Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

КОМЕРЦІЙНИЙ РОЗРАХУНОК: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ У ГАЛУЗЯХ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ


Усі підприємства матеріального виробництва, а також частина організацій невиробничої сфери в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Він являє собою метод ведення господарства, що полягає у зіставленні у грошовій формі затрат і результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку при мінімальних затратах. У прибутку найбільш повно відбиваються всі сторони господарської діяльності підприємства, він є найважливішим показником ефективності виробництва.

Комерційний розрахунок впливає на організацію фінансів підприємств, обумовлюючи їх специфіку, що полягає у такому:

суб’єкти господарювання володіють фінансовою незалежністю, що виражається у їх праві самостійно розподіляти виручку, одержану від реалізації продукції (послуг), розпоряджатись прибутком, формувати і використовувати на свій розсуд фонди виробничого і соціального призначення, самостійно відшукувати джерела розширення виробництва продукції (послуг), включаючи випуск акцій, облігацій, залучення кредитних ресурсів, відкривати розрахункові та інші рахунки у будь-якому банку для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахункових, кредитних і касових операцій;

фінансові відносини підприємств регулюються державою лише економічними важелями під час проведення податкової, амортизаційної, експортно-імпортної, валютної політики.

суб’єкти фінансових відносин несуть безпосередню економічну відповідальність за фактичні результати роботи, своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. В умовах ринкової економіки підприємство відповідає за свої зобов’язання власним майном, причому за їх невиконання карається штрафом;

у підприємств складаються різноманітні взаємовідносини з банками, страховими компаніями, державою, спрямовані на зміцнення комерційних засад в організації їхньої діяльності.

Основними принципами комерційного розрахунку більшість теоретиків і практиків вважає такі: самоокупність і самофінансування; самоуправління; зацікавленість у результатах діяльності; матеріальна відповідальність; здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю.

Коротко відзначимо фінансовий аспект кожного принципу.

Самоокупність являє собою початковий рівень комерційного розрахунку, метою якого є одержання підприємством прибутку при мінімальних затратах. Самоокупність означає, що кошти, які забезпечують фінансування підприємства, мають окупитись, тобто принести доходи, що відповідають мінімально можливому рівню рентабельності.

e;Times New Roman´, serif;"> Зміст принципу самофінансування полягає у тому, що після сплати всіх податків та інших обов’язкових платежів з прибутку залишаються кошти, що забезпечують розширене відтворення і розв’язання всіх соціальних завдань. Самофінансування — це метод ринкового ведення господарства, коли власних джерел достатньо для постійного відновлення основних фондів, нематеріальних активів, фінансування соціальних програм. У країнах з розвинутою ринковою економікою рівень самофінансування вважається високим, якщо питома вага власних джерел досягає 70 відсотків. Ефективність самофінансування на підприємстві можна оцінити, розраховуючи коефіцієнти самофінансування та рентабельності. При цьому перший характеризує, у скільки разів власні джерела перевищують залучені й позичені кошти. Другий вказує на розмір чистого доходу, одержаного з 1 гривні власних коштів. Розрахунок цих показників на прикладі підприємств житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення України наведено у табл. 1.

Таблиця 1

РОЗРАХУНОК КОЕФІЦІЄНТІВ САМОФІНАНСУВАННЯ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Показники

1996

1997

1. Прибуток, направлений до фонду споживання, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


369.00
19,50


267.90
21,30

2. Амортизаційні відрахування, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


41,20
4,40


108,30
7,90

3. Запозичені кошти, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


9,35
7,90


13,25
5,93

4. Кредиторська заборгованість та інші залучені кошти, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


5251,75
98,85


9071,25
137,00

5. Чистий прибуток, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


395,4
20,1


83,3
3,6

6. Власні кошти, млн грн.
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


46636,2
650,00


62401,7
782,55

7. Коефіцієнт самофінансування {(1+2)/(3+4)}
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


0,0765
0,2239


0,0414
0,2043

8. Рентабельність процесу самофінансування (2+5)/6
на підприємствах ЖКГ
на підприємствах побутового обслуговування населення


0,0094
0,0377


0,0031
0,0147

За розрахунками, наведеними у таблиці, можна зробити висновок, що коефіцієнт самофінансування на підприємствах ЖКГ дорівнював 7,65% у 1996 р. і 4,14% у 1997 р. Зниження показника становить 3,51 процентного пункту. На підприємствах побутового обслуговування цей показник відповідає 22,30 та 20,46%, зниження— 1,96 процентного пункту. Різниця коефіцієнта самофінансування між підприємствами зазначених галузей виробничої і соціальної сфери пояснюється тим, що на підприємствах побутового обслуговування комерційний розрахунок застосовувався більш широко. Загальне зниження показників самофінансування пов’язане насамперед з кризою в економіці України, скороченням надходжень до бюджету. Так, на підприємствах ЖКГ рентабельність знизилась на 0,63, а на підприємствах побутового обслуговування населення— на 2,3 процентного пункту.

Фінансовий аспект принципу самоуправління полягає у самостійному плануванні своєї діяльності, визначенні перспектив розвитку, виходячи з попиту на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги, у забезпеченні виробничого і соціального розвитку, підвищенні особистих доходів працівників, у розпорядженні випущеною продукцією, що реалізується за самостійно встановленими цінами, а також у використанні одержаного після сплати податкових та неподаткових платежів прибутку.

Принцип заінтересованості у результатах діяльності підприємства означає, що форми, системи, розміри оплати праці, стимулюючі й компенсуючі виплати та інші види доходів самостійно встановлюються суб’єктом господарювання. Це забезпечує віднесенням до складу витрат виробництва і обігу нарахованих сум заробітної плати за тарифними ставками і окладами, премій, включаючи вартість натуральних премій, за виробничі результати; винагород за підсумками роботи за рік; винагород за вислугу років; інших стимулюючих виплат.

В умовах здійснення ринкових перетворень у галузі організації праці, у тому числі й у соціальній сфері, мають місце такі недоліки, як відсутність залежності між оплатою праці та її продуктивністю; низький рівень заробітної плати, мінімальний споживчий бюджет, розмір прожиткового мінімуму в 4—7 разів перевищує розмір мінімальної оплати праці; зростання оплати праці, пов’язане не з підвищенням ефективності, а з інфляційними процесами, причому індексація мінімальної оплати праці економічно запізнюється; зниження оплати праці не відзначається гнучкістю і не може адекватно реагувати на зміни умов господарювання; загострення проблеми взаємних неплатежів призводить до постійних затримок виплати заробітної плати практично в усіх галузях; зростання безробіття та загроза швидкого переходу до її відкритих форм.

За порушення договірних, кредитних, розрахункових і податкових зобов’язань, продаж товарів, що спричиняють шкоду для здоров’я громадян, підприємство несе відповідальність згідно з чинним законодавством: сплачує штрафи, пені, неустойки. З цими положеннями пов’язаний принцип матеріальної відповідальності.

Оскільки фінанси підприємств виконують контрольну функцію, то на ній базується суб’єктивна діяльність людей — фінансовий контроль. Розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий контроль. Перший здійснюють фінансові відділи, бухгалтерія, ревізійна комісія. Другий — податкова адміністрація, аудиторські фірми, банківські установи, казначейство. Із здійсненням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства пов’язаний останній принцип комерційного розрахунку.

Перехід до ринкових відносин у галузях невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, фізична культура і спорт, культура) супроводжується гострими проблемами.

Основа проблема — нестача коштів для фінансування цих галузей. Раніше підприємства і установи виробничої соціальної сфери функціонували на умовах як повної, так і часткової самоокупності поточних витрат. Різниця між видатками та доходами покривалась за рахунок дотацій з бюджету. Крім того, значна частка установ соціальної сфери перебувала на повному бюджетному забезпеченні. Нині, у зв’язку з кризовим станом в економіці, надходження з бюджету дуже обмежені. Тому і докладаються зусилля щодо впровадження в усіх галузях невиробничої сфери комерційного розрахунку. Але і в обставинах, що склалися, слід диференціювати підхід до вирішення проблеми. Це пов’язане перш за все з високою значущістю соціальних послуг населенню, впливу їх на такі показники, як рівень працездатності, освіченості, інтелектуальних можливостей, культурної спадщини членів суспільства.

У зв’язку з великим значенням соціальних послуг і проблемами, які виникли внаслідок розшарування суспільства (згідно з одержаними доходами), необхідне співіснування у галузях невиробничої сфери як державних (бюджетних) підприємств та установ, так і недержавних.

Перші можуть функціонувати як на засадах кошторисного фінансування, так і неприбутковості, яка передбачає врівноваженість доходів і видатків при застосуванні пільгових цін. Функціонування таких підприємств і установ спрямоване на обслуговування малозабезпечених членів суспільства. Вони можуть створюватись при впровадженні селективних програм, пов’язаних з підвищенням життєвого рівня населення у цілому.

Недержавні підприємства соціальної сфери повинні здійснювати свою діяльність на основі повного комерційного розрахунку. Вони мають обслуговувати, і такий досвід вже досить поширений, більш платоспроможні прошарки населення. Виникнення здорової конкуренції між зазначеними підприємствами дасть змогу визначити
собівартість наданих послуг та їх ціну. Слід також зазначити, що державним неприбутковим підприємствам і установам соціальної сфери слід полегшити податковий прес, тобто диференційовано
підійти до ставок і переліку податків і платежів до державного та місцевого бюджетів, що в свою чергу дасть змогу знизити ціну продукції і вплинути на обсяг послуг, що надаються малозабезпеченим громадянам.

ЛІТЕРАТУРА

1. Рукина Н. Е . Финанс ы коммерческих предприятий и организаций: Учеб. пособие. — М.: Экспертное бюро, 1997. — С. 207.

2.Финансы: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика, 1994. — С. 432.


загрузка...