Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ


Для перехідної економіки як винятково динамічної системи необхідність удосконалення господарського механізму є особливо нагальною потребою і має здійснюватися постійно. Остання обставина обумовлює особливі вимоги як до економічної теорії, так і до діяльності держави з регулювання процесів становлення, функціонування та розвитку ринкових відносин. Мова йде про розроблення науково обґрунтованої системи заходів, спрямованих на постійне вдосконалення ринкових відносин, що формуються в країні.

Розглядаючи перехід від однієї економічної системи до іншої, зокрема від адміністративно-командної до ринкової, часто применшують значення чинника спадкоємності та перехідних форм у зміні економічних структур і відносин. При цьому абсолютизується новизна, «стрибок» і не враховується, що вони формуються як у процесі еволюції, так і цілеспрямованої діяльності держави.

Перехід від однієї економічної системи до іншої потрібно розглядати комплексно: адже своєрідність відповідної системи не в одній групі економічних відносин, а в неповторному поєднанні відносин різних груп. Тому методологічно було б неправильно не враховувати цю обставину.

Відомо, що немає, суто «планової» чи «ринкової» економіки. Ось чому й економічна наука не може бути націлена лише на пошук «зручної простоти»: план — погано, а ринок — добре. Важливо дослідити, як конкретно «стикаються» ці категорії, як вони співвідносяться і взаємодіють у кожному конкретному випадку. А звідси — цілком практичні, ринково-трансформаційні питання, наприклад: як має поєднуватись централізоване (державне) і децентралізоване (ринкове) регулювання економічних відносин? Яким має бути ступінь економічної свободи в діяльності того чи іншого господарюючого суб’єкта в межах відповідної державної економічної стратегії? Наскільки практика, що склалася, відповідає об’єктивним вимогам, які випливають з «боротьби» відомих нам протилежностей (план-ринок). Таким чином, суто теоретичні, на перший погляд, проблеми виявляються «спроекційованими» на практику. Остання, щоб бути успішною, має ґрунтуватися на конструктивній теорії, сильній своєю цілісністю, аргументованістю і послідовністю.

На наш погляд, тут принципово важливо виходити з того, що саме свідоме в розвитку перехідної економіки стає внутрішньо присутнім моментом об’єктивності. Економічні відносини поза свідомими діями держави вже не можуть динамічно розвиватися в напрямі, який визначається історичною необхідністю.

Водночас зазначимо, що є й конкретніші обставини, які генерують необхідність посилення свідомої діяльності та регулюючої ролі держави в трансформаційних процесах переходу від адміністративно-командної системи до ринкової. Це поява різних форм господарювання, ускладнення економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, а також перманентні всеохоплюючі кризи в багатьох країнах з перехідною економікою. При цьому слід ураховувати, що формування економічних відносин перехідної економіки може здійснюватися лише у відповідних межах. Які ж умови цього вдосконалення?

Першою такою умовою є рівень розвитку і характер продуктивних сил. Люди (суспільство, держава) формують еконо

мічні відносини, використовуючи відповідні продуктивні сили, наявні на даний момент. Однак у процесі своєї практичної діяльності вони свідомо «відсовують» дану межу і на деякий час «знімають» її обмежувальну дію. У такий спосіб можуть удосконалюватись не лише існуючі відносини, а й створюватись підвалини для формування нових. На їх становлення та розвиток і спрямовано процес ринкових перетворень в Україні. Водночас усі ми є свідками того, що часте ігнорування цієї умови, пряме запозичення форм господарювання та спроби їх правового регулювання за нормами розвинутих ринкових відносин, не дають необхідного ефекту.

Інша обмежувальна умова полягає в тому, що економічні відносини можна вдосконалювати лише в тих межах, які детермінуються їх сутністю (доки процес розвитку продуктивних сил не створить умови для їх заміни новими відносинами). Це принципово важливо для ринкової трансформації економіки. Так, суперечності та труднощі товарного обміну виникають не з тієї чи іншої його форми або знаряддя, а із самої природи товарно-вартісного відношення. Необхідно чітко розуміти це і не ставити завдань, що не вирішуються, а знати, в яких межах ринкові реформи можуть видозмінювати всю систему економічних відносин. На дану обставину вказував ще К. Маркс  1, ч. І, с. 87  .

Слід ураховувати і той факт, що відповідний стан продуктивних сил диктує ту чи іншу економічну необхідність, але не конкретні форми, варіанти її здійснення. А оскільки економічні відносини мають відносну самостійність від продуктивних сил, то держава, суспільство також мають можливість вибирати ті варіанти та моделі реалізації економічної необхідності, які, з одного боку, найповніше відповідають рівню зрілості економічних відносин (зокрема, в нашому випадку — ринкових відносин у країнах Заходу). З іншого — є найефективнішими для вирішення практичних завдань, що стоять перед країною (суспільством) у цей час.

Третє обмеження на шляху формування економічних відносин пов’язано з тим, що вони завжди «репрезентують» собою певну систему. Теоретично кожну складову цих відносин можна розглядати окремо і незалежно від інших. На практиці вони функціонують лише у взаємодії, що дає певну нову якість, а це передбачає системний підхід до їх удосконалення та необхідність підтримки раціональної відповідності між усіма елементами економічних відносин, а головне — економічної системи як цілісності.

Четвертим обмежуючим чинником, на нашу думку, є рівень суспільної свідомості та стан політико-правових норм, за яких функціонують і розвиваються економічні відносини.

Узагальнюючи викладене, виділимо такі політико-економічні напрями вдосконалення економічних відносин у перехідній економіці:

— формування нових (суто ринкових) відносин шляхом трансформування деяких перехідних відносин (наприклад, планомірності);

— розвиток цих відносин у межах їх якісної визначеності та зростання внутрішньої зрілості;

— зміна конкретних форм вияву відносин, пов’язаних з розв’язанням головних проблем економіки.

Перший і другий напрями базуються на розвитку продуктивних сил, на відповідній матеріально-технічній основі суспільного відтворювального процесу. Вони відображають процес трансформації економічних відносин у власному смислі цього слова, оскільки відбувається зміна елементів системи економічних відносин. Третій напрям — пов’язаний з їх відносною самостійністю. Він реалізується двома конкретними шляхами: через зміну зовнішніх економічних форм відносин та зміну політико-правових норм.

Слід зауважити, що зміна конкретних економічних форм і відповідних норм права має сенс лише тоді, коли зростає їх «зрілість» та відбувається розвиток. Таким чином, не всяка зміна конкретних економічних форм і політико-правових норм господарювання свідчить про цілеспрямований розвиток нових (ринкових) економічних відносин. Це може бути й економічний експеримент для пошуку шляхів, форм, методів раціоналізації цих відносин.

Трансформація економічних відносин — процес складний, багатоаспектний і суперечливий, який породжує значні як об’єктивні, так і суб’єктивні труднощі. Тому цілком виправдане подальше посилення уваги до глибокого наукового дослідження цього процесу. Практична значущість будь-яких наукових підходів залежить від глибини їх розробки та вмілого використання результатів для реалізації поставлених цілей. Тобто горизонти і ступінь деталізації наукового передбачення наслідків ринкової трансформації прямо залежать від глибини пізнання цих процесів і нагромадженого досвіду. Якщо за такими критеріями оцінювати рівень теоретичного осмислення, а особливо узагальнення наших реалій, то очевидно, що вони ще надто поверхові, щоб задовольняти вимоги практики.

Ретроспективний теоретичний аналіз показує, що основними складовими економічної системи мають бути: стратегічна мета (не лише гасло: «Давай ринок!»), зміст, форми і методи та соціально-економічні наслідки трансформаційних процесів в Україні. Недостатній рівень теоретичної розробки цих питань виражається навіть у неоднозначному трактуванні нашими провідними економістами загального змісту тієї нової якості економічної системи, до якої б Україна мала прямувати. У нашій сучасній економічній літературі така перспектива термінологічно визначається по-різному: «соціально орієнтована економіка», «соціалізований капіталізм», «змішана економіка» тощо.

Є й інші трактування цієї проблеми. Їх автори основний зміст перехідної економіки вбачають у переході «від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-плановій основі, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі», не розуміючи, як нам видається, самого поняття «змішана економіка»  2, с.5  . Тому така позиція з наукового погляду поверхова і, напевне, коментарів не потребує.

Водночас зазначимо, що суть загальної проблеми не лише в різних дефініціях у трактуванні процесу ринкових реформ. Тут принциповим є неоднозначність розуміння різними авторами мети і змісту цих трансформацій, а також той факт, що за межами теоретичного аналізу залишається дослідження рушійних сил та об’єктивних суперечностей перехідної економіки. Адже вони зумовлюють загальний вектор і зміст стратегічної мети кардинальних економічних реформ. На жаль, сформульовані в нашій економічній літературі концепції, моделі, схеми становлення ринкових відносин, їх соціально-економічний зміст здебільшого постають не стільки теоретично виведеними із закономірних тенденцій еволюції економічних систем, скільки як «копія», що перенесена з ринкової економіки окремих розвинутих країн. Це було характерно навіть для офіційної державної доктрини реформування економіки в першій половині 90-х років. Зокрема, у ній зазначалося, що новий курс соціально-економічної політики базується «на утвердженні в процесі реформ не просто ринкового, а соціально спрямованого ринкового господарства, яке у кінцевому підсумку підпорядковує всю діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних, духовних потреб людини»  3  .

У зв’язку з цим, не претендуючи на вичерпну повноту та беззаперечність міркувань, ми вважаємо за доцільне ще раз наголосити на певній однобічності політико-економічних досліджень, висновків та рекомендацій, що знижує їх теоретичну і практичну цінність. Прояви такої однобічності різноманітні. Зокрема, звертає на себе увагу відсутність глибоких досліджень негативних явищ, що властиві перехідній економіці. Недостатньо вивчено, які глибинні чинники призводять до їх виникнення та наскільки ці явища закономірні. Все це ще раз підтверджує необхідність комплексного дослідження всіх аспектів перехідної економіки.

Література

  1. Маркс К. Теория прибавочной стоимости // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 46. — Ч. 1—3.

  2. Гриценко А. Структура ринкового трансформування інверсійного типу // Економіка України. — 1997. — № 1. — С. 5—8.

  3. Кучма Л. Глибокі економічні реформи — шляхи до відродження економіки…// Голос України. — 1995. — 18 лютого.

  4. Покритан А. Про характер виробничих відносин у сучасній Україні // Економіка України. — 1999. — № 10. — С. 61—69.

  5. Богиня Д., Волинський Г. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. — 1999. — № 5. — С. 12—21.


загрузка...