Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

Шляхи удосконалення обліку витрат на виробництво у зернопереробній галузі


Галузь хлібопродуктів України має забезпечувати населення високоякісною харчовою продукцією, тваринництво — комбікормами, харчову промисловість — необхідною сировиною. Зокрема, її функціонування покликане сприяти надходженню до державного бюджету податків у національній і вільноконвертованій валюті. Цим визначається місце галузі хлібопродуктів в системі агропромислового комплексу і її значення для економіки України.

В нинішній час успішна діяльність підприємств галузі хлібопродуктів залежить від розміру прибутку, який являється результатом фінансово-господарської діяльності. Головний фактор, який впливає на формування прибутку, є собівартість продукції — один із найважливіших показників діяльності виробничого підприємства. Він охоплює широкий спектр витрат на виробництво та збут продукції. У цьому зв ’ язку необхідне економічно обґрунтоване розмежування витрат, пов ’ язаних з виробництвом та збутом продукції, і тому віднесених на собівартість продукції, а також витрат, які не пов ’ язані з виробничими процесами і які відшкодовуються за рахунок інших джерел фінансування. Необхідність науково обґрунтованої класифікації витрат на виробництво і збут продукції викликана різнохарактерністю витрат та їх відношенням до виробництва продукції.

При розробці сучасної класифікації витрат необхідно керуватися Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку НП(С)БО 16 «Витрати» та враховувати галузеву специфіку виробництва.

Класифікація витрат виробництва хлібопродуктової галузі має ґрунтуватися на групуванні витрат за функціями виробничого процесу та їх економічною роллю в цьому процесі. Інструкція з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції для галузі хлібопродуктів (затверджена Міністерством заготовок СРСР 13 листопада 1975 року № 398) таким вимогам не відповідає. Багато положень інструкції застаріли, а деякі взагалі втратили свою чинність.

На підставі узагальнення практики класифікації витрат на виробництво борошномельно-круп ’ яної та комбікормової продукції зернопереробних підприємств, а також НП(С)БО 16 «Витрати» та нового плану рахунків, нами запропонована класифікація витрат на виробництво продукції зернопереробної промисловості.

При розробці цієї класифікації були враховані основні зміни в обліку витрат, згідно з НП(С)БО 16 «Витрати». Ці зміни в обліку були зумовлені наступним. По-перше, змінилися групування витрат і порядок списання непрямих витрат на собівартість продукції. Слід зауважити також на відмінності у складі фактичної собівартості, яка застосовувалася до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 1).

Фактична
собівартість





Собівартість
готової
продукції

Історична
собіва

ртість

Прями
витрати

Прямі витрати

Загальновироб-ничі витрати

Виробничі
накладні витрати

Загальногосподарські витрати

Рис. 1. Узагальнене порівняння складу фактичної
та історичної собівартості готової продукції

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві, будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

По-друге, немає рахунка 46 «Реалізація», а собівартість реалізованої продукції відображається на дебеті рахунка 90 «Собівартість реалізації», з наступним списанням на дебет рахунка 79 «Фінансові результати».

Також можливе використання для обліку витрат рахунків класу 8 «Витрати за елементами». На цих рахунках формуються витрати за елементами для заповнення розділу ІІ форми 2 «Звіт про фінансові результати».

Враховуючи ці зміни, класифікація витрат на виробництво борошномельно-круп ’ яної та комбікормової продукції зернопереробними підприємствами представлена наступним групуванням витрат (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація витрат на виробництво продукції
зернопереробними підприємствами

Групування витрат за місцем їх виникнення включає розподіл виробництва на основне та допоміжне. Під основними розуміють виробництва, які по своїй організації і встановленому технологічному процесу призначені для виготовлення товарної продукції.

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування основного виробництва різними видами енергії, транспортними та іншими послугами, а також для зберігання, підробки зерна і підготовки помольних партій.

В залежності від способів включення до собівартості окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими витратами розуміють витрати, пов ’ язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, основна заробітна плата виробничого персоналу та відрахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та ін.), які можуть бути прямо віднесені до собівартості продукції. Непрямі витрати пов ’ язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі) і включаються до собівартості за допомогою спеціального розрахунку.

За ознакою зв ’ язку з процесом виробництва продукції зернопереробними підприємствами витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні — це витрати, розмір яких збільшується або зменшується відповідно до зміни обсягу виробництва продукції. Це витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо та енергію на технологічні цілі, тару і тарні матеріали, заробітну плату виробничих робітників і нарахування на заробітну плату. Постійні — це витрати, які не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається, і які значно не змінюються при збільшенні чи зменшенні обсягу виробництва. До них відносять: амортизаційні відрахування, адміністративні витрати та ін.

Групування витрат виробництва за елементами включає: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизацію необоротних матеріальних активів; інші витрати (за видами витрат).

За економічним змістом витрати виробництва групуються за статтями калькуляції: сировина і основні матеріали; зворотні відходи (вираховуються); паливо і енергія на технологічні цілі; основна заробітна плата виробничих робітників; додаткова заробітна плата виробничих робітників; відрахування на соціальні заходи; загальновиробничі витрати; витрати, що не включаються до собівартості реалізованої продукції — адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.

Міжнародні стандарти з виробничого обліку і практики його організації в країнах з розвиненою економікою передбачають різні варіанти класифікації витрат залежно від цільової установки та напрямів обліку витрат. Під напрямом обліку витрат мають на увазі галузь діяльності, де необхідний відокремлений цілеспрямований облік витрат на виробництво.

В першу чергу, в обліку накопичується інформація з трьох категорій витрат: витрати на робочу силу, матеріали, накладні витрати. Після узагальнення витрати розподіляються за напрямами обліку:

  • для визначення собівартості виготовленої продукції і отриманого прибутку;

  • для прийняття управлінських рішень;

  • для здійснення процесу контролю та регулювання.

По першій групі витрат мають бути пояснені витрати вхідні та минулі. Вхідні — це придбані чи наявні ресурси, що, як очікується, дадуть прибуток у майбутньому. Так, для зернопереробних підприємств витрати на сировину (зерно в бункерах елеватора) є вхідними і показані в балансі як виробничі запаси. Витрати на сировину, що увійшли до складу собівартості реалізованої продукції, — минулі. Різницю між вхідними та минулими витратами важливо враховувати при обрахуванні прибутку і оцінці активів підприємства.

По другій групі витрат має бути поясненим групування витрат на витрати і доходи, що беруться до уваги. Це такі витрати і доходи, які залежать від прийнятого рішення. Отримання достатньої інформації для прийняття рішень досягається при групуванні витрат на безповоротні, можливі, інкременентні, маржинальні.

Безповоротні — це витрати минулого періоду, які виникли в результаті раніше прийнятого рішення і не будуть змінені в майбутньому. Для комбікормового виробництва прикладом таких витрат можуть бути витрати на придбання добавок до комбікормів, які при зміні рецептури не будуть використовуватись у виробництві.

Можливі — це витрати, які можуть враховуватись при прийнятті рішень, що виникають у випадку обмеженості ресурсів. Вони характеризують можливості щодо використання виробничих ресурсів, які або втрачені, або ними жертвують на користь іншого альтернативного рішення. Для зернопереробного виробництва такими витратами є витрати на придбання більш дорогих складників для нового виду вівсяних пластівців «Мюслі» (банани, курага, мигдалеві горіхи), замість більш дешевих (яблука, родзинки, волоські горіхи), при їх дефіциті або обмеженості запасів на підприємстві. Якщо ресурси не обмежені, можливі витрати дорівнюють нулю.

Інкременентні витрати і доходи є додатковими і виникають у випадку виготовлення додаткової партії продукції. Прикладом таких витрат для зернопереробного виробництва є витрати на оплату додаткової електроенергії на освітлення цеху при понаднормовій роботі для вироблення додаткової партії відповідного виду продукції (борошно, крупа, вівсяні пластівці, пшеничні пластівці та ін.).

Маржинальні витрати і доходи — це також додаткові витрати і прибутки, проте в розрахунку не на весь випуск, а на одиницю продукції.

В цьому і полягає їх відмінність від інкременентних витрат і прибутків.

Особливостями пропонованої класифікації витрат в системі контролю та регулювання є їх групування на регульовані та нерегульовані. Поділ витрат на регульовані та нерегульовані дає змогу виділити сферу відповідальності кожного керівника і оцінити його роботу в частині контролю за витратами підрозділу підприємства.

Все вищезазначене дає можливість критичної оцінки сучасного стану обліку витрат на виробництво зернопереробної галузі. А саме, діюча практика і нормативне забезпечення класифікації витрат виробництва зернопереробних підприємств не відповідають вимогам управління економікою підприємства, спрямованим на оптимізацію витрат виробництва висококонкурентної продукції. Тому, запропонована класифікація витрат буде сприяти найбільш повному відображенню обсягів ресурсів, що споживаються.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: Прийнятий Верховною Радою України 16.07.99 р.

2. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.

3. П(С)БО 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

4. Гура Н. Облік доходів і витрат у сфері матеріального виробництва та послуг // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 18 (443). —
С. 12—15.

5. Друри К. Введение в управленческий и производственн ы й учет. — М.: Аудит, 1994. — 557 с.

6.Завгородній В. П. Бухгалтерський облік в Україні: Навч. посібник. — К.: А.С.К., 1999. — 864 с.

7. Лукин А. А. Учет и отчетность на предприятиях по хранению и переработке зерна. — М.: Агропромиздат, 1991.

8. Сопко В. В. Бухгалтерський облік в організаціях та підприємствах ДАК «Хліб України». — К.: Фенікс, 1998. — 400 с.


загрузка...