Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

Деякі аспекти управління та оцінки процентного ризику лізингових операцій


На сьогоднішній день лізинг в Україні став одним з найважливіших потенційних компонентів інвестиційного фінансування в умовах переходу до ринкової економіки. Феномен лізингу полягає в тому, що він сформувався як нетрадиційна додаткова підсистема перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування, розрахунки з борго вих зобов’язань та інші фінансові механізми. Лізинг є вигідним для всіх учасників лізингових операцій. Так, підприємствам він дозволяє здійснювати повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову ліквідність. Банкам надається можливість плавніше реструктуризувати свою діяльність, зміщуючи наголоси в бік кредитування інвестиційних проектів з більш високими гарантіями, оскільки майно, що здається в лізинг, як правило, високоліквідне, а головне, воно залишається у власності лізингодавця до кінця терміну фінансового лізингу.

Розвиток лізингу в Україні багато в чому залежить від надійних гарантій, що зменшують фінансові ризики, які можуть впливати на учасників лізингових операцій. Тому лізингові компанії потребують розробки стратегії, яка б гарантувала їм захист. Вона включає: визначення ризику, пов’язаного з балансом та лізинговою політикою; спостереження за різними факторами ризику і (де це можливо) їх прогноз; розробку політики, спрямованої на зменшення ризику.

Формування стратегії — досить складний творчий процес, що вимагає високої кваліфікації виконавців. Певна складність полягає в тому, що лізингова стратегія не є незмінною, а вимагає періодичного коригування з урахуванням змін зовнішніх умов і нових можливостей щодо зростання фірми.

Зупинимося на одному з видів ризику — процентному, що притаманний лізинговим операціям, і розглянемо вплив його розміру на прийняття рішення про здійснення лізингу.

Лізингодавець (лізингова компанія, страхова компанія, банк) може зустрітися з цілою низкою факторів ризику по нормі відсотку, які включають:

– ризик незбалансування, який виникає через потенційні втрати, що викликані змінами розміру та термінів лізингових активів і фондових пасивів;

– ризик реінвестицій, який виникає в разі незбалансованості активів (лізингу, контрактів з найму — купівлі) і фондових пасивів по відношенню до періоду накопичення норми відсотка;

– ризик базису, що виникає тоді, коли рекомендований базис норми відсотка неоднаковий у активів та пасивів;

– ризик припинення дії, який виникає у випадках, коли строки активів відрізняються від тих, що передбачалися спочатку. Втрати можуть виникнути, якщо реінвестовані суми не створять достатнього доходу для імунації пов’язаних з цим фінансових пасивів.

Лізингодавець має справу з найбільшим ризиком втрат саме в тому разі, коли терміни норм відсотка, що швидко спадають, збігаються з періодом підвищеної ймовірності припинення лізингу окремих об’єктів, особливо, коли в документах клієнта відсутній пункт про компенсаційні виплати.

Характерна впродовж останніх років для норми відсотка некерована мінливість може призвести до створення компаній, вартість фінансування яких буде непридатною по відношенню до балансу лізингодавця та звіту про його доходи й витрати.

Оскільки постійно збільшується складність фінансових продуктів, лізингодавці стають все більш спокусливими в плані виміру ризику норми відсотку і техніки менеджменту. Менеджмент фінансування має не менш важливе значення для чистої вартості капіталу компанії, який складається з ринкової вартості лізингу та пасивів, але й безпосередньо впливає на здатність лізингодавця використовувати фінансування і казначейське управління як джерело переваги в конкуренції.

До управління процентним ризиком входять аналіз гепу, моделювання та аналіз тривалості активів і пасивів.

Існує кілька концепцій управління процентним ризиком [3] .

  1. Чим вища процентна маржа, тим нижчий рівень процентного ризику. Іншими словами, маржа між процентними доходами від активів та процентними витратами за зобов’язаннями повинна бути позитивною.

  2. Концепція «спред», при якій аналізується різниця між середньозваженою ставкою, одержаною на активи, і середньозваженою ставкою, сплаченою на пасиви (зобов’язання). Чим більша різниця між цими двома величинами, тим нижчий рівень процентного ризику.

  3. Концепція «розриву» (гепу), яка аналізує незбалансованість активів і пасивів та плаваючої норми відсотка. Береться сума перебільшення активів з плаваючою нормою відсотка над пасивами з фіксованою ставкою за певний період часу.

І.В. Андріасова виділяє чотири основні методи виміру можливого ризику норми відсотка.

Менеджмент розбіжностей (аналіз розбіжностей). Суть методу полягає в управлінні чистою різницею між загальним номіналом акцій активів і пасивів, перераховуючи їх в інші ціни чи сплачуючи у визначені терміни за певний період.

Недоліки методу: аналіз розбіжностей не враховує фактора часу вартості грошей. Доки ставки стабільні, а ціни не змінюються, можливо спрогнозувати відносну чутливість. За умов нестабільності норм відсотка проігнорувати це вже не можна. Цей метод також є не вельми ефективним і при вимірі можливого ризику норми відсотка, пов’язаного з таким фактором, як товари, що опираються на опціон.

Аналіз тривалості. Ефективність методу полягає в простоті застосування та важливості результатів. Тривалість — це шкала ризику ціни, по відношенню до якої розраховують усі документи, чутливі до зміни норми відсотка. Чим чутливіший документ, тим більша його тривалість. Тривалість можна визначити як середньозважену кількість років, за які виникає загальна сума наявності документа.

Суттєвим моментом є оцінка, що ґрунтується на структурі норм відсотка за строками позик, яка підходить за розподілом часу сумам обігу товарів.

Недоліки методу. Випуклість, яка спостерігається в періоди зміни норми відсотка та зміни форми кривої доходів.

Аналіз чутливості. Цей метод ґрунтується на структурі норм відсотків за термінами позик. Він включає побудову шкали чистих сум готівки, пов’язаних як з активами (лізинг), так і з пасивами (позики) за певний період часу.

Слід звернути увагу на будь-які чималі суми готівки, наприклад, на сплату податків і на доходи. Це є особливо важливим для лізингу, який базується на податках.

Зазначений метод дозволяє визначити загальну чутливість портфеля вартості до змін норм відсотка. Незбалансованими графіками ризику активів і пасивів можна успішно управляти шляхом загальних змін вартості з конкретними напрямками ставки чи шляхом змін кривої доходів.

Недоліки методу. Ризик норми відсотка залежить не лише від чутливості її результатів до змін ставки позичкового відсотка, а
й від інтервалу можливих значень цієї величини, який характеризується її ймовірнісним розподілом. Аналіз чутливості не дозволяє оцінити ймовірність відхилень результату від очікуваних значень.

Метод моделювання. Суть методу полягає в конструюванні та перевірці моделей бізнесу лізингодавця. Цілісність моделі перевіряється за допомогою припущень щодо майбутніх ринкових умов. Цей метод дозволяє оцінити наслідки дії різноманітних чинників, супутніх нормі відсотка, на баланс лізингодавця, звіт про прибутки та збитки.

Недоліки методу. Забезпечення ефективності методу часто потребує великої кількості інформації, яка є досить дорогою.

Узагальнюючи підходи до оцінки ризику норми відсотка, викладені раніше, варто зазначити: незважаючи на те, що всі вони мають свої недоліки, кожен з них має право на існування. Західними фірмами, як правило, для підвищення надійності результатів застосовується водночас кілька методів аналізу норми відсотка.

Розглянемо відомі економіко-математичні моделі, які дозволяють оцінити ризик норми відсотка.

Диференціальна модель доходів від нерухомості, яку розробили Сайкс і Янг у 1981 р. і вдосконалили Грейг та Янг в 1991 р.

,

де I — дохід або потік готівки;

Y — капіталізована цінність ануїтета;

r — ставка дисконту;

n — час пролонгації лізингу нерухомості;

c, m — відповідно індекси, що характеризують чисту ренту (поточний дохід) і ринкову чисту ренту (чистий дохід при ринковій ставці оренди).

Другий компонент цього рівняння можна подати у вигляді:

У цьому виразі другий елемент відображає поточну цінність безстрокового ануїтета, який розраховується від року n, а перший елемент — це коефіцієнт дисконтування, який приводить це значення до нульового моменту часу. Ця модель допомагає зрозуміти ризики, які супроводжують передачу майна в лізинг, визначити їх кількісно. Оскільки співвідношення позикового і власного капіталу для різних об’єктів нерухомості неоднакове, їхня чутливість до норми відсотка чи ринкових ставок лізингу є важливішою характеристикою, ніж показники місцезнаходження чи типу власності. Ризик пролонгації оренди найліпше вимірювати показником тривалості лізингу, оскільки при його розрахунку враховується часова цінність лізингових платежів.

Модель «облігації — акції» аналогічна диференційній моделі, однак відрізняється методами розрахунку вартості нерухомості.

Загальна теорія визначення рівня норми відсотка. Номінальна норма відсотка визначається за допомогою формули Фішера

,

дe r — номінальна норма відсотка;

i — прогнозований темп інфляції;

r r — реальна норма відсотка.

Для розрахунку номінальної норми відсотка, яка враховує премії і за ризик, і за інфляцію, згідно з [ 2 ] використовують формулу

,

де — реальна безпечна норма відсотка;

— коефіцієнт систематичного ризику, що пов’язаний з даним видом лізингових операцій;

— реальна середньоринкова норма відсотка.

Ця формула дає досить правильні результати лише тоді, коли реальні норми відсотка , і, особливо, темпи інфляції малі. При значному рівні інфляції користуються формулою

.

Теорія модифікованих очікувань Дж. З. Хікса передбачає оцінку «премії ліквідності» внаслідок невизначеності майбутніх процентних ставок і цін на облігації за допомогою довготермінового процентного ризику і ризику непогашення зобов’язань у належний термін.

Рівняння рівноваги за Хіксом має такий вигляд:

,

де R, r і F відповідно спостережувана, очікувана та форвардні ставки.

Індекс попереду символу означає час, а після символу — термін погашення:(N2) (тобто премія ліквідності суворо додатна і монотонно зростає).

В такому випадку прямий взаємозв’язок форвардних і очікуваних ставок зникає:

На жаль, у всіх розглянутих працях автори лише концептуально відображають проблему управління ризиками. Незважаючи на те, що проблема ризиків існує вже давно, вона недостатньо висвітлена з позицій її математичного опису, що насамперед свідчить про складність постановки економіко-математичної задачі ризиків, які характеризуються умовами невизначеності.

Аналіз досліджень доводить, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно:

  • відокремити ризики від чинників, які їх викликали;

  • розглянути визначення та поняття відомих у літературі і лізинговій діяльності ризиків і дати їх визначення з загальноприйнятих класичних позицій;

  • розробити концептуальну модель управління лізинговою діяльністю в умовах невизначеності та ризику, яка базуватиметься на принципах теорії надійності.

Література:

1.Андриасова И. В. Практические аспекты финансирования лизинга в условиях рынка. // Финансы. — 1997. — № 12. — C. 23—26.

2.Вітлінський В. В. Ризик у менеджменті. — К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. — 326 с.

3.Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. — М.: Банков. и бирж. научно-консульт. центр, 1997.

4.Приходько В. Риски и неопределенность в банковской деятельности // БизнесИнформ. — 1997. — № 13. — С. 44—45.


загрузка...