Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ЗНАЧЕННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У СУЧАСНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ


У багатьох підручниках з інвестування як західних авторів, так і вітчизняних, розглядають, як правило, дві групи можливих видів інвестицій — матеріальні та фінансові. Нематеріальні інвестиції згадуються не як самостійна група, а як частина груп, що названі вище. У контексті практичного застосування нематеріальні активи також не завжди розглядаються як повноцінний вид інвестицій, які при вкладенні в об’єкт інвестування можуть давати прибуток. Однак тенденції світової економіки свідчать про зростаючу роль нематеріальної, у звичайному розумінні слова, складової частини економічного розвитку.

Кінець ХХ ст. характеризується тим, що ринок нематеріальних активів набуває для людського суспільства пріоритетне значення. Сьогодні інтелектуальна власність в основному виступає або як товар, або як об’єкт інвестування (йдеться про інноваційне підприємництво). У першу чергу це стосується ринку інтелектуальної власності, яка охороняється патентним та авторським правом. В основному йдеться про технології. Сумарна вартість створюваних у світі технологій сьогодні сягає 60% величини всього суспільного валового продукту. Темпи зростання торгівлі технологіями випереджають темпи зростання торгівлі іншими товарами. Сумарний обсяг торгівлі технологіями у світі оцінюється як такий, що знаходиться у діапазоні від 20 до 50 млрд доларів США. Очікується, що до 2000 року світовий обсяг торгівлі ліцензіями становитиме понад 500 млрд доларів США.

Чинники бурхливого розвитку ринку технологій полягають у надзвичайно високому рівні рентабельності торгівлі таким товаром. Так, у разі продажу технологій витрати звичайно становлять 10—25% обсягів реалізації. Якщо взяти середню цифру 20%, то за даними, наприклад, 1990 р. при виторзі розвинутих країн від продажу ліцензій на зовнішніх ринках порядку 20 млрд доларів США, чистий прибуток склав 16 млрд доларів США. Щоб отримати такий прибуток, потрібно було б вивезти товарів на суму 160 млрд доларів США (виходячи з 10%-го прибутку). В останні роки у практиці економічного співробітництва обладнання, матеріали і т. ін. здебільшого стають товаром, супутнім постачанням знань і послуг.

Фірми, які придбають нематеріальні активи, за відносно невеликий проміжок часу досягають світового рівня якості й високої конкурентоспроможності виробничої продукції, одержують нові ринки збуту і збільшують обсяги експорту. Разом з тим, інвестуючи нематеріальні активи, фірми проникають на ринки країн, куди експорт товарів ускладнений або невигідний. Внаслідок цього, власники нематеріальних активів можуть впливати на ціни і кон’юнктуру ринку, поширювати постачання сировини, встановлювати контроль над покупцем технології. Крім таких довгострокових досягнень, нематеріальні інвестиції дають змогу вирішити і більш нагальні питання. Йдеться, наприклад, про збільшення статутного фонду за рахунок власних засобів, що має значення при отриманні кредиту, можливість створення нового підприємства шляхом внесення до його статутного фонду нематеріальної інвестиції, а також оптимізацію оподаткування. Останній чинник відіграє не останню роль у тому, що виплати роялті (платня за використання технології) становлять майже 70% у загальному обсязі фінансових потоків між філіями ТНК (транснаціональних компаній).

Зростання ролі нематеріальних активів для ефективного функціонування окремих підприємств, галузей, національних економік та світової економіки в цілому зумовлюється чинністю об’єктивних економічних законів. Економічне зростання являє собою рух у бік ускладнення джерел конкурентних переваг. Такий рух має стадійний характер. Ці стадії розрізняються за специфічними джерелами досягнення конкурентоспроможності на світовому ринку. Майкл Портер виділяє чотири стадії розвитку конкурентоспроможності економіки:

1.Конкурентоспроможність на основі чинників виробництва.

2.Конкуренція на основі інвестицій.

3.Конкуренція на основі нововведень.

4.Конкуренція на основі багатства.

На перших трьох стадіях відбувається зростання конкурентоспроможності економіки, що, як правило, збігається із зростанням добробуту. Четверта стадія означає поступове уповільнення зростання і, як наслідок, спад. М. Портер розглядає стадійний характер розвитку національних економік. Оскільки національні економіки є елементами системи світової економіки, детермінанти їхнього розвитку зумовлюють також і процеси, що відбуваються на більш високому рівні. На рівні світової економіки детермінанти діють як переважні тенденції.

Сучасні процеси глобалізації зменшують залежність підприємств, галузей та національних економік від наявності та якості в країні тих або інших сировини, матеріалів і комплектуючих. Чинники виробництва можна придбати по всьому світу приблизно на однакових умовах. Капітал також переходить з країни в країну, і насамперед у ті країни, що заслуговують довіри з точки зору надання кредитів та інвестування. Головне полягає в тому, як ефективно їх використати. А це — питання про засоби, навички та організацію управління і функціонування. Тобто про нововведення. Нововведення включає як поліпшення технології, так і вдосконалення засобів і методів ведення справи. Конкретно оновлення може стосуватися зміни товару або виробничого процесу, нових підходів щодо маркетингу і нових шляхів розповсюдження товару. Більша частина змін має еволюційний, а не радикальний характер. Нагромадження невеликих змін дає більше, ніж великий технологічний прорив. У свою чергу нововведення — результат удосконалення організаційної структури і науково-дослідних розробок. Це завжди потребує капіталовкладень у розвиток навичок та знань.

До нематеріальних інвестицій традиційно належать результати інтелектуальної діяльності людини, що характеризуються певною новизною, і які охороняються винахідницьким і авторським правом або правом промислової власності. Тому нематеріальні активи поділяють на дві групи:

1.Твори, які охороняються авторським правом.

2.Промислова власність.

Але це далеко не всі результати інтелектуальної діяльності людини, що також може бути інвестиційним активом.

Існує сукупність знань, інформації та навичок, які не можна запатентувати або отримати авторське право з різних причин. Наприклад, через невідокремленість від свідомості конкретної людини, що ними володіє. Власник таких активів може протягом певного часу передавати свою «майстерність» іншим людям або організаціям. При цьому необов’язково, що вони оволодіють його знаннями. До того ж у такому процесі він втрачає права власника. Внаслідок невідчутності та вислизності (висловив ідею — і вона вже не твоя) нематеріальні активи негативно відрізняються від інших видів інвестицій.

Матеріальні інвестиції — це реальні матеріальні речі. Їх можна побачити і відчути, вони мають реальну форму існування. Матеріальні активи завжди є показником стабільності й заможності власника. Нерухомість, обладнання і матеріали, об’єкти капітального будівництва, земельні ділянки, дорогоцінні метали, антикваріат і художні твори відрізняються високим ступенем надійності й захищеності від інфляції. Тому особливо в періоди нестабільності економіки, інфляції та інших кризових ситуацій цінність матеріальних інвестицій збільшується.

Але матеріальні інвестиції треба зберігати в спеціально відведених місцях, оскільки вони зношуються у фізичному і моральному плані. Крім того, сьогодні матеріальні інвестиції скоріше зберігають капітал, ніж його розвивають.

На певному етапі ці вади можна усунути шляхом фінансових інвестицій. Фінансові активи є свідоцтвом або власності, або боргу, або права на отримання відсотка з матеріальних активів тільки на папері. Цінність валюти, облігацій, векселів, акцій та інших цінних паперів полягає не в самому папері, а в тому, що на ньому написано.

Фінансові цінності без особливих труднощів переміщуються у часі й просторі, особливо в електронному вигляді. Інакше кажучи, як вид інвестування вони наділені значними перевагами. Крім того, фінансові інвестиції дають змогу не тільки зберегти капітал, а й збільшити його. У такому разі постає проблема надійності й ризикованості фінансових інструментів. У зв’язку із зменшенням надійності, особливо в останні роки, традиційних фінансових інструментів почали з’являтися нові, так звані «похідні фінансові інструменти», основна мета яких — зменшення ризиків. Наприклад, різноманітні види опціонів, що за своєю формою є фінансовими інструментами, а за суттю являють собою «право на вибір», тобто право на нематеріальний об’єкт.

Таким чином, зростання ролі й значення нематеріальних активів, з одного боку, чітко простежується у тенденціях розвитку світових ринків товарів і капіталів, а з іншого — зумовлюється дією економічних законів.

Об’єктивна дія економічних законів є сприятливим фактором з точки зору перспектив розвитку України. Наша національна економіка перебуває в межах дії світових тенденцій переходу від конкурентоспроможності на основі матеріальних та інвестиційних ресурсів до конкурентоспроможності на основі нововведень.

Джерела нематеріальних інвестицій для України можна розподілити на дві групи — внутрішні та зовнішні. Зовнішні джерела (іноземні держави, міжнародні організації і транснаціональні компанії) забезпечують надходження із-за рубежа технічної допомоги каналами іноземної державної допомоги та різноманітної інтелектуальної власності, що вкладається іноземними інвесторами у підприємства на території України. Дуже складно виокремити із загальної суми фінансування 3,5 млрд $, відкритого донорами для України, частину нематеріальних інвестицій. Такі інвестиції надходять, як правило, у вигляді послуг, навчання і консультацій. Наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку визначив стратегію співробітництва з Україною й розробив загальний план сприяння реформам, згідно з яким 2/3 коштів, що виділяються, припадають на кредити, 1/3 — на здійснення технічної допомоги. Допомога Україні надається також Європейським союзом за програмою TASIC (технічна допомога країнам колишнього СРСР). Протягом 1991—1995рр. було надано більш як 450 млн ЕКЮ.

Практично всі такого роду програми, що реалізуються, на 90—95% фінансують перебування в Україні іноземних експертів, які готують рекомендації, надають послуги щодо навчання, консультування і т. ін.

Що стосується надходження іноземних нематеріальних інвестицій у формі прямих вкладень у підприємства в Україні, то необхідно відзначити насамперед незначні розміри таких надходжень. Основними видами інвестицій, що вкладаються іноземними інвесторами в підприємства на території України, виступають: рухоме майно (65%) та грошові внески (29%). 6% припадає на інші види інвестицій, у тому числі й на нематеріальні активи. Основними вкладниками торгових марок, технологій і ноу-хау в Україні є транснаціональні компанії (ТНК). У силу специфіки ТНК відбувається внутрішньокорпоративний трансферт інтелектуальної власності.

Характеризуючи зовнішні джерела нематеріальних інвестицій в Україну в цілому, очевидним є те, що розвинуті країни прагнуть і будуть прагнути до збереження технологічного розриву, який існує між ними та іншими країнами. Тому, приймаючи і використовуючи гідні уваги іноземні нематеріальні інвестиції, необхідно ефективно використовувати внутрішні ресурси. Це тим більше важливо, що
наявні в Україні нематеріальні ресурси, які можуть стати інвестиціями, значні за кількістю і на сьогоднішній день поки що відповідають світовому рівню за якістю. За словами віце-президента української групи Міжнародної асоціації з охорони прав промислової власності, «більша частина винаходів та розробок, які запатентовані ще в радянській Україні, припадають пилом десь в архівах». Підраховано, що на «старому інтелекті» можна заробити значні гроші тільки завдяки його продажу. Проблема використання державного наукового потенціалу — це питання державної політики.

На рівні підприємств використання інтелектуальної власності вирішується безпосередніми власниками, а тому ставлення до неї більш господарське. Власники нематеріальних інвестицій стають засновниками підприємств, здійснюючи внесок в статутний фонд у вигляді торговельних марок, технічних та технологічних розробок, програмних продуктів та авторських розробок.

Однак неуважність держави до інтелектуальної власності призводить до недопорозуміння значущості нематеріальних активів на всіх рівнях економіки.

На хвилі загальносвітової тенденції, використовуючи наявний науковий потенціал, Україна може зайняти гідне місце у системі світового господарства. Але світові тенденції не вирішують національних проблем. Вони створюють умови. Оцінка, ефективне використання і розвиток нематеріальних ресурсів, які є в Україні, розробка та впровадження державної програми сприяння розвитку інтелектуальної власності — все це дасть змогу скористатися світовими тенденціями розвитку. Бездіяльність і невикористання існуючого наукового потенціалу призводить до його морального старіння і недоотримання прибутків. У такому разі, незважаючи на світові економічні тенденції, Україна буде у числі аутсайдерів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Междунар. отношения, 1993.

2.Азгальдов Г., Карпова Н. Нематериальные активы и интеллектуальная собственность: проблемы и решения // Рынок ценных бумаг. — 1998. — № 6.

3.Астахов В. П. Нематериальные активы: сущность, состав, оценка, бухгалтерский учет, налогообложение. — М.: Ось-89, 1996.


загрузка...