланок виробничого ланцюга, який контролюється одним суб’єктом підприємництва. Але головне, що приносить інвестор у сільське господарство, — це ефективний менеджмент.

У другому випадку бажано, щоб підприємство було вже реструктуризованим, причому таким чином, щоб бути інвестиційно привабливим (невелика кількість засновників, відсутність великих боргів). Проект, який реалізується за участю інвестора має бути захищений від боргів господарства (як правило, оформляється у вигляді окремої юридичної особи).

Основним мотивом інвестора для співпраці є наявність у господарстві менеджерів, здатних ефективно працювати в ринкових умовах. Інвестори дуже обережно підходять до вибору партнера, оскільки професіоналізм і порядність керівництва господарства, яке здійснює оперативне управління спільним інвестиційним проектом, забезпечує його успіх.

Основні мотиви, що спонукають здійснювати інвестиції в аграрне виробництво:

  1. Висока рентабельність окремих сільськогосподарських ви-
    робництв.

  2. Бажання розширювати свою діяльність.

  3. Наявність великих земельних площ (у регіонах, де високоефективне вирощування зернових) і дешевої робочої сили на селі.

  4. Необхідність повернути кошти за надані господарству ресурси. Як показує досвід, саме неспроможність господарств розрахуватися за своїми зобов’язаннями підштовхує партнерів до пошуку нових форм співпраці, що часто виражається в інвестуванні.

  5. Бажання зберегти ринок збуту (для постачання пального, запчастин, добрив, електроенергії).

  6. Потреба в регулярних поставках сировини для власних переробних потужностей.

  7. Наявність власних каналів збуту сільськогосподарської продукції.

Знаючи мотиви, керівники господарств можуть цілеспрямовано займатися пошуком інвесторів, якими виступають підприємства матеріально-технічного постачання, переробні підприємства або інші покупці сільськогосподарської продукції.

У процесі роботи з потенційним інвестором господарства часто потребують консультативної допомоги з юридичних та економічних питань, яка може надаватися на комерційній основі консалтинговими компаніями. Вона полягає у такому:

  • допомога у виявленні потенційних інвесторів;

  • допомога щодо визначення одного чи кількох інвестиційних проектів, що можуть зацікавити інвесторів;

  • розрахунок прибутковості окремих виробництв;

  • допомога в оформленні договорів;

  • допомога у розв ’ язанні спірних питань;

  • розробка бізнес-планів за напрямами інвестування.

Отже, спосіб реструктуризації КСП має забезпечувати реалізацію інвестиційної стратегії новоутвореної сільськогосподарської структури. В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів у економіці та їх високої вартості інвестиційні проекти повинні бути невеликими і ліквідовувати окремі вузькі місця у виробництві. При зміні об’єкта інвестування потрібно враховувати прибутковість інвестицій та можливість їх реалізації. Найбільш привабливим сьогодні є технологічне оновлення сільського господарства за рахунок залучених інвестицій, у результаті чого покращується управління аграрним виробництвом та утворюється вертикально диверсифікована структура. Керівники господарств можуть цілеспрямовано займатися пошуком інвесторів, але вони потребують консультативної підтримки при роботі з інвесторами.

ЛІТЕРАТУРА

  1. «Про інвестиційну діяльність». Закон України від 18 вересня 1998року.

  2. Бланк. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995 — 448 с.

  3. Норкотт Д. Принятие инвестиционных решений: Пер. с англ. под ред. А.Н. Шохина. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 247 с.

  4. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Либра ООО, 1996. — 344 с.

  5. Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. — Т. 1. — 416 с.

  6. Управление инвестициями: В 2-х т. / В. В. Шеремет, В. М. Павлюченко, В. Д. Шапиро и др. — М.: Высш. шк., 1998. — Т. 2.— 512 с.


загрузка...