Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

СУЧАСНІ АСПЕКТИ В КЛАСИФІКАЦІЇ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД


Класифікація витрат виробництва є одним з важливих питань організації планування, обліку та калькулювання собівартості про дукції, що сприяє глибшому вивченню витрат та їхнього характеру, дозволяє використовувати економічно обґрунтовані групування витрат у практиці економічної роботи.

Рис. 1. Класифікація витрат
за завданнями управлінського обліку

Вітчизняну класифікацію витрат виробництва суттєво доповнює класифікація витрат, притаманна іноземній економічній думці. Така класифікація витрат виробництва (рис. 1) виділяє три напрямки групування витрат відповідно до завдань управлінського обліку, який акумулює і систематизує витрати для:

  • оцінки запасів і визначення фінансових результатів;

  • прийняття управлінських рішень;

  • забезпечення контролю.

Для визначення прибутків і збитків багато важить поділ витрат на вичерпані і невичерпані. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Тому віднесення витрат до вичерпаних чи невичерпаних залежить від того, для отримання доходу якого періоду вони були здійснені. Вичерпані (спожиті) витрати — витрати, що збільшують зобов’язання чи зменшують активи в процесі господарської діяльності для отримання доходу звітного періоду. Невичерпані (неспожиті) витрати — це витрати, що збільшують зобов’язання чи зменшують активи в процесі поточної господарської діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані — у звіті про фінансові результати.

У відповідності з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку для оцінки запасів виробленої продукції лише виробничі затрати мають включатися до собівартості виробленої продукції. У зв’язку з цим в управлінському обліку витрати підприємства поділяють на виробничі та невиробничі.

Виробничі витрати — це всі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції, і вони включаються до її собівартості. Тому їх називають витратами на продукцію. Вони складаються з трьох елементів:

  • прямі матеріальні витрати;

  • прямі затрати на оплату праці;

  • виробничі накладні витрати.

Невиробничі витрати — це витрати, що не включаються до собівартості продукції і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. В управлінському обліку їх називають витратами періоду, оскільки їх розмір залежить не від обсягів виробництва, а від тривалості періоду, й вони відносяться на той період (місяць, квартал, рік), протягом якого були здійснені. Витрати періоду представлені витратами невиробничого характеру, які не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом. Вони включають:

  • витрати на збут;

  • витрати на управління.

У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характер їхнього зв’язку з певним об&r

squo;єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі. До прямих відносять витрати, пов’язані з виконанням однієї роботи чи виробництва конкретного виду продукції. Вони безпосередньо можуть бути віднесені до певного об’єкта витрат. Витрати, які одночасно відносяться на виробництво двох і більше видів продукції, вважаються непрямими. Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об’єктом витрат, оскільки одні й ті самі витрати можуть бути прямими та непрямими до різних об’єктів витрат.

Традиційно витрати виробництва поділяють на основні й накладні. Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. В іноземній практиці до основних витрат включають:

  • прямі матеріальні витрати;

  • прямі витрати на оплату праці;

  • інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість витрачених матеріалів, насіння, кормів тощо, які стають часткою готової продукції і можуть бути безпосередньо віднесені до певного виду продукції. Проте деякі види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, виходячи з принципу економічної доцільності, не включають до складу прямих витрат. Такі матеріали розглядають як непрямі і включають до складу виробничих накладних витрат.

Прямі витрати на оплату праці — заробітна плата робітників, що може бути безпосередньо включена до собівартості певного виду продукції. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати — всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці. До таких витрат відносять амортизацію чи оренду спеціального устаткування, придбання спеціальних інструментів, оплату ліцензій на виробництво продукції тощо. На практиці ці витрати не завжди мають місце, тому в літературі досить часто основні витрати обмежують прямими витратами на матеріали та прямими витратами на оплату праці. Решту витрат відносять до накладних.

До накладних витрат належать:

  • виробничі накладні витрати;

  • витрати на збут;

  • витрати на управління.

Виробничі накладні витрати — це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути безпосередньо віднесені до певної продукції і розподіляються між видами продукції пропорційно до обраної бази. До таких витрат належать непрямі матеріальні витрати, непрямі витрати на оплату праці, інші виробничі непрямі витрати — витрати на утримання і ремонт будівель, устаткування, амортизація та страхування основних засобів і т. ін.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати. Конверсійні витрати — це витрати на перетворення сировини на готовий продукт.

Взаємозв’язок виробничих витрат і невиробничих, основних і накладних подано на рис. 2.

Рис. 2. Взаємозв’язок різних видів витрат

Для прийняття управлінських рішень конче необхідно розрізняти релевантні і нерелевантні витрати і доходи. Релевантні витрати — це витрати, які залежать від прийняття управлінських рішень і можуть бути змінені внаслідок їх прийняття. Нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішень. Наприклад, якщо необхідна заміна старого обладнання, то вартість його придбання не є релевантною, бо кошти вже витрачені. Але вартість нового обладнання є релевантною, бо стосується майбутніх операцій. Проте необов’язково всі майбутні витрати є релевантними. Якщо певні види майбутніх витрат однакові для всіх варіантів, то їх теж не враховують, бо вони не змінюються в результаті прийняття рішення.

Витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями, називають диференційними витратами. Тож релевантними є лише майбутні диференційні витрати.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, слід враховувати не лише дійсні (реальні) витрати, але й можливі витрати (втрати). Дійсні витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах у міру їх виникнення, можливі витрати (втрати) — це вигода, що втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Можливі витрати не відображають в облікових реєстрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів. Поділ витрат на можливі та дійсні можливий лише в управлінському обліку, оскільки в фінансовому обліку строго дотримується принцип їх документальної обґрунтованості.

У світовій практиці широко використовується система обліку та аналізу, що передбачає поділ витрат на постійні та змінні. До перших належать витрати, абсолютна сума яких не реагує на зміни обсягу виробництва при існуючій структурі підприємства, наприклад, витрати з утримання апарату управління. На відміну від них, змінні витрати залежать від обсягу виробництва: зміна обсягу виробництва викликає зміни у величині змінних витрат. Деякі автори [3; 6] вказують на пропорційність цих змін і називають змінні витрати пропорційними. Проте, на нашу думку, ототожнення змінних витрат з пропорційними є необґрунтованим, оскільки пропорційні витрати є лише різновидом змінних витрат. В зарубіжній практиці класифікація змінних витрат є досить детальною, причому вона має не лише теоретичне, а й практичне значення. Розрізняють такі види змінних витрат:

  • пропорційні — витрати, що зростають в однаковій пропорції зі зміною обсягу виробництва;

  • дегресивні — витрати зростають меншою мірою, ніж змінюється обсяг виробництва;

  • прогресивні — витрати зростають швидше, ніж збільшується обсяг виробництва;

  • регресивні — витрати скорочуються в абсолютному виразі, незважаючи на зростання обсягу виробництва.

Крім того, можливі випадки, коли одні й ті самі змінні витрати на різних рівнях обсягу виробництва поводяться по-різному. На окремих ділянках вони можуть виступати в ролі прогресивних, дегресивних або пропорційних витрат. Такі витрати німецькі економісти називають гнучкими.

Щодо постійних витрат, то серед них можна виділити відносно постійні витрати, що зберігають свою постійність на певних рівнях виробництва. Тут слід вказати на цікаве явище. Коли зменшується обсяг виробництва, то витрати часом знижуються повільнішими темпами, від тих, коли зростали. Відбувається уповільнене зниження, відставання витрат, тому такі витрати називають відстаючими, або реманентними. Подібні витрати можуть бути на підприємстві, що з якихось причин вирішило скоротити виробництво продукції, але не відразу змогло скоротити чисельність адміністративно-управлінського персоналу й реалізувати надлишкові основні засоби.

Поділ витрат на середні та граничні продиктований необхідністю прийняття управлінських рішень з питань про доцільність зміни обсягу виробництва та питань ціноутворення. Середні витрати розраховуються шляхом ділення повних витрат на обсяг усієї виробленої продукції. Маржинальні витрати — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності. Таку класифікацію іноді називають структурною або правовою. Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або на які значною мірою може впливати. Відповідно неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати. Практичний поділ витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

Як бачимо, світова класифікація витрат виробництва є досить визначеною і практичною. Впровадження її в облікову практику України може значно посприяти розширенню можливостей управління різними видами витрат у конкретних виробничих ситуаціях.

Література:

1.Вахрушина М. А. Бухгалтерский управленческий учет: Учеб. пособие / ВЗФЄИ. — М.: ЗАО «Финстатинформ», 1999. — 359 с.

2.Голов С. Ф., Єфіменко В. І. Фінансовий та управлінський облік. — К.: ТОВ «Автоінтерсервіс», 1996. — 544 с.

3.Кондратова И. Г. Основы управленческого учета. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 144 с.

4.Сатубалдин С. С. Учет затрат на производство в промышленности США. — М.: Финансы, 1980. — 141 с.

5.Стуков С. А. Учет и контроль себестоимости промышленной продукции в европейских странах-членах СЭВ: спецкурс. — Калинин, 1975. — 112 с.

6.Яругова А. Управленческий учет: опыт экономически развитых стран / Пер. с пол.; Предисл. Я. В. Соколова. — М.: Финансы и статистика, 1991. — 240 с.


загрузка...