Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

АКТИВІЗАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ


Подолання інвестиційної кризи в Україні пов’язане з підвищенням активності власних і зовнішніх джерел інвестування.

В умовах нестачі власних коштів залучення іноземних інвестицій у розбудову національної економіки набуває великого значення.

За оцінкою відділу іноземних кредитів та інвестицій Міністерства економіки України, потреби країни в іноземних інвестиціях становлять не менше 40 млрд дол. США, у тому числі для металургії— 7, машинобудування — 5,1, транспорту — 3,7, хімії і нафтохімії —
3,3 млрд дол. Фактично ж залучених іноземних інвестицій значно менше. За даними Мінекономіки, протягом 1992—1997рр. в Україну надійшло лише 9,5 млрд дол. США зовнішніх фінансових ресурсів, з яких прямі інвестиції становили 750,1 млн дол. США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2—2,5 млрд дол. на рік. Такі кошти протягом п’яти років дають змогу реконструювати пріоритетні галузі промисловості. Але щорічні обсяги іноземних інвестицій в економіку України, порівняно з аналогічними обсягами країн Східної Європи, у 3—7 разів менші.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій в економіку України (у світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економіку припадає близько 1%, або близько 5 дол. на душу населення). За обсягом іноземних інвестицій на душу населення Україна на початку 1997 р. посідала останнє місце серед східноевропейських країн. В Угорщині цей показник становив 1500 дол., у Чехії — 400, в Естонії — 320.

Досвід останніх років свідчить, що великі надії на іноземні інвестиції себе не виправдали. Їхній обсяг залишається незначним, особливо у виробничій сфері. Тому іноземні інвестиції можуть бути одним із джерел фінансування технічного переозброєння підприємств, зокрема експортної орієнтації, але в Україні ще не створені всі необхідні для цього умови.

Сьогодні треба рішуче переходити до формування власних джерел інвестування. У більшості держав світу ці джерела є головними. Незважаючи на складний економічний стан, Україна має значні потенційні можливості у цій сфері. Важливо знайти шляхи акумулювання власних коштів та здійснити правильний вибір пріоритетних напрямів вкладення інвестицій.

Особлива роль при цьому відводиться коштам амортизаційного фонду і прибутку. Але за останні роки для українських підприємств амортизаційні відрахування практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій. Це призвело до зменшення обсягів валового самофінансування і позбавило підприємства можливості залучати позичені кошти, бо за відсутності власних коштів банки не видають кредити. Виробляти продукцію стало найневигіднішою справою.

З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств Кабінет Міністрів України своєю постановою запровадив нову систему амортизації з 1 січня 1997 р. З деякими змінами ця система діє з 1 липня 1997р. відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевагою обох варіантів системи амортизації є те, що підприємствам без усіляких застережень, нарешті, дозволено самостійно приймати рішення щодо прискореної амортизації основного капіталу групи 3, який придбаний після 1 липня 1997 р. Згідно із запропонованими нормами повна амортизація цього капіталу забезпечується протягом 7 років, причому за перші 3 роки експлуатації списуються 65% їхньої вартості.

Враховуючи те, що багато підприємств є збитковими, не можна огульно нав’язувати усім тільки прискорену амортизацію. Збиткові підприємства не тільки не одержать від неї ніяких економічних переваг, а й зазнають штучно підвищених збитків. Прискорена амортизація була б вигідною для таких підприємств лише після їх перетворення в рентабельні. Тому із запровадженням нової системи, як вважають деякі економісти, не повинні скасовуватися норми амортизації, що діяли раніше. Зрозуміло, їх можна скоригувати з огляду на зміни у відтворенні засобів праці  4.— с. 86  .

Іншою складовою власних коштів підприємств є прибуток; його величина формується як частина валового доходу у вигляді різниці між реалізаційною ціною продукції (робіт, послуг) та її валовими витратами. Нас цікавить величина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших бюджетних вимог. Саме ця частина прибутку є джерелом для інвестицій, але її роль в інвестиційному процесі з кожним роком зменшується.

Важливу роль в інвестуванні підприємств мають відігравати довгострокові кредити. Якщо в розвинутих країнах їх частка сягає 40% і більше, то в Україні практично не здійснюється видача довгострокових кредитів. Як показує зарубіжний досвід, навіть фірми, що успішно функціонують на ринку, рідко обходяться без довгострокових кредитів.

Значним внутрішнім інвестиційним резервом є заощадження населення. Дослідження свідчать, що в усьому світі саме заощадження населення живлять інвестиційними коштами економіку країн. Наприклад, у ФРН 63% загальних заощаджень, які використовуються як інвестиційні ресурси, становлять заощадження населення. Але на сьогодні середній клас в Україні лише починає формуватися. А як доводить світова практика, саме він живить своїми коштами інвестиційну сферу економіки.

Незважаючи на це, за різними оцінками, інвестиційний потенціал населення України становить 20 млрд грн. За іншими даними, населенням України нагромаджено 15—20 млрд дол. США. Крім того, щорічно майже 3 млрд дол. вивозяться за кордон.

Таким чином, сьогоднішня ситуація в Україні потребує активізації джерел інвестування для подолання кризового стану в інвестиційній сфері та в економіці країни в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1.Барановський О. І. Інвестиційна безпека // Фінанси України. — 1997.— № 7. — С. 40—53.

2.Білик М. Д. Форми інвестицій державних виробничих підприємств та їх розвиток у сучасних умовах // Фінанси України. — 1998. — № 4. —
С. 70—76.

3.Мельник О. О. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України. — 1998. — № 8. — С. 61—68.

4.Орлов П., Орлов С. Державна амортизаційна політика // Економіка України.— 1998. — № 8. — С. 31—36.

5.Чичкало-Кондрацька І. Б. До питання оновлення основних виробничих фондів промисловості // Фінанси України. — 1998. — № 4.— С. 47—50.


загрузка...