Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОБУДОВИ РЕЙТИНГОВИХ ОЦІНОК ЕКОНОМІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ


В економічній практиці багатьох країн набули широкого розповсюдження методи визначення стану різних об’єктів (банків, підприємств, галузей, регіонів тощо) за допомогою рейтингових оцінок або рейтингів. У перекладі з англійської рейтинг (rating) означає «клас, розряд; віднесення до класу, розряду, категорії». Інакше кажучи, рейтинг — це розташування об’єктів, що досліджуються, в певному порядку залежно від значення рейтингової оцінки. На її основі проводиться порівняння чи впорядкування об’єктів станом на певний період часу чи визначення змін у сукупності об’єктів за період. Як безвимірний показник рейтингова оцінка має дві особливості. По-перше, під час визначення стану об’єкта вона може розраховуватися з використанням як кількісних, так і атрибутивних показників у різних поєднаннях; по-друге, в більшості запропонованих методик розрахунку рейтингових оцінок вирішальним для прийняття підсумкового рішення є не числове значення оцінки, а порядок розташування об’єктів (впорядкування всередині вибірки).

Оскільки будь-яка економічна система є надзвичайно складною та динамічною, її функціонування та розвиток можуть бути охарактеризовані певною множиною відповідних показників. Вибір цих показників (формування ознакового обширу) є найвідповідальнішим етапом у процесі побудови рейтингової оцінки, тому що передбачає якісний аналіз суті явища. Рейтингова оцінка найповніше характеризуватиме стан об’єкта, якщо до її складу включити показники, які з різних боків висвітлюють проблему, що вивчається. Надійний кінцевий результат може бути отриманий лише за умови, що дослідник має відповідний досвід щодо аспекту дослідження проблеми і відтак може провести чітку класифікацію показників. Як правило, з метою зменшення витрат у більшості випадків показники обираються на основі існуючих класифікацій, а також поточної статистичної інформації. Але навіть при цьому вибір показників є складним процесом і загалом певною мірою залежить від інтуїції та досвіду дослідника.

Усі показники ознакового обширу складно зіставити за одиницями виміру, що робить проблематичним проведення з ними будь-яких математичних операцій. У багатовимірному порівняльному аналізі для їх стандартизації (позбавлення одиниць виміру) в статистиці використовуються різні методи, зокрема, ранжирування, експертні оцінки, відхилення від еталона, відношення до еталона [1], [2]. При побудові рейтингових оцінок стандартизація найчастіше відбувається за допомогою ранжирування об’єктів — заміни значень показників їхніми рангами.

Тобто відбувається позбавлення іменованих показників і озна ковий обшир може бути представлений у вигляді матриці рангів R:

,

де R ji — ранг j -го об’єкта по і -му показникові,
m — кількість показників; n — кількість об’єктів.

У більшості випадків показники ознакового обширу будуть інформаційно різноспрямованими і здійснюватимуть різний вплив на рейтингову оцінку. Для забезпечення інформацій-
ної односпрямованості показників їх поділяють на стимулятори та дестимулятори [2]. Зв’язок між рейтинговою оцінко

ю та показником-стимулятором прямий, а з дестимулятором — обернений. Існують аналітичні методи перетворень дестимуляторів у стимулятори. Але під час побудови рейтингових оцінок можна скористатися спрощеним підходом. Оскільки ранжирування об’єктів за значеннями показників відбувається, як правило, від R min до R max, то є сенс надавати ранги для показників-стимуляторів від Rmax до Rmin, а для дестимуляторів — від Rmin до Rmax. В такому разі менше значення рейтингової оцінки вказуватиме на більш високий рейтинг об’єкта. Але цей підхід можна використати лише при наданні рангів кількісним показникам.

У загальному вигляді рейтинг j-го об’єкта розраховується як проста середня з рангів:

,

де m — кількість показників.

Зведена оцінка Rj є основою для побудови рейтингу об’єктів, що вивчаються.

Використання рейтингової оцінки породжує дві досить суттєві проблеми. По-перше, при використанні простої середньої всі показники, включені до ознакового обширу, здійснюють рівновагомий вплив на кінцеву оцінку Rj, чого в реальному житті бути не може. По-друге, як бути, якщо до ознакового обширу включаються атрибутивні показники?

Підійти до розв’язання цієї проблеми можна за допомогою поєднання методів побудови рейтингових оцінок та експертного оцінювання. Але якщо перехід від кількісних показників до рангів логічно та математично обґрунтований і відбувається з мінімальними втратами інформації [3], то експертне оцінювання вносить у процес дослідження певний ступінь суб’єктивизму. В рейтингових оцінках завдання експертів полягає у визначенні вагомості кожного з показників ознакового обширу, а також у побудові шкали оцінок для атрибутивних показників. Такий підхід дозволяє розробити шкалу оцінок та вектор вагових коефіцієнтів, які надалі ефективно використовуватимуться протягом певного, іноді досить тривалого, часу. Вагові коефіцієнти також можуть бути визначені аналітичними методами [2].

В такому разі рейтингова оцінка набуває вигляду середньої арифметичної зваженої:

, за умови

де R j — рейтингова оцінка j -го об’єкта, ; R ji — ранг j -го об’єкта за і -м показником; d i — ваговий коефіцієнт для і -го по-
казника .

В Україні рейтингові оцінки дістали широке застосування у фінансовій сфері. Серед них можна виділити три методики. Перша — визначення рейтингів комерційних банків, друга — визначення рейтингів цінних паперів та торговців у Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС) і третя — оцінка інвестиційної привабливості регіонів. Звісна річ, що вони мають обмежене цілеспрямоване використання, однак інформаційною базою для них виступає статистична звітність (для рейтингової системи ПФТС — також щоденні результати діяльності самої торговельної системи), що значно зменшує витрати на отримання кінцевого результату досліджень.

Система рейтингової оцінки комерційних банків CAMEL застосовується (в основному в США) з 1978 року [4]. Її назва утворена від перших літер показників, що включаються до аналізу: C — достатність капіталу, A — якість активів, M — якість управління (менеджменту), E — прибутковість банку, L — ліквідність банку).

Кожен з показників отримує від експертів бал від «1» (добре) до «5» (незадовільно), всі показники вважаються рівно-
вагомими, й узагальнююча оцінка розраховується за форму-
лою середньої арифметичної простої. На основі отриманих результатів дається характеристика банкам. Ця методика є однією з тих, у якій розроблена шкала значень для рейтингової оцінки.

1990 року до алгоритму розрахунку були внесені суттєві зміни. Зокрема, змінено порядок аналізу CAMEL-факторів та введені вагові коефіцієнти [5].

1996 року такий підхід був запропонований для визначен-
ня рейтингу комерційних банків України [6]. Приблизно в той самий час у Росії для оцінки надійності комерційних бан-
ків була запропонована і набула поширення методика рей-
тингової оцінки В. Кромонова [4]. На відміну від системи CAMEL її ознаковий обшир складається з показника розміру капіталу банку та 5-ти чітко визначених аналітичних коефіці-
єнтів. Надійність банку оцінюється шляхом порівняння фак-
тично отриманих рейтингових оцінок з «ідеальним банком»
(R = 100).

Дещо модифікований підхід реалізовано українською Позабіржовою фондовою торговельною системою (ПФТС) для визначення рейтингів цінних паперів та рейтингів торговців на фондо-

П


ринцип розрахунку рейтингової оцінки інвестиційної
привабливості областей України

вому ринку України [7]. Рейтингові оцінки розраховуються за визначеними експертами шкалами як середні арифметичні зважені для кожної з зазначених категорій по всіх учасниках ПФТС, і проводиться порівняння цих оцінок станом на певні періоди часу. На відміну від рейтингової системи CAMEL у системі ПФТС найвищий рейтинг має об’єкт з максимальним значенням рейтингової оцінки.

Ще одна сфера застосування рейтингової оцінки — визначення рейтингу областей України з погляду їхньої інвестиційної привабливості [8]. Головна особливість цього методу — двохрівневий підхід до побудови рейтингової оцінки області. Рейтингова оцінка для кожної області визначається на основі 26 аналітичних показників, що представлені в офіційній статистичній звітності чи розраховані на її основі. Алгоритм розрахунку можна подати у вигляді схеми, що її подано на с. 259.

Оцінки І рівня являють собою середні з рангів аналітичних показників. При переході до оцінки ІІ рівня вводяться вагові коефіцієнти, що визначаються експертним шляхом. Зведена рейтингова оцінка розраховується як середня арифметична зважена з оцінок І-го рівня і на її основі відбувається ранжирування та групування областей за рівнем інвестиційної привабливості.

Підсумовуючи все вищенаведене, можна виділити 3 особливості, які роблять методи рейтингових оцінок популярними.

  1. Всі методи базуються на комплексному та багатовимірному підході до оцінки явища, що вивчається.

  2. Рейтингова оцінка може бути побудована на основі статистичної звітності, що не вимагає додаткових фінансових витрат.

  3. Отримана оцінка є порівняльною, і вона враховує стан розвитку кожного з об’єктів.

Література:

  1. Дубров А. М., Мхитарян В. С., Трошин Л. И. Многомерные статистические методы. — М.: Финансы и статистика, 1998.

  2. Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в экономических исследованиях. Методы таксономии и факторного анализа / Пер. с пол. — М.: Статистика, 1980.

  3. Хеттсманпергер Т. Статистические выводы, основанные на рангах / Пер. с нем. — М.: Финансы и статистика, 1987.

  4. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. — М.: Инфра-М, 1995.

  5. Панова Г. С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. — М.: Финансы и статистика, 1996.

  6. Раєвський К. Є. Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційного банку // Вісник НБУ. — 1996. — № 4.

  7. Кучеренко В. Позабіржова фондова торговельна система // Вісник НБУ. — 1997. — Жовтень.

  8. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.


загрузка...