Навігація
Посилання


Економіка та підприємництво

АНАЛІЗ СТАНУ ТА УМОВИ РОЗВИТКУ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ


Формування сектора приватного підприємництва розпочалося внаслідок ринкових трансформацій економіки України. У цих процесах приватне підприємництво покликане відігравати важливу роль, створюючи середовище для нової системи господарювання. Але відсутність стабільної, виваженої політики щодо приватного підприємництва з боку держави негативно позначилася на динаміці всіх показників, що характеризують розвиток даного сектора економіки.

Одним з основних показників, що характеризує процес становлення приватного підприємництва, є динаміка зміни кількості його діючих суб’єктів.

Проведений аналіз динамічних показників відсоткової зміни кількості суб’єктів приватного підприємництва за даними табл. 1 та Державного комітету статистики України [4; 6], свідчить про те, що найінтенсивніше цей сектор економіки розвивався в 1992—1993 рр., тобто після ухвалення законів України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та інших, які дали змогу соціально-найактивнішій групі населення започатковувати свою справу на законних підставах.

Таблиця 1

КІЛЬКІСТЬ ДІЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ
ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ у 1992—1997 рр.1

Суб’єкти

Роки

1992

1993

1994

1995

1996

1997

Приватні підприємства, одиниць

21888

40374

40474

39008

33117

43212

Темпи зміни, %

100

184,5

100,2

96,4

84,9

130,5

Фермерські господарства, одиниць

14681

27739

31983

34778

35353

35927

Темпи зміни, %

100

188,9

115,3

108,7

101,6

101,6

Громадяни-підприємці, що зареєстровані, тис. чол.

200,29

426,59

672,26

859,58

1095,56

1317,92

Темпи зміни, %

100

213,0

157,6

127,7

127,4

120,3

Так, якщо становлення малих приватних підприємств мало бурхливий початок у 1992—1993 рр., то вже в 1994 р. цей

процес уповільнився, а починаючи з 1995 р. кількість діючих підприємств знизилась на 3,6% порівняно з 1994 р. і в 1996 р. — на 15,1%, повірняно з попереднім роком. Дані свідчать про те, що вже в 1993—1994 рр. малі приватні підприємства не були зацікавлені в розширенні своєї діяльності. Це, зокрема, пояснюється такими обставинами: зміною державної податкової політики, тобто переходом до сплати податку з доходу, а не з прибутку; відсутністю державної підтримки суб’єктів приватного підприємництва.

Отже, приватне підприємництво, пройшовши перший етап — зародження, не тільки загальмувало свій розвиток, а й почало згортатися, чого ще не спостерігалося в жодній постсоціалістичній країні, що проводить ринкові реформи.

Зростання кількості малих підприємств приватної форми власності в 1997 р. стало першою ознакою входження приватного підприємництва в наступну фазу свого розвитку.

Про несприятливі умови розвитку приватного підприємництва в Україні свідчить значна різниця між кількістю зареєстрованих та діючих малих підприємств приватної форми власності, яка з роками збільшується. Підтвердженням цього є дані табл. 2 [2; 5].

Таблиця 2

КІЛЬКІСТЬ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ в 1992—1997 рр.

Роки

Кількість підприємств наприкінці звітного періоду, одиниць

Темпи зростання порівняно з попереднім
роком, %

Частка діючих
підприємств
відносно
зареєстрованих, %

Зареєст-
рованих

Діючих

Зареєст-
рованих

Діючих

1992

44307

21888

49,4

1993

85538

40374

193,0

184,5

47,2

1994

104314

40474

121,9

100,2

38,8

1995

119656

39008

114,7

96,4

32,6

1996

112147

33117

93,7

84,9

29,5

1997

145416

43212

129,7

130,5

29,7

Очевидним є той факт, що в процесі створення приватних МП значні труднощі виникають на етапі подолання реєстраційних бар’єрів. Це обумовлено проходженням складної процедури, пов’язаної з невиправдано великими витратами часу й коштів. І якщо половина підприємців, що подолали цей бар’єр, не змогли почати фактичну діяльність, то це свідчить про вкрай несприятливі умови для вітчизняного приватного підприємництва.

Становлення малих підприємств приватної форми власності має свою територіальну специфіку. Характеризуючи цей аспект розвитку малих приватних підприємницьких структур, слід зазначити, що їх поширення залежить від багатьох чинників, найважливішими серед яких є: географічне положення регіону, величина міста (області), їх рівень розвитку, види комунікацій, традиції населення, сприяння державних структур. Саме тому не існує лінійної залежності між будь-якими з названих чинників, кількістю малих приватних підприємств і питомою вагою підприємців серед населення областей.

Дані Державного комітету статистики України показують, що найбільше малих підприємств приватної форми власності функціонує в Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Харківській областях, а також у м. Києві.

Крім того, розподіл малих підприємств приватної форми власності на території України характеризується таким співвідношенням: в обласних центрах зосереджено 70—80% даних підприємств, а на решті території області — 20—30%.

Однією з причин труднощів для сектора приватного підприємництва є відсутність системи територіального управління
в регіональній політиці щодо розвитку підприємницької діяльності. Цей висновок ґрунтується на аналізі розвитку приватного підприємництва в Україні з урахуванням регіонального
аспекту.

Статистичні дані, незважаючи на їх неповноту та недостатню адекватність, все ж таки дають змогу простежити певні тенденції зміни галузевої структури приватного підприємництва. Діагностика її стану свідчить, що практично в усіх галузях не спостерігається різкого коливання питомої ваги малих приватних підприємств. Найбільше їх діє у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання та займається заготівельною і посередницькою діяльністю. Це зумовлено тим, що в сучасному економічному середовищі посередництво і торгівля є найприбутковішими видами бізнесу.

Також привертає увагу тенденція до зниження питомої ваги чисельності малих підприємств у виробничому секторі. За період з 1992 р. до 1997 р. питома вага даних підприємств промисловості знизилася з 20,76% до 12,90%, а в будівництві — з 18,44% до 10,94%. Головними причинами витіснення малих приватних підприємств з виробничої сфери у сферу переважно спекулятивного обміну й посередницької комерційної діяльності стала, зокрема, недалекоглядна податкова політика уряду України, яка не стимулює розвиток виробничої діяльності, тоді як комерційно-торговельні операції забезпечують швидке та майже безвитратне збагачення.

Якщо така тенденція зберігатиметься, то частка малих підприємств приватної форми власності у формуванні ВВП скорочуватиметься, а вітчизняний ринок дедалі більше залежатиме від імпорту, що спричинить непередбачені економічні, політичні та соціальні наслідки.

Тенденції розвитку приватного підприємництва характеризує також середньорічна кількість зайнятих. Так, за офіційними даними Державного комітету статистики України, станом на 01.01.1998 р., у секторі приватного підприємництва було зайнято близько 1,8 млн. працівників (майже 7,6% зайнятого населення України), зокрема: на малих приватних підприємствах — 308,7 тис. осіб, у селянських (фермерських) господарствах — 62,7 тис. осіб і 1317,9 тис. — це громадяни-підприємці [3].

Зменшується кількість працівників малих підприємств приватної форми власності, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, за 1995 — 1997 рр. частка працівників малих підприємств приватної форми власності у промисловості скоротилася з 21,9% до 17,5%, у будівництві — з 25,5% до 23,2%, у сільському господарстві — з 0,9% до 0,6%, тоді як у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання, заготівельної та посередницької діяльності цей показник зріс з 34,3% до 43,1%
[3; 5].

У регіонах, станом на 1 січня 1998 р., найбільше робочих місць забезпечують малі приватні підприємства Івано-Франківської, Херсонської, Черкаської, Вінницької, Рівненської та Дніпропетровської областей. Це підтверджують дані Державного комітету статистики України.

Ураховуючи важливість для України аграрного сектора економіки, доцільно проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств. Найвищий темп їх приросту — 699,8% був відзначений у 1992 р. У наступні роки він зменшувався: у 1993 р. — 188,9%, у 1994 р. — 115,3%, у 1995 р. — 108,7%, а в 1996 та 1997рр. — 101,6% (див. табл. 1). Така ж тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, помітна і в зміні площ сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам.

На 1 січня 1998 р. в розрахунку на одне фермерське господарство припадало в середньому по Україні 25,95 га сільськогосподарських угідь. У регіонах цей показник має значні відмінності. Найвищим він є в Луганській області (44,64 га), а найнижчим — у Закарпатській області (4,15 га) [6].

Така розбіжність пояснюється, з одного боку, особливостями ведення сільського господарства в різних економічних регіонах, а з іншого — неоднозначним ставленням до розвитку фермерства місцевих органів державної влади, що підтверджує відсутність чіткої державної політики розвитку фермерських господарств. Слід також зазначити, що в складних і суперечливих процесах становлення ринкової економіки актуальною є проблема пошуку ефективної форми господарювання на землі. Для її вирішення в Україні зараз апробується приватно-орендна форма господарювання.

Так, у 1997 р. розпочали діяльність 23 приватно-орендних сільськогосподарських підприємства, у тому числі в Запорізькій області — 2, Полтавській — 18, Хмельницькій — 3. Площа землі у власності і землекористуванні приватно-орендних підприємств становила 67,4 тис. га [1].

Уже на початку свого існування такі господарства виявили зацікавленість у розширенні власного землекористування, орендувавши 8,2 тис. га. У виробництво приватно-орендні підприємства залучили 5,7 тис. осіб.

У 1997 р. приватно-орендні підприємства виробили 58,3 тис. т зерна, 47,3 тис. т цукрових буряків, 0,9 тис. т картоплі та 0,6 тис. т овочів [1]. Варто підкреслити, що приватно-орендні підприємства є багатогалузевими. Крім продукції рослинництва ними вироблено 2 тис. т м ’ яса в живій вазі, 9,3 тис. т молока та 366 тис. штук яєць.

Як бачимо, приватно-орендна форма господарювання дає здебільшого позитивний ефект, а її розвиток збагачує фор-
ми господарювання на землі, створює конкурентне середо-
вище.

Узагальнюючи, зазначимо, що на процес становлення приватного підприємництва в Україні впливають позитивні й негативні чинники. Але загальна тенденція розвитку даного сектора економіки сприяє формуванню ринкової структури країни, прискоренню процесу становлення нового господарського механізму.

Отже, становлення приватного підприємництва — важлива економічна, політична та соціальна проблема, розв ’ язання якої потребує вироблення чіткої, стратегічно спрямованої економічної політики держави.

Література

  1. Антонюк В. Становлення і розвиток сільськогосподарських приватно-орендних підприємств в Україні // Статистика України. — 1998. — № 3. — С. 18—19.

  2. Вареник М. О., Музичук В. Т. Про стан і перспективи розвитку малого підприємництва в Україні // Економіка. Фінанси. Право. — 1997. — № 7. — С. 19—34.

  3. Економічна активність населення України у 1997 році: Стат. збірник. / Державний комітет статистики України; Відп. за вип. Н. В. Григорович. — К.: Держ. ком. стат. України, 1998. — 152 с.

  4. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну / Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання». — К., 1997. — 144 с.

  5. Основні показники діяльності малих підприємств за 1997 рік: Стат. збірник / Державний комітет статистики України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 1998. — 68 с.

  6. Україна у цифрах у 1997 році: Корот. стат. довід. / Державний комітет статистики України; Відп. за вип. О. Г. Осауленко. — К.: Наукова думка, 1998. — 184 с.


загрузка...